НЕЗАКОННЕ ЗАЙНЯТТЯ РИБНИМ, ЗВІРИНИМ АБО ІНШИМ ВОДНИМ ДОБУВНИМ ПРОМИСЛОМ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структуру та обсяг роботи.

Розділ перший «Об’єктивні ознаки незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Об’єкт незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом» аналізуються підходу вчених щодо концептуального розуміння поняття об’єкта злочину, його змісту, структури, кримінально-правового значення. На цій підставі автор підтримує концепцію «об’єкт злочину – суспільні відносини», обґрунтовуючи її слушність змістом так званого «механізму заподіяння шкоди об’єкту злочину». Це, у свою чергу, дозволило визначити значення цього механізму для характеристики наслідків будь-якого злочину і визнати заподіяною шкодою як «реальну шкоду», так і загрозу її заподіяння (зокрема, з огляду на «руйнування» окремих (або взагалі всіх) елементів суспільних відносин, у зв’язку з чим шкода заподіюється як самим відносинам, так й їх носіям). При цьому в дисертації підтримано підхід, згідно з яким у структурі суспільних відносин виділяються такі елементи, як суб’єкти цих відносин, їх предмет та суспільно значуща діяльність.

Враховуючи, що зазначена шкода заподіюється у сфері взаємовідносин людини і природних ресурсів, у роботі наголошується на тому, що саме взаємовідносини (соціальні зв’язки) мають визнаватись основним безпосереднім об’єктом незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом. З урахуванням цього об’єктом злочину, передбаченого ст. 249 КК, пропонується визнавати встановлений порядок раціонального використання, відтворення та охорони риб та інших водних тварин. Адже саме ці суспільні відносини забезпечують встановлений чинним законодавством порядок вилову водних живих ресурсів (особами, які мають право його здійснювати та/або можуть одержати дозвіл (ліцензію) на це, або взагалі не можуть ним займатися за певних умов), що забезпечує раціональне використання, відтворення та охорону будь-яких водних тварин як окремої складової водної фауни (водних живих ресурсів).

Обґрунтовується, що незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом заподіює певну шкоду порядку використання, відтворення та охорони будь-яких водних тварин як окремої складової водної фауни, що у кінцевому підсумку призводить до заподіяння шкоди екологічній безпеці в цілому. З огляду на це видовим об’єктом названого злочину пропонується визнавати суспільні відносини у сфері забезпечення встановленого порядку раціонального використання, відтворення та охорони флори і фауни. Забезпечення такого порядку можна розглядати з точки зору здатності зазначеним у ст. 249 КК діянням порушити не лише його, але й сам порядок забезпечення екологічної безпеки в цілому.

Зазначений підхід, на думку дисертанта, зумовив висновок про те, що суспільні відносини, які охороняються ст. 249 КК, не лише формуються з приводу встановленого законодавством порядку використання, відтворення та охорони будь-яких водних тварин як окремої складової водної фауни, взагалі, але й пов’язані з умовами існування таких різновидів об’єктів водної фауни. Наявність відмінних ознак безпосереднього об’єкта щодо видового та родового об’єктів відображається на змісті порядку використання, відтворення та охорони будь-яких водних тварин, який охороняється цією статтею КК України.

У підрозділі 1.2 «Предмет незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом» визначено, що розглядаючи зміст і особливості предмета злочину, передбаченого ст. 249 КК, не можна залишити поза увагою спрямованість злочинних дій, яка визначена у ч. 1 та ч. 2 цієї статті КК: «незаконне зайняття … водним добувним промислом» (ч. 1) та «… вчинені із застосуванням вибухових, отруйних речовин, електроструму або іншим способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу… » (ч. 2).

