РОЗВИТОК РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ В УКРАЇНІ (1950

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено об’єкт та предмет дослідження, сформульовано мету та завдання дослідження, вказано хронологічні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача, показано апробацію отриманих результатів.

У першому розділі «Історіографія. Джерельна база та методологія дослідження» виконано історіографічний аналіз досліджуваної проблеми, вивчено стан і характер джерельної бази дослідження, визначено методологічні засади, що дозволили досягти мети наукового пошуку.

У підрозділі 1.1. «Історіографічний аналіз літератури» – аналізується рівень дослідження обраної теми дисертації в науковій літературі та періодичних виданнях, які охоплюють праці радянського та сучасного періодів (з моменту проголошення незалежності України). Літературні джерела систематизовані у чотири групи. До першої віднесено праці, які прямо торкаються теми дослідження, до другої – історію підприємств та виробництва радіоелектронної апаратури, а третя група охоплює наукову літературу з історії науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів (ВНЗ). Четверта складова являє собою дисертаційні дослідження, пов’язані з різними аспектами розвитку радіоелектроніки в Україні у 1950–1980-х рр.

Розвиток радіоелектроніки в Україні у 1950–1980-х рр. тривалий час залишався поза належною увагою дослідників. До недавнього часу практично всі матеріали, що стосувалися розвитку цієї галузі, зберігалися під грифом «таємно». Причина – розробка відповідної апаратури підпорядковувалася насамперед задоволенню військових потреб. Наукові праці, які починали з’являтися у світ, стосувалися не стільки висвітлення власне технічних досягнень, як визначення ролі радіоелектроніки в науково-технічному прогресі. Ці питання піднімали в своїх роботах Л. Воробйова¹, Г. Гольдгамер², О. Мінц³, В. Сіфоров^4–5.

Дослідження різних аспектів проблеми розвитку радіоелектроніки як в СРСР в цілому, так і Українській РСР зокрема, дещо активізувалося лише з початку 60-х рр. ХХ ст. Так, у спільному дослідженні К. Лістова та К. Трофимова⁶, присвяченому питанню виникнення і розвитку радіолокації в Радянському Союзі, багато уваги приділяється викладу загальнотеоретичних і фізичних основ, дається класифікація радіолокаційних систем (РЛС) та напрямку і особливостям їх застосування під час ведення бойових дій. Однак унаслідок існуючих заборонних імперативів у них не приділялася належна увага відображенню творчих пошуків інженерно-конструкторських колективів, створенню та вдосконаленню тих чи інших окремо взятих систем саме в СРСР, особливо щодо досягнення конкретних тактико-технічних характеристик. До таких досліджень належать і роботи Д. Бургеса⁷, О. Палія⁸, А. Сосновського та І. Хаймовича⁹.

Дещо пізніше означеного періоду вийшли й праці Л. Перевезенцева, А. Зеленкова, В. Огаркова¹⁰ та В. Черняка¹¹, які відрізняються вже більшою увагою до здобутків вітчизняних науковців. Автори в загальному відобразили досягнення вітчизняної та зарубіжної науково-конструкторської думки в розробці РЛС, показали основні напрямки її розвитку тощо.

Особливу увагу привертають до себе мемуари С. Горшкова^12–13 і М. Лобанова^14–15. Автори, будучи військовими інженерами-конструкторами, безпосередньо займалися розробкою РЛС. У своїх спогадах вони доволі широко показують творчу діяльність науковців та конструкторів, створення і застосування у ході бойових дій новітніх на той час зразків РЛС, а також, що особливо важливо, наводять маловідомі факти щодо конкретних епізодів, пов’язаних зі створенням цієї апаратури та розвитком вітчизняної радіолокації в цілому.

__________________________________________________________________________________

¹ Воробьева Л. Т. Радиоэлектроника и технический прогресс / Л. Т. Воробьева. – Х., 1975. – 28 с.

² Гольдгамер Г. А. Техническая информация в научно-исследовательском институте радиотехнической промышленности / Г. А. Гольдгамер. – М., 1959. – 22 с.

