| Короткий зміст: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У "Вступі" обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету і завдання, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження.
У розділі І "Історіографія та джерельна база дослідження" проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми дисертаційного дослідження, стан її джерельної бази, зазначено обрані напрями та шляхи вирішення поставленої проблеми. Відзначається відсутність в науковій літературі фундаментальних комплексних історичних і наукових досліджень, які б систематизовано і всебічно відображали роль А.М. Сліпанського в розвитку сільськогосподарської дослідної справи в УСРР у контексті еволюції галузевої наукової думки.
У підрозділі 1.1. "Ступінь наукової розробки проблеми" узагальнено результати вивчення наукових праць, в яких йдеться про А.М. Сліпанського. Відзначено, що в науковій літературі є небагато спеціальних публікацій про вченого як за радянської доби, так і в роки незалежності України. Переважна більшість містить лаконічну, здебільшого суперечливу інформацію про життя та діяльність вченого. У статтях Є.С. Єфроїмського, призначеного на посаду віце-президента ВУАСГН, яку до цього обіймав А.М. Сліпанський, у виступах провідних діячів КП(б)У П.П. Постишева, М.М. Попова, Т.С. Постоловської було навіть застосовано термін "сліпанщина", під яким розуміли хиби у колективному веденні сільського господарства, що бездоказово пов'язувалося із науковими діями А.М. Сліпанського.
Між тим, видання "Енциклопедія українознавства", під редакційним головуванням В. Кубійовича, надрукованого у Нью-Йорку в 1973 році, наводить, хоча й неповну, інформацію про долю А.М. Сліпанського. Інформацію про створення Українського НДІ економіки і організації сільського господарства, одним із керівників якого названо А.М. Сліпанського, повідомляла американська газета "Свобода" у листопаді 1928 року .
У працях відомого історика професора С.В. Кульчицького, зокрема в його науковому нарисі "Кризи колгоспного ладу", А.М. Сліпанський згадується як знаний фахівець із визначення врожайності. В останні роки більш детально висвітлена доля і творча спадщина ученого А.М. Сліпанського, в першу чергу, завдячуючи працям співробітників Центру історії аграрної науки ДНСГБ НААН: члена-кореспондента НААН В.А. Вергунова та колективу авторів, розглянуто окремі етапи життя та діяльності вченого в питаннях академізації галузевої науки та організації нею відповідної системи забезпечення ведення аграрного виробництва в УСРР у 1920–1930 р. Про наукову діяльність вченого А.М. Сліпанського згадується в колективній монографії "Сільське господарство України доби 1930-х років: колективізація як спосіб індустріалізації держави".
Підсумовуючи студіювання наукових літературних джерел з проблеми дослідження, слід відзначити, що радянська історіографія досить одноманітна, має заідеологізований характер, що загалом притаманно радянському періоду. Сучасна українська історіографія, констатуючи оцінюючий внесок А.М. Сліпанського, навіть фрагментарно не розкриває його наукову діяльність. Донині не існує цілісного наукового дослідження, в якому було б розкрито різноманітну й творчу організаторську, наукову та державницьку діяльність знаного вченого.
У підрозділі 1.2. "Характеристика джерельної бази дослідження" обґрунтовано, що за темою дисертації використані раніше опубліковані джерела інформації й матеріали, що замовчувалися. Вихідні дані про життя і наукову діяльність А.М. Сліпанського виявлено в ЦДАВО України, відповідні фонди якого сформовані з аналітичних матеріалів про розвиток аграрної науки, діяльність ВУАСГН, долю науковців-аграріїв тощо. Архівні документи про управлінську діяльність Наркомату землеробства УСРР накопичені у фонді 27 ЦДАВО України, зокрема, про наукове функціонування ВУАСГН – у фонді 1055, щодо практики роботи Наркомату освіти УСРР – у фонді 166. У Державному архіві Харківської області зберігається кримінальна справа репресованого за політичними ознаками А.М. Сліпанського.
