ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету, завдання, предмет, об’єкт і методи дисертаційної роботи, розкрито зв’язок із напрямами наукової тематики, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та опублікування.

У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні основи дослідження державного регулювання сучасної економіки» з’ясовано сутність державного регулювання економіки щодо чинників, що визначають його особливості на різних етапах системної трансформації, методи та інструменти, науково-практичні підходи до державного регулювання у сфері малого та середнього бізнесу.

Сучасні умови господарювання відрізняються залежно від специфіки трансформаційних процесів, що відбуваються в системах державного регулювання різних країн. У наш час державне регулювання здійснюється у високоорганізованій та інноваційно-підприємницькій економіці, яка історично відповідає періоду започаткування основ постіндустріалізму. З метою визначення сутності сучасних економічних відносин за допомогою названого підходу поєднані найважливіші критерії: а) визначальний чинник утворення нового технологічного укладу – інновації, б) основний господарюючий суб’єкт – підприємець.

Інноваційно-підприємницька економіка трактується як конкретизована форма сучасного господарського устрою, що має ознаки постіндустріальних відносин. Такі відносини реалізуються, по-перше, за умови дії законів ринку, по-друге, за наявності певного рівня державного регулювання. Тобто за критерієм ролі держави в господарських процесах сучасна економіка ідентифікується як змішана, що розвивається за певною моделлю, яка орієнтована на розвиток знань, інновацій і підприємництва.

Державне регулювання є окремою системною складовою (підсистемою) в цілісній системі господарського механізму, відповідно до цього, механізм державного регулювання є системою форм, методів і важелів управління економікою.

Зважаючи на специфіку сучасних умов господарювання (поширення знань, інформації та інновацій), в економічній теорії сформувалися два різноспрямовані погляди стосовно державного регулювання. Перший із них ґрунтується на думці про те, що у суспільстві, в якому інформація опосередковує виробничі процеси майже тотально, й бізнес стає все більш гнучким і диверсифікованим, виникає тенденція підриву традиційної структури державного регулювання економіки. Таким чином, дедалі популярнішою стає теорія і практика дерегулювання. Інший погляд, навпаки, оцінює сучасні процеси, як такі, що призводять до монополізації, посилаючись на те, що малі та середні підприємства, прагнучи успіху в бізнесі, все активніше намагаються увійти в мережі ТНК, а отже, підпадають під їхеій вплив. За цих умов державне регулювання вступає у протидію з великим міжнародним бізнесом, стикаючись із прагненням ТНК до експансії, економіка яких порівняна з економікою цілих країн.

Численні підходи до оцінки ролі держави у сучасній економіці в процесі дослідження були згруповані за шістьма напрямами відповідно до критерію масштабів і ступенів державного впливу. Проте такий аналіз не дав повної відповіді щодо сутності державного регулювання відповідно до найновішої історії розвитку цивілізації та її господарської сфери. Особливість нинішнього періоду розвитку економіки розвинутих країн і країн, що долучаються до прогресивних світогосподарських тенденцій, визначає перехід від суто ринкових відносин до відносин постіндустріальних (у їх початковій формі). Під час переходу від одного якісного стану до іншого в таких країнах відбуваються системні трансформації. Державне регулювання трансформаційної економіки нового змісту має бути націлене на найбільш повну реалізацію потенціалу соціуму, а в аспекті спрямування зазначених засад стосовно сфери малого та середнього бізнесу – на реалізацію потенціалу економічно активного та найбільш ініціативного населення, що здійснює підприємницьку діяльність і на мінімізацію протистояння між економічними інтересами цієї частки суспільства, з одного боку, та інтересами великого бізнесу, бюрократії й представників усіх форм зрощення капіталу й влади, з іншого.

Уперше функції та завдання держави у новій економіці ХХІ ст. були визначила ООН (в ході розробки концептуальних підходів до побудови методик виміру якості виконання державою покладених на неї обов’язків у нових економічних умовах). Згідно з актуалізованими поглядами на роль держави в економіці, державне управління визначається як інтегрована функція держави, яка має виконуватись у будь-якій економіці.