³ Минц А. Л. Радиоэлектроника. (Краткая история и достижения) / А. Л. Минц. – М., 1963. – 86 с.

⁴ Сифоров В. И. Радиоэлектроника сегодня и завтра / В. И. Сифоров. – М.: «Знание», 1967. – 132 с.

⁵ Сифоров В. И. Роль радиоэлектроники в научно-техническом прогрессе СССР и задачи лекционной пропаганды / В. И. Сифоров // Выступление на Всесоюзном семинаре-совещании лекторов «Радиоэлектроника в научно-технический прогресс в СССР» 25–27 декабря 1974 г., г. Москва). – М.: Знание, 1975. – 22 с.

⁶ Листов К. М. Радио и радиолокационная техника и их применение / К. М. Листов, К. Н. Трофимов. – М.: Воениздат, 1960. – 424 с.

⁷ Бургес Д. С. Будущее радиолокационной техники / Д. С. Бургес. – М., 1962. – 20 с.

⁸ Палий А. И. Радиовойна / А. И. Палий. – М., 1963. – 208 с.

⁹ Сосновский А. А. Радиотехнические средства ближней навигации и посадки летательных аппаратов / А. А. Сосновский, И. А Хаймович. – М.: «Машиностроение», 1975. – 200 с.

¹⁰ Превезенцев Л. Т. Радиолокационные системы аэропортов / Л. Т. Превезенцев, А. В. Зеленков, В. Н. Огарков. – М.: Транспот, 1981. – 378 с.

¹¹ Черняк В. С. Многопозиционная радиолокация / В. С. Черняк. – М.: Радио и связь, 1993. – 415 с.

¹² Горшков С. Г. Морская мощь государства / С. Г. Горшков. – М., 1976. – 463 с.

¹³ Горшков С. Г. На страже отчизны / С. Г. Горшков. – М., 1980. – 79 с.

¹⁴ Лобанов М. М. Мы – военные инженеры / М. М. Лобанов. – М., 1977. – 223 с.

Досить цікавою є наукова робота колективу вітчизняних вчених-істориків І. Є. Александрової, Н. Г. Аннєнкової та Л. М. Бєсова¹⁶, яка побачила світ вже в незалежній Україні. У монографії в незаангажованій формі розглядається (на фоні загальносвітового прогресу) історичний шлях приладобудування в Україні від його зародження і до початку ХХІ ст. Однак автори не ставили за мету окремо дати історичний аналіз розвитку вітчизняної радіоелектроніки. У зазначеній роботі в розріз усього приладобудування зустрічаються лише короткі відомості, що стосуються радіоелектронної галузі.

У другій історіографічній групі слід виділити праці І. Ф. Бєлова¹⁷, Л. М. Кононовича¹⁸, І. Т. Крупініна¹⁹, які містять відомості про моделі та технічні характеристики різного роду радіоапаратури широкого призначення. Дані роботи дають можливість в певній мірі побачити, яка радіоапаратура масового вжитку існувала в радянські часи. Однак вони не відображають, які саме підприємства Радянського Союзу здійснювали випуск зазначеної продукції та особливості її створення.

Історію підприємств радіоелектронної галузі висвітлюють лише поодинокі праці, присвячені історії окремих заводів, зокрема таких, як київські «Арсенал»²⁰ і «Радіоприлад»²¹ та харківський «ім. Т. Г. Шевченка»²². Проте розглядаючи розвиток підприємств, жодна із зазначених монографій майже не містить інформації про характер виробничої продукції.

Особливу увагу привертають наукові роботи, присвячені проблемам розвитку радіоелектронної промисловості України, підготовлені українськими дослідниками вже в умовах незалежної України. Вони відзначаються об’єктивним висвітленням особливостей розвитку промисловості не лише на території України, а й Радянського Союзу в цілому. До таких наукових праць належать роботи Л. М. Бєсова²³ та М. Р. Плюща²⁴. У своїх дослідженнях вчені-історики на основі критичного підходу подають в узагальненому вигляді реалії тогочасних процесів, що супроводжували промисловість України до кризи.