Важливі факти стосовно долі професора вдалося відшукати в Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Галузевому архіві Служби безпеки України, а також у Федеральному архівному агентстві Міністерства культури і масових комунікацій Російської Федерації, Російському державному архіві соціально-політичної історії, Російському державному архіві економіки тощо. Фонди відомчого архіву МВС Росії, зокрема Інформаційного центру Управління внутрішніх військ Магаданської області, додали відомостей про останні роки життя А.М. Сліпанського. Опрацьовані також документи із державних архівів Сумської, Полтавської, Київської, Одеської, Львівської й інших областей, де працював А.М. Сліпанський або була інформація щодо його долі. Використані матеріали Наукового архіву Національної академії наук України, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника.
Під час дослідження творчого доробку вченого для з’ясування зв’язку його наукових інтересів із завданнями, які ставилися перед аграрною наукою відповідно до потреб сільськогосподарського виробництва, було опрацьовано опубліковані офіційні документи органів державної влади, урядових структур, наукових товариств, громадських організацій тощо. Основу джерельної бази для підготовки дисертаційного дослідження склали наукові праці А.М. Сліпанського. Слід зауважити, що саме їх вивчення дало змогу відтворити цілісну картину наукових інтересів і здобутків, а також світогляду ученого. У роботі з пошуку опублікованих праць вченого значну роль відіграли фонди Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України, Національної парламентської бібліотеки України, Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН, Науково-довідкової бібліотеки центральних державних архівів України. На підставі віднайдених науково-інформаційних фондів книгозбірень створено бібліографію наукових праць А.М. Сліпанського.
Зазначені групи інформаційних джерел становлять документальне забезпечення досліджуваної проблеми, а їх комплексне використання стало підставою для досягнення мети дисертаційного дослідження.
У розділі ІІ "Професор А.М. Сліпанський: явища й події, які сформували особисті й наукові переконання" представлені результати дослідження життєдіяльності знаного вченого-аграрія. На становлення індивідуальності А.М. Сліпанського, основоположне формування його поглядів та особистих переконань майбутнього вченого й організатора аграрної науки України, як доводять матеріали дослідження, визначальний вплив мали революційні перетворення 1917-1920 рр., кардинальні зміни суспільно-політичного ладу – від монархії та капіталістичного суспільства до держави із соціалістичним напрямом розвитку. А.М. Сліпанський брав активну участь у тогочасних політичних подіях, тому його доля була віддзеркаленням складної історичної епохи, в якій він жив і працював. Можна впевнено стверджувати, що вона була типовою для талановитої людини його соціального походження, що посилює науковий інтерес до теми дисертаційного дослідження стосовно даної постаті.
Андрій Миколайович Сліпанський народився 23 вересня 1896 року в селі Ненадиха Таращанського повіту Київської губернії – нині Тетіївський район Київської області. Він рано почав батрачити, оскільки його батьки передчасно пішли з життя. За кошти Таращанського земства обдарований юнак навчався у середньому сільськогосподарському училищі в Дергачах під Харковом, яке закінчив у 1917 році. Саме тут склалася школа так званого «селянського бунтарства», бо бідність, наруга, повне безправ’я заклали у молодого А.М. Сліпанського фундамент революціонера.
У період Першої світової війни й революційних подій на українських теренах (1914–1920 рр.) майбутній вчений долучився до революційного руху в якості члена Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) з 1917 року. Він представляв Україну на Всеросійському з'їзді Рад селянських депутатів у травні 1917 року, що проходив у Петербурзі. У вересні 1917 року А.М. Сліпанського обрали головою Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів у м. Охтирка (нині Сумська область). Під час Гетьманщини П.П. Скоропадського за завданням партії він працював на підпільній роботі у Київській губернії. В добу Директорії його обрали головою повітового виконкому в м. Біла Церква на Київщині. З наступом так званих «білогвардійських військ» під командою генерала А.І. Денікіна, працював головою губернського партійного комітету в Одесі. У серпні 1919 року на основі лівої опозиції УПСР фактично завершилося створення Української комуністичної партії (боротьбистів) – УКП(б). До активних діячів УКП(б) належав і А.М. Сліпанський. Після визволення Одеси він повернувся до Києва, а в березні 1920 року переїхав до Харкова, де брав участь в останній конференції УКП(б).
