| Короткий зміст: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на її зв'язок із науковими програмами, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання, хронологічні та територіальні межі, вказано на наукову новизну та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.
У першому розділі «Історіографія, джерельна база, методологія і методи дослідження» висвітлюється ступінь наукової розробки теми, її забезпеченість джерелами, теоретичні та методологічні основи роботи.
У підрозділі 1.1. «Історіографія дослідження» охарактеризовано історіографію проблеми, яку потрібно поділити на кілька етапів: дорадянський, радянський та пострадянський. Література дорадянського етапу – це праці Д. І. Менделєєва, М. Н. Соболєва, В. І. Лодиженського, С. Ю. Вітте та М. І. Казі. Ці автори представляли дві основні течії в митній справі – протекціоністів та фритредерів. В їх працях в тісному зв’язку розглядаються економічні аспекти, зокрема зовнішня торгівля, разом з основними напрямками розвитку митної справи. Ніхто з них не приділяв великої уваги розвитку регіональних митних закладів, надаючи про місцеві митниці лише епізодичні відомості. Слід окремо зазначити, що значну цінність мають роботи Д.І. Менделєєва, Б.Ф. Брандта, І. М. Кулішера з дослідження митної політики Російської імперії в ХІХ – початку ХХ століття.
Історіографія радянського часу складається з трьох періодів. Перший період охоплює 1920-і роки. Вони характеризуються плодотворною працею дослідників митної справи. Світ побачила низка робіт, в яких викладалися думки про митну політику Російської імперії, теорія та практика митної справи. Заслуговує нашої уваги праця А. Потяєва «Теория таможенного дела». Спираючись на велику джерельну базу, автор вперше створив роботу, в якій показані обґрунтування шляхів формування митної політики Росії.
Наступний, другий період – це 30 – перша половина 50-х років ХХ ст. Для нього характерне зниження інтересу науковців до питання історії митної справи, та окремих митниць. У роботах дослідників митне питання носило епізодичний характер. Так, в середині 30-х років ХХ ст. світ побачила монографія К. Звонарьова. Робота призначалася для службового користування та узагальнювала досвід розвідувальних служб світу за останні півстоліття. Дуже корисною є інформація про використання спецслужбами Російської імперії працівників митних органів, офіцерів Окремого корпусу прикордонної варти Міністерства фінансів тощо.
Третій період в розвитку літератури, що побачила світ в радянський добу, охоплює другу половину 50-х – 80-ті роки ХХ ст. Його можна характеризувати зростанням зацікавленості до дослідження історії митної справи, ролі митниць в державному регулюванні зовнішньоекономічних завдань, вирішенні фіскальних справ (праці К.К.Сандровського, Л.М. Маркова, В.Г. Храбскова, Б.М. Угарова та Є. Беркова). Характерно, що основною метою цих досліджень був правовий аспект, зокрема боротьба з контрабандою. Особливо необхідно відмітити роботу Л. Маркова. Робота є першою спробою обміркувати на історичному матеріалі становлення та розвиток Митної служби Росії з історико – юридичної точки зору. Один з розділів присвячений Іркутській митниці, яка мала статус складської, як Харківська та Київська.
Радянський період в історіографії проблеми не відзначився значними
працями дослідників про митну справу, в роботах повністю відсутні дані про митниці, що працювали на півдні Російської імперії.
З початку 1990-х років настав сучасний період в розвитку сучасної історіографії. Під впливом соціально-економічних та політичних змін, в колишніх радянських республіках виникає підвищена зацікавленість до історії Митної служби Російської імперії. Всі роботи пострадянського періоду необхідно розділити на дві групи, які представляють українську та російську історіографію. Серед праць українських дослідників, які безпосередньо торкаються митної справи, необхідно виділити дослідження С. Христяновича, О.В. Морозова, авторські колективи, очолені Л. Г. Білоусовою та П.В. Пашком.