Проте слід зауважити, що розглядаючи тенденції становлення вітчизняної промисловості в її загальному масштабі, дані роботи не дозволяють виявити особливості розвиту саме радіоелектронної промисловості України.

______________________________________________________________________

¹⁵ Лобанов М. М. Развитие советской радиолокационной техники / М. М. Лобанов. – М., 1982. – 240 с.

¹⁶ Александрова І. Є. Нарис історії приладобудування України: еволюція, сучасний стан / І. Є. Александрова, Н. Г. Аннєнкова, Л. М. Бєсов. – Харків: НТУ «ХПІ», 2009. – 212 с.

¹⁷ Белов И. Ф. Переносные кассетные магнитолы: справочник / И. Ф. Белов, А. Е. Денин, А. Ф. Ососков. – М.: Радио и связь, 1988. – 224 с.

¹⁸ Кононович Л. М. Современный радиовещательный приемник / Л. М. Кононович. – М.: Радио и связь, 1986. – 144 с.

¹⁹ Крупинин И. Т. Радиоаппаратура и аппаратура звукозаписи высшего и первого классов: [справочник] / И. Т. Крупинин. – М.: Радио и связь, 1981. – 440 с.

Аналізуючи третю групу літератури, до якої віднесено наукові праці дослідників, які вивчають історію розвитку та діяльність науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів України, слід зазначити наступне. Незважаючи на те, що домінуюча роль у розвитку науки і техніки в Україні, ще за часів входження її до складу СРСР, належала Академії наук УРСР, діяльність її структурних елементів у справі створення передових зразків радіотехнічної та радіоелектронної апаратури все ще залишається малодослідженою. Існуючий масив праць розглядає здебільшого загальну історію розвитку АН УРСР, обмежуючись при цьому переважно відомостями про те, які саме інститути утворювалися та для вирішення яких науково-технічних завдань вони призначалися. До переліку таких праць належать роботи авторських колективів: Г. М. Добров, В. Т. Марущак і В. В. Байдаков²⁵; В. Тонкаль, В. Пелих і Б. Смаглій²⁶ та під загальною редакцією Б. Є. Патона^27–29.

Найбільш інформативною в поданні історії розвитку радіоелектроніки в Україні та в системі Академії наук є праця «Институт радиофизики и электроники / АН УССР»³⁰. Її автори підсумували та відобразили тридцятирічну діяльність Інституту, розглянули основні напрямки проведених досліджень в області електроніки, розповсюдження радіохвиль, наукового приладобудування тощо.

У другу підгрупу третьої групи вміщено наукові роботи з історії вищих навчальних закладів. Серед них варто назвати статтю «Першовідкривач: радіофізичному факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченка – 55 років»³¹ та роботу авторського колективу «Нариси історії Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка»³². Автори останньої на фоні висвітлення загального розвитку Київського національного університету торкнулися й історії становлення та функціонування радіофізичного факультету.

Історію Київського політехнічного інституту відображено у працях Г. Ф. Белякова³³, М. З. Згуровського, М. Ю. Ільченка та В. О. Константинова³⁴, В. І. Лиховодова³⁵. Цікавими в цьому плані є роботи авторських колективів під редакцією М. Киркача³⁶ і Л. Товажнянського, ______________________________________________________________________

²⁰ История завода «Арсенал» им. В. И. Ленина / [П. Т. Тронько, В. П. Горшков, С. В. Гусовский и др.]. – К.: Наукова думка, 1986. – 560 с.

²¹ Макеев О. Д. Королевцевы. История. Головного завода 1953–2003 / О. Д. Макеев (сост. и ред.). – К.: Деловой партнер, 2003. – 128 с.

²² 75 лет с именем Т. Г. Шевченко: [очерк истории завода] / [ред.-сост. Ю. Н. Василевский, С. А. Минаков]. – Харьков: Крок, 1997. – 256 с.

²³ Бєсов Л. М. Науково-технічна політика в Україні. Минуле. Сучасне. Майбутнє / Л. М. Бєсов. – Харків: ХДПУ, 1997. – 178 с.