КП(б)У вважала "боротьбистів" впливовою політичною структурою революційного часу, яка добре знала становище на селі. Більшість членів УКП(б) погодилася об'єднати партії під час спільної роботи ІV конференції КП(б)У та УКП(б) – березень 1920 року. Делегат А.М. Сліпанській брав участь у згаданому зібранні. Як дієвого і головне – впливового "боротьбиста" його перевели у члени КП(б)У, а цей компартійний форум обрав його делегатом на ІХ з’їзд РКП(б).
У травні 1920 року Полтавський губвиконком призначив А.М. Сліпанського завідувачем земельного відділу губернії. З грудня 1920 року він очолив губернський земельний відділ на Київщині. У жовтні 1922 року обраний членом Ради та Президії Всеукраїнської спілки сільськогосподарської кооперації "Сільський господар". Зазначене поглиблювало його фахові знання щодо земельного й кооперативного руху. В 1924 році він закінчив Київський сільськогосподарський інститут, захистивши дипломну роботу за темою: "Організаційні шляхи сільськогосподарської кооперації України та її будівництво". В 1925-1928 рр. А.М. Сліпанський навчався в аспірантурі Українського інституту марксизму, після чого його, як обдарованого випускника, направили на викладацьку роботу в Харківській сільськогосподарський інститут ім. Х.Г. Раковського. Незабаром А.М. Сліпанського призначили завідувачем кафедри економіки сільського господарства, обрали професором, ввели до складу правління вузу.
Революційно-активна юність, роки кропіткої роботи в земельних і кооперативних органах, здобуття вищої аграрної освіти та поглиблених знань в аспірантурі сприяли формуванню в характері А.М. Сліпанського таких рис, як вдумливість, схильність до наукової творчості, прагнення до пошуку новітнього, системність у вчинках, планомірність, розважливість, відповідальність за доручену справу, вміння довести науковий пошук до логічного завершення.
Розуміючи місце економічних важелів для дієвого запровадження колективного ведення господарювання у радянському селі, А.М. Сліпанський став одним із головних ідеологів заснування спеціального Всеукраїнського НДІ економіки і організації сільського господарства, що відкрився в Харкові 2 жовтня 1928 року. Він продуктивно працював в ньому заступником директора з наукових питань протягом 1928–1931 років. Як активний член економічної секції СГНКУ, А.М. Сліпанський безпосередньо брав участь в його реорганізації у Науково-Консультаційну Раду при Наркомземі УСРР. Однак найбільш державотворчою виявилася його робота у Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук протягом 1931–1933 років.
Однак у 1933 році професор А.М. Сліпанський був заарештований за сфабрикованими політичними звинуваченнями, перебував у виправно-трудових таборах та дочасно пішов із життя у 1942 році.
У розділ ІІІ "Наукова спадщина професора А.М. Сліпанського" досліджено наукову діяльність вченого-аграрія. Творчу спадщину професора А.М. Сліпанського можна умовно поділити на три головних напрямки, по кожному з яких опубліковано не менше десяти фундаментальних наукових праць. Сучасні фахівці вважають, що кожний напрямок мав виразну цінність. Першим з них є проблеми сільськогосподарської економіки. Другий – спрямований на завершення створення академічно організованої аграрної науки в УСРР. Третім стали його надбання щодо підвищення врожайності українських ланів. Знайдено також чимало наукових праць, присвячених історичній еволюції українського села, наукового визначення проблем колективних господарств, діяльність яких професор А.М. Сліпанський розглядав як важливий організаційний важіль не тільки підвищення продуктивності, але і як раціональний спосіб українського селянського укладу.
