АМНІСТІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, показано її зв’язок із науковими планами, програмами й темами, визначено мету, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів і показано їх практичну значущість, наведено дані про особистий внесок здобувача в наукових розробках, опублікованих зі співавторами, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційної роботи, її структуру та обсяг.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження амністії як елемента правової політики держави у сфері протидії злочинності» складається з двох підрозділів, у яких охарактеризовано стан наукової розробленості в кримінально-правовій доктрині проблеми амністії як елемента правової політики України у сфері протидії злочинності, а також розглянуто методологічні засади дослідження амністії як елемента правової політики держави у сфері протидії злочинності.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки в кримінально-правовій доктрині проблеми амністії як елемента правової політики України у сфері протидії злочинності» досліджено стан розробленості в кримінально-правовій доктрині України проблеми амністії як елемента правової політики держави у сфері протидії злочинності.

За період незалежності Української держави автор піддав аналізу 4 українських дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук та 6 кандидатських дисертацій, які було захищено у Російській Федерації.

Здобувач виконав аналіз наукових розвідок вітчизняних учених, які безпосередньо не стосуються питань амністії, але присвячені вивченню проблем політико-правового виміру інституту покарання, а також звільнення від покарання та його відбування. Автором констатовано, що, попри досить ґрунтовну наукову розробленість, у сучасній теорії кримінального права не вироблено єдиного підходу стосовно трактування амністії як елемента правової політики держави у сфері протидії злочинності, з’ясування природи цього явища. Здобувач констатує, що в сучасній правничій літературі наявні концептуально відмінні підходи до розуміння сутності амністії, її функцій, завдань та наслідків застосування. Така ситуація, безумовно, не сприяє досягненню якнайвищої ефективності застосування амністії та точному прогнозуванню результатів правової політики держави у сфері протидії злочинності.

Загальний стан розробленості обраної теми свідчить, що її висвітлено в значному масиві джерельного матеріалу, створеному попередніми поколіннями криміналістів. Але він є розрізненим, предметно різноманітним, фрагментарним і потребує узагальнення в межах спеціального монографічного дослідження, яке відповідало б сучасному стану розвитку теорії протидії злочинності та потребам соціальної практики початку ХХІ ст.

У підрозділі 1.2. «Методологічні засади дослідження амністії як елемента правової політики держави у сфері протидії злочинності» здійснено понятійний аналіз методології в загальнонауковому та правознавчому аспектах, розкрито її структуру, показано роль окремих її компонентів у дослідженні тих чи інших аспектів теми дисертаційного дослідження.

На основі ідей та підходів, зазначених у наукових розробках таких учених як П. П. Андрушко, Ю. В. Баулін, П. С. Берзін, О. Л. Бигич, А. М. Бойко, В. І. Борисов, І. В. Бризгалов, С. Д. Гусарєв, Г. В. Гребеньков, Н. О. Гуторова, О. О. Дудоров, В. С. Зеленецький, Д. А. Керимов, М. І. Козюбра, С. Я. Лихова, В. О. Навроцький, М. І. Панов, П. М. Рабінович, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, В. О. Туляков, Ю. М. Оборотов, М. І. Хавронюк та інших здобувач сформулював власне бачення теоретико-методологічних засад дослідження. На думку автора дисертації, вони становлять систему наукових принципів пізнання, певну систему філософських і предметно-теоретичних знань, методів і підходів, за допомогою яких розроблено програму пізнання амністії як елемента правової політики держави у сфері протидії злочинності.

Із комплексу наукових принципів пізнання здобувачем використані: принцип об’єктивності; принцип усебічності дослідження; принцип історизму; аксіологічний принцип; принцип наступності.

Важливу роль у дослідженні амністії відіграли філософські методи, у системі яких центральне місце посідає діалектика. Закони, принципи та категорії діалектики сприяли виявленню закономірностей і тенденцій розвитку амністії як політико-правового явища, встановленню його зв’язків із іншими системними елементами правової політики держави у сфері протидії злочинності.

Із загальнонаукових методів і підходів, передусім, використаний історичний підхід, який надав можливість пізнати амністію крізь призму тих історичних умов та обставин, що мали результатом набуття нею відповідних якостей та конфігурацій на сучасному етапі. На основі системного методу амністію досліджено як одну з найважливіших державно-правових систем сучасності. Складність і багатогранність останньої зумовили застосування як суміжного із системним структурно-функціонального методу, що сприяв з’ясуванню сенсу форми правління як соціально-владного та правового інституту, визначенню структурних елементів її системи, дослідженню останньої не лише у статиці, а й у динаміці.

