ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

У першому розділі “Роль держави в інвестиційному розвитку національної економіки та її взаємодія з приватним бізнесом” досліджено генезис наукової думки щодо ролі та місця держави в інвестиційному процесі, а також доцільності її взаємодії з приватним бізнесом, поглиблено типізацію форм ВДБ при реалізації завдань інвестиційного забезпечення розвитку національної економіки.

Дослідження еволюції базових положень теорій інвестування та державного регулювання економіки засвідчило, що найчастіше роль і місце держави в інвестиційному розвитку економіки розглядають з позиції: 1) регулятора (в межах меркантилізму, критичних теорій інвестування); 2) інвестора (в межах теорії “економіки нової хвилі”, альтернативних теорій інвестування, інституціоналізму); 3) пасивного суб’єкта, який взагалі не має здійснювати вплив або опосередковано впливати на інвестиційні процеси в економіці (в межах класичної школи політекономії, неокласичної школи політекономії); 4) одночасно як інституту інвестиційного ринку та як суб’єкта регулювання відтворювальних процесів (у межах кейнсіанства, неокейнсіанства, неоінституціоналізму).

В економічній науці відсутнє усталене розуміння меж участі держави в процесі забезпечення розвитку національної економіки. Так, наприклад, відповідно до закону Вагнера суспільний розвиток взагалі та індустріальне зростання зокрема повинні супроводжуватися постійним збільшенням частки державних витрат у ВВП. З іншого боку, цілий ряд теорій доводять недоцільність активізації ролі держави в інвестиційному забезпеченні економіки та обґрунтовують необхідність пошуку оптимального співвідношення між обсягами державних і приватних інвестиційних витрат з метою максимізації ВВП. Зокрема, ефект Армі – Рана засвідчує, що не завжди зростання державних інвестиційних витрат є чинником економічного зростання, пропорції розподілу інвестицій на державні та приватні є індивідуальними для національної економіки кожної країни. Представники практично всіх наукових шкіл підтримують тезу про необхідність реалізації протекціоністської інвестиційної політики, одним з інструментів якої традиційно вважається реалізація різних форм і механізмів ВДБ.

Автором з’ясовано, що діаметрально різні погляди на місце держави в інвестиційному розвитку економіки обумовлюють значну диференціацію поглядів на сутність, доцільність, форми та інструменти ВДБ в інвестиційній сфері. У роботі запропоновано розглядати п’ять форм ВДБ (табл. 1): 1) опосередковану (трансформація інституційного середовища для ефективного розвитку бізнесу через формування сприятливого інвестиційного клімату, адекватну податкову систему, стабільну законодавчу базу, що дозволяє приватним бізнес-структурам не тільки здійснювати господарську діяльність для досягнення комерційного результату, а й виконувати свої обов’язки перед суспільством); 2) стратегічну ініціативну (реалізація приватним інвестором концепції соціально відповідального бізнесу на добровільних довгострокових засадах, тобто фактичне взяття ним на себе окремих функцій держави щодо інвестиційного забезпечення соціальних ініціатив); 3) тактичну ініціативну (реалізація приватним інвестором короткострокових соціально орієнтованих інвестиційних заходів з метою задоволення особистих інтересів); 4) інтеграційну (добровільне, стратегічне, взаємовигідне ДПП, що супроводжується укладанням формалізованих угод); 5) примусову, вимушену (неформальні відносини держави та бізнес-структур з метою зменшення тиску з боку держави на бізнес, отримання доступу до ресурсів, використання неформальних норм і схем фінансування інвестицій).