У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок із науковими програмами; визначено мету, основні завдання, наукову новизну, встановлено об’єкт і предмет дослідження, виокремлено методи дослідження, показано практичне значення отриманих результатів.
У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження фіскального механізму регулювання інвестиційної діяльності» обґрунтовано методологію дослідження інструментарію фіскального регулювання, викладено сутність інвестиційної діяльності як об’єкта державного регулювання з використанням фіскальних важелів, розкрито теоретико-методологічні основи фіскального механізму регулювання інвестиційної діяльності.
Методологічною основою дослідження ролі, інструментарію і напрямів державного регулювання інвестиційної діяльності є теорії економічного зростання, в яких його динаміка обумовлюється ефективним спрямуванням інвестицій у фактори виробництва. Дослідження нагромадження капіталу під впливом інвестиційних процесів у межах зазначених теорій дало змогу розкрити еволюцію наукових уявлень про пріоритети інвестиційної діяльності в контексті формування інвестиційної політики нового покоління. Відбулася модифікація ролі капіталу як основного фактора економічного зростання у формах фізичного капіталу, технологій, людського капіталу, а згодом – інтелектуального капіталу. Так, у неокласичних моделях Р. Солоу, Р. Лукаса, моделі Менкью – Ромера – Уейла акцентується увага на інвестиціях у людський капітал. У теоріях інноваційного розвитку Й. Шумпетера, П. Друкера, Г. Менша, Р. Нельсона – на інвестиціях в інтелектуальний капітал, інноваційну діяльність. Ці теорії розкривають залежність економічного розвитку не лише від обсягу, а й від структури інвестицій, дали можливість поглибити обґрунтування необхідності державного регулювання інвестиційної діяльності як об’єкта дисертаційного дослідження. Така необхідність зумовлена не лише коливаннями норми приватних заощаджень та інвестиційної активності, а й потребою в забезпеченні ефективної трансформації заощаджень в інвестиції та зміни структури капіталу – підвищенні ролі людського й інтелектуального капіталу.
Встановлено, що найефективнішими є непрямі методи державного регулювання інвестиційної діяльності, за допомогою яких держава впливає на економічні інтереси суб’єктів господарювання, узгоджуючи їх із суспільними інтересами. Провідна роль серед таких методів належить фіскальному регулюванню, під яким слід розуміти скоординований вплив інструментів фіскальної політики держави на інвестиційну діяльність.
Витоки наукового розуміння сутності та специфічних ознак фіскального механізму містяться в ключових положеннях теорії Дж. Кейнса, його послідовників, а також представників неоліберальної доктрини Л. Ерхарда, М. Фрідмана, Ф. Хайєка.
Ф. Гершенкорн, Р. Масгрейв, Н. Тімм обґрунтували залежність між збільшенням видатків держави і зростанням середніх доходів населення, схильністю до отримання державних послуг. Доведено, що формування інструментарію фіскальної політики відображає еволюцію наукових поглядів на проблему впливу податків, державних видатків і дефіциту бюджету на економічний розвиток і водночас є основою для вибору методів регулювання та стимулювання інвестиційної діяльності.
Обґрунтовано, що фіскальне регулювання спрямовано на забезпечення сталого економічного розвитку та соціальної стабільності, основними інструментами такого регулювання інвестиційної діяльності є державні інвестиції й податкові важелі, а основними об’єктами – обсяги інвестицій (необхідність їх регулювання зумовлена обмеженістю інвестиційних ресурсів у країнах з ринками, що формуються, у т.ч. в Україні), їх структура (як правило, нераціональна у країнах зі значними диспропорціями в розподілі доходів і національного багатства загалом), напрями інвестицій (приватні інвестиції здебільшого спрямовуються у галузі з найвищою дохідністю та/або найшвидшою віддачею, тоді як пріоритетними напрямами державних інвестицій мають бути наука, НДДКР, освіта й охорона здоров’я), інституційне забезпечення інвестиційної діяльності, формування інвестиційного клімату.
Дослідження особливостей фіскального регулювання в системі державного управління інвестиційною діяльністю дозволило визначити його структуру та принципи формування. Так, виокремлено: податкові інструменти формування сприятливого інвестиційного клімату в країні (рівень податкового навантаження; кількість платежів на рік; витрати часу на виконання податкового обов’язку); форми та методи бюджетного інвестування; податкові й бюджетні важелі заохочення внутрішніх приватних та іноземних інвестицій (зниження ставок податків, податкові пільги, спеціальні податкові режими, державні гарантії за кредитами; компенсація процентів за кредитами комерційних банків); інституціональне забезпечення формування фіскального механізму регулювання інвестиційної діяльності (просте, якісне і стабільне податкове й бюджетне законодавство); інструменти державного і суспільного контролю забезпечення ефективного використання інвестиційних ресурсів, джерелом яких є бюджет; принципи фіскального взаємоузгодження, фіскальної прозорості. З урахуванням зазначеного сформульовано концепцію фіскального механізму регулювання інвестиційної діяльності (рис. 1).
У другому розділі «Оцінка стану інвестиційної діяльності та фіскального регулювання її розвитку» розглянуто сучасний стан та проблеми інвестування в Україні, проведено компаративний аналіз світового досвіду формування інвестиційної політики і механізмів її реалізації.
Аналіз сучасного стану інвестиційної діяльності в Україні показав, що він характеризується обмеженістю внутрішніх інвестиційних ресурсів і відсутністю достатніх стимулів для залучення іноземного капіталу у структурну перебудову економіки. Згідно з дослідженнями міжнародних організацій, це пов’язано з проблемами захисту прав інвесторів, ризиками ведення бізнесу та зміною циклів ділової активності.
Активізація інвестиційних процесів в Україні у період економічного зростання змінилася зниженням інвестиційної активності в період світової фінансово-економічної кризи. Зокрема, якщо протягом 2001–2008 рр. інвестиції в основний капітал за всіма джерелами фінансування зростали в середньому на 33,1 % на рік, то в 2009 р. відбулося їх рекордне падіння на 34,9 %, яке, хоч і нижчими темпами, продовжувалося у 2010 р. У 2011 р. інвестиції збільшилися на 38,8 % до попереднього року, проте так і не досягли рівня 2008 р. (становили 89,7 % від їхнього обсягу у 2008 р.).
Частка інвестицій в основний капітал за всіма джерелами фінансування у ВВП, сягнувши максимального рівня у 2007 р. (26,4 %), зменшилася до 15,9 % у 2011 р. За оцінками Євростату в Білорусі вони становили 43,2 % від ВВП, Молдові – 23,3, Казахстані – 22,7, Росії – 21,1 %. Зазначений інвестиційний ресурс є недостатнім для оновлення зношеного основного капіталу та модернізації економіки України.
Левова частка інвестицій в основний капітал здійснюється за рахунок власних коштів підприємств і організацій (від 66,8 % у 2001 р. до 54 % у 2011 р.). При цьому підвищення інвестиційної активності держави супроводжується зростанням інвестиційної активності підприємств та організацій і навпаки: зниження першої – падінням другої (рис. 2).Відтак бюджетні інвестиції в Україні є стимулом до залучення приватних інвестицій.