У роботі обґрунтовується, що особливі властивості водних живих ресурсів як предмета даного злочину проявляються виходячи із поєднання змістовних та соціально-юридичних ознак предмета такого злочину. Так, змістовні ознаки дозволяють визначити водних живих ресурсів об’єктами водного тваринного світу з урахуванням специфіки існування (біологічного) та розвитку лише у водному середовищі, природності (а не штучності) зазначеного існування та розвитку, їх призначення для добування на ділянках водних об’єктів тощо, а спеціально-юридичні – визнавати водні живі ресурси предметом злочину за відсутності ознак товару, регламентацію їх добування чинними нормативно-правовими актами (при цьому така регламентація повинна стосуватись цих водних живих ресурсів саме як предмета добування (використання) – промислового, любительського або спортивного рибальства, щодо яких встановлені відповідні правила, норми, ліміти, строки, способи використання об’єктів тваринного світу, заборона порушення цілісності природних угруповань і забезпечення збереження водних живих ресурсів, які заборонено використовувати). Такий підхід дозволив визнати предметом злочину, передбаченого ст. 249 КК, слід визнавати водні живі ресурси, тобто організми, їх частини, популяції або будь-яких інші біотичні компоненти екосистем, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді та які мають фактичну або потенційну користь або цінність для потреб людини, а саме: прісноводні, морські, анадромні риби на всіх стадіях розвитку; круглороті; морські ссавці; водні безхребетні, у тому числі молюски головоногі, черевоногі, двостулкові; ракоподібні, черв’яки, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, інші водні тварини; водорості, вищі водні рослини. При цьому окремі із таких водних живих ресурсів визнаються такими, що мають загальнодержавне значення: всі водні живі ресурси, які перебувають у стані природної волі за межами штучно створених рибницьких водойм чи споруд, а також ізольованих рибогосподарських водойм, що використовуються для одержання продукції товарного рибництва.

У роботі обґрунтовується, що предметом злочину, передбаченого ст. 249 КК, не слід визнавати шкідливі види риб. Окремі шкідливі види риб, які хоч і можна визнати водними живими ресурсами на підставі їх біологічних характеристик, не відносяться до предмета цього злочину передусім на підставі відсутності нормативного регламентування їх видобутку (вилову), у зв’язку з чим їх характеристики і можуть бути враховані при визначенні змісту зайняття водним добувним промислом як ознаки (конкретної характеристики) об’єктивної сторони складу цього злочину.

У підрозділі 1.3 «Об’єктивна сторона незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом», який складається із двох пунктів, визначається зміст суспільно небезпечного діяння, його наслідків та причинового зв’язку між ними, як ознак об’єктивної сторони складу злочину.

Стверджується, що поняття «промисел» охоплює вилучення (вилов, добування, збирання) риби і водних звірів, які перебувають у стані природної волі, із природного середовища з використанням будь-яких спеціальних промислових знарядь лову (наприклад, сіток, неводів, тралів, пасток, якими здійснюється промисловий лов). Промислом може бути визнаний як одиничний акт добування водних живих ресурсів, так і сукупність дій. Для з’ясування змісту поняття «незаконне», що прив’язується при визначенні поняття зайняття водним добувним промислом у диспозиції ч. 1 ст. 249 КК, слід обов’язково звертатись до тих особливостей правового режиму зайняття таким промислом, які визначаються у чинному регулятивному законодавстві України, що: а) взагалі забороняє зайняття таким промислом або б) дозволяє це, щоправда, лише за наявності відповідних умов. З урахуванням такого підходу зазначається, що незаконність заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом означає, що вилов риби і водних звірів із природного середовища здійснюється: 1) фізичними особами або представниками юридичної особи без спеціального дозволу; 2) за наявності ліцензії, але з недотриманням передбачених в ній вимог щодо строку, місця вилову (водного об’єкта), знарядь лову, квоти (частки ліміту, яка виділяється ліцензіату), ліміту (дозволеного обсягу вилучення риби з природного середовища), приймального пункту, приймального судна (тобто приміщення (судна), пристосованого (відповідно до санітарних, технологічних норм) для приймання вилученої посортованої за видами риби, для її подальшого зберігання); 3) будь-якими особами у заборонений час, тобто тоді, коли промисел водних живих ресурсів заборонений взагалі або у строки, на які встановлено заборону для вилову водних живих ресурсів. Водночас забороненими слід визнавати ті знаряддя лову, якими взагалі не дозволяється користуватися або які не дозволяється використовувати для промислу певних видів водних живих ресурсів.

