ГАРАНТІЇ ПРАВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПИТАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ Автореферат

У Вступі дисертації обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкриваються зміст і стан наукової розробки проблеми, показується зв’язок роботи з науковими програмами, визначається об’єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, відмічається практичне значення роботи, її наукова новизна, наводяться відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, її структуру і обсяг.

У Розділі 1 «Наукознавчі проблеми дослідження гарантій прав місцевого самоврядування», який складається з трьох підрозділів, здійснюється аналітичний аналіз стану розробленості теоретичних та конституційно-правових проблем гарантій прав місцевого самоврядування; досліджується генезис основоположних ідей про права місцевого самоврядування та їх гарантування, що розглядаються крізь призму основних теорій про походження місцевого самоврядування; розкриваються концептуальні проблеми методології дослідження гарантій прав місцевого самоврядування.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробленості теоретичних та конституційно-правових проблем гарантій прав місцевого самоврядування» здійснюється комплексний аналіз стану наукової розробленості теоретичних та конституційно-правових проблем гарантій прав місцевого самоврядування у контексті особливостей організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні в умовах його інституціоналізації та перспективного розвитку. Так, наукову спадщину у цій сфері знання складають праці як класиків філософсько-правової, муніципальної, конституційної та політико-правової думки, так і сучасних дослідників проблем місцевого самоврядування не тільки у галузі юриспруденції, а й політології, філософії, історії, соціології тощо.

Дослідженням теорії гарантій в державно-правовій сфері займались такі вчені як Р. Амірова, М. Абдулаєв, Н. Боброва, М. Вітрук, Т. Заворотченко, О. Зайчук, О. Зинов’єв, С. Комаров, О. Копиленко, В. Корельський, В. Коток, В. Кравченко, О. Лукашева, І. Магновський, М. Марченко, А. Міцкевич, П. Недбайло, Н. Оніщенко, М. Орзіх, В. Перевалов, В. Погорілко, А. Полянський, Ю. Соколенко, М. Ставнійчук, Ю. Тодика, Ю. Шемшученко, Ю. Шимін та ін.

Автор наголошує, що у юридичній літературі є чимало праць, в яких спеціально розглядалися ті чи інші проблеми муніципального права та місцевого самоврядування зарубіжних країн, серед вчених, які займались цією проблематикою, дисертант вважає доцільним вказати таких як І. Алебастрова, Ж. Асанов, Г. Барабашев, А. Вороненко, В. Григор’єв, В. Евдокимов, М. Ємельянов, В. Єремян, Е. Колюшин, М. Медвєдєв, К. Плоккер, І. Свєтлова, Я. Старцев, Е. Харлоф, Г. Холліс, А. Черкасов, К. Шеремет, Н. Шишкина, М. Штатина, О. Ярощук та ін.

Комплексне вивчення конституційної історії, теорії та практики зарубіжного муніципалізму, усебічне науково-теоретичне обґрунтування вітчизняної моделі місцевого самоврядування та, на основі цього, адекватне оформлення правосуб’єктності класичних муніципально-правових інститутів – територіальних громад, законодавче закріплення та реальність гарантій їх функціонування, на думку дисертанта утворять сприятливий ґрунт для подальшого розвитку локальної демократії в Україні, становлення моделей українського муніципалізму та конституціоналізму.

Аналіз окремих аспектів гарантування місцевого самоврядування у сучасній зарубіжній науці наголошується в дослідженні, проводився у працях Е. Агабекяна, А. Акмалової, І. Бабічева, О. Бачуркіна, М. Бондаря, Т. Бялкіної, В. Васильєва, І. Видріна, В. Волкова, Ю. Гімалетдінової, Т. Голубєвої, І. Графа, А. Єрьоміна, О. Желєзнякової, Ю. Казанчева, М. Краснова, А. Костюкова, О. Кутафіна, О. Лупандіної, Т. Масловської, В. Мокрого, Л. Нудненко, І. Овчинникова, М. Пєшина, М. Постового, В. Фадєєва, О. Черкасова, А. Черненко, К. Шугриної та ін.

Зазначається, що здебільшого питання місцевого самоврядування, особливо за радянських часів, розглядалося у контексті загальних проблем конституційного (державного) права. Лише останніми роками почали з’являтися фундаментальні роботи монографічного характеру з питань порівняльного місцевого самоврядування.

Можливо протягом останніх років вийшло в світ не дуже багато ґрунтовних наукових праць – монографій, дисертацій, наукових статей, – у яких комплексно розкривалися би проблеми гарантування прав місцевого самоврядування або окремі аспекти цієї складної та багатогранної теми, що, безумовно, складає теоретико-методологічну основу дослідження концептуальних проблем становлення місцевого самоврядування в Україні взагалі. Але такі дослідження проводилися, а тому автор наголошує на тому, що окремим аспектам проблеми гарантування місцевого самоврядування в Україні приділяли увагу М. Баймуратов, Ю. Бальций, О. Батанов, В. Борденюк, Т. Буряк, І. Бутко, М. Воронов, В. Григор’єв, Р. Давидов, Ю. Делія, І. Дробуш, В. Кампо, О. Карлов, А. Коваленко, М. Корнієнко, В. Кравченко, П. Любченко, М. Орзіх, Б. Пережняк, В. Погорілко, О. Прієшкіна, М. Пухтинський, М. Теплюк, О. Фрицький, Г. Чапала, В. Шаповал, І. Щебетун та інші вчені, якими активно досліджувалися проблеми правового регулювання місцевого самоврядування в Україні та його гарантування в сучасних умовах.