До досліджень в царині митної справи в сучасній російській історіографії на початку ХХІ ст. треба віднести роботи А.Ф. Єпіфанова, Л.В. Купріяновой, Є.Л. Єжукова. Ці роботи присвячені дослідженню становлення та розвитку митної справи Російської імперії, але детальний розгляд окремих митниць або груп митних закладів у них відсутній.
Значну зацікавленість викликають видані в середині 90-х рр. ХХ ст. дві монографії Ю.Г. Кисловського, де автор висвітив тисячолітній шлях розвитку митної справи в Росії, показав вплив митної справи на розвиток економіки та зовнішньої торгівлі. Одна з його робіт описує боротьбу з контрабандою.
Характерною рисою, як для українських, так і для російських досліджень з митної тематики, є майже повна відсутність робіт з історії регіональних митних закладів.
Серед робіт загальноекономічного спрямування необхідно відзначити спільну монографію російських дослідників Б.В. Ананьїча та Р.Ш. Ганеліна. Автори стверджують, що епоха протекціонізму в Російській імперії розпочалася в 1891 р. з прийняттям надто протекціоністського митного тарифу, який іноді називають «менделеєвський». Російський дослідник В. І. Бовикін також дотримується цієї думки, що політика протекціонізму розпочалася наприкінці 80-х – початку 90-х рр. ХІХ століття.
Підсумовуючи розвиток історіографії проблеми, слід сказати, що в прямій постановці питання вона в дожовтневий період майже не вивчалася. Більшість робіт в основному висвітлювали тарифно-митну політику Російської імперії. В радянську добу роботи з митної справи містили в собі епізодичні матеріали відносно складських митниць в Російській імперії. В пострадянській історіографії України та Росії митна тематика набула певного поширення, але в більшості робіт вивчається саме митна політика уряду, а праць про розвиток окремих митних закладів або груп закладів за регіональною ознакою не має. Зважаючи на цей факт, назріла необхідність доповнити та систематизувати ці напрацювання.
У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» зазначається, що джерельну базу дисертації становить різноманітний за походженням, змістом, формою та науковою цінністю комплекс документів та матеріалів.
Першу групу джерел становлять друковані офіційні документи. Серед опублікованих в дорадянський час документів найбільший інтерес мають накази та розпорядження російського уряду відносно розвитку та функціонування Митної служби держави, статистичні матеріали, які надають досліднику цінні відомості в царині зовнішньої торгівлі, митних прибутків, штатів митних закладів, збірки циркулярів, митні статути 1857, 1892 рр., списки особового складу Департаменту митних зборів, тарифи тощо.
Основною джерельною базою для вивчення даної теми послужили архівні документи Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІА України), Російського державного історичного архіву (РДІА), Державного архіву Харківської області (ДАХО) більшість з яких вперше вводяться до наукового обігу. Основні документальні матеріали ЦДІА України за темою дослідження містяться в фонді 268 «Переписка начальника Одесского охранного отделения с Департаментом полиции и русской императорской миссией в Румынии о деятельности русской агентуры на Балканах», фонді 278 «Киевское жандармское полицейское Управление железных дорог. К руководству о пограничных пунктах», фонді 339 «Об иностранцах безвозвратно высланных за границу и коим въезд в Россию воспрещён». Дані фонди містять матеріали про співпрацю митних органів з Міністерством внутрішніх справ в царині боротьби з контрабандою зброї, ввезенням забороненої політичної літератури та затриманням членів революційних організацій.
Великий пласт неопублікованих джерел зберігається в Російському державному історичному архіві у Санкт – Петербурзі в фонді 21 опис 1 «О мерах против контрабанды», фонді 21 опис 11 «О состоянии дел Одесского таможенного округа», фонді 21 опис 12 «Инструкции для таможенных учреждений 1870 – 1912 гг.», фонді 23 «По ходатайству Екатеринославского купечества об открытии таможни в г. Екатеринославе», фонді 1024 «Записки В.И. Покровского о внешней торговле России в 1827 – 1898 гг.».