Враховуючи наведене вище розуміння безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 249 КК, обґрунтовується висновок, що серед способів, детермінованих змістом цього об’єкта, обов’язковим виступає масове знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу, передбачене у ч. 2 ст. 249 КК. Такий підхід, на думку дисертанта, обумовлює необхідність визначення змісту цього способу, який пов'язаний із використанням винним знарядь, що здатні заподіяти загибель значної кількості водних живих ресурсів.

Особливістю масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу при вчиненні злочину, передбаченого ст. 249 КК, є те, що внаслідок цього заподіюється шкода (або створюється реальна небезпека її заподіяння) будь-яким водним живим ресурсам: організмам, їх частинам, популяціям або будь-яким іншим біотичним компонентам екосистем, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді та які мають фактичну або потенційну користь або цінність для людства.

Конкретизуючи зміст способу масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу, дисертант пропонує враховувати особливості суб’єктивної сторони злочинних дій, поєднаних із його застосуванням. Так, застосування такого способу, на його думку, вказує на наявність прямого умислу лише в тому разі, якщо винний усвідомлює суспільну небезпечність, яку несе в собі будь-який із них для життя певних видів тваринного світу, передбачає заподіяння істотної шкоди хоча б одному виду риби та/або водних звірів та бажає саме цього. Непрямий умисел має місце тоді, коли винний, передбачаючи заподіяння такої шкоди в результаті застосування названого способу, не бажає, але свідомо припускає настання цих наслідків або байдуже ставиться до них. Відмінності у видах умислу можуть поєднуватись із відмінностями у істотності шкоди (тяжкості злочинних наслідків) для конкретних видів риби та/або водних звірів: знищено один (декілька) із них, а інший (інші) пошкоджено (поранено). За таких умов можливі два варіанти: 1) прямий умисел був спрямований щодо знищеного (знищених), а непрямий – пошкодженого (пораненого) чи пошкоджених (поранених); 2) пошкодженим (пораненим) виявився той вид (ті види), щодо якого (яких) винний мав прямий умисел на знищення, проте знищено було інший (інші), загибелі якого (яких) винний не бажав, але свідомо припускав такий результат. В обох варіантах за відсутності інших кваліфікуючих обставин діяння необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 249 КК.

При цьому виготовлення чи придбання знарядь лову (їх комплектуючих та/або установка з метою незаконного зайняття водним добувним промислом), використання яких є способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу, утворює готування до злочину, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК і кваліфікується з посиланням на ч. 1 ст. 14 КК. Дії винного, безпосередньо спрямовані на заподіяння шкоди конкретним видам водного тваринного світу із застосуванням способу їх масового знищення, що не досягли цієї мети з причин, які не залежали від його волі, можуть бути визначені як замах на злочин, передбачений ч. 2 ст. 249 КК, та кваліфікуватися з посиланням на ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 КК. Зокрема, закінчений замах має місце тоді, коли винний, наприклад, використав знаряддя лову, якими взагалі не дозволяється користуватися або які не дозволяється використовувати для промислу певних видів водних живих ресурсів, але не спрацював окремий механізм таких знарядь (розрив зябрової сітки), у зв’язку з чим вилов не відбувся.

З урахуванням багатоаспектного прояву екологічної шкоди при вчиненні злочину, передбаченого ст. 249 КК, дисертант підтримує позицію щодо її визнання як біологічного збитку (так звані негативні біологічні зміни в системі природного середовища). Ознаками такого біологічного збитку, визначеного у ч. 1 ст. 249 КК за допомогою поняття «істотна шкода», слід вважати такі: 1) руйнування або ушкодження відповідних об’єктів водної фауни як важливої складової частини екосистеми (навколишнього природного середовища); 2) інші негативні зміни об’єктів водної фауни як важливої складової частини екосистеми. У зв’язку із заподіянням такої шкоди її обчислення здійснюється з урахуванням (на підставі): 1) оцінки стану об’єктів водної фауни як важливої складової частини екосистеми (навколишнього природного середовища); 2) оцінки існуючих норм впливу на конкретні об’єкти водної фауни. Орієнтири щодо такої оцінки при визначенні розмірів збитків, заподіяних в результаті вчинення передбачених у ст. 249 КК дій, наведені у зазначеній вище Методиці розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення правил рибальства та охорони водних живих ресурсів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12 липня 2004 р. № 248/273.

