УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В РЕГІОНАЛЬНОМУ ВИМІРІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, з’ясовано її актуальність, сформульовано мету та основні завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, вказано на їх теоретичне значення й практичне застосування, зазначено кількість публікацій автора, в яких апробовано положення виконаного дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи управління конкурентоспроможністю національної економіки» розкрито еволюцію теорії про управління конкурентоспроможністю економіки, сутність та зміст конкурентоспроможності національного господарства, узагальнено методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності країни та її регіонів.

Дослідження історичних аспектів розвитку теорії управління конкурентоспроможністю визначило, що поняття «конкурентоспроможність» у використанні вітчизняними вченими-економістами з’явилося з переходом економіки до ринкових відносин, хоча інтерес до вивчення цієї проблематики посилився ще з 1970-х рр. ХХ століття.

Застосування конкурентоспроможності як мікроекономічної категорії, критерію якісної характеристики ринкових відносин між суб’єктами господарювання в подальшому було поширено на відносини, що складалися між суб’єктами вищих рівнів економічної системи. Глобальні світові процеси, що активізувалися на рубежі століть, призвели до посилення конкурентних відносин не тільки між окремими товаровиробниками, але й між країнами та їх регіонами, висуваючи для них усе більш високі вимоги до їх конкурентоздатності, що виступає основоположною умовою соціально-економічного розвитку.

Визначено, що рівень конкурентоспроможності являє собою об’єктивну можливість та суб’єктивну готовність країни раціонально використовувати й примножувати наявний конкурентний потенціал задля створення відповідних конкурентних переваг. Окрім того, від ефективності використання конкурентного потенціалу залежить очікувана (або ж досягнута) конкурентна позиція.

Відзначено, що на сьогодні відсутнє єдине загальновживане трактування поняття конкурентоспроможності національної економіки, що визначається його дискутивністю та багатовимірністю. На думку автора, конкурентоспроможність економіки країни та її регіонів слід розглядати як інтегральну характеристику соціально-економічного розвитку окремих адміністративних одиниць, що передбачає здатність суб’єктів господарювання створити таке середовище, в якому локальні товаровиробники матимуть змогу нарощувати свої конкурентні переваги та зміцнювати конкурентні позиції на відповідних сегментах національного, світового ринків.

Аналіз основних теоретичних підходів до ідентифікації конкурентоспроможності показав на відсутність єдиного визначення поняття «управління конкурентоспроможністю». Автором розкрито сутність управління конкурентоспроможністю національної економіки як процесу адаптації країни до сприятливих можливостей і загроз внаслідок ринкових трансформацій її економіки, виявлення відповідних варіантів розвитку та забезпечення ефективного пристосування до оточуючих умов. Доведено, що ринкові трансформації національно-господарського комплексу країни впливають на процес управління конкурентоспроможністю. З одного боку, вони виступають стимулами її підвищення та визначають її характер, і, одночасно, мотив впровадження процесу управління конкурентоспроможністю, а з іншого – чинниками, що змінюють її рівень (рис. 1).