²⁴ Плющ М. Р. Промисловість України у 80-ті – 90-ті роки: люди, проблеми, уроки / М. Р. Плющ. – К.: Інститут історії України НАН України, 2002. – 335 с.

²⁵ Научные центры Академии наук Украинской ССР: (опыт и перспективы) / [Г. М. Добров, В. Т. Марущак, В. В. Байдаков и др.] – К.: Наукова думка, 1986. – 208 с.

²⁶ Тонкаль В. Ю. Академія наук УРСР / В. Ю. Тонкаль, В. М. Пелих, Б. С. Смаглій. – К.: Наукова думка, 1980. – 434 с.

²⁷ История Академии наук Украинской ССР / [гл. ред. Б. Е. Патон]. – К.: «Наукова думка», 1979. – 836 с.

²⁸ Історія Академії наук України 1918–1993 / [голов. ред. Б. Є. Патон]. – К.: Наукова думка, 1994. – 318 с.

²⁹ Національна академія наук України. 1918–2008: до 90-річчя від дня заснування / [голов. ред. Б. Є. Патон]. – К.: Вид-во КММ, 2008. – 624 с.

В. Ніколаєнка, В. Морозова, Ю. Сакари³⁷, які присвячені історії розвитку Харківського політехнічного інституту, та Ю. Леги³⁸ – щодо історії становлення Черкаського державного технологічного університету. Проте і їх автори на фоні висвітлення загальної історії вказаних навчальних закладів лише дотично окреслюють проблему підготовки кадрів та основні напрямки наукової діяльності вчених у галузі радіоелектроніки.

У такому ж ракурсі розглянуто дане питання і у виданні, присвяченому історії розвитку Одеського політехнічного інституту^39–40.

Більш ґрунтовно висвітлено питання підготовки спеціалістів з радіоелектроніки в роботах з історії Львівського політехнічного інституту⁴¹ та Харківського інституту радіоелектроніки⁴².

Суттєво доповнює великий масив літератури з досліджуваної теми група докторських і кандидатських дисертацій, в яких досліджуються питання, прямо або опосередковано пов’язані з різними аспектами розвитку радіоелектроніки в Україні в 1950–1980-х роках.

Досить цікавою є дисертація А. М. Глєбової⁴³, в якій зроблено аналіз та історико-наукову реконструкцію радіофізичних досліджень в Україні в контексті світової науки. Проте автор не ставив за мету дати повномасштабне відтворення розвитку радіофізики від зародження і до сьогодення. Хронологічні рамки дослідження охоплюють лише початковий етап – 1870–1910 рр.

Особливу увагу привертають дисертації Л. М. Бєсова⁴⁴ та Н. Г. Аннєнкової⁴⁵, які розглядають промисловий розвиток в Україні.

Дисертація Л. М. Бєсова – перше історичне дослідження, що висвітлює тенденції та пріоритети науково-технічного розвитку промисловості України в 70–80-х рр. ХХ ст. Слід зазначити, що автором розглянуті проблеми промисловості, які стосуються розвитку всього виробничого сектору народного господарства. Разом з тим поза його увагою залишилися питання характеристики радіоелектроніки України. Розглядаючи 1980-ті роки Л. М. Бєсов у ______________________________________________________________________

³⁰ Институт радиофизики и электроники: [редкол.: В. П. Шестопалов (отв. ред.) и др.]. – К.: Наук. думка, 1985. – 132 с.

³¹Першовідктивач: радіофізичному факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченка – 55 років // Освіта. – 2007. – 30 травня – 6 червня № 24. – С. 3–5.

³² Нариси історії Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка / [В. В. Різун, М. С. Тимошик, А. Є. Конверський та ін.]. – К.: Наша культура і наука, 2004. – 440 с.

³³ Беляков Г. Ф. Київський політехнічний інститут: нарис історії / Г. Ф. Беляков, Е. С. Василенко, М. Ф. Вілков та ін. – К.: Наукова думка, 1995. – 320 с.