На підставі аналізу стану наукової розробленості теоретичних та нормативних проблем гарантування прав місцевого самоврядування, автор наголошує на необхідності комплексного аналізу та розробки концепції гарантій прав місцевого самоврядування для оптимізації та розвитку місцевого самоврядування в Україні.

У підрозділі 1.2. «Генезис ідей про права місцевого самоврядування та їх гарантування у контексті основних теорій про походження місцевого самоврядування» розкривається сутність, зміст та еволюція основних теорій місцевого самоврядування в світовій практиці взагалі, та в Україні, зокрема, його походження, форми та методи взаємодії з людиною, суспільством та державою, що на думку автора є відправною точкою в процесі дослідження гарантування прав місцевого самоврядування.

Дисертант наголошує, що в Україні і на сьогоднішній день триває активний процес пошуку оптимальної перспективної моделі місцевого самоврядування, для ефективного здійснення якого необхідно враховувати і надбання світового досвіду і уроки минулого, задля уникнення від повторення помилок.

Дослідження місцевого самоврядування з позиції різних підходів, теорій та моделей дозволяє ґрунтовно та всебічно підійти до аналізу досліджуваного феномену. Проте зміст поняття «місцеве самоврядування» на сьогоднішній день залишається дискусійним, в науковій літературі до цього часу не існує єдиної думки з цього питання. Проте, розглянувши процес історичного розвитку ідеї місцевого самоврядування в світі взагалі і, в Україні, зокрема, автор вважає, що на сучасному етапі державотворення необхідним є вироблення єдиної перспективної моделі місцевого самоврядування, яка має органічно поєднувати концептуальні теоретичні та практичні надбання світової спільноти.

Для обрання вдалої моделі місцевого самоврядування, необхідно дослідити минуле місцевого самоврядування, його практику і тільки з такого минулого можна зрозуміти сучасне, щоб вірно йти до майбутнього, до перебудови та якісно оновленого розуміння місцевого самоврядування на підставі практичних потреб самого життя, а не суто на підставі науково-теоретичних розробок.

Автор вважає, що в процесі здійснення та гарантування прав місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі формуються суспільно-політичні відносини, реалізація яких в контексті вироблення перспективної моделі місцевого самоврядування в Україні унеможливлюється без створення громадянського суспільства. Взаємодія держави і громадянського суспільства є найбільш важливим фактором розвитку народовладдя як на регіональному, так і на місцевому рівнях.

Комплексний аналіз процесу еволюції місцевого самоврядування та його існування у сучасному вигляді в Україні свідчить, на думку автора, що існуюча модель є недосконалою і потребує ефективного реформування із нормативним закріпленням відповідних гарантій прав місцевого самоврядування та чітким механізмом їх практичної реалізації.

Розробка якісно нової перспективної моделі місцевого самоврядування потребує не тільки вироблення принципово нових форм здійснення місцевого самоврядування чи територіальної організації держави, а і синтезу вже існуючих моделей, світової та національної практики, в результаті якого відбудеться якісно оновлена концептуалізація місцевого самоврядування в Україні та життєдіяльності населення муніципальних утворень. Тільки за цих умов може виникнути якісно оновлена суспільно-політична, соціально-економічна, духовна, культурна реальність, яка має не тільки змінити уявлення громадян України про способи та форми територіальної організації життєдіяльності соціуму, але й суб’єктно-об’єктні відносини в середині останнього.

Підрозділ 1.3. «Методологія дослідження конституційно-правових проблем гарантій прав місцевого самоврядування» присвячений дослідженню методології науково-теоретичного дослідження гарантій прав місцевого самоврядування як організації наукового пізнання, що охоплює поняття, основоположні ідеї та принципи, предмет і метод дослідження, наукову теорію і методологічні настанови, характеристики схем пояснення, умови і критерії. При цьому в методології наукового дослідження гарантій прав місцевого самоврядування, дисертант вважає необхідним виділяти формальний і змістовий аспекти.

Змістова сторона методології дослідження гарантій прав місцевого самоврядування, на думку автора, відображає вибіркову діяльність з усього масиву знань про гарантії взагалі і про місцеве самоврядування, зокрема, і визначає її ідеї і принципи, створюючи тим самим основу конкретної наукової теорії, її предмета і відповідних йому методів дослідження. Тобто методологія дослідження гарантій прав місцевого самоврядування вказує на результати вибору кожної з вказаних вище стадій дослідження.

Формальний аспект методології наукового дослідження взагалі, і гарантій прав місцевого самоврядування, зокрема, знаходить свій прояв у, так званій, апологетичній діяльності свідомості, тобто будь-яка нова наукова теорії після виникнення повинна «захищатись», доводити свою істинність і переваги перед іншими теоріями. Зазвичай це відбувається шляхом пошуку доказів на користь зроблених висновків і створення на їх сонові нового наукового знання. Отже, теорія може розглядатись як система знань, і як відправна точка наукової діяльності. Стосовно дослідження гарантій прав місцевого самоврядування системний характер методології проявляється у її функціях, здійснення яких відбувається в процесі пізнання цього конституційно-правового інституту.

Під методологією дослідження гарантій прав місцевого самоврядування пропонується розуміти систему елементів, що складають теоретичну основу та інструментарій дослідження, а також систему способів практичного впливу на реально існуючу дійсність в сфері гарантування прав місцевого самоврядування. До елементів побудови методології автор пропонує відносити наступні: принципи пізнання, поняття та категорії, методи дослідження, світогляд дослідника і власне вчення про методи, засоби їх реалізації.

