ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету, завдання, предмет і об’єкт, визначено методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, апробацію.

У першому розділі – «Теоретичні аспекти формування управлінських компетенцій підприємства» – уточнено зміст поняття «управлінські компетенції підприємства» та його складових, узагальнено теоретичні підходи до формування управлінських компетенцій, виділено джерела формування та розвитку управлінських компетенцій підприємства.

Багатоаспектність поняття «компетенція» визначається його змістом, утвореним такими поняттями, як «дія», «кваліфікація», «здатність», «знання», «уміння», «навики», «мотиви», «переконання», «цінності», «прагнення», «якість» й т ін. Ретроспективний аналіз перших наукових робіт з дослідження управлінських компетенцій показав, що науковці дане поняття ототожнювали із «здатностями індивіда, що найбільш тісно пов’язані з ефективністю, якістю та професійністю його діяльності», «повноваженнями, визначеними законодавчими та нормативними документами», «знаннями, уміннями, навиками та їх практичним застосуванням», «вмотивованістю, схильністю суб’єкта до самоорганізації та навчання», «оволодінням технологіями та навичками управління». Однак зростаюча актуальність досліджень з конкуренції на фоні кризових явищ та необхідність реалізації відповідних якісних змін висунули на перший план формування та розвиток стратегічних компетенцій. Фокус досліджень науковців змістився з оформлення індивідуальних знань та досвіду працівників, розвитку «соціальних людських навичок», нагромадження «поведінкового знання» при управлінні підприємством на актуальні методики менеджменту знань, моделі «організації, що навчається», ключові та унікальні здатності підприємства.

З позицій сучасного стану теорії компетенцій, в дисертації обґрунтовано, що сутність поняття «управлінська компетенція» підприємства визначається таким, що: має стратегічну (через реалізацію процесів створення конкурентних переваг), організаційну (організаційна структура, а також управлінські процеси) та мотиваційну природу (установка стимулів, а також виховання й заохочення позитивного мислення й поведінки, стимулювання відданості й бажання); проявляється в процесах стратегічного мислення, що призводить до стратегічного бачення, стратегічної логіки, стратегічного розміщення ресурсів й прийняття стратегічних рішень; відповідає індивідуальному (базується на когнітивних та психологічних якостях особи, що приймає управлінське рішення) та колективному (груповому, організаційному та між організаційному) рівням її формування та прояву. Виходячи з цього, у роботі управлінські компетенції підприємства розглядаються як сукупність управлінських здатностей і дій забезпечувати ефективну діяльність та стратегічний розвиток на основі використання знань, навиків, досвіду, мотивів та переконань суб’єктів управління – керівників та менеджерів підприємства.

Огляд ретроспективи становлення теорії компетенцій дозволив зробити висновок, що з позиції ресурсного підходу, компетенції підприємства виступають стратегічним ресурсом для досягнення стійких конкурентних переваг й представляють ключові (базові) здатності до координації й інтегрування ресурсів у товари й послуги. Структуру компетенції підприємства складають навички, знання, досвід, ноу-хау, ресурси і технології окремих підрозділів і функціональних напрямків підприємства. Це високий професіоналізм у тому або іншому виді діяльності підприємства, що досягається в результаті тривалого навчання й нагромадження знань, досвіду.

Використання поведінкового підходу у дослідженні компетенцій фокусує увагу на особистісних якостях людини, що приймає рішення. Такий аспект досліджень виділяє організаційну поведінку та організаційні знання на всіх рівнях управління підприємством, мотиваційну складову у формуванні управлінської компетенції.

Спираючись на інституціональні засади в роботі визначено, що підприємство є інститутом, що має та розробляє установки, правила, норми, стандарти для формування компетенцій, створення та передачі знань. В такому аспекті підприємство виступає організацією, що навчається. На таких підприємствах вибір напряму діяльності формується за допомогою стратегічного бачення, що поділяє весь персонал на всіх рівнях ієрархії управління. Інституційний підхід, перш за все, цікавить спосіб, за допомогою якого управлінська структура підприємства може інституціаналізувати знання та сформувати певну управлінську компетенцію - стратегічного мислення.

Взаємодія сфер впливу даних теоретичних підходів на становлення теорії компетенцій дозволяє виділити такі її складові – культуру стратегічного мислення, стратегічну логіку та бачення; цілі, процеси, засоби та методи організаційних дій; мотиви та стимули заохочень, відданості, бажання. Співіснування та розвиток зазначених підходів дозволяє використовувати всю різноманітність накопиченого за тривалу наукову історію досвіду й говорити про подальший розвиток методичного інструментарію до формування управлінських компетенцій підприємства