ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ УКРАЇНИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі визначено актуальність теми дисертаційного дослідження, подано мету, задачі, об’єкт, предмет дослідження, відображено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, наведено результати їх апробації та окреслено особистий внесок здобувача.

У першому розділі «Теоретичні засади екологобезпечного використання земель» обґрунтовано теоретичні засади щодо формування складових організаційно-економічного механізму екологобезпечного використання земель, поглиблено сутність основних категорій землекористування. Визначено принципи екологічно безпечного використання земель у різних країнах. Встановлено сучасні тенденції та напрями екологобезпечного використання земель, значення і місце екологобезпечного використання земель у загальній системі національної безпеки.

Аналіз напрямів використання земель у різних країнах світу доводить обмеженість у забезпеченні якісними земельними ресурсами. Динамічно зростаючий попит на якісні землі через збільшення чисельності населення вже  найближчими десятиліттями може призвести до перевищення господарської ємності над допустимою екологічною межею біосфери. Зберегти існуючий земельно-ресурсний потенціал можливо лише завдяки докорінним змінам у напрямах і способах використання земель.

У цьому разі існуючі природні комплекси мають витримувати щораз більші  антропотехногенні навантаження і гарантувати нормальне функціонування біосфери і локальних екосистем. Від цього вирішальною мірою залежать їх корисна продуктивність, якість і комфортність життєвого середовища, екологічний та економічний добробут населення. В той же час економічне зростання має супроводжуватися розв’язанням найважливіших проблем життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення довкілля, тобто мати екологобезпечне спрямування (рис. 1).  

Встановлено, що раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів, всебічна охорона навколишнього природного середовища є головними передумовами щодо гарантування ресурсно-екологічної безпеки, і, зокрема, екологобезпечного використання земельних ресурсів. Нині земля виконує функцію середовища існування, а вже потім загального засобу виробництва та характеризується сукупністю таких функцій: природний ресурс, базис розміщення природних і антропогенних об’єктів, базис та засіб виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, середовище проживання людини, об’єкт нерухомості тощо.  

Доведено, що головною метою сталого землекористування є не лише досягнення рівноваги між екологічними та економічними інтересами, а й обмеження кількісного збільшення антропогенного навантаження, яке гарантуватиме недопущення будь-яких масштабних, незворотних для стану земель наслідків. За своєю суттю стале землекористування передбачає економічну спрямованість в той час, як екологічні проблеми змушують зосередитись на екологічній безпеці використання земель.