³⁴ Київський політехнічний інститут – колиска інженерної освіти і науки в Україні / [М. З. Згуровський, М. Ю. Ільченко, В. О. Константинов та ін.]. – К.: Генеза, 1998. – 149 с.

³⁵ Київський політехнічний інститут. Перше століття: історичний огляд / [авт.-упоряд. В. І. Лиховодов та ін.]. – К.: Такі справи, 2007. – 384 с.

³⁶ Харьковский политехнический институт 1885–1985: История развития / [отв. ред. Н. Ф. Киркач]. – Х.: Вища школа, 1985. – 224 с.

³⁷ Харківський політехнічний: На межі тисячоліть / [Л. Л. Товажнянський, В. І. Ніколаєнко, В. В. Морозов, Ю. Д. Сакара]. – Х.: Прапор, 2000. – 384 с.

³⁸ Шляхом до державного університету / [за заг. ред. Ю. Г. Леги]. – Черкаси: «Черкаський ЦНТЕІ», 2003. – 352 с.

³⁹ История Одесского политехнического в очерках / [Ю. С. Денисов, В. И. Бондарь авт.–сост.]; ред. В. П. Малахов. – О.: Астропринт, 2003. – 656 с.

⁴⁰ Одеський політехнічний: 90 років творчої діяльності (1918–2008) / [ред. В. Малахов]. – Одесса, 2008. – 208 с.

комплексі приділив увагу приладобудівній галузі – зазначив тільки результати діяльності окремих господарських підприємств. Він не ставив перед собою завдання висвітлити значення радіоелектронної галузі у підвищенні ефективності промислового виробництва та розв’язанні проблем соціального характеру.

Дисертація Н. Г. Аннєнкової – перша наукова праця, в якій проведено аналіз тенденцій науково-технічного розвитку приладобудування України у 80-х рр. ХХ ст. У роботі висвітлено специфіку та особливості управління галуззю, рівень її розвитку в умовах радянської системи господарювання. Проте на фоні загальної характеристики розвитку приладобудування в роботі лише окремі фрагменти стосуються радіоелектроніки. Це зумовлено тим, що авторка не ставила за мету широко проаналізувати розвиток окремо взятої радіоелектронної галузі.

Підсумовуючи стан висвітлення обраної теми дослідження, слід зазначити, що окремі її аспекти характеризуються різним ступенем вивчення. Наявна література не містить повного відображення стану розвитку радіоелектроніки в Україні. Дається в знаки залежність низки публікацій від певних стереотипів щодо підбору і викладу матеріалу, які були породжені існуючою на той час державною системою, а також відсутністю можливості доступу до значної кількості архівних документів і матеріалів, що дали б змогу провести критичний аналіз розглянутої проблеми. Слід також зазначити, що ці недоліки та зауваження переважно стосуються не стільки основного змісту праць, скільки деяких висновків та узагальнень, зроблених авторами цих робіт.

В цілому аналіз існуючої літератури дає підстави стверджувати, що, незважаючи на наявність певної кількості статей і монографій, у яких автори торкаються проблеми розвитку радіоелектроніки в Україні в 1950–1980-х рр., належним чином вона не розкрита. Це обумовлює необхідність подальших зусиль, спрямованих на дослідження даної проблеми.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база» охарактеризовано джерельну базу дослідження, яку складають неопубліковані архівні матеріали, публіковані документи, статистичні збірники. Основним джерелом інформації для дослідження стали архівні документи, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, ______________________________________________________________________

⁴¹ Кафедра «Радіоелектронні пристрої та системи». До 50-річчя застосування (1952–2002) / [З. Д. Грицьків, А. О. Кузик, М. Й. Николишин та ін.]. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2002. – 104 с.

⁴² Харківський інститут радіоелектроніки / [відп. ред. Г. С. Нестеренко]. – Х.: Вид. ХГУ, 1972. – 36 с.

⁴³ Глєбова А. М. Передісторія радіофізичних досліджень в Україні (1870–1910 рр.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.07 / Глєбова Анастасія Миколаївна. – К., 2001. – 287 с.