Здобувачем відмічено, що методологія пізнання амністії як елемента правової політики держави у сфері протидії злочинності становить органічно цілісну систему, спрямовану на вирішення теоретичних і практичних проблем застосування амністії в Україні. Конкретні результати цього пізнавального процесу наведені в наступних розділах дисертації.

Розділ 2 «Загальні засади амністії як елемента правової політики у сфері протидії злочинності» складається з двох підрозділів, у яких досліджено онтологічні засади правової політики держави у сфері застосування амністії, виконаний аналіз історії розвитку правової думки та законодавства щодо застосування амністії на українських теренах.

У підрозділі 2.1. «Онтологічні засади правової політики держави у сфері застосування амністії» на основі аналізу останніх напрацювань теорії протидії злочинності автор пропонує власний підхід до її визначення та розуміння її змісту. Зокрема, обґрунтовано необхідність розглядати правову політику у сфері протидії злочинності як складовий компонент правової політики держави.

Відзначено, що політика держави у сфері протидії злочинності – процес багатоплановий. Він є предметом вивчення багатьох наук – кримінології, кримінального права, кримінально-виконавчого права, кримінально-процесуального права й інших юридичних, гуманітарних і технічних наук. Здобувач же здійснює розгляд політики держави у сфері протидії злочинності з правової (юридичної) точки зору. Такий підхід надав можливість стверджувати, що правова політика держави у сфері протидії злочинності є розробленою на основі виробленої державною стратегією протидії злочинності наукової концепції, здійснюваної шляхом найоптимальнішого формування кримінально-правового, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, а також застосування нормативних приписів зазначених галузей законодавства стосовно осіб, котрі вчинили злочин.

Розвиваючи такий підхід, автор доходить висновку, що правова політика держави у сфері застосування амністії є самостійним напрямом правової політики держави у сфері протидії злочинності, мета якого полягає в застосуванні до винних у вчиненні злочину осіб, яким недоцільно відбувати покарання, звільнення від покарання та його відбування на підставі Закону України «Про амністію». Правову політику держави у сфері застосування амністії здобувач пропонує розглядати у триступеневому вимірі: концептуальному, законодавчому та правозастосовному.

Підрозділ 2.2. «Історія розвитку правової думки та законодавства щодо застосування амністії на українських теренах» присвячений історичному аналізу застосування амністії в Україні. Як критерій періодизації історії застосування амністії в Україні здобувач використовує, з одного боку, соціально-політичну характеристику розвитку державного ладу України; з іншого, – трансформацію ідей щодо амністії, які прямо чи опосередковано набули прояву в конкретних нормативно-правових актах та практиці їх застосування.

На підставі застосування запропонованого критерію здобувач виокремлює такі історичні періоди застосування амністії на українських теренах: князівський період (882-1349 рр.); період перебування українських земель у складі Литви, Польщі, Речі Посполитої (1349-1648 рр.); період автономії України у складі Росії (1648-1764 рр.); період перебування України у складі Австрійської (Австро-Угорської та Російської імперій (1764-1917 рр.); період відродження і розбудови української державності (1917-1921 рр.); період Української СРР (РСР) (1921-1991 рр.); період незалежної держави України до ухвалення нового КК України (1991-2001 рр.); період від ухвалення нового КК України до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» та інших законодавчих актів України» (2001-1 січня 2012 р.); сучасний період: від набуття чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» та інших законодавчих актів України» (з 1 січня 2012 р.).

Сформульовано висновок, що застосування історично-ретроспективного методу дослідження амністії спрямоване на розроблення оптимальних шляхів її вдосконалення, що базується на аналізі неоціненного національного досвіду кримінально-правової регламентації та застосування амністії.

Підрозділ 2.3. «Застосування амністії за кримінальним законодавством зарубіжних держав» присвячений дослідженню кримінально-правового законодавства зарубіжних країн, що регламентує застосування амністії.

Проведений автором аналіз кримінального законодавства та нормативних приписів застосування амністії зарубіжних країн надав авторові можливість зробити висновок про те, що ряд положень, які регламентують суспільні відносини у сфері застосування амністії мають принципову схожість.