Розділ другий «Суб’єктивні ознаки незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом» містить два підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Суб’єкт незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом» обґрунтовується висновок про те, що у складі злочину, передбаченому ст. 249 КК, такий його елемент як суб’єкт злочину характеризується своєрідною змішаністю ознак (змішаністю змісту), що вказують на поведінку службової особи (спеціально зобов’язаної особи) та фізичної осудної особи, що досягла на момент вчинення злочину 16-річного віку (тобто особа, яка діє поза наявністю в неї спеціальних повноважень, або така, що їх взагалі не має).

Дисертант приєднується до позиції про можливість вчинення окремих злочинів проти довкілля, у тому числі й передбаченого ст. 249 КК, службовою особою та службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми. Відстоюється думка, що незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом у будь-якому разі може вчинюватися лише або за умов відсутності «спеціальних повноважень», або незначним обсягом таких «повноважень» в особи, яка здійснює такий промисел. При цьому така обставина не може свідчити про підвищений ступінь суспільної небезпечності в цих діянь, оскільки використання таких повноважень в окремих випадках є єдино можливим варіантом поведінки (наприклад, використання заборонених знарядь для вилову певних об’єктів промислу може однаково вчинюватися як капітаном риболовецького судна, так і звичайною рибалкою, що займається водним промислом, використовуючи власне маломірне судно). Проте в окремих випадках наявність спеціальних знань, обізнаності (наприклад, у топографії, лоцманській справі тощо), спеціальних повноважень (організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських) може «прискорювати» заподіяння шкоди в результаті незаконного зайняття водним добувним промислом. В переважній більшості випадків такі особи використовують наявні в них повноваження (правомочності); наприклад, щодо підлеглих осіб, хоч порядок виконання таких правомочностей може і не впливати на певну характеристику порядку (механізму) виконання відповідних дій (у тому числі кількома особами).

У підрозділі 2.2 «Суб’єктивна сторона незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом» звертається увага на те, що у змісті ч. 1 та ч. 2 ст. 249 КК законодавець не вказав на форму вини. Утім, визнання цього злочину таким, що може вчинюватися лише умисно, випливає із характеристики змісту відповідних елементів (ознак) складу злочину. Тому при тлумачення змісту передбаченого ст. 249 КК термінологічного звороту «незаконне зайняття» слід враховувати охоплення ним усвідомлення винною особою наявності відповідного правового режиму зайняття названим вище промислом, порядок (механізм) здійснення якого визначається у чинному регулятивному законодавстві України й взагалі забороняє зайняття таким промислом або дозволяє це. З огляду на це підтримується позиція, згідно з якою конкретизація форми вини у складах цього злочину має здійснюватися шляхом вказівки на незаконність передбачених у ст. 249 КК дій.

Враховуючи зміст розкритих вище об’єктивних ознак складів злочину, передбаченого ст. 249 КК, наголошується на тому, що незаконно займаючись водним добувним промислом, суб’єкт злочину має здатність моделювати певні ситуації, пов’язані з таким промислом, визначати зміст і послідовність дій, необхідних для його здійснення. На цій підставі обґрунтовується висновок, що таке «моделювання» неможливе без незнання, без обізнаності особи у регламентації порядку видобування водних живих ресурсів. При цьому, враховуючи особливості незаконності вчинюваних дій, пов’язаних з водним добувним промислом, робиться висновок, що суб’єкт, крім усвідомлення факту незаконності вчинюваних ним дій, не може не усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер (передусім тому, що має усвідомлювати істотність заподіюваної шкоди).

Крім прямої вказівки на умисел у ч. 1 ст. 249 КК не міститься і вказівка на мотив і мету вчинюваних дій. Тому, будучи в даному разі факультативними, ці ознаки суб’єктивної сторони складу цього злочину можуть бути будь-яким (мати будь-який зміст, будь-які властивості й характеристики) і на кваліфікацію діяння за ч. 1 або ч. 2 ст. 249 КК не впливають. У зв’язку з цим їх кримінально-правове значення обумовлюється лише проблемами призначення (індивідуалізації) покарання.