Трансформація функцій державного регулювання у сфері малого та середнього бізнесу (за наявності названих об’єктивно необхідних умов) як процес відбувається у таких напрямах: перехід від прямого економічного втручання до застосування опосередкованого впливу через регуляторні норми та державні гарантії – це забезпечує реалізацію принципу державного «мінімалізму» й надання пріоритету ефективній дії традиційних ринкових стимулів; формування інститутів управління знаннями – це надає суб’єктам названої сфери можливість гнучко реагувати на зміни, що безупинно відбуваються в ринковій економіці, яка все більше стає мережевою, та долучитись до інновацій у сфері бізнесу й стати інноваційно активними суб’єктами господарювання; здійснення інституціональної координації режимів управління знаннями між країнами та визначення умов взаємодії між господарюючими суб’єктами, що належать до різних країн базування, це сприяє поширенню між суб’єктами господарських зв’язків, не пов’язаних із участю в капіталі (субпідряду, франчайзингу, лізингу, венчурного фінансування тощо); створення інститутів соціального розвитку – передбачає зайнятість у сфері малого та середнього бізнесу переважної більшості працюючого населення та зумовлює формування потенціалу знань (ресурсу, придатного до використання), носієм якого є людина.

Створення державою сприятливих умов розвитку малих і середніх підприємств істотним чином залежить від досконалості застосовуваних методів та інструментів регулювання. Найбільш поширеною класифікацією методів державного регулювання є така: правові, адміністративні, економічні. Економічні методи регулювання реалізовуються через інструменти бюджетно-фінансової, грошово-кредитної, інвестиційної, інноваційної, амортизаційної та інших напрямів економічної політики держави (ставки оподаткування, облікової ставки, норми амортизації, митних тарифів тощо).

Оцінка методів та інструментів державного регулювання економіки, здійснена в контексті критеріїв ефективності їх дії, показала, що на розвиток малого та середнього бізнесу у будь-якій країні впливають не тільки конкретні заходи урядів, що адресно спрямовані на цей сектор економіки, – успіх такого підприємництва істотно залежить також від того, яким є загальне економічне середовище, створене в країні за сприяння держави, та наскільки досконалим є державне регулювання з погляду забезпечення економічного розвитку та реалізації інтересів соціуму. Найважливішими аспектами такого аналізу стали: роль державних підприємств як інструменту регулювання економіки, переосмислення ролі та місця планування, участь держави у перерозподілі національного доходу між різними соціальними групами суспільства, підтримка за допомогою методів державного регулювання міжнародної конкурентоспроможності, забезпечення оптимальної структури виробництва, бюджетне фінансування та кредитування галузей і регіонів, засади макроекономічної стабільності.

У другому розділі дисертації «Мале та середнє підприємництво: роль державного регулювання у розвитку сфери та розв’язанні суперечностей» висвітлена сучасна сутність малого та середнього бізнесу та критерії видової класифікації підприємств, визначена функціональна специфіка регулювання у сфері малого та середнього бізнесу з урахуванням особливостей діяльності його суб’єктів на внутрішньому та зовнішньому ринках, обґрунтована сучасна (трансформуюча) роль політики державного регулювання як чинника розв’язання суперечностей розвитку малого та середнього бізнесу в Україні.

Визначення сутності малого та середнього бізнесу як предмета економічного дослідження випливає із розуміння підприємництва. Визначальними теоретичними напрямами таких досліджень є, по-перше, власне сутність підприємництва як певного виду діяльності й системи економічних відносин і, по-друге, ролі людини як підприємця. Проведений нами теоретичний аналіз дозволив виділити чотири основні етапи розвитку процесу наукового осмислення сутності підприємництва: перший (Р. Кантільйон, Ф. Найт) – основний предмет досліджень – ризик, під який підпадає підприємець у процесі діяльності; другий (Й. Шумпетер) – визначальний аспект – інноваційність; третій (Л. Мізес, Ф. Гайєк, І. Кірцнер) – формування багатофункціональної моделі підприємництва і деталізація особистих якостей підприємця; четвертий (П. Друкер, Е. Дж. Долан, Д. Ліндсей, К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю) – управлінський аспект діяльності підприємця.