З трансформацією форм земельної власності від приватної до державної, аграрні фахівці, партійне керівництво радянської країни в 1920-1930-х рр. розмірковували над перевагами колективізації сільськогосподарського сектору. Завдяки теоретичним розробкам та набутому практичному досвіду А.М. Сліпанському вдалося відчути актуальність вибору, тому в його наукових публікаціях аналізувалися, насамперед, проблеми колективізації селянської праці на український землях із широким впровадженням кооперативного досвіду.
Вивчаючи вплив ключових факторів, намагаючись зрозуміти масштабність та складність аграрних перетворень радянської доби 1920-х рр., А.М. Сліпанському творчо дослідив проблеми економічної ефективності як реальної складової українського аграрного виробництва. Він досліджував співвідношення між результатами господарської діяльності та затратами праці, місце впливу на цей процес спеціальних наукових знань. Це мірило економічної ефективності сільськогосподарського підприємництва надалі поставало магістральним завданням розвитку соціалістичної економіки в УСРР.
У підрозділі 3.1. "Внесок А.М. Сліпанського у розвиток аграрної економічної наукової думки України" досліджено, що в умовах аграрних перетворень 1920-х років А.М. Сліпанський розумів державні наполягання на форсованій увазі до села, бо міська промисловість розвивалася швидше й в особі селянського господарювання шукала спільника, щоб забезпечити матеріально-господарську змичку. Економічні проблеми аграрного сектору в його наукових роботах відзначалися як найважливіші та назрілі. Вони фактично у теоретичному вимірі із широким залученням практичних знань започаткували фундаментальну аграрно-економічну наукову думку в УСРР.
Як заступник Голови Науково-Консультаційної Ради при Наркомземі УСРР, професор А.М. Сліпанський поглиблено вивчав соціальну вигідність вирішення тогочасних гідротехнічних проблем будівництва Дніпрельстану. Покладаючись на можливості іригації, він дослідив невідповідну методичну підготовку незвичного перевороту всієї господарської організації сільської місцевості регіону Нижнього Дніпра. Для свого часу він поставав авторитетною особою, яка по-суті не тільки відповідала, а й реалізовувала стратегічні аграрно-наукові проблеми в українському суспільстві. Знайдена в ЦДАВО України підготовлена вченим доповідна записка на ім'я колегії Наркомзему зініціювала дії відповідних директивних органів УСРР. Втім, цей документ ще раз підкреслював переконаність А.М. Сліпанського щодо державної доцільності розгортання відповідної взаємодоповнюючої планової науково-організаційної роботи в Україні (ЦДАВО України. Ф. 27. Оп. 9. Спр. 513. Арк. 64-68).
Його вміння науково передбачати галузеві проблеми, переносити центр ваги комплексних досліджень у нову область, не порушуючи цілісності всього фронту робіт, сьогодні не можуть не заслуговувати на повагу. Не випадково, що подані ним зауваження та пропозиції були використані тогочасними урядовцями.
У підрозділі 3.1.1. "Погляди А.М. Сліпанського щодо економічних засад українського сільськогосподарського виробництва" досліджуються економічні основи аграрних відносин радянської доби у наукових працях вченого. А.М. Сліпанський – автор першого посібника на теренах УСРР "Предмет та метод сільськогосподарської економії" (Х.,1929. – 76 с.), матеріали якого він почав видавати державною мовою у 1928 році.
Запропоновані А.М. Сліпанським ключові терміни економічної ефективності аграрного виробництва перетворилися з часом в усталені наукові визначення. На їх базі формувалися економічні результати, пов'язані зі здатністю сільського господарства забезпечувати постійно зростаючий обсяг продукції з певної земельної площі за умови зменшення затрат суспільної праці на її одиницю. Досліджено, що спираючись на результати наукового аналізу проблем економіки аграрних відносин в українському селі, вчений закликав до організаційно-господарського зміцнення колгоспів, щоб забезпечити підвищення урожайності, обсягів виробництва та якості вирощеної сільськогосподарської продукції, її товарності, особливо зерна й продуктів тваринництва.