⁴⁴ Бєсов Л. М. Управління науково-технічним розвитком промисловості України у 70–80-ті роки: уроки історії: дис. ... д-ра іст. наук: 07.00.07 / Бєсов Леонід Михайлович. – Х., 1999. – 386 с.

⁴⁵ Аннєнкова Н. Г. Історико-науковий аналіз розвитку приладобудування України як складової машинобудівного комплексу у 80-ті роки ХХ ст.: дис. ... канд. іст. наук: 07.00.07 / Аннєнкова Наталія Георгіївна. – Х., 2005. – 191 с.

Центрального державного архіву громадських об’єднань України, державних архівах Київської, Харківської та Черкаської областей.

Підрозділ 1.3. «Методологія дослідження» присвячений обґрунтуванню методологічної основи дисертації. В дослідженні використані загальнонаукові та спеціальні історичні методи аналізу, систематизації, а також проблемно-хронологічний, порівняльно-типологічний, системно-структурний та описовий методи. Використання при розв’язанні дослідницьких проблем зазначених методів дозволило достовірно відтворити цілісний процес розвитку радіоелектроніки в Україні у досліджуваний період.

У другому розділі «Вплив суспільно-політичних та економічних факторів на розвиток радіоелектроніки в країні» досліджуються визначальні фактори впливу на розвиток радіоелектронної галузі науки і виробництва в Україні у 1950–1980-х рр. Розглянуто особливості становлення радіоелектроніки в умовах повоєнної розрухи та розгортання «холодної війни», а також на етапі науково-технічної революції.

Спираючись на досліджувані в цьому розділі факти, можна сказати, що розвиток радіоелектроніки в Радянському Союзі на момент закінчення Другої світової війни знаходився на вкрай низькому рівні. Проте ще в часи війни радіоелектронна апаратура зарекомендувала себе як один із важливих факторів ефективності ведення бойових дій.

Як відомо, вже на завершальному етапі Другої світової війни виникли серйозні суперечності між союзниками антигітлерівської коаліції щодо майбутнього Німеччини і післявоєнного політичного врегулювання у Європі. Після війни конфронтація настільки посилилася, що дала початок «холодній війні». Вона призвела до масштабної гонки озброєнь. На черзі дня постала проблема створення ракетно-ядерного щита. Водночас із ліквідацією американської атомної монополії значні сили керівництвом СРСР були кинуті і на розвиток радіоелектронної промисловості. Фактично «холодна війна» дала потужний поштовх для розвитку багатьох наукових розробок, насамперед нових зразків радіоелектронного обладнання та засобів зв’язку як одного з основних компонентів безпеки країни.

Дослідження показало, що в роки війни радянська командна модель планової економіки показала чудові мобілізаційні можливості. Виявилася здатною протистояти західноєвропейському економічному потенціалу, який опинився під контролем нацистської Німеччини. Однак у першому повоєнному десятиріччі умови роботи науковців та конструкторів ускладнилися. Їм доводилося долати чисельні бюрократичні перепони адміністративно-планової економіки, які гальмували творчий процес.

Проводячи централізаторську політику, керівництво держави зосередило в своїх руках значні фінансові та матеріальні ресурси. За таких умов, приділяючи розвитку виробництва радіоелектронної апаратури виключно велике значення, вдалося, хоч і не повною мірою, в другій половині 50-х – на початку 60-х рр. задовольнити дану галузь науки і техніки фінансовими і матеріальними ресурсами. Проте необхідно зазначити, що забезпечуючи таким чином ті галузі, які під кутом зору партійного керівництва були «найважливішими», ряд «менш важливих» все більше недоотримували необхідних засобів, а їх діяльність відповідно йшла на спад. Слід однак зазначити, що задаючи директивним методом темпи розвитку різним за ступенем важливості галузям науки і техніки, позбавляючи їх природного, ринкового, конкурентоздатного розвитку, владні структури мимоволі створювали ситуацію, в якій навіть профінансовані «важливі» галузі науки і техніки хоч і давали певні результати своєї діяльності, були приречені на поступове відставання від Заходу. Однак керівництво держави не помічало або не хотіло помічати цієї загрози та продовжувало здійснювати обраний курс.