Автор зазначає, що методологія дослідження гарантій прав місцевого самоврядування слугує мірою ефективності конкретної діяльності, здійснення та належного функціонування місцевого самоврядування в Україні, а отже повинне ґрунтуватись на науковій, істинній базі, тобто виходити з останніх досягнень науки та практики, відображати об’єктивні закони буття, адекватно сприйматись свідомістю суб’єкта пізнання. Застосування передової методології сприятиме різкому прогресу наукового знання, орієнтує на певні пізнавальні підходи до аналізу і розуміння природи, сутності, закономірностей розвитку і функціонування гарантій прав місцевого самоврядування в Україні.

У Розділі 2 «Загальна характеристика гарантій прав місцевого самоврядування в Україні», який складається з чотирьох підрозділів, надається авторське визначення поняття та розкриваються основні ознаки правової категорії «гарантії прав місцевого самоврядування»; здійснюється аналіз співвідношення соціального змісту та юридичної форми у конституційно-правовому гарантуванні прав місцевого самоврядування; досліджуються принципи та функції конституційно-правового гарантування прав місцевого самоврядування.

У підрозділі 2.1. «Поняття та ознаки гарантій прав місцевого самоврядування» дисертант, аналізуючи концептуальні підходи щодо розуміння сутності, змісту та правової природи терміну «гарантії», що сформувались у різних галузях юридичної науки (М. Абдулаєв, Н. Боброва, М. Вітрук, Т. Заворотченко, О. Зинов’єв, С. Комаров, В. Корельський, В. Котюк, В. Кравченко, П. Недбайло, М. Орзіх, В. Погорілко, Ю. Шемшученко та ін.) наголошує, що термін «гарантії» варто розглядати крізь призму їх дійсного та можливого закріплення в праві, а також диференційовано щодо об’єкту, який гарантується.

Виділяючи кваліфікуючі ознаки гарантій прав місцевого самоврядування автор пропонує до їх числа відносити наступні: нормативність, системність, цілеспрямованість, процесуальність, матеріальність, постійний характер дії гарантій та детермінованість повноважень суб’єктів місцевого самоврядування, структурованість.

Єдність виділених специфічних ознак дозволила запропонувати авторське визначення правової категорії «гарантії прав місцевого самоврядування» під якою він розуміє необхідну для набуття, володіння, користування та розпорядження муніципальними правами та свободами систему взаємопов’язаних умов, засобів, способів, механізмів забезпечення та реалізації (які мають відповідний вплив лише після настання юридичних фактів, з якими пов’язуються набуття повноважень) діяльності територіальних громад та інших суб’єктів системи місцевого самоврядування, за допомогою якої забезпечується безперешкодне та ефективне здійснення прав місцевого самоврядування щодо вирішення питань місцевого значення.

Зазначається, що усі соціальні умови, фактори, явища, що входять до процесу створення системи місцевого самоврядування, які впливають на нього, створюють соціальний фон (середу), слід розглядати на предмет їх гарантуючої сили крізь призму правової науки та юридичний «еквівалент», через ті критерії, вироблені юридичною наукою, які дозволяють відмежувати загальні передумови реальності, гарантованості місцевого самоврядування від власне гарантій його реалізації в аспекті становлення України як демократичної, соціальної, правової держави.

У підрозділі 2.2. «Співвідношення соціального змісту та юридичної форми у конституційно-правовому гарантуванні прав місцевого самоврядування» здійснюється концептуальний аналіз співвідношення соціального змісту та юридичної форми в процесі гарантування прав місцевого самоврядування. Наголошується, що дослідження соціального змісту є необхідною складовою для вироблення та нормативного закріплення в юридичній формі гарантій прав місцевого самоврядування на сучасному етапі, оскільки в цьому існує нагальна потреба за умови становлення України як соціальної, правової держави, розбудови громадянського суспільства, розвитку соціальної активності громадян, можливостей оптимального вирішення багатьох соціальних, економічних, екологічних та інших проблем на місцевому рівні. Місцеве самоврядування, маючи загальносоціальну природу і спрямованість, набуває більш можливостей для розвитку принципів демократії, ніж державне управління. Що, в свою чергу, є певною гарантією і передумовою реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів місцевого населення.

Соціальний зміст як підґрунтя конституційно-правового гарантування прав місцевого самоврядування в умовах демократичної правової соціальної держави автор пропонує визначати як, засновану на самоорганізації населення систему соціально-економічних, політичних та інших відносин, які функціонують в правовому режимі соціальної справедливості та мають на меті створення умов, що забезпечують гідне життя людини, захист її прав і свобод як найвищої цінності громадянського суспільства та правової держави.

До відповідних соціальних цінностей, які реалізуються в процесі конституційно-правового гарантування прав місцевого самоврядування можна віднести найбільш значущі приписи та орієнтири, що набувають характеру певних соціальних імперативів, які закріплюючись в Конституції України трансформуються в певні конституційні норми-принципи, а в результаті їх сприйняття окремими індивідами стають елементом їх конституційної правосвідомості, невід’ємною частиною їх психології і, впливаючи на потреби, інтереси і цілі людини, сприяють вибору учасниками муніципально-правових відносин найбільш прийнятного для інтересів відповідної територіальної громади варіанту поведінки.