Багатий матеріал з історії митної справи на півдні Російської імперії надають документи, що зберігаються в Державному архіві Харківської області. Це фонд 3 «Производство дел канцелярии Харьковского губернатора», фонд 51 «Переписка Харьковского интендантского чиновника», фонд 52 «Управление Харьковского Полицмейстера», фонд 84 «Харьковская главная складочная таможня», фонд 968 «Австро-венгерское вице-консульство в Харькове».
Ще однією групою джерел є періодика: «Вестник финансов, промышленности и торговли», «Ежегодник Министерства финансов», «Торгово-промышленная газета». Місцева преса презентована виданнями «Горно-заводской листок», «Киевская почта» та «Харьковские губернские ведомости».
Також у дисертації використано мемуари співробітників Департаменту митних зборів Російської імперії.
Таким чином, джерельна база є достатньою і достовірною для комплексного дослідження нашої теми.
У підрозділі 1.3. «Методологія і методи дослідження», зазначено, що методологія це теорія науково – пізнавальної діяльності, яка скерована на вивчення та розробку методів наукового пізнання. Робота базується на основних загальновизнаних принципах – наукової об’єктивності, історизму та цивілізаційному підході. У роботі використано універсальні загальнонаукові (аналітичний) та спеціально-історичні (історико – порівняльний, історико – генетичний та історико – типологічний), а також із суміжних наук – статистичний метод.
У другому розділі «Причини створення митниць в Харкові та Києві. Становлення, формування кадрового потенціалу» досліджуються чинники, що сприяли створенню та функціонуванню внутрішніх складських митниць на півдні Російської імперії.
У підрозділі 2.1 «Економічний розвиток Харкова та Києва в другій половині ХІХ – початку ХХ століття» зазначається, що основними каталізаторами економічного розвитку Харкова та Києва в пореформену добу було їх зручне економіко-географічне розташування та масова розбудова мережі залізниць. На початку 70-х рр. ХІХ ст. розпочалося формування Донецько – Криворізького та Південно – Західного економічних районів з центрами в Харкові та Києві. Одним із основних різновидів економічної діяльності в Харкові та Києві була торгівля, на першому етапі вона проводилася у вигляді ярмарок (70-ті рр. ХІХ ст.). У 80-ті рр. ХІХ ст. ярмарки Харкова та Києва перетворилися на оптові торгівельні зібрання, своєрідні товарні біржі під відкритим небом. Розвиток промисловості та торгівля обумовили провідну роль даних міст в своїх регіонах та дозволили відкрити в Харкові, а згодом в Києві, складські митниці.
У підрозділі 2.2 «Створення та структура Харківської та Київської складських митниць» констатується, що 1870 р. уряд Російської імперії запланував відкрити складські митниці в Харкові та Києві. Роботу розпочала тільки Харківська головна складська митниця, непоступливість київських міських можновладців не дозволила відкрити подібний заклад в місті. Знову питання про заснування в Києві митниці порушили в 1910 році. Основний принцип роботи цих закладів полягав в колегіальності управління. Структурно митниці Харкова та Києва складалися з трьох елементів: штатних працівників; вільнонайманих працівників; митної артілі.
У підрозділі 2.3 «Комплектування штатів Харківської та Київської складських митниць» відзначено, що встановлено три джерела формування штатів Харківської та Київської митниць: відставні офіцери армії та поліції; студенти та випускники вищих навчальних закладів; митники, офіцери-прикордонники, які бажали перевестися на службу до вказаних установ. Серед штатних працівників внутрішніх складських митниць на півдні Російської імперії найбільше було випускників Московського, Харківського, Новоросійського університетів та Санкт – Петербурзького Технологічного інституту. В Харкові працювало багато випускників Варшавського університету.