У підрозділі 3.1.2. "А.М. Сліпанський про визначальну роль кредиту в організації аграрного виробництва" досліджено наступне. Вчений розумів, що наявність кредиту поставала невідкладним чинником економічного розвитку народного господарювання радянської України і цей факт неодноразово був об'єктом його наукового студіювання. Проблема не вважалася новою, але аналізувалася в нових ринкових умовах загальнодержавної власності на землю та аграрних перетворень 1920-х років. Він узагальнив існуючий досвід, доповнивши його власними науковими розробками у спеціальній монографії, присвяченій значенню кредитування для розвитку вітчизняного сільського господарства.
За дослідженнями А.М. Сліпанського, кредит завжди був і залишався потужним чинником подальшого економічного розвитку народного господарства, але науковці нової, радянської доби сперечалися щодо ефективності сільськогосподарського кредиту, мотивуючи обставини його використання історичними формами владного правління, становищем у сфері земельної власності. Автор висвітлив результати дослідження у книзі " Кредит та його роль в розвитку сільського господарства України" (Х., 1928. - 212 с.). Цікавим був його погляд на проблему кредитування із наукових позицій – як вирішального фактору, що першочергово мав допомагати зростанню дрібних господарств. Названа книга разом із серією відповідних статей вченого були першою спробою аналізу ролі кредиту в розвитку сільськогосподарського виробництва України радянської доби. Сучасники визнавали таку ідею цінним внеском у вітчизняну економічну науку.
У підрозділі 3.1.3. "Складові економіки аграрних відносин радянської доби у наукових працях А.М. Сліпанського" досліджено, що в наукових працях вченого предметно аналізувалися земельні відносини, земельна рента часів радянської пори, проблеми ведення тваринництва, спеціалізація сільськогосподарського виробництва, винятковість щодо ролі машинно-тракторних станцій, необхідність посиленого розвитку молокотоварного виробництва, запровадження кращого із закордонного досвіду, впровадження колективних форм господарювання в аграрному виробництві УСРР тощо. Сформульовані в наукових працях вченого обґрунтовані економічні висновки підтверджували, про державну необхідність широкого запровадження планування народного господарства республіки, яке поступово підпорядковувалося основним методам здійснення економічної політики країни, спрямованої на всебічний розвиток продуктивних сил суспільства, зокрема в аграрному секторі.
У підрозділі 3.2. "Проблема підвищення продуктивності сільського господарства України у науковому доробку А.М. Сліпанського" обґрунтовано, що традиційно невід’ємними рисами сільськогосподарського прогресу вважалося підвищення продуктивності праці, пошуку шляхів раціонального та високоефективного використання агроландшафтів та їх агрофітоценозів. Новітня аграрна політика радянської держави додавала надскладну проблему щодо інтенсифікації сільського господарства, його раціоналізації й зростання продуктивності. Тогочасна аграрна думка, за А.М. Сліпанським, мала розвиватися двома шляхами: теоретичним і практичним. Індустріалізація сільського господарства здійснювалася шляхом реконструкції матеріально-технічної бази сільського господарства на основі послідовного дієвого оснащення сільськогосподарського виробництва відповідними системами машин і промислових технологій, які забезпечували поступове перетворення аграрної праці у різновид індустріальної. Для досягнення сталих щорічних урожаїв слід було вирішувати, як вважав А.М. Сліпанський, проблеми отримання високоякісного насіннєвого матеріалу і широкого використання новітніх засобів поліпшення селекційної роботи, протягом 3-4 років, а не 8-12-ти уводити нові сорти замість існуючих традиційних. Оскільки підвищення врожайності для потреб продовольчої безпеки завжди було державним запитом.