Аналізуючи соціальний зміст та юридичну форму, і, визначаючи стратегію конституційно-правового гарантування прав місцевого самоврядування, що породжується як демократичними перетвореннями, так і глобальними якісно оновленими факторами розвитку державності взагалі, слід виходити з того, що соціальні суперечності, щодо форми юридичного закріплення певних відносин є цілком нормальним станом на шляху розвитку України як демократичної, соціальної, правової держави.

У підрозділі 2.3. «Принципи конституційно-правового гарантування прав місцевого самоврядування» досліджуються принципи конституційно-правового гарантування прав місцевого самоврядування, які слугують базовими, опорними знаннями, за допомогою яких осмислюється якісно оновлене розуміння гарантій прав місцевого самоврядування, їх емпіричне та теоретичне змістове навантаження.

Для конституційних принципів гарантування прав місцевого самоврядування характерно те, що вони визначають побудову і функціонування всієї системи місцевого самоврядування; допомагають усвідомити сутність і зміст місцевого самоврядування, його характерні риси й ознаки; виступають як якісний критерій оцінки конституційної моделі місцевого самоврядування: наскільки вона відповідає концептуальним ідеям місцевої демократії; сприяють збереженню наступності в розвитку інститутів місцевого самоврядування тощо.

Принципи конституційного гарантування прав місцевого самоврядування автор пропонує визначати як вимір легальності, допустимості, варіативності, організаційного оформлення, соціальної практики з метою вирішення проблем та вираження ідентичності сфери нормативного та адміністративного впливу.

Під загальними конституційними основами гарантій місцевого самоврядування автор вважає доцільним розуміти систему передбачених Конституцією та прийнятими на її основі і відповідно до неї законами, базових конституційних принципів, закріплених в Розділі І Конституції України, які формують юридичну модель всього суспільства, держави, їх взаємовідносин між собою, людиною та її асоціаціями (територіальними, релігійними громадами тощо), а також національного права у сукупності усіх його галузей.

В підрозділі надається загальна характеристика основних конституційних принципів гарантування прав місцевого самоврядування, до яких автор відносить: законність, демократизм, рівність, соціальність, гласність тощо. Соціальна ж спрямованість принципів конституційного гарантування прав місцевого самоврядування дозволяє створити таку систему гарантій, яка відповідатиме прогресивним тенденціям в сфері реалізації муніципально-правових норм, а також виключити гарантії, які не витримують цього «соціального навантаження».

Загальні конституційні основи гарантування прав місцевого самоврядування це також здійснення цих принципів, реальний стан суспільства, держави, муніципальної демократії та правової системи, який склався під їх впливом. Одночасно, саме місцеве самоврядування як одна з основ конституційного ладу являє собою фундаментальний принцип організації та здійснення влади у суспільстві та державі, який поряд з іншими принципами визначає та гарантує демократичний розвиток нашої країни.

Підрозділ 2.4. «Функції конституційно-правового гарантування прав місцевого самоврядування» присвячено концептуальному аналізу проблем функцій конституційно-правового гарантування прав місцевого самоврядування, що має досить важливе значення, адже функціональне призначення гарантій – є шляхом до розуміння їх місця та ролі в механізмі правового регулювання в дослідженні можливих шляхів реформування всієї системи місцевого самоврядування взагалі.

Автор пропонує визначати функції гарантій прав місцевого самоврядування як типові, найбільш загальні напрямки, за якими забезпечується здійснення охорона та захист прав місцевого самоврядування, його функціонування та ефективне и вирішення питань місцевого значення. Кожна з функцій гарантування синтезує однопорядкові якості, що дозволяє, з одного боку, більш диференційовано розглядати елементи та стадії механізму гарантування прав місцевого самоврядування, розподілити гарантії за функціональним призначенням, з іншого – подати механізм гарантування прав місцевого самоврядування як єдину систему, де будь-який з елементів виконує певну роль лише в загальному зв’язку.

Наводиться класифікація функцій конституційного-правового гарантування прав місцевого самоврядування, яку автор пропонує здійснювати за різними підставами (критеріями): 1) за значимістю для суспільства: основні та неосновні. Основними вважаються такі напрямки впливу гарантій на реальну дійсність, які слугують досягненню базових, головних цілей, а неосновні на вирішення менш значущих для місцевого самоврядування в даний період завдань. Останні носять вторинний характер порівняно із першим розрядом функцій; 2) за терміном дії: постійні та тимчасові. Постійні функції (охоронювальні, контрольні, регулятивні тощо) притаманні системі гарантій прав місцевого самоврядування і не залежать від конкретно-історичних періодів становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні. Тимчасові функції (наприклад, соціальна економічна, виховна тощо) виникають і здійснюються лише на певному етапі розвитку системи місцевого самоврядування; 3) за характером внутрішніх та зовнішніх зв’язків: зовнішні функції гарантування прав місцевого самоврядування пов’язані із зовнішньою середою (наприклад економічною чи політичною системами держави), а внутрішні характеризують взаємодію компонентів та елементів системи місцевого самоврядування взагалі (територіальних громад, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, органів самоорганізації населення тощо) із гарантіями, тобто системою умов, засобів, способів, механізмів забезпечення та реалізації здійснення прав місцевого самоврядування; 4) в залежності від конкретно-історичних умов розвитку суспільства взагалі, економічної, соціально-політичної та інших ситуацій: явні, тобто ряд функцій, які гарантують права місцевого самоврядування і проголошуються відкрито (наприклад, регулятивна, охоронювальна), латентні (контрольна, виховна) мають прихований (латентний) характер; 5) за сферами суспільного життя територіальної громади, яка піддається впливу з боку правової системи держави: економічна, політична, соціальна, ідеологічна, екологічна, демографічна та інші функції; 6) залежно від того, які юридичні засоби, способи, методи тощо використовуються в процесі перетворення муніципально-правових відносин та гарантування прав місцевого самоврядування, а також отриманих у зв’язку із цим юридичних результатів: спеціально-юридичні (інтегративна, правоперетворююча, регулятивна, охоронювальна, контрольна, координаційна, аксіологічна, комунікативна, прогностична тощо).