У підрозділі 2.4 «Соціальне забезпечення митних службовців» показано, що, в царині соціального забезпечення основним джерелом доходів митників слугувало грошове утримання. Окрім постійного грошового утримання службовці отримували щорічне додаткове грошове забезпечення. Також існували ще дві соціальні виплати – грошова допомога на дітей, та так звані святкові гроші. Розмір всіх трьох додатковий грошових виплат залежав від прибутків Департаменту митних зборів за рік. Розглядаючи заробітну плату (жалування) митних доглядачів слід констатувати, що їх річне грошове утримання помітно перевищувало прибутки такої добре забезпеченої категорії, як міські лікарі за аналогічний період. Це свідчить, що держава проявляла піклування про працівників митниць. Суттєвим проривом в соціальному захисті митних доглядачів слід назвати закон про пенсійне забезпечення відставних митників, який вступив в дію 1 грудня 1912 року.
У третьому розділі «Економічна діяльність Харківської та Київської складських митниць. Боротьба з контрабандою» досліджуються фінансово – економічні показники, методи та результати боротьби з контрабандою.
У підрозділі 3.1 «Економічна діяльність Харківської та Київської складських митниць» зазначено, що одним із важливих показників роботи внутрішньої складської митниці необхідно вважати прибутковість, основним показником якої є загальна сума мит зібраних з привозних товарів. Так, наприклад, Харківська митниця розпочала свою роботу з 4 тис. 471 крб. прибутку в 1870 р. та знаходилася на 77 місці за рівнем зібраного мита серед 110 митниць та митних застав Європейської частини Російської імперії. На 1910 р. Харківська митниця поліпшила свій рейтинг по прибутковості і посіла 30-е місце. Серед найприбутковіших російських митних закладів, 8 мали статус складських: Московська, Санкт-Петербурзька (портова), Ризька, Варшавська, Ревельська, Іркутська, Таганрозька та Харківська.
У підрозділі 3.2 «Аналіз імпорту Харківської та Київської митниць. Протекціонізм та його наслідки» показано, що найбільш ходовою групою товарів слід визнати готові вироби. Це можна пояснити стрімким зростанням населення в містах розташованих в межах Донецько-Криворізького та Південно-Західного економічних районів. На другому та третьому місцях знаходилися сировина та напівфабрикати і продукти харчування.
Наслідки політики протекціонізму проявилися в інвестиціях іноземних компаній та банків. Разом з інвестиціями також надходили новітні для того часу технології. Російський уряд за допомогою митної політики проводив індустріалізацію країни.
У підрозділі 3.3 «Боротьба із контрабандою: форми, результати» зазначається, що основною причиною контрабанди була протекціоністська політика, яка проводилася російським урядом. Контрабанда, передусім, шкодила торгівлі виробами легкої промисловості, чайній торгівлі, державній горілчаній монополії, виробникам цукру. Тобто галузям, де обіг коштів був швидким. Способи ввезення контрабанди дуже різноманітні, але головне те, що вони постійно вдосконалювалися. Серед держав, з території яких надходила контрабанда, слід виділити Німеччину та Велику Британію. Поряд з популярними контрабандними товарами, окрім чаю, сахарину, текстилю та спиртних напоїв, необхідно назвати зброю, вибухівку, друкарське обладнання. Соціальний склад контрабандистів, які провозили товар через складські митниці, відрізнявся від митниць прикордонних. В складських митницях основну масу контрабандистів складали представники купецтва, в прикордонних – місцеві мешканці, здебільшого селяни. Отримували нелегальний товар на внутрішніх складських митницях, переважно представники купецтва. Боротьба з контрабандою має декілька складових: система покарання контрабандистів та корумпованих митників частково стримувала бажаючих зайнятися злочинним промислом; власне процес виявлення контрабанди відбувався під час митного догляду. Основним важелем в боротьбі з контрабандою є отримання інформації, як від виказувачів, торгових консулів, так і від інших установ держави. Нами виявлено, що Митне відомство співпрацювало в боротьбі з контрабандою не тільки з МВС та МЗС, але й з Військовим міністерством; важливим моментом в боротьбі з цим бізнесом ставало матеріальне заохочення для співробітників та виказувачів.
|
