| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь наукової розробки проблеми, визначено мету і задачі дослідження, його об’єкт, предмет, використані методи, висвітлено наукову новизну одержаних результатів, її значення у правотворчій, правозастосовній, науково-дослідній та навчально-методичній діяльності, наведено дані про апробацію і публікації результатів дослідження, відображено структуру дисертації.
Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження правової безпеки особи» складається з двох підрозділів і присвячений висвітленню теоретичних і методологічних аспектів дослідження правової безпеки особи, дослідженню стану наукової розробленості теми, визначенню історіографії дослідження.
У підрозділі 1.1 «Історіографія та джерельна база дослідження» подається історіографія дослідження правової безпеки особи.
Рівень наукових розробок у сфері, що досліджується, є недостатнім порівняно з потребами українського суспільства і держави та іншими європейськими країнами. Правова безпека особи як правовий феномен є доволі новим та не розробленим достатньою мірою у вітчизняній доктрині теорії права і держави. Дослідження генезису наукових джерел, присвячених аналізу правової безпеки особи, дало змогу
Аналіз бібліографічних джерел дозволив дійти висновку, що у юридичній науковій літературі не вироблено уніфікованого поняття правової безпеки особи, не сформульовані критерії виділення об’єктів правової безпеки особи, не визначено правові підходи до визначення складових правової безпеки, не розроблені підходи до легітимації інтересів особи у правовій сфері.
Переважна більшість досліджень із безпекової тематики побачили світ ще задовго до того, як були внесені суттєві корективи в українське безпекове законодавство (Стратегія національної безпеки України, Доктрина інформаційної безпеки України тощо). Головною передумовою даного перегляду стала зміна принципу забезпечення безпеки: безпека особи стала визначальною для держави, і передусім це стосується як спрямованості державної політики національної безпеки, так і безпосередньо того законодавства, яке має регулювати дані суспільні відносини відповідно до нової парадигми.
Безпека особи виступає поліструктурним феноменом і відбиває не тільки контекст фізичного захисту особи від протиправних посягань, а й охоплює низку ключових для виживання і стабільного розвитку особи питань, чільне місце серед яких посідають правові.
У цілому, проведений догматико-юридичний, герменевтичний, а також логіко-семантичний аналіз дав можливість резюмувати: наукова розробленість тематики правової безпеки особи в Україні є досить незначною. Свідченням цьому є практична відсутність публікацій теоретичного та практичного характеру стосовно окремих інститутів права національної безпеки, зокрема і правової безпеки особи. Натомість, більшість публікацій носять проблемний і констатуючий, почасти фрагментарний характер. Через це різні елементи правової безпеки особи досліджуються авторами різних галузей наук і нині в українській правничій літературі найбільшого розповсюдження набули роботи галузевого характеру, де розглядаються окремі аспекти безпеки, і переважно механізми кримінально-правового або адміністративно-правового захисту (забезпечення, гарантування тощо) безпеки особи.
У підрозділі 1.2 «Методологічні засади дослідження правової безпеки особи» окреслюється специфіка методології дослідження правової безпеки особи через подання системного її виміру.
Визначенню правової безпеки особи передувало подання системного її виміру крізь онтологічний, аксіологічний, антропологічний та онтологічний її компоненти. Нами було висунуто гіпотезу про те, що навіть постановка питань про необхідність виокремлення правової сфери як складової національної безпеки і правової безпеки особи є актуальними і новаторськими за своєю суттю. Автором було доведено, що правова безпека особи виступає самостійною цінністю національної безпеки. Відповідно правова сфера виступає окремою сферою національної безпеки, а правова безпека особи має розглядатися в рамках безперечно правової безпеки. Більше того, інтегрованість правової складової у будь-яку сферу національної безпеки робить право визначальним дороговказом розвитку системи національної безпеки. У даному аспекті було констатовано, що критерієм формування сфер національної безпеки виступає дуалізм національних інтересів та загроз. Це твердження уможливило дійти важливого наукового висновку про існування як окремої — правової сфери — і відповідної їй — правової безпеки особи.
Органічний і природний дуалізм інтересів та загроз ним, який було покладено нами в основу розмежування сфер національної безпеки, також впливає і на політику правової безпеки, оскільки загрози визначають зміст забезпечення правової безпеки, а не зміст інтересів у сфері правової безпеки. Інтерес як такий реалізуються в рамках концепцій і стратегій розвитку, коли механізмами безпеки створені для цього відповідні умови. Саме тому в методологічному плані загрози є важливим дороговказом для політики правової безпеки, а інтереси людини — сталого розвитку країни.