Як вчений, А.М. Сліпанський розумів науковість проблеми раціональної організації праці селян, підвищення продуктивності ведення сільського господарства, тому у своїх ґрунтовних дослідженнях розкривав взаємопов'язані заходи агротехніки, які потрібно було застосовувати в комплексі від весняної сівби до завершення польових робіт, щоб забезпечити формування відповідної врожайності українських ланів. Ненав’язливо вчений попереджав про невміння селян швидко перейти від індивідуального господарювання на рейки великого соціалістичного господарства, що виявилося причиною багатьох невдач, до яких додавалося й шкідництво.
У розділі ІV "Освітянська, науково-організаційна, громадська й державницька діяльність професора А.М. Сліпанського" досліджуються дії ученого, що характеризують зміст його наукового професіоналізму.
У підрозділі 4.1. "Викладацька практика професора А.М. Сліпанського в Харківському сільськогосподарському інституті ім. Х.Г. Раковського" розкрито освітню діяльність ученого. Ним розроблена перша освітня програма підготовки фахівців за напрямом "сільськогосподарська економіка", створена під час роботи завідувачем кафедри сільськогосподарської економіки названого вузу. Педагогічною новиною стали його підходи до опрацювання програми практичної організації роботи кафедр соціалістичної реконструкції і організації сільського господарства у Вищих комуністичних сільськогосподарських школах УСРР.
Сформовані піонерські програми не тільки систематизували економічну підготовку студентів аграрних вузів, а й значно покращували загальноосвітній рівень майбутніх фахівців сільського господарства України, що було новим у викладацькій практиці УСРР. Наркомат освіти УСРР підтвердив це рекомендаціями щодо використання підготовлених А.М. Сліпанським посібників для вузів аграрного профілю країни, тираж яких щорічно зростав.
У підрозділі 4.2. "Роль професора А.М. Сліпанського щодо інституціоналізації наукового забезпечення аграрного сектору країни" доведено передбачення вченого, що практика організації сільського господарства поступово відходила в минуле. За його баченням, наставала доба продуктивного функціонування аграрної науки. Але владні структури не визначилися в пріоритетах. Тому цей пошуковий процес певним чином загальмувався. Професор предметно слідкував за процесом інституціоналізації наукового забезпечення аграрного сектору України. Станом на кінець 1931 року (коли А.М. Сліпанський був першим віце-президентом ВУАСГН) за його наполяганням система науково-дослідних установ отримала таку мережу: 8 НДІ союзного значення; 3 головні НДІ республіканського значення; 7 НДІ загальнореспубліканського значення; 4 НДІ галузево-республіканського значення. Інституціоналізація як форма наукового забезпечення аграрного сектору України передбачала, крім означених НДІ, ще 10 всеукраїнських спеціалізованих дослідних станцій за різними напрямками роботи, 3 державних заповідника. Функціонувало ще 8 проблемних НДІ, які підпорядковувалися іншим профільним наркоматам, але в питаннях науково-методологічного керівництва координувалися ВУАСГН.
Розроблена за ініціативою професора А.М. Сліпанського мережа НДІ з метою наукового забезпечення аграрного сектору УСРР давала змогу дослідникам отримувати суспільні ресурси для проведення відповідних дослідницьких робіт, об'єднувати різні генерації науковців спільною метою, практикою, зберігати колективну пам'ять, створювати звичаї відповідної галузі, наукові напрями, школи тощо, які й сформували основоположні академічні традиції галузевої науки України до сьогодення.
У підрозділі 4.3. "А.М. Сліпанський в період становлення й керівництва Українським НДІ економіки і організації сільського господарства" досліджено історичний процес передумов створення за ініціативою А.М. Сліпанського цього НДІ у 1928 році. Займаючи посади заступника директора установи з наукової роботи та керівника кафедри індустріалізації сільського господарства України, А.М. Сліпанський особисто розробив програму наукової діяльності інституту, разом з колегами сформував організаційні основи економічної стратегії ведення сільського господарства УСРР, а також звітував про виконану інститутом роботу на рівні профільного наркомату, а також Наркомату освіти УСРР та Всеукраїнської академії наук.
