У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади функціонування ринку молока і молокопродуктів у сучасних умовах господарювання» – узагальнено зміст і види ринків, розкрито дію ринкового механізму та його центрального елементу – ціни, виявлено особливості конкуренції й удосконалено оцінку конкурентоспроможності виробників у молочному скотарстві та при переробці молока.
Різний підхід до визначення сутності ринку пояснюється тим, що ринок є містким і багатогранним явищем. До визначення його змісту можна підходити з різних точок зору. Саме це породжує плюралізм визначень поняття ринку, і всі вони певною мірою обґрунтовані. Стосовно визначення сутності ринку можна стверджувати наступне: з точки зору економічної теорії ринок є сукупністю економічних відносин у сфері обігу між продавцем і покупцем товарів; результатом цих відносин є купівля-продаж товарів; їх реалізація. Однак значення ринку цим не обмежується. Внаслідок посередницької дії ринкового механізму ринок управляє ринковою системою господарювання, тобто регулює господарську діяльність усіх суб’єктів економіки. Узагальнено ринковий механізм можна визначити як таку форму організації молочного скотарства і переробки його продукції, за якої виробники взаємодіють один із одним за допомогою ринку і через нього задовольняють продуктами споживача, тим самим розв’язуючи основні завдання функціонування й розвитку економіки.
Водночас в аспекті ціноутворення учасники товарообмінної угоди переслідують прямо протилежні цілі: продавець хоче отримати за свій товар максимально високу ціну, а покупець – заплатити якнайменше. З цієї протилежності випливає базисна закономірність ринкового ціноутворення. Так, із позиції виробника ціна повинна відшкодовувати насамперед витрати виробництва даного товару, але це її нижня межа; вона не відповідає економічним інтересам продавця. Якщо ціна тривалий час дорівнюватиме витратам, то виробництво і пропозиція товару на ринку припиняється взагалі. Ринкова ціна повинна забезпечити виробникові одержання достатнього прибутку.
Такий підхід до ціноутворення, тобто прямування від витрат виробника до ринку, називають витратним ціноутворенням (витратні ціни). Воно реальне у тому випадку, якщо на ринку немає конкуренції. Проте для ринкової економіки характерна саме конкуренція.
Домовленість між контрагентами процесу ціноутворення можлива тоді, коли жоден із них неповністю досягає своєї мети. Продавець і покупець зупиняються на третьому – компромісному варіанті. Ціна пропозиції й ціна попиту наближаються одна до одної, створюючи ринкову ціну, за якою товар реалізується. Поступливість одного суб’єкта ринку і наступальність іншого залежать від співвідношення попиту й пропозиції на даний товар. Споживачеві в його прагненнях сприяє конкуренція між виробниками й продавцями товару, а виробникові та продавцю – конкуренція між споживачами і безперервним підвищенням їхніх потреб: у цій логіці прихована об’єктивна природа ринкової ціни, відображення її суспільно необхідної величини, можливої лише за механізму конкурентного ринку.
Споживачі не тільки хочуть придбати продукцію, а й намагаються якомога прискіпливіше порівняти її ціну і якість. Ця обставина призводить до того, що ціну доводиться обчислювати регресивно (назад), виходячи із реальної ціни на ринку, і наближатись до ціни виробника. Це має бути вихідним мірилом виробляти чи не виробляти даний вид продукції.
