НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДИНАМІКИ СОЦІАЛЬНОСТІ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі наведена загальна характеристика досліджуваної проблеми, мета дослідження, підкреслені актуальність і вагомість розробки, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – «Держава й еволюція її суспільного призначення та форм і засобів його реалізації» – систематизовано прояви організаційно-управлінської діяльності як комунікативного конструкту, розкрито сутність держави через низку її характерних ознак та розглянуто теоретико-методологічні засади здатності різних суспільних устроїв до реалізації державою у просторі та часі свого соціального призначення.

За підходом автора, поняття «суспільство» можна трактувати як соціальну реальність, що охоплює всю сукупність умов суспільного життя й складається з явищ, які мають місце виключно в спільному й свідомому житті людей. Процесу створення людських спільнот сприяли, насамперед, ті форми й засоби взаємодії, які виникають і підтримуються без будь-якої навмисної дії, тобто без усякого усвідомлення і цілепокладання стосовно прагнень інших. Суспільство є результатом дій окремих індивідів і, що головне, не відокремлених, а поєднаних спільними цілями й думками. Доведено, що саме спільна діяльність людей сприяє формуванню й генерації нових об’єктивних історичних умов, які закономірно визначають потенціал майбутнього добробутного статусу людей.

Відомо, що людина існує одночасно і як індивід, і як член певної групи, і як член суспільства, разом з іншими, з їхніми і власними потребами, інтересами, цілями та справами. Взаємозалежність і взаємообумовленість людини й суспільства можливі і реальні вже внаслідок того, що людина є не тільки функціональним елементом суспільства, а і його створювальним ядром. Проте в цьому загальносоціальному поєднанні людини й суспільства поза межами розгляду не можуть залишитися суспільні відносини, які складаються в процесі життєдіяльності й базуються на індивідуально-соціальних засадах. Дослідження дало підстави стверджувати про перебіг процесів створення й розвитку суспільств у координатах «соціального простору» і «соціального часу», які достатньо повно характеризують соціальне буття з позицій видів економічної діяльності, що змінюють один одного. Саме в соціальному просторі здійснюється самореалізація людини в режимі соціального часу, що дозволяє фіксувати рух соціального буття. Динаміка формування спільнот, їх просторово-часові інваріанти дозволяють зрозуміти й виокремити соціальні перетворення, тенденції і результати соціальних змін.

Якісно новою організацією, здатною зберегти й забезпечити життя суспільства як цілісного організму, стала держава. Дисертантом як чинник появи держави виділено «відокремлення влади правителя від суспільства». При цьому подібний погляд зовсім не означає сповідування моністичного погляду на виникнення такого складного інституту соціального поєднання індивідів.

Суспільство є своєрідною системою координат, основними елементами якої є соціальна система і система особистості. Стійкість і стабільність соціальної системи залежать від характеру взаємозв’язків індивідів з нею. Це дало можливість стверджувати про наявність у суспільства індивідуального й соціального вимірів. Соціальний аспект виміру суспільної динаміки автор вбачає в експлікації процесу впорядкування та організації суспільних відносин. Діяльність суб’єкта управління, безумовно, завжди є цілеспрямованою, але різною за змістом та наповненням через різноманіття регуляторних відносин. Уся історія розвитку людства спрямована на усвідомлення недоліків суспільного задоволення потреб, на вдосконалення устрою суспільства через організаційні зміни суспільної системи та її управлінської надбудови.

З виділенням окремого інституту управління виникає питання щодо співвідношення цілей спільноти й системи управління, тобто держави. З цього погляду стає зрозумілим, що спрямованість і суспільна результативність організаційно-управлінської діяльності визначається місією держави загалом й у конкретному суспільстві зокрема.

Доступні дані свідчать про суттєві відмінності не те що в проявах, а й взагалі в сприйнятті параметрів соціальності в державному будівництві на різних ступенях розвитку. Так склалося в теорії державного управління, що ця теорія отримала повноцінний розвиток на національних теренах тільки в роки незалежного господарювання. Для виявлення місії держави дисертант керувався тезою, за якою розвиток цивілізації характеризується змінами в добробуті людини. Розкриття сутності держави здійснено в розділі через низку характеристик щодо її прагнення матеріалізувати в території і населенні ідею досконалості суспільного життя. Дослідження проявів інтересу держави до питань добробуту людей обмежується виокремленням позицій державних діячів і філософів у різні часові проміжки в контексті сприйняття ними цінності категорій «індивід» та «суспільство». Автор за подібні прояви бере теоретизування і моделі щодо організації соціального порядку, за яким цінністю має бути людина з її одвічними потребами або, навпаки, суспільство, і заради добробуту суспільства загалом людина підпорядковується йому.

За такі індикатори в розділі взято тлумачення логіки виникнення держави, міру спрямованості її дій на спільноту або на той чи інший прошарок населення чи окремих індивідів, конкретні зміни в державному устрої, реалії життя з філософських праць давніх мислителів та вчених до нашої ери і видатних дослідників цієї проблеми вже за нової ери. За результатами цього дискурсу автором побудовано динаміку зміни об’єкта спрямування зусиль держави щодо формування підвалин загального добробуту (рис. 1).

На середину ХІХ ст. теорія соціалізації суспільного співжиття вже була достатньо розробленою для умов ринку. Представники різних наукових шкіл тільки впродовж другої половини ХХ ст. запропонували різноманітні форми «конвергенції капіталізму» в державу соціального достатку, а саме: колективний капіталізм, регульований капіталізм, держава соціального партнерства, держава добробуту, соціально орієнтована ринкова економіка, оформлене суспільство тощо.