У розділі третьому «Проблеми кваліфікації незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом та відмежування від суміжних злочинів» розкрито основні підходи щодо розуміння поняття кваліфікації злочинів, на підставі яких обґрунтовується можливість «включення» незаконного зайняття водним добувним промислом у варіанти сукупності з іншими злочинами, а саме: 1) злочини, один із яких кваліфікується за відповідною частиною (або за частинами) ст. 249 КК з посиланням на відповідну частину ст.ст. 14, 15, 27 КК (або злочин, передбачений ч. 1 ст. 249 КК, із посиланням на відповідну частину ст.ст. 15, 27 КК, адже є злочином невеликої тяжкості, а тому готування до нього, згідно з ч. 2 ст. 14 КК, не тягне кримінальної відповідальності); 2) злочини, один із яких кваліфікується за ч. 2 ст. 249 КК, з урахуванням того, що при вчиненні дій, передбачених цією частиною ст. 249 КК, кваліфікація може здійснюватися із посиланням на відповідну частину ст.ст. 14, 15 КК, а також – з посиланням на ст. 27 КК; 3) злочини, один з яких кваліфікується за відповідною частиною (або за частинами) ст. 249 КК, а другий (інші) – за іншою статтею (частиною, пунктом статті) або статтями Особливої частини КК (тут також слід враховувати й те, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 249КК, може кваліфікуватись із посиланням на відповідну частину ст. 14 або ст. 15 КК, а передбачений ч. 1 ст. 249 КК, – із посиланням на відповідну частину ст.ст. 15, 27 КК).

Разом з цим у дисертації запропоновано методику розмежування злочину, передбаченого ст. 249 КК, та інших, так званих «суміжних злочинів». Стверджується, зокрема, що при розмежуванні цього злочину із незаконним полюванням (ст. 248 КК) слід враховувати ознаки безпосереднього об’єкта та предмета зазначених злочинів, а також об’єктивної сторони, що представлені у ст. 248 КК у трьох формах, а саме: 1) порушення правил полювання, якщо це заподіяло істотну шкоду; 2) незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду; 3) полювання на звірів, птахів чи ніші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.

Окрема увага звертається на кримінально-правову оцінку ситуації, коли незаконне зайняття рибним, звіриним та іншим водним добувним промислом здійснюється службовою особою та службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми. Враховуючи, що поняття діяння як ознаку об’єктивної сторони у складах злочинів, передбачених ст. 364 та ст. 364¹ КК, слід визначати як використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, у дисертації обґрунтовується визнання незаконного зайняття рибним, звіриним та іншим водним добувним промислом, вчиненого службовою особою, різновидом зловживання владою або службовим становищем, а також різновидом зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми. Зокрема, такі дії можуть вчинюватись зазначеними особами з використанням тих повноважень, якими вони наділені на підставі відповідних нормативно-правових актів, а також всупереч інтересам служби (так зване «зловживання владою») або інтересам юридичної особи приватного права. Так, якщо передбачені ст. 249 КК дії здійснюються з використанням службових повноважень, пов’язаних із здійсненням (реалізацією) повноважень, якими службова особа наділена на підставі тієї посади, яку вона обіймає, і таке використання здійснюється всупереч інтересам служби або всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно правової форми, їх слід характеризувати відповідно як зловживання службовим становищем (ст. 364 КК) або зловживання повноваженнями (ст. 364¹ КК). Крім цього, в таких випадках слід враховувати, що у п. 3 примітки до ст. 364 КК під істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, розуміється така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (далі – нмдг). У зв’язку з цим зазначені дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 249 КК і додатково – за відповідною частиною ст. 364 або 364¹ КК, оскільки сума заподіяної шкоди, якщо вона полягає в матеріальних збитках, у сто і більше разів має перевищувати нмдг. Адже жодна із названих вище норм Особливої частини КК не здатна «самостійно охопити» ознаки незаконного зайняття службовою особою рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом. Тобто названі у ст. 249 КК дії, що вчинюються службовою особою з використанням наданої їй влади або службового становища, а також службовою особою юридичної особи приватного права, об’єктивно неспроможні охоплюватися (бути охопленими) ознаками складів, передбачених ст. 249 КК, без додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 364 або 364¹ КК, якщо має місце істотна шкода у зазначеному розмірі.