Розділ 3 «Систематика гарантій прав місцевого самоврядування» складається з чотирьох підрозділів та присвячується аналізу системи гарантій прав місцевого самоврядування в Україні, зокрема здійснюється комплексна класифікація гарантій прав місцевого самоврядування за різними критеріями; наводиться характеристика та поглиблена видова диференціація окремих груп гарантій прав місцевого самоврядування (конституційних, нормативно-правових. організаційно-правових).

У підрозділ 3.1. «Критерії класифікації гарантій прав місцевого самоврядування та проблеми їх систематизації» здійснюється комплексна класифікація гарантій прав місцевого самоврядування за різними критеріями, адже класифікація є найважливішим засобом теоретичного пізнання об’єкта дослідження і полягає у розподілі за групами (видами) відповідно до певних ознак (критеріїв).

Пропонується здійснювати класифікацію гарантій прав місцевого самоврядування за наступними критеріями: 1) за характером і видом суспільних відносин, на яку розповсюджується сила гарантуючого впливу (загальні (фактичні) та спеціальні (юридичні). В свою чергу загальні (фактичні) гарантії пропонується поділяти на: соціальні, економічні, політичні, духовно-культурні, спеціальні (юридичні) гарантії на нормативно-правові, організаційно-правові, матеріально-фінансові; 2) за функціональною спрямованістю (гарантії реалізації, гарантії охорони та захисту). Гарантії ж охорони та захисту пропонується поділяти на судові та несудові (позасудові); 3) за сферою (територією) дії (міжнародно-правові (інтернаціональні), внутрішньодержавні, регіональні (локальні)); 4) за характером нормативно-правового закріплення: (гарантії-умови; гарантії-засоби); 5) за суб’єктами місцевого самоврядування (гарантії прав територіальної громади; гарантії органів місцевого самоврядування; гарантії діяльності посадових осіб місцевого самоврядування).

Здійснюється детальна характеристика окремих груп гарантій прав місцевого самоврядування. Автор наводить детальну характеристику гарантії прав місцевого самоврядування за функціональною спрямованістю і пропонує їх поділяти на: гарантії реалізації; гарантії охорони та захисту.

До гарантій реалізації прав місцевого самоврядування, пропонується відносити норми права, що встановлюють підстави виникнення тих чин інших прав місцевого самоврядування, наприклад право на вирішення питань місцевого значення, їх межі, що встановлюються Конституцією та Законами України, порядок реалізації, процесуальні процедури здійснення, до яких входять і юридичні факти, з якими воно пов’язується тощо.

Гарантії охорони та захисту прав місцевого самоврядування дисертант вважає доцільним розглядати у нерозривній єдності їх змістового розуміння і пропонує здійснити диференціацію на окремі види, а саме на: 1) судові та 2) несудові (позасудові) гарантії. Роль судів у гарантуванні прав місцевого самоврядування останнім часом дедалі зростає, особливо із впровадженням адміністративної юстиції, хоча й потребує подальшого реформування. Проте саме судові органи покликані охороняти та захищати права місцевого самоврядування, припиняти порушувані права та відновлювати їх шляхом спонукання суб’єктів до виконання належних їм обов’язків. Ефективність же відповідної діяльності судів залежить від авторитету правосуддя від реальної незалежності судів від взаємовідносин з іншими гілками влади.

Несудові гарантії полягають у здійсненні охорони та захисту прав місцевого самоврядування органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, сільські, селищні комітети), об’єднаннями громадян (конференції громадян, асоціації органів місцевого самоврядування) та іншими громадськими організаціями. Формами охорони та захисту можуть бути місцеві ініціативи, загальні збори тощо. Автор акцентує увагу на тому, що однією з гарантій несудової охорони та захисту прав місцевого самоврядування є запровадження в Україні інституту місцевого омбудсману, оскільки дедалі вказана інституція стає все більш вагомою і посідає важливе місце у вирішенні практично всіх питань, що пов’язані з захистом прав громадян та їх об’єднань.

Окрема увага приділяється характеристиці гарантій прав місцевого самоврядування за сферою (територією) дії яку пропонується поділяти на: міжнародно-правові (інтернаціональні); внутрішньодержавні; регіональні (локальні). При чому міжнародно-правові гарантії містяться у міжнародно-правових нормах, що регулюють організацію та функціонування місцевого самоврядування; внутрішньодержавні гарантії пропонується додатково поділити на: конституційні та галузеві. До того ж конституційні – це гарантії закріплені в Основному законі держави та законах, які уточнюють і гарантують конституційні приписи, а галузеві полягають у нормативному регулюванні гарантування прав місцевого самоврядування в інших галузях права, наприклад у фінансовому, адміністративному, земельному тощо. Регіональні (локальні) гарантії прав місцевого самоврядування закріплені в нормативно-актах місцевого значення, які діють виключно на території муніципального утворення. До них пропонується відносити: статути територіальних громад, регламенти місцевих ради, положення про символіку територіальної громади та інші акти, які приймаються органами і посадовими особами місцевого самоврядування.