Теоретичні узагальнення створили основу для такого визначення: мале та середнє підприємництво – це діяльність, що здійснюється у відповідній сфері економіки, на основі поглибленого поділу праці, яка є: а) ризикованою внаслідок впливу ринкових процесів і їх невизначеності, б) інноваційною через необхідність продукування постійно оновлюваних товарів і послуг як засобу протистояння конкуренції, в) організованою та керованою підприємцем – особою, котра має діловий хист і здатна забезпечити згідно з властивим їй економічним інтересом отримання прибутку на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Значимість критеріїв віднесення підприємств до малих і середніх є суттєвим, оскільки від цього залежить розвиток відповідної сфери національної економіки: з визначенням статусу таких суб’єктів господарювання пов’язано надання пільг з оподаткування, фінансування, матеріально-технічного забезпечення тощо. Все це інституційно закріплюється в законодавчих документах, а отже, визначає певну політику держави щодо малого та середнього підприємництва.

Відповідно до Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22.03.2012 р. № 4618-VI та редакції Господарського кодексу України ч. 3 ст. 55 наведена нова класифікація суб’єктів малого, середнього та великого підприємництва. Серед суб’єктів малого підприємництва виділено підкатегорію суб’єктів мікропідприємництва, до яких відносять фізичних осіб-підприємців і юридичних осіб. Вітчизняна класифікація малих і середніх підприємств відрізняється від класифікації, прийнятої в Євросоюзі (рекомендації Комісії ЄС від 6.05.2003 р.), відповідно до якої основними критеріями є чисельність зайнятих і/або оборот або балансовий підсумок.

Роль малого та середнього підприємництва в економічній системі держави визначається тим, що в усіх розвинених країнах продукція, вироблена такими підприємствами, перевищує 50 % ВВП, а чисельність зайнятих може наближатися до 80 % (у Японії). Не менш значимою є зовнішньоекономічна діяльність малих і середніх підприємств, яка (за даними ОЕСР) оцінюється так: у розвинених країнах близько 1/4 невеликих промислових компаній отримують 10–40 % доходів від міжнародних операцій, їх експорт становить 25–35 %.

Функції малого та середнього бізнесу на внутрішньому та зовнішньому ринках реалізуються за опосередкування державного регулювання. Держава використовує механізм регулювання з метою виконання покладених на неї суспільством обов’язків. Механізм державного регулювання малого і середнього підприємництва як складова механізму державного регулювання економіки є сукупністю економічних відносин, які за допомогою важелів державного регулювання (стратегій, норм, правил) і при використанні адресно спрямованих на цю сферу методів та інструментів забезпечують взаємну узгодженість інтересів суб’єктів малого та середнього підприємництва а) між собою, б) з іншими суб’єктами господарювання, в) зі споживачами товарів і послуг, г) з державою (урядовими інститутами), а також із д) громадськими організаціями.

Функції державного регулювання малого та середнього підприємництва в умовах періоду переходу до постіндустріальної економіки, становлення якої супроводжується іноваційністю процесів у всіх сферах життя соціуму, такі: 1) формування суб’єктів малого та середнього підприємництва, які здатні реалізувати властиві їм можливості до підприємницької, зокрема інноваційної діяльності; 2) формування конкурентного середовища, яке забезпечується через упровадження інноваційного менеджменту, застосування ефективного механізму антимонопольної політики, регулювання рівня відкритості вітчизняного ринку для іноземних конкурентів, протекціоністської політики щодо експорту наукомісткої конкурентоспроможної продукції, ефективної політики власності щодо державних малих і середніх підприємств; 3) створення умов для стійкого розвитку пропозиції інноваційних товарів і послуг; 4) стимулювання попиту на інноваційну продукцію; 5) формування ринкової інфраструктури малого та середнього підприємництва сучасного типу; 6) забезпечення соціальної орієнтації процесу формування і розвитку малого та середнього підприємництва.

Аналіз світового та вітчизняного досвіду розвитку малого та середнього підприємництва свідчить про те, що притаманна йому вагома економічна, політична та соціальна роль може бути реалізована лише за умови проведення виваженої та обґрунтованої політики державного регулювання у цій сфері національної економіки. Згідно з універсалізованим підходом до визначення державна економічна політика у сфері малого та середнього підприємництва – це діяльність держави (органів державної влади та державного управління), спрямована на забезпечення розширеного відтворення у названій сфері, яка відповідно до завдань її конкретного застосування специфікована таким чином: інституціональна, структурна, інвестиційна, кредитно-грошова, соціальна, зовнішньоекономічна, науково-технічна, податкова та бюджетна політика.

