ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДИСПРОПОРЦІЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, об’єкт і предмет, методи дослідження, сформовано його завдання, відображено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

В першому розділі «Теоретичне обґрунтування підходів до визначення диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів» доведено існування диспропорцій в розвитку регіонів України та світу, визначено джерела їх формування; сформовано понятійний базис дослідження, обґрунтовано теоретичне підґрунтя регулювання диспропорцій регіонального розвитку.

Важливість і актуальність управління диспропорціями в регіональному розвитку зумовлені тим, що вони провокують виникнення і наростання суперечностей в узгодженні економічних інтересів, як власне між регіонами, так і між центром і регіонами. Крім того, регулювання диспропорцій регіонального розвитку є світовою проблемою. Так, за даними Всесвітнього економічного форуму найбільш вірогідним глобальним ризиком у 2013 році є економічна нерівномірність, тобто збільшення різниці доходів між бідними та багатими регіонами світу (середня оцінка складає близько 4,2 з 5 можливих). Відповідно до останнього регіонального щорічника Євростат, в 2009 році розрив між найбільшими та найнижчими значеннями регіонального ВВП на душу населення (за ПКС) для 271 регіону рівня NUTS2 Євросоюзу становить 13,1 разів.

Україна в цьому процесі не є виключенням. За  більшістю показників соціально-економічного розвитку регіонів України в період 2000-2011 рр. спостерігається суттєва диспропорційність. Так, станом на 2011 рік розриви між максимальним та мінімальними регіональними значеннями обсягу експорту складають 139 разів, інвестицій в основний капітал – 21 раз, реалізованих послуг – 70  разів, обсягу реалізованої продукції промисловості – 71 раз.

Тобто, нерівномірність є однією з характерних особливостей сучасного розвитку країн світу та джерелом виникнення кризових явищ, що підтверджує актуальність дослідження передумов виникнення й наслідків нерівномірності регіонального розвитку та удосконалення інструментарію його регулювання. 

Критичний аналіз літературних джерел дозволив виділити три основних напрямки наукових досліджень, що віддзеркалюють погляди науковців на дану проблематику – неокласичну, кумулятивну та агломеративну теорії. Аналіз сутності цих теорій дав змогу обґрунтувати доцільність використання теорії конвергенції для державного регулювання регіональної диспропорцій розвитку територій, що спрямована на виявлення характерних особливості та джерел виникнення нерівномірності регіонального розвитку.

На підставі ретельного дослідження літературних джерел сформовано понятійний базис дослідження, встановлено сутність споріднених понять «диспропорція», «нерівномірність», «диференціація» та «асиметрія», визначена їх взаємозалежність та відмінності. Це дало змогу  стверджувати, що «диспропорція» є найбільш загальним терміном, оскільки він містить інформацію не тільки про наявність нерівномірності, а й про її прояв в часі і просторі, концентрацію ресурсів.

Виходячи з цього уточнено поняття диспропорція соціально-економічного розвитку регіонів, під яким розуміється стан територіального розвитку країни, що характеризується яка зумовлена: природною різницею між регіонами за рівнем ресурсного потенціалу; неефективністю використання наявних ресурсів регіонів, непродуктивністю функціонування видів економічної діяльності регіонів; недоліками державного регулювання з перерозподілу ресурсів та відсутністю дієвих механізмів стимулювання розвитку регіонів (особливо депресивних) за рахунок власних наявних та потенціальних ресурсів.

В роботі запропонована концептуальна схема, яка спрямована на формування заходів державного регулювання диспропорційності регіонального розвитку на підставі ефективної системі аналітичної оцінки. Підґрунтям її побудови виступають чотири робочі гіпотези: 1) сучасний розвиток регіонів України характеризується високим ступенем диспропорційності; 2) види економічної діяльності спричиняють різноспрямований вплив на нерівномірність розвитку регіонів у зв’язку з різним ступенем ефективності їх діяльності; 3) просторова залежність характерна для регіонального розвитку України та проявляється в існуванні відповідних груп регіонів (клубів), що мають спільну траєкторію розвитку; 4) державне регулювання диспропорцій розвитку є процесом гармонійного поєднання державних та регіональних ініціатив.

Запропонована концептуальна схема державного регулювання диспропорційності регіонального розвитку (рис. 1) є складноструктурованою та містить три етапи: етап 1. Формування інформаційного підґрунтя аналізу диспропорцій регіонального розвитку, цільовою спрямованістю якого є вибір та обґрунтування системи індикаторів і показників диспропорцій регіонального розвитку; етап 2. Розробка 3. цільова спрямованість якого – розробка складових державного регулювання, а саме визначення мети, завдання, суб'єктів, об'єктів, інструментів, принципів,  відповідних інституцій та стратегій розвитку регіональних утворень задля зближення рівнів їх розвитку.

У другому розділі «Методичне забезпечення аналізу міжрегіональних диспропорцій в Україні» обґрунтовано комплекс індикаторів оцінювання диспропорцій регіонального розвитку, розроблено методичне забезпечення щодо оцінювання та визначення джерел диспропорцій регіонального розвитку на підставі статичного, динамічного та просторового аналізу конвергентно-дивергентних процесів.