Дається детальна характеристика гарантій залежно від характеру нормативно-правового закріплення і пропонується їх поділ на гарантії-умови; гарантії-засоби. Автор пропонує під гарантіями-умовами розуміти, по-перше правове оформлення та закріплення загальних соціальних, економічних, політичних умов, а по-друге, юридичні основи суспільного життя – законність і правопорядок, правову культуру, правосвідомість тощо. Гарантії-засоби, в свою чергу розуміються як ті правові засоби (прийоми, діяльність, процедура, форма) які забезпечують реалізацію прав місцевого самоврядування, поєднуючи в собі правові приписи із поведінкою людей в конкретних життєвих обставинах.

Підрозділ 3.2. «Конституційні гарантії прав місцевого самоврядування та їх зміст» присвячено дослідженню сутності, змісту та детальної характеристики окремої групи гарантій прав місцевого самоврядування – конституційних гарантій.

Конституційні гарантії прав місцевого самоврядування є особливим видом нормативно-правових гарантій відмінних від загальних та спеціальних (юридичних) гарантій як наслідок наявності особливого предмета регулювання та юридичної сили норм, що закріплюють ці гарантії, що дозволяє, в свою чергу виокремити конституційні гарантії як якісно новий науково-правовий вид гарантій прав місцевого самоврядування.

Автор пропонує під конституційно-правовими гарантіями прав місцевого самоврядування розуміти закріплену в Конституції України цілісну, організаційно-оформлену взаємообумовлену систему умов, правових засобів, способів та механізмів, що створює реальну можливість для територіальних громад та інших суб’єктів системи місцевого самоврядування забезпечувати безперешкодне та ефективне здійснення прав місцевого самоврядування щодо вирішення питань місцевого значення.

До конституційних гарантій місцевого самоврядування відноситься: самостійність місцевого самоврядування; захист прав громадян на здійснення місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування; компенсація додаткових витрат, що виникли в результаті рішень прийнятих органами державної влади та ін..

Проведений у підрозділі 3.3. «Нормативно-правові гарантії прав місцевого самоврядування та їх зміст» аналіз нормативно-правових гарантій прав місцевого самоврядування дозволив зробити висновок, що нормативно-правові гарантії прав місцевого самоврядування включають сукупність правових норм, за допомогою яких забезпечується реалізація, порядок охорони та захисту прав місцевого самоврядування, тобто це є об’єктивним правом територіальної громади вирішувати питання місцевого значення визначені Конституцією та законами України. Нормативно-правові гарантії охоплюють усі правові акти, що забезпечують здійснення та охорону прав місцевого самоврядування, а також сприяють реалізації і усуненню порушень специфічними правовими засобами.

Автор пропонує визначати нормативно-правові гарантії прав місцевого самоврядування можна як сукупність встановлених правовими нормами специфічних правових способів і засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація, охорона і захист прав місцевого самоврядування, а також встановлення чи поновлення порушених прав.

Комплексний аналіз сутності та змісту нормативно-правових гарантій дозволив автору сформувати та здійснити більш поглиблену класифікацію цього виду гарантій. Зокрема, за суб’єктами нормотворчості їх пропонується поділяти на: нормотворчі гарантії органів державної влади; нормотворчі гарантії органів місцевого самоврядування.

Нормотворчі гарантії органів державної влади полягають у створенні органами законодавчої та виконавчої влади нормативно закріплених правил поведінки, які регулюють організацію і діяльність органів місцевого самоврядування. Під ними слід розуміти, насамперед усю нормативну базу створену на сьогоднішній день, яка регулює діяльність місцевого самоврядування в України, тобто закони та постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України тощо. Нормотворчі гарантії органів місцевого самоврядування полягають у процесі створення чи санкціонування загальнообов’язкових правил поведінки (норм), що регулюють поведінку учасників місцевого самоврядування. Нормотворчість в муніципальних утвореннях – це самостійний вид нормотворчої діяльності, гарантований державою та здійснюваний населенням міських, селищних, сільських та інших територій та їх органами місцевого самоврядування.

З позиції правового статусу місцевого самоврядування гарантії пропонується поділяти на: загальні та спеціальні (юридичні, інституційні, факультативно-векторні). При цьому загальні гарантії нормативно-правові гарантії прав місцевого самоврядування автор пропонує поділити за елементами на: норми-принципи; юридичні обов’язки; юридичну відповідальність. Спеціальні нормативно-правові гарантії прав місцевого самоврядування пропонується поділяти на: юридичні, інституційні, факультивно-векторні компоненти. Юридичні нормативно-правові гарантії – це умови, способи і засоби, визначені у нормах права і за допомогою яких, забезпечується реалізація, охорона і захист прав місцевого самоврядування в Україні. До них належать: Конституція України, закони та підзаконні нормативно-правові акти, міжнародно-правові договори. Інституційний елемент нормативно-правових гарантій прав місцевого самоврядування в дослідженні визначається як система спеціально створених державних і недержавних органів та установ, основною метою яких є забезпечення реалізації суб’єктивних прав місцевого самоврядування та виконання нормативних обов’язків. Факультативно-векторні гарантії, як зазначає дисертант, полягають у розвитку системи умов, засобів і способів, визначених у програмних документах локального (регіонального) спрямування, які сприятимуть забезпеченню прав місцевого самоврядування в сфері соціально-економічного розвитку окремо взятого регіону.