Надмірна централізація виділення матеріальних та грошових ресурсів не давала можливості використати їх з належним економічним ефектом, сповна розгорнути визначений обсяг робіт, спрямованих на втілення у життя ідей та напрямків розвитку країни. Саме ця обставина продовжувала перманентно породжувати кризові явища в економіці, що аж ніяк не стимулювало розвиток науки і техніки та й суспільства в цілому. Керівні органи, намагаючись тримати життєві процеси країни в міцних лещатах невпинного партійного контролю, в тому числі діяльність науковців, конструкторів, інженерів, не маючи при цьому належних навичок забезпечити їх пошук та обмін напрацьованими науковими досягненнями, гальмували розвиток наукових досліджень, а отже, і створення необхідної для військових та цивільних потреб сучасної передової за світовими стандартами техніки і апаратури. Західні ж країни невпинно рухалися вперед. Наростання кризових явищ в усіх сферах розвитку держави ставали дедалі помітними. Амбітність вищого партійного державного керівництва та оточуючого його великого чиновництва, а подекуди й нерозсудливість, невизнання власних прорахунків також негативно позначалися на складному становищі та розвитку такої наукоємної галузі промисловості, як радіоелектроніка.

У третьому розділі «Діяльність наукових установ у створенні виробів радіоелектроніки (1950–1980-ті рр.)» досліджується діяльність установ Академії наук УРСР та галузевих науково-дослідних інститутів (НДІ) в галузі радіоелектроніки. Визначається особлива роль Інституту радіофізики і електроніки (ІРЕ) АН УРСР як базової установи розвитку вітчизняної радіоелектроніки.

У підрозділі 3.1. «Науково-дослідна робота в установах Академії наук УРСР» з’ясовано, що результатом роботи наукових структур АН УРСР в галузі радіоелектроніки впродовж досліджуваного періоду стало отримання вагомих наукових результатів, які мали велике практичне значення. На їх основі були створені електронно-вакуумні прилади на нові діапазони довжини хвиль, вимірювальна апаратура і зразки РЛС, було з’ясовано особливості поширення і поглинання радіохвиль різних діапазонів над морем і над поверхнею землі. Як наслідок, створено широку гаму радіотехнічного устаткування та радіоелектронної техніки оборонного призначення, які були не лише повністю конкурентними на міжнародній арені, але й у багатьох випадках перевищували кращі закордонні зразки. Проте темпи і розмах досліджень суттєво гальмували неналежне матеріально-технічне та фінансове забезпечення, а також недостатньою була кількість кваліфікованих наукових кадрів.

Підрозділ 3.2. «Інститут радіофізики і електроніки АН УРСР як базова установа вітчизняної радіоелектроніки» відображає особливу роль Інституту радіофізики і електроніки в системі АН УРСР у розвитку радіоелектроніки. Дослідження показало, що протягом декількох десятиліть ІРЕ був провідним науковим колективом у галузі радіоелектроніки. В інституті отримані наукові дані, які мали вкрай важливе як науково-теоретичне, так і прикладне значення.

У підрозділі 3.3. «Досягнення галузевих науково-дослідних інститутів» представлена аналогічна інформація про діяльність галузевих науково-дослідних інститутів в області розвитку радіоелектроніки. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що дані інститути посідали важливе місце в розвитку галузі.

Яскравим прикладом цього є робота Гідроакустичного НДІ № 753, на який покладалися надзвичайно важливі завдання по створенню засобів протичовнової оборони та корабельних, авіаційних і стаціонарних радіогідроакустичних засобів для виявлення підводних човнів і передачі інформації на літаки, кораблі і берегові пости протичовнової оборони. За результатами виконаних досліджень в НДІ було створено широку гаму високоякісної апаратури спеціального призначення.

Іншим не менш вагомим прикладом є діяльність Київського НДІ мікроприладів. Інститут на високому рівні здійснював розробки методів мікромініатюризації радіоелектронної апаратури, що забезпечило різке зменшення її габаритів та дало величезний економічний ефект.

