ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГIЧНI ЗAСAДИ ФОРМУВAННЯ ЕКОНОМIЧНОЇ ПОЛIТИКИ I МЕХAНIЗМIВ РЕГУЛЮВAННЯ РЕГIОНAЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретичні і методологічні засади державної регіональної політики» розглянуто особливості і пріоритети соціально-економічного розвитку регіонів України, вивчено стратегію економічного розвитку регіонів України, досліджено методи розвитку депресивних територій.

Аналіз та узагальнення існуючих теоретичних і методологічних засад державної регіональної політики України дозволив констатувати, що у теперішній час наукове підґрунтя для ефективного розвитку продуктивних сил та регіональної економіки сформовано не повністю, має фрагментарний характер та потребує удосконалення.

Відсутність систематизованих концептуальних основ формування економічної політики регіонального вирівнювання та бюджетного регулювання, проектування кластерних та мережевих територіально-виробничих форм прискореного економічного зростання, поліпшення регіонального інвестиційного клімату, моделювання сталого розвитку регіональної економіки не дозволяє інтегрувати між собою та гармонізувати дію існуючих та нових механізмів регулювання регіональної економіки, досягти синергетичного ефекту від їх комплексного впровадження. Саме це визначено як головна особливість соціально-економічного розвитку регіонів України, яка ускладнює досягнення головної мети державної політики з підвищення рівня життя громадян, перешкоджає упорядкуванню взаємовідносин між економічними суб’єктами, гальмує наближення соціально-економічних процесів до стандартів розвитку країн з інноваційною економікою.

Дослідження теоретичних підходів до встановлення сутності регіону, особливостей державної регіональної політики та пріоритетів соціально-економічного розвитку регіонів України, а також виявлені розбіжності у наукових поглядах щодо змісту цих понять дозволили обґрунтувати, що державна регіональна політика повинна враховувати: а) територіальний та проблемний підходи до визначення регіону, що обумовить гнучкість та комплексність механізмів регулювання економіки, дозволить оптимізувати витрати на вирішення соціально-економічних проблем у різних регіонах; б) принцип оптимальної замість тотальної конвергенції регіонів, який виходить з гіпотези про перманентність територіальної диференціації, як економічного явища, що дозволить суттєво скорегувати оперативні цілі державного регулювання розвитку регіонів; в) конструктивний підхід до визначення об’єкту державної регіональної політики, який, на відміну від існуючих, передбачає конструкцію таких окремих частин об’єкту, як територія регіону, діяльність суб’єктів регіональної економіки, соціум, зв’язки між центром та регіоном, регіональна економіка в цілому та інші, що дозволить систематизувати та гармонізувати регулюючі механізми (рис. 1).

На прикладі фактично депресивних гірничодобувних регіонів України у дисертації запропоновані шляхи вирішення комплексної проблеми подолання депресивності просторового розвитку на основі інтенсифікації інноваційних процесів у економіці проблемних територій.

Диверсифікація діяльності гірничодобувного підприємства передбачає, що на наявному майновому комплексі впроваджуються новітні бізнес-проекти інших економічних галузей та утворюються нові підприємства. Це можливо на основі реалізації інженерних інноваційних технологій з використання ресурсного потенціалу гірничодобувного підприємства.

Для цього запропоновано концепцію комплексного саморозвитку депресивних гірничодобувних регіонів з досягненням рівня їх економічної самодостатності, яка ґрунтується на системно-синхронному підході до формування територіальних виробничо-інноваційних кластерів (рис. 2).

Ознака синхронності проявляється у тому, що диверсифікація діяльності гірничодобувного підприємства відбувається синхронно його основному виду діяльності з видобутку корисних копалин. Ознака системності проявляється у тому, що територіальний виробничо-інноваційний кластер є системою відкритого типу з кластерним центром та периферійними елементами, пов’язаними між собою. Передбачено, що організаційною формою територіальних виробничо-інноваційних кластерів є інтегрована система індустріального та наукового парків