За способом викладення в нормативно-правових актах на: прості; складні; змішані. Прості гарантії пропонується вважати системою умов, засобів і способів що закріплюються в правових нормах і забезпечують охорону і захист прав місцевого самоврядування чітко визначеного виду. Складні гарантії окрім захисту прав місцевого самоврядування забезпечують і захист соціальної організації в цілому. Змішані гарантії здійснюють охорону і захист одночасно і соціальних економічних, політичних та інших прав місцевого самоврядування.

За терміном дії нормативно-правові гарантії пропонується поділяти на: постійні, тобто не обмежені терміном дії (гарантії прав місцевого самоврядування закріплені в Конституції, закони, статут територіальної громади) та тимчасові, тобто такі, які приймають на певний визначений в нормативному акті час (гарантії прав місцевого самоврядування, що реалізуються в програмах соціально-економічного розвитку певних територій та ін.).

Залежно від характеру правових норм на: матеріальні; процесуальні. Матеріальні гаранті,ї вважає автор – це загальнообов’язкові умови, способи і засоби, передбачені чинним законодавством, забезпечення охорони і захисту прав місцевого самоврядування. Процесуальні гарантії – це передбачена законом система умов, засобів і способів організаційно-процедурного характеру, які регламентують порядок, форми і методи реалізації прав місцевого самоврядування. Ці гарантії виявляються у процесуальних нормах, які забезпечують можливість членам територіальної громади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам безпосередньо реалізовувати закріплені в законодавстві права місцевого самоврядування на практиці шляхом чіткого процедурного визначення.

Підрозділі 3.3. «Організаційно-правові гарантії прав місцевого самоврядування та їх зміст» присвячений дослідженню сутності та змісту організаційно-правових гарантій прав місцевого самоврядування.

Дисертант пропонує під організаційно-правовими гарантіями прав місцевого самоврядування розуміти самостійний вид гарантій прав місцевого самоврядування пов’язаний із організаційною діяльністю державних органів, посадових осіб, громадських організацій, трудових колективів, які сприяють здійсненню прав та ефективному функціонуванню місцевого самоврядування.

Комплексний аналіз досліджуваної в підрозділі гарантій дозволив визначити доцільність їх додаткової диференціації на: компетенційні, контрольні, кадрові, інформаційно-просвітницькі, організаційно-технічні гарантії, які спрямовані на створення сприятливих умов для становлення та розвитку в українській державі демократичного державного ладу із наявністю одного із самостійних інститутів – інституту місцевого самоврядування.

Також здійснюється детальна характеристика кожного виду організаційно-правових гарантій та визначаються проблеми їх якісно оновленого розуміння та перспективи розвитку в сучасних умовах державотворення.

Розділ 4 «Механізм гарантування прав місцевого самоврядування в Україні» складається з чотирьох підрозділів, у здійснюється комплексний аналіз сутності та змісту поняття «механізм гарантування прав місцевого самоврядування» та характеристика його окремих елементів; визначається місце та роль держави та органів державної влади в процесі гарантування прав місцевого самоврядування; досліджуються інститути муніципальної демократії як невід’ємний елемент механізму гарантування прав місцевого самоврядування; визначаються фактори розвитку та перспективні шляхи удосконалення механізму гарантування прав місцевого самоврядування.

У підрозділі 4.1. «Поняття механізму гарантування прав місцевого самоврядування та система його елементів» здійснюється комплексний аналіз на підставі якого визначається правова категорія «механізм гарантування прав місцевого самоврядування» та наводиться характеристика основних його елементів.

Автором сформовано дефініцію у відповідності до якої під «механізмом гарантування прав місцевого самоврядування» слід розуміти процес реалізації комплексу структурно диференційованих елементів, які є взаємопов’язаними та взаємообумовленими і складаються з форм, методів, способів, умов, явищ, факторів за допомогою яких забезпечується ефективність здійснення, охорона та захист гарантій прав місцевого самоврядування.

Враховуючи специфіку досліджуваного правового феномену в системі елементів сукупність яких охоплюється поняттям «механізм гарантування прав місцевого самоврядування» пропонується виділити діяльність суб’єктів публічної влади, громадян, об’єднань, наявність та розвиток інститутів громадянського суспільства, інструментів та факторів, за допомогою яких створюється та вдосконалюється система реальних та спроможних гарантій прав місцевого самоврядування. Відповідно до викладеного систему механізму гарантування прав місцевого самоврядування, на думку автора, можна поділити на кілька складових елементів: 1) регулятивний; 2) інституційний; 3) інструментальний; 4) інноваційний; 5) факторний. Кожен з цих елементів об’єднує певну сукупність правових форм, методів, способів, умов, явищ, факторів, що здатні гарантувати ефективну реалізацію прав місцевого самоврядування.

У підрозділі 4.2. «Держава та органи державної влади як основний елемент механізму гарантування прав місцевого самоврядування» здійснюється концептуальний аналіз місця та ролі держави та органів державної влади в механізмі гарантування прав місцевого самоврядування.

В процесі дослідження автор дійшов висновку, що важливу роль у механізмі гарантування прав місцевого самоврядування відіграє держава та її органи. Адже саме держава визнає, підтримує та створює умови для його розвитку місцевого самоврядування, захищає його права у судовому порядку, гарантує його правову, організаційну та економічну незалежність. Серед різноманітних прямих та зворотних зв’язків держави з людиною, територіальною громадою, суспільством в цілому особливе значення для державної влади та місцевого самоврядування має та їхня сторона, яка характеризує діяльність держави та її органів.