У четвертому розділі «Вища школа у розвитку радіоелектронної галузі» оцінено науково-дослідну роботу вищих навчальних закладів у галузі радіоелектроніки, а також з’ясовано наскільки система підготовки інженерних кадрів відповідала потребам галузі радіоелектроніки.

У підрозділі 4.1. «Внесок вищих навчальних закладів у сферу фундаментальних досліджень та створення виробів радіоелектроніки» визначено, що важливі науково-дослідні роботи в галузі радіоелектроніки у ВНЗ, як і в академічних та галузевих НДІ, впродовж усього досліджуваного періоду велися в напрямку першочергово задоволення військових потреб. Встановлено, що внаслідок переважно успішного виконання поставлених перед ними дослідних та конструкторських завдань в УРСР було отримано досить вагомі наукові результати, а з деяких позицій і кращі у світі.

У підрозділі 4.2. «Підготовка наукових та виробничо-технічних кадрів» з’ясовано, що з метою забезпечення інтенсивного розвитку радіоелектронної галузі виключно велика увага з боку керівництва була приділена підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів. На території УРСР було створено нові та розширено роботу вже існуючих навчальних закладів.

Дослідження також показало, що поряд з досягнутими успіхами в діяльності ВНЗ існували і проблеми, що гальмувало процес розвитку. Так, з’ясовано, що упродовж усього досліджуваного періоду їхня робота супроводжувалася постійними негараздами в сфері матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Рішення, які приймалися для їх вирішення, лише частково задовольняли існуючі потреби.

П’ятий розділ «Виробництво техніки на підприємствах галузі радіоелектроніки» присвячений аналізу розвитку промислового сектору галузі.

У підрозділі 5.1. «Випуск техніки військового призначення» розглянуто особливості розвитку радіоелектронної промисловості (РЕП). Показано ефективність роботи підприємств та визначено їх науковий і виробничий потенціал.

Проведений аналіз промислової бази галузі показав, що рівень розвитку радіоелектронної промисловості як в усьому СРСР, так і в Українській РСР, на момент закінчення Другої світової війни був на дуже низькому рівні. Проте внаслідок загострень на міжнародній арені у відносинах провідних на той час держав світу, що переросли у «гонку озброєнь», розпочався новий етап розвитку вітчизняної РЕП. Зокрема, комплексний аналіз опрацьованих матеріалів свідчить, що як темпи і якість створення нових зразків апаратури, так і розвиток виробничих потужностей РЕП УРСР, вже на кінець 50-х рр. продемонстрували значний поступ. У подальші роки курс на неухильний розвиток РЕП, розробку і випуск нових зразків апаратури теж продовжувався досить енергійно.

Поряд із цим встановлено, що впродовж усього досліджуваного періоду в роботі РЕП були присутні і серйозні недоліки, які в першу чергу стосувалися насамперед неналежного матеріально-технічного забезпечення заводів та недотриманням якості продукції, що випускалася. Також потрібно зауважити, що як керівництво галуззю в цілому, так і управління роботою окремо взятих підприємств велося здебільшого без належного системного аналізу технічних можливостей підприємств, що призводило до чисельних прорахунків в організації виробничої діяльності заводів.

У підрозділі 5.2. «Організація виробництва товарів широкого призначення» розглянуто виробництво радіоелектронної апаратури народногосподарського призначення і показано, що в силу орієнтації виробництва радіоелектронної апаратури на задоволення військових потреб, випуск такого роду продукції для широкого призначення впродовж 50-х рр. не відзначався високим рівнем розвитку. Проте стрімка розбудова заводів галузі дозволила вже з початку 60-х рр. все більше залучати підприємства оборонного комплексу до виробництва побутової радіоапаратури. Розвиваючи власні розробки та переймаючи світові досягнення вони почали масово випускати досить якісну радіоапаратуру.

Однак в умовах планової економіки та жорсткого централізму відбувалося поступове наростання кризових явищ в країні, що негативним чином позначилося на розвитку галузі. І вже наприкінці 80-х рр. ХХ ст. радіоелектронна промисловість, як і галузь в цілому, опинилася в тяжкому становищі.