Коли господарюючий суб’єкт має намір виробляти ту чи іншу продукцію, то через цінову поведінку він повинен підтримувати високу власну конкурентоспроможність. Аналіз існуючих підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємств свідчить, що у більшості виробників молока відсутні достатньо ефективні важелі управління чинниками зовнішнього і внутрішнього середовищ, кон’юнктурою ринку та запитами споживачів. У дисертації розвинуто думку дослідників, які пропонують оцінювати конкурентоспроможність за допомогою п’яти відносних показників (обсяг продажів, частка ринку, прибуток, рентабельність виробництва та чисельність персоналу). При цьому дані показники визначаються їх діленням по конкретному підприємству на кращі їх значення в галузі чи групі підприємств, що абстрагуються. Тим самим розраховується зведений коефіцієнт конкурентоспроможності за мультиплікативним методом з урахуванням коефіцієнтів вагомості даних показників, які визначаються експертним методом. Недоліком такого підходу є обмежене коло, переважно абсолютних, показників. Тому пропонується інформацію про чисельність персоналу доповнити показником ефективності (продуктивності праці), а показники обсягу продажів і прибутку не дублювати, оскільки частка на ринку й рентабельність виробництва визначаються на їх основі.
У другому розділі – «Економічний стан, ефективність роботи та державна підтримка виробників молока і молокопродуктів» – здійснено аналіз динаміки виробництва і реалізації молока суб’єктами господарювання; визначено попит, цінову кон’юнктуру ринку і якість молокосировини промислово-переробних підприємств; проведено оцінку ефективності виробництва молока та визначено його рівень регулювання і підтримки державою.
Аналіз роботи господарств, що мають товарне молочне скотарство, показав незадовільні результати. Так, протягом 2001–2010 рр. частка молока у загальній структурі виробництва валової продукції сільського господарства зменшилася від 13,6 до 11,9%. Поголів’я корів у всіх категоріях господарств скоротилося в 1,87 раза – від 4918,1 тис. голів у 2001 р. до 2631,2 тис. голів – у 2010 р. (на кінець року). Негативні тенденції збереглися і в останньому п’ятиріччі (табл. 1). Зменшення кількості молочно-скотарських ферм за роки реформування від 15 до 3,9 тис. та поголів’я корів від 6,2 млн до 589 тис. голів при загальному зростанні надоїв давали можливість отримати тільки 2,22 млн т молока, або 19,8% від загального виробництва. У великотоварних сільськогосподарських підприємствах до нинішнього часу в динаміці за 1991–2010 рр. його рівень зменшився у 8,4 раза.
На тлі загального скорочення показників роботи сільськогосподарських підприємств у галузі молочного скотарства за 2006–2010 рр. відбуваються структурні зміни. Так, при зменшенні загальної кількості ферм збільшується частка тих, що мають поголів’я 1,5 тис. і більше корів. Тенденція, за якої дрібний виробник молока поступово витісняється з молочного ринку, протягом останніх років є підтвердженням процесів консолідації та укрупнення виробництва. Основна причина криється в низькій ефективності неспеціалізованих дрібних виробників. Не беручи до уваги економічну складову, слід вказати, що агрохолдинги: «Агро Союз» маючи 1,8 тис. голів корів, отримує молока від однієї корови 7,9 т; «Синтал» – відповідно 1 тис. і 5,6 т; «Агропродінвест» – 3,5 тис. і 5,7 т; «Інтер-Агро-Капітал» – 1,8 тис. і 7,2 т; «Індустріальна молочна група» – 2,9 тис. і 5 т. Показова залежність середньорічного надою на одну корову від масштабу виробництва. Так, на підприємствах із обсягами виробництва молока до 500 т на рік середньорічний надій молока на корову був майже вдвічі нижчим, ніж на підприємствах великотоварного виробництва. В цілому між масштабом виробництва і надоєм на корову молока існує пряма залежність.
Сучасний ринок молокосировини на 61,2% обсягів постачань залежить від господарств населення. Незважаючи на те, що товарність молока у сільськогосподарських підприємствах у 2010 р. досягла 90,4%, її величина в цілому по галузі молочного скотарства залишається на рівні 45,9%. Донині головним виробником молока в Україні є господарства населення, хоча тут існують певні відмінності за регіонами. Зокрема, частка Полтавської області у регіональній структурі виробництва молока зросла від 7,4 у 2000 р. до 13,6% – у 2010 р. Концентрація поголів’я корів на великих молочних фермах досягла 36,6% від поголів’я корів області та становить 66 тис. голів.