Він сам предметно займався дослідженнями, закладав досліди, готував висновкові праці із профільною аналітикою, наприклад, "Соціальний склад, організація праці і наслідки господарювання колгоспів 1930 року" ( Х., 1932. – 526 с.). Тому А.М. Сліпанського варто вважати фундатором першого спеціального НДІ у сучасному розумінні, який предметно займався економікою й організацією сільського господарства УСРР. Вчений з раціонального погляду вивчав стан багатогалузевого комплексу сільського господарства країни, що акумулювало його особисті переконання стосовно наукової економічної думки в аграрному секторі країни.
У підрозділі 4.4. "Перший віце-президент ВУАСГН А.М. Сліпанський як засновник концепції цілеспрямованого поступу аграрної науки УСРР" досліджено процес створення Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук, про що РНК УСРР прийняла відповідне рішення 22 травня 1931 року. Є достатньо підстав вважати, що цей процес відбувався за безпосередньою участю професора А.М. Сліпанського, він редагував і завізував відповідний проект урядової ухвали з даного питання.
Досліджено вагомим науково-організаційну роль вченого А.М. Сліпанського у становленні та діяльності ВУАСГН. Академія координувала науково-дослідну роботу галузевих НДІ на підставі зведеного проблемно-тематичного плану – першого в історії сільськогосподарської науки УСРР, підготовленого під керівництвом професора А.М. Сліпанського. Так, на 1932 рік було заплановано 24 народногосподарських завдання із понад 100 головних науково-дослідних проблем, в межах яких розв'язувалося більше ніж 400 вузлових тем. Документ передбачав планове вивчення методами аграрної науки багатогалузевої тематики сільського господарства України. За пропозицією А.М. Сліпанського, пленум ВУАСГН, що відбувся в лютому 1932 року, затвердив статут опорних пунктів НДІ, згідно з яким триступенева система науково-дослідних закладів (опорний пункт–зональна станція–галузевий інститут) реорганізовувалася у двоступеневу. До найвагоміших науково-дослідних робіт, виконаних мережею Академії у загальнореспубліканському вимірі, належать вапнування й агроінвентаризація ґрунтів на площі 1,680 млн га, а також обстеження 35 бурякових МТС та ін.
До дати арешту А.М. Сліпанського (червень 1933 р.) із загальної кількості засідань Президії ВУАСГН – всього 132, професор головував на 43-х, у 44 засіданнях брав активну участь. За цей період Президія прийняла пропозиції майже з тисячі наукових питань, які очікувала аграрна наука й практика сільськогосподарського виробництва УСРР. За два роки активної діяльності Академії (1931–1933 рр.) проведено п'ять пленумів ВУАСГН, майже на всіх пленумах А.М. Сліпанський був основним доповідачем з головних питань. Високу оцінку наукової діяльності ВУАСГН було підтверджено при спеціальних розглядах на Президії ВАСГНІЛ та Колегії Наркомзему УСРР. Під науковою опікою професора вперше визначено 15 напрямів аграрної діяльності, якими теоретично обґрунтовано концепцію академічного існування й подальшого розвитку аграрної науки в Україні. Завдяки далекоглядному керівництву, продуктивній роботі Президії, предметному аналізу найважливіших питань сільськогосподарського виробництва, що були розглянуті на пленумах Академії, то були роки найбільш вдалої галузевої академічної праці.
Без перебільшення зробимо окремий акцент на управлінському впливі першого віце-президента А.М. Сліпанського, завдяки якому ВУАСГН еволюціонувала академічну наукову думку як форму організації дослідницького процесу в масштабах УСРР. ВУАСГН закладено науково-організаційні та концептуальні засади аграрно-академічного управління сільськогосподарською наукою України, основи якого діють до сьогодення.