Здійснюється характеристика діяльності окремих органів державної влади в контексті їх впливу та взаємодії з органами місцевого самоврядування, зокрема, вносяться конкретні пропозиції, зокрема до Верховної Ради України, щодо необхідності вдосконалення профільного законодавства в сфері місцевого самоврядування для підвищення ефективності гарантування прав місцевого самоврядування та оптимізації системи місцевого самоврядування в цілому. Зокрема дисертантом наголошується на необхідності прийняття низки законів, таких як «Про забезпечення гарантій прав місцевого самоврядування в Україні», «Про адміністративно-територіальний устрій України», «Про відповідальність у системі місцевого самоврядування», «Про статус сільських, селищних, міських голів», «Про міжмуніципальне співробітництво» та ін., та оновлення існуючих, а саме, «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації». В майбутньому процес реформування та оптимізації системи місцевого самоврядування повинен завершитись прийняттям єдиного кодифікованого нормативно-правового акту «Муніципального кодексу України».

Підрозділ 4.3. «Інститути муніципальної демократії в механізмі гарантування прав місцевого самоврядування» присвячено аналізу особливостей реалізації та перспективного розвитку і вдосконалення форм муніципальної демократії як елементу механізму гарантування прав місцевого самоврядування.

Дисертант виходить з концептуальної позиції вдосконалення та розвитку механізму гарантування прав місцевого самоврядування, згідно з якою обґрунтовує та виокремлює кваліфікуючі ознаки муніципальної демократії на підставі яких пропонує визначити «муніципальну демократію» як суспільно-політичний інститут (сукупність інститутів), що передбачає право членів територіальної громади в межах Конституції законів України приймати безпосередню участь у вирішенні питань місцевого значення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці (чи їх об’єднання) чи делегувати свої повноваження органам місцевого самоврядування чи посадовим особам.

На підставі здійсненого моніторингу чинного законодавства автор дійшов висновку, що на сьогоднішній день, нормативно визначеними є інститути муніципальної демократії, що існують у наступних формах: місцеві вибори, місцеві референдуми, правотворча ініціатива громадян, громадські слухання, опитування громадян, збори (конференції) громадян, письмові та усні (індивідуальні та колективні) звернення до органів місцевого самоврядування, накази виборців, обговорення проектів муніципальних правових актів, звіти депутатів перед виборцями, звіти органів і посадових осіб місцевого самоврядування перед населенням, мітинги і демонстрації, пікети та інші.

Узагальнюючи викладені позиції вчених та сучасний стан державотворення в Україні доцільним вважається муніципальну демократію поділяти на: 1) безпосередню (пряму); 2) представницьку; 3) консультативну. Зазначені інститути муніципальної демократії у своїй сукупності характеризують власне стан муніципальної демократії в державі, а отже і державно-правовий режим в цілому.

Наголошується на необхідності унормування та забезпечення розвитку «нетрадиційних» форм муніципальної демократії, що сприятиме ефективності механізму гарантування прав місцевого самоврядування в Україні, до них автор відносить: громадські експертні клуби, мініреферендуми за технологією «Town Hall Meeting», діалогові (стратегічні) групи та інші.

У підрозділі 4.4. «Фактори розвитку та шляхи удосконалення механізму гарантування прав місцевого самоврядування в Україні» здійснюється факторний аналіз розвитку механізму гарантування прав місцевого самоврядування та окреслюються перспективні напрямки удосконалення механізму гарантування прав місцевого самоврядування.

Пропонується під факторним аналізом механізму гарантування прав місцевого самоврядування розуміти комплексне та системне вивчення впливу певних явищ на виникнення нових, розвиток та якісно оновлене розуміння існуючого механізму гарантування прав місцевого самоврядування в Україні.

Одним із напрямків розвитку механізму гарантування прав місцевого самоврядування є підвищення ефективності правового регулювання в цілому та якість законодавства. Розробка та застосування методології факторного аналізу дозволяє врахувати якісні зміни соціальних, економічних, політичних, екологічних, психологічних та ін. суспільних відносин в залежності від обставин, а також вибудувати факторні моделі розвитку механізму гарантування прав місцевого самоврядування в Україні, що є необхідним елементом процесу прогнозування та оптимізації механізму конституційно-правового регулювання в означеній сфері.

Фактори гарантування прав місцевого самоврядування дисертант пропонує поділяти на: позитивні та негативні; об’єктиві та суб’єктивні; історичні, генетичні, інтеграційні, антропологічні, прогностичні, соціально-економічні, політичні, екологічні, демографічні, міжнаціональні, організаційні, соціально-психологічні, техніко-юридичні, глобалізаційні, інформаційні, науково-методологічні, науково-теоретичні тощо.

Факторний аналіз механізму гарантування прав місцевого самоврядування в Україні дозволив сформувати концепцію якісно оновленого розвитку гарантій прав місцевого самоврядування, визначити комплекс факторів та окреслити коло шляхів удосконалення механізму гарантування прав місцевого самоврядування, основними серед яких дисертант вважає: 1) підвищення правосвідомості та правової культури учасників муніципально-правових відносин; 2) посилення акцентів на антропоцентризмі в діяльності органів місцевого самоврядування; 3) плюралізм форм контролю діяльності органів місцевого самоврядування з боку громадськості в контексті розвитку соціального діалогу між муніципальною владою та суспільством; 4) диференціація та спеціалізація практик транснаціонального співробітництва; 5) інформатизація діяльності органів місцевого самоврядування; 6) розвиток міжмуніципального співробітництва; 7) раціоналізація програм соціально-економічного розвитку регіонів в напрямку їх інвестиційної привабливості; 8) підвищення якості підготовки кадрового потенціалу для муніципальної служби та ін.