Трансформація державного регулювання, яка відбувається у наш час, зумовлена необхідністю пошуку шляхів протистояння негативним проявам циклічності економічного розвитку, з одного боку, та долучення до визначальних соціально-економічних трендів світового розвитку (до процесів побудови економіки та суспільства на засадах постіндустріалізму) з іншого боку. Відповідно до цього обґрунтовано підхід до ідентифікації державної економічної політики у сфері малого та середнього підприємництва за критерієм «влада». Доведено, що саме рівень досконалості її використання зумовлює у сучасних умовах господарювання ефективність функціонування різних сфер економіки (у тому числі сфери малого та середнього підприємництва). Зважаючи на це, державна економічна політика у сфері малого та середнього підприємництва може трактуватись а) як сфера діяльності, пов’язана зі здійсненням функцій державного регулювання, що зумовлене розподілом повноважень («влади») відповідного змісту; б) як система відносин у сфері влади, що є частиною соціально-економічних відносин у суспільстві (зокрема тих, що здійснюються у сфері малого та середнього підприємництва); в) як сукупність форм і методів реалізації функцій влади, що здійснюється через механізм державного регулювання у названій сфері підприємництва.

У процесі проведених досліджень розширено методологічний сегмент аналізу стосовно розуміння понять «державне регулювання» / «державна підтримка», а саме: у широкому сенсі категорія «державне регулювання», передбачає у тому числі підтримку, яка є метою та основним принципом таких дій. Це дає підстави ідентифікувати державну підтримку (зокрема ті заходи, що спрямовані на розвиток малого та середнього бізнесу) як одну із визначальних форм, у якій існує державне регулювання. Йдеться про те, що, виконуючи властиві їй функції, держава одночасно контролює, регламентує діяльність суб’єктів і підтримує її. Співвідношення «жорстких» регуляторних заходів (контроль, санкції, інші примусові заходи) та «м’яких» (стимули, мотивація, система дозволів) уможливлює реалізацію підприємницьких інтересів і дозволяє у разі несприятливих ситуацій, що виникають під впливом екзогенних чинників, вчасно вжити запобіжних та корегуючих заходів, а також визначає особливості державного регулювання країн.

Недосконала державна підтримка в складі державне регулювання спричиняє наявні суперечності розвитку вітчизняного малого та середнього підприємництва, а саме: суперечності між високою суспільною корисністю і низькою індивідуальною цінністю суб’єктів цієї сфери. Висока суспільна корисність малого та середнього підприємництва проявляється в численних макро- та мікроекономічних, соціальних, екологічних та ідеологічних функціях. Низька індивідуальна цінність визначається короткою тривалістю функціонування підприємства, на тлі його невеликої вартості, обмеженого матеріально-технічного потенціалу, малих обсягів виробництва, слабкої фінансової бази, недосконалого менеджменту, сильної залежності від ринку тадержави, високої вразливості тощо.

У третьому розділі дисертаційної роботи «Політика державного регулювання у сфері малого і середнього бізнесу в Україні» здійснена оцінка політики державного регулювання малого та середнього бізнесу в Україні на основі аналізу кількісних і якісних змін, що відбулись у динаміці; виявлені особливості реалізації вітчизняної політики державної підтримки малого і середнього підприємництва, досліджена фінансова (інвестиційно-податкова) підтримка малого та середнього підприємництва.

Вітчизняний бізнес у сфері діяльності малих підприємств активно розвивався: за вест час існування ринкових відносин кількість малих підприємств збільшилась у 6,2 рази, а кількість таких суб’єктів господарювання у розрахунку на 10 тис. населення – у 7 разів. Останнім часом (2006–2010 рр.) загальна кількість малих і середніх підприємств в Україні зберігається на рівні близько 300 тис. В Україні упродовж 2010 р. існувала така структура підприємств (за часткою в загальній кількості): малі підприємства – від 92,9 %, середні – 6,5 %, великі – від 0,6 %. Загальний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) малими підприємствами упродовж 2010 р. порівняно з попереднім збільшився на 5 % і становив 478,3 млрд грн. Проте частка малих підприємств у загальному обсязі реалізації продукції знизилась порівнянно з попереднім роком на 2,2 %. Фінансовий стан у сфері діяльності малих підприємств за 2010 р. оцінюється так: лише 58,6 % з них були прибутковими