У підрозділі 4.5. "Редакторська діяльність професора А.М. Сліпанського щодо популяризації сільськогосподарської науки в Україні" досліджена діяльність вченого як відповідального редактора провідних галузевих наукових видань. На початку 1930-х рр. журнал "Вісник сільськогосподарської науки та досвідної справи"" та створений на його базі журнал "Шляхи соціалістичної реконструкції сільського господарства" сукупно видали 38 номерів, під редакційним проводом А.М. Сліпанського. В публікаціях часописів йшлося про новини в аграрному секторі, нагальні проблеми, пропонувалися заходи щодо їх наукового вирішення, узагальнювалися галузеві питання засобом економічних підходів. Через редакторський вплив поширювалася інформація щодо географії розташування колективних господарств тощо. Шпальти наукових органів популяризували аграрно-наукові події, її носіїв у центрі й на місцях. Хоча журнал також став рупором "боротьби" із проявами так званого шкідництва на селі та в наукових колах.
У підрозділі 4.6. "Політика колективізації сільського господарства України та спроби державника А.М. Сліпанського закласти її наукове забезпечення" досліджені особливості державного управління сільським господарством України періоду 20-х – початку 30-х років ХХ ст. Вчений виявився державником, який особисті зусилля спрямував на наукове забезпечення аграрної політики радянської держави, в основі якої найважливішою поставала проблема колективізації. Задокументовано, що український вчений-аграрій А.М. Сліпанський розглядав запровадження колективних форм праці в країні як спосіб індустріалізації сільського господарства. Однак у своїх публікаціях він зазначав про існування чималої кількості нагальних проблем, тому й відстоював думку про важливість поглибленого наукового обґрунтування та вирішення питань, пов'язаних із поточним процесом здійснення колективізації. Про це йшлося у доповідній записці комуністичної фракції при ВУАСГН на ім’я Оргбюро ЦК КП(б)У стосовно оцінки роботи науково-дослідних установ над проблемою врожайності навесні 1933 року. Секретар фракції А.М. Сліпанський повідомляв, що агрономи "старої виучки" усталено виступали проти надранніх посівів і застосування яровизації, оскільки, на їхню думку, це призводило до регресу існуючої агротехніки, бо сівба проводилася вручну, а яровизація призводила до втрати селекційними сортами своїх спадково високих якостей. На цій підставі ВУАСГН вимушена була проводити спеціальні експериментальні досліди, що потребувало додаткових бюджетних витрат.
Втім необхідність наукового вирішення проблем складного процесу колективізації державним керівництвом нехтувалася. Селяни, аграрні фахівці й інші опинилися в нестерпних умовах життя і праці, що й спричинило голод 1932–1933 рр. Чимало фахівців-аграріїв, серед них і професор А.М. Сліпанський, владою були визнані винними як автори наукових розробок, що начебто спричинили голод, і на цій підставі репресовані за політичними ознаками.
Енциклопедія українознавства. – Львів, 2000. Т. 8. – С. 2883.
Український дневник // Свобода. – 1928. -10 листопада (№ 263). – С. 2.
Кульчицький С.В. Криза колгоспного ладу // Український історичний журнал. – 2003. – № 5. – С. 17.
Вергунов В.А., Гриник І.В., Кірпаль З.П., Семчук Н.І., Решетник О.П., Пильтяй О.М. Всеукраїнська Академія Сільськогосподарських Наук. Збірник документів і матеріалів / За наук. ред. д-ра с.-г. наук, проф., директора ДНСГБ УААН В.А. Вергунова; під загальною редакцією члена-кореспондента УААН Ю.Ф. Мельника. – К.: Аграрна наука, 2006. – 314 с.
Науково-Консультаційна рада Народного комісаріату земельних справ УСРР (1927–1930 рр.). Збірник документів і матеріалів / НААН України, ДНСГБ; Уклад. : В.А. Вергунов, О.О. Черниш, З.П. Кірпаль, А.С. Білоцерківська, Ю.О. Соколюк; під заг. ред.. М.В. Зубця, Ю.Ф. Мельника; наук. ред. В.А. Вергунов. – К., 2010. – 600 с.; порт., фото.
Академізація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: Історико-науковий аналіз / Вергунов В.А. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки. – К., 2005. Вип. 45. – С. 167-182.
|