Зазначається, що у Європейських країнах амністія вже давно перестала бути засобом розвантаження установ виконання покарань та вивільнення місць у переповнених кримінально-виконавчих установах. Ця ідея базується на тому твердженні, що особа, яка вчинила злочин, і отримала «державне прощення», має довести, що вона гідна такої довіри і рішення про її звільнення не буде породжувати у неї відчуття безкарності. Наголошується на тому, що забезпечити реалізацію цієї мети та суттєво підвищити ефективність амністії може створення випробувального режиму амністії у тому числі і на основі загального інституту пробації.

Розділ 3 «Кримінально-правова характеристика амністії» складається з трьох підрозділів, у яких надано поняття та охарактеризовано ознаки амністії, досліджено принципи й нормативно-правове забезпечення застосування амністії в Україні, піддано аналізу підстави, умови і наслідки застосування амністії.

У підрозділі 3.1. «Поняття, ознаки та види амністії у теорії кримінального права» розглянуто поняття, ознаки та види амністії в кримінальному праві України; здійснений аналіз принципів, правил і стану нормативно-правового забезпечення застосування амністії в Україні.

Досліджуючи підходи науковців до визначення поняття амністії та її сутності, здобувач зазначає, що на цей час важливим у теорії кримінального права є питання щодо приналежності інституту амністії до конкретної галузі права. Погляди вчених із цього приводу можна умовно поділити на чотири категорії: 1) належність інституту амністії до конституційного (державного) права; 2) належність інституту амністії до кримінального права; 3) належність інституту амністії одночасно до конституційного (державного) та кримінального права; 4) належність амністії до міжгалузевого механізму протидії злочинності.

Аналізуючи надбання юридичної науки з цього приводу, автор наводить аргументи відносно амністії щодо правової політики держави у сфері протидії злочинності, яке набуває відображення в нормативних приписах конституційного, адміністративного, кримінально-правового, кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального та кримінологічного законодавства, а також у практиці їх застосування.

Здобувач виокремлює групу ознак амністії як інституту кримінального права, що характеризують специфіку: сутності та ідеї амністії; процедури застосування амністії; місця в системі видів звільнення від покарання та його відбування; правового статусу осіб, до яких можливо застосовувати амністію.

Автор дисертації здійснює дослідження видів амністії відповідно до чинного Закону України «Про застосування амністії в Україні»: 1) повної амністії; 2) часткової амністії; 3) умовної амністії.

Підрозділ 3.2. «Принципи та нормативно-правове забезпечення застосування амністії в Україні» присвячений дослідженню питань основоположних засад та нормативно-правового забезпечення застосування амністії в Україні.

Здобувач зазначає, що амністія як елемент правової політики держави у сфері протидії злочинності базується на системі загальних та спеціальних принципів і спрямована на забезпечення реалізації завдань Кримінального кодексу України та на найоптимальніше досягнення мети й виконання функцій покарання.

До загальних принципів інституту амністії автор дослідження відносить: 1) принцип гуманізму; 2) принцип соціальної справедливості; 3) принцип диференціації та індивідуалізації репресії; 4) принцип невідворотності репресії; 5) принцип доцільності.

Спеціальні принципи застосування амністії здобувачем визначені як основні, провідні засади, що притаманні лише амністії та без яких неможливе її застосування. До спеціальних принципів слід відносити: 1) принцип урахування (відповідності) соціально-правової психології в застосуванні амністії; 2) принцип економії репресії під час застосування амністії.

Нормативно-правовою підосновою застосування амністії є Конституція України; закони України; чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України; нормативно-правові акти Державної пенітенціарної служби України; рішення судів загальної юрисдикції; рішення Конституційного Суду України; постанови Пленуму Верховного Суду України; практика Європейського суду з прав людини.

Підрозділ 3.3. «Підстави та умови застосування амністії в Україні» присвячений дослідженню підстав та умов застосування амністії в Україні.

Автор дисертаційного дослідження висновує, що підставами застосування амністії в Україні є: 1) оголошення амністії законом про амністію; 2) вчинення особою діяння, що визнається як злочин; 3) оголошення амністії відносно осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами.

До умов застосування амністії здобувачем віднесено такі: 1) ретельна перевірка судом матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбуття покарання; 2) відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної злочином шкоди; 3) відповідність положень закону про амністію вимогам ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні»; 4) винна у скоєнні злочину особа, щодо якої застосовується амністія, не повинна підпадати під категорію осіб, зазначених у ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні»; 5) злочин, щодо якого поширюється амністія, має бути вчиненим до дня набуття чинності законом про амністію.

На підставі критичного аналізу підстав і умов застосування амністії автором запропоноване внесення відповідних змін та доповнень до Кримінального кодексу України.