Дослідження системного виміру правової безпеки особи дозволило дійти висновку про, з одного боку, інтегрованість правової складової в усі сфери життєдіяльності, а з іншого, про необхідність забезпечення захищеності самої правової системи. Таким чином, основу методології дослідження правової безпеки особи складає системний підхід, за допомогою якого було досліджено і подано модель системного виміру правової безпеки особи, презентовану крізь аксіологічний, онтологічний, антропологічний та ідеологічний виміри.
Розділ 2 «Загальнотеоретична характеристика правової безпеки особи» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню джерел формування правової безпеки особи, характеристиці складових безпеки особи, а також визначенню на підставі викладеного поняття та змісту правової безпеки особи.
У підрозділі 2.1 «Джерела формування поняття правової безпеки особи» подано витоки формування окремого інституту правової безпеки особи. Виділяється три основні складові: 1) безпека самого права, тобто права як екзистенціальної категорії з позицій не тільки лібертарно-легістського підходу, а й з позицій природного права — безпека змісту; 2) безпека правової системи, у тому числі і системи права, тобто форм виразу права, норм права, законодавства, ефективної діяльності із його реалізації, настання бажаних результатів впливу на суспільні відносини внаслідок дії правових механізмів — безпека форм права; 3) правова безпека особи у процесі правозастосування — безпека цілі, результату органічного співфункціонування форми та змісту.
Запропоновано алгоритм вивчення правової безпеки особи, який включає наступні компоненти: 1) визначення об’єктів правової безпеки особи; 2) визначення суб’єктів забезпечення правової безпеки особи; 3) визначення загальних і спеціальних принципів забезпечення правової безпеки особи; 4) виділення пріоритетних інтересів особи у кожній сфері життєдіяльності, а також безпосередньо у сфері правової безпеки, визначення механізмів їхнього співвідношення; 5) визначення загроз пріоритетним інтересам особи; 6) визначення напрямів державної політики національної безпеки у правовій сфері в цілому, а також конкретно стосовно інтересів особи; 7) визначення основних функцій суб’єктів забезпечення правової безпеки особи; 8) визначення системи контролю за реалізацією державної політики національної безпеки у правовій сфері, зокрема стосовно інтересів особи.
наявність власного метода правового регулювання як сукупності способів, прийомів правового впливу на суб’єктів суспільних відносин у сфері правової безпеки; 3) зацікавленість держави, і особливо особи в ефективному регулюванні даних суспільних відносин; 4) існування власних джерел права: Закон України «Про основи національної безпеки України», Укази Президента України: «Про Стратегію національної безпеки України», «Про Доктрину інформаційної безпеки України», «Про Воєнну доктрину України», відповідних законів України, розгалуженої системи відомчих нормативних актів, системи локальних правових актів.
Виділено два рівні правової безпеки: 1) безпека процесу правового регулювання суспільних відносин у сфері національної безпеки; 2) безпека самого права.
Подано
Правову безпеку пропонується визначати у широкому розумінні як: 1) складову національної безпеки, зміст якої полягає в ефективному правовому регулюванні реалізації національних інтересів у будь-якій сфері національної безпеки, захищеності правовими засобами національних інтересів, що виникають у сфері безпекових правовідносин, а також захищеності права як визначального регулятора суспільних відносин, створенні державними та недержавними інституціями необхідних та достатніх умов для ефективного функціонування правової системи; 2) складова національної безпеки, свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на правову систему, за якого державними та недержавними інституціями створюються необхідні та достатні умови для реалізації національних інтересів у правовій сфері.
Відповідно до даних постулатів процес легітимації і системного правового регулювання реалізації державної політики правової безпеки особи включає в себе наступну схему: Стратегія національної безпеки України — Концепція правової політики — Доктрина правової безпеки особи — програма заходів.
Дана принципова схема правової реалізації пропонованої нами концепції має впроваджуватися лише у поданому системному вигляді, що стане запорукою настання системних і прогнозованих позитивних наслідків як у правовій сфері, так і в найбільш важливих сферах життєдіяльності.
У підрозділі 2.2 «Складові безпеки особи» охарактеризовані складові елементи безпеки особи, визначено структуру інтересів особи, подано класифікацію загроз правовій безпеці особи, на підставі викладеного сформульовано поняття та розкрито зміст правової безпеки особи.
виступає особа у органічній єдності її природних та суспільних якостей. Кожна конкретна людина, будучи неповторним індивідуумом, водночас несе в собі родову сутність. Людина лише в суспільстві може розвинути свою справжню природу. Адже розширення соціально значущих ініціатив особи зумовлює розвиток суспільства, тому і підвищення рівня безпеки конкретної особи сприятиме підвищенню рівня безпеки суспільства.
Відповідно предметом безпеки особи виступають власні інтереси людини — життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності людини як єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби людини, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.
На підставі цього визначається родове для роботи поняття
Зміст поняття безпеки особи автором усвідомлюється через узагальнення теоретичного матеріалу, у тому числі із психологічних доробків, що стосувалися проблеми самоусвідомлення, концепцій особистості та дослідження мотивації поведінки, теорії структурації, онтологічної безпеки, які в цілому надають додаткових форм і призводять його до довершеності. Адже формування інтересів особи виступає процесом інтелектуально-вольовим, який є неможливим без встановлення внутрішнього стану людської свідомості, як рушія даних процесів.
Безпека особи виступає першоосновою безпеки суспільства і держави, і її реальний високий рівень і здатність гарантування державою свідчать про високі можливості соціуму і держави, а отже і високий рівень правової безпеки в цілому. Упевненість людини у можливостях реалізації власних інтересів додатково мотивує її до здіснення реально значущих дій для суспільства і держави. Відтак безпека особи виступає імперативом політики правової безпеки України.
Елементом наукової новизни виступає поданий дисертантом варіант переліку життєво важливих інтересів особи: конституційні права та свободи людини і громадянина (існування надійного механізму їх дотримання і гарантування, безпеки і захищеності); безпечні умови життєдіяльності, що включають забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності людини і громадянина, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів на благо народу України, унеможливлення доступу до природних ресурсів країни іноземців; соборність держави на основі консолідації усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп навколо цінностей незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України; розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя та добробуту людини і громадянина; збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; збереження і розвиток духовності, моральних і культурних засад, інтелектуального потенціалу, традицій і способу життя Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я людини, створення умов для розширеного якісного відтворення народу України; інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах реалізації інтересів людиною і громадянином в Україні; обмеження втручання держави у діяльність громадян.
Формування даного переліку життєво важливих інтересів особи, має відбивати прагнення держави до конкретних інституціональних змін, що створять реальні гарантії високого рівня реалізації національних інтересів на противагу прагненню відповідності будь-яким, нехай і добрим, стандартам (європейським, світовим тощо). Адже правова держава створюється для людей, а не для відповідності нав’язаним ззовні стандартам та правилам.
Українська держава має власні традиції правотворення: Руська Правда, Устави Володимира Святославича та Ярослава Володимировича (Мудрого), Конституція П. Орлика, Гадяцький трактат, універсали та гетьманські грамоти П.Скоропадського, Конституція та Директорії УНР, Конституція ЗУНР, Універсали Української Центральної Ради тощо. Відтак сліпе і бездумне копіювання чи то європейських стандартів, чи то американських підходів, чи то окремих положень, а то й цілком окремих законодавчих актів Російської Федерації є деструктивним як для державно-правової думки України, так і значно перешкоджає її подальшому розвитку і поступу до побудови власного громадянського суспільства, крокування власним шляхом стабільного розвитку, а у більш абстрактному плані становить загрозу правовій безпеці особи.
На підставі викладеного за допомогою методу екстраполяції було здійснено аналіз загроз правовій безпеці особи. Констатовано, що проблема правової безпеки особи носить комплексний характер, натомість дані загрози не визначені в законодавстві України, тому дане питання потребує свого розв’язання в рамках Доктрини правової безпеки особи.
У підрозділі 2.3 «Поняття та зміст правової безпеки особи» розроблено наукову аргументацію щодо необхідності законодавчого визначення поняття правової безпеки особи, що дозволить: надати даному поняттю, загальнообов’язкового значення; визначити і офіційно закріпити поняття правової безпеки особи; сформувати чіткі критерії для відмежування його від суміжних юридичних категорій; забезпечити єдність подальшої правотворчої та правореалізаційної діяльності в справі гарантування належного рівня правової безпеки особи; сформувати правове поле для гарантування забезпечення безпеки особи компетентними органами держави, а також громадськими організаціями, визначивши механізм їхньої взаємодії і взаємного контролю; створити правовий фундамент для реальної можливості людини забезпечувати власну безпеку, а також реалізовувати власне право на безпеку.
Таким чином, правова безпека особи — стан юридичної захищеності гарантованих ефективним законодавством умов життєдіяльності окремої особи від внутрішніх та зовнішніх загроз та небезпек у правовій сфері. Правова безпека не має бути самоціллю, а виступає системою своєчасного виявлення, запобігання і нейтралізації реальних небезпек та потенційних загроз у правовій сфері суб’єктами забезпечення правової безпеки особи.
У розділі 3 «Напрями удосконалення правового регулювання правової безпеки особи» визначено шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання у правовій сфері виявлено сучасні тенденції захисту прав та свобод працівників міліції та подано підходи до формування Доктрини правової безпеки особи.
У підрозділі 3.1 «Підвищення ефективності нормативно-правового регулювання у правовій сфері» внаслідок проведеного дослідження констатовано, що нині постає об’єктивна потреба у формуванні нової безпекової концепції, складовим елементом якою виступатиме правова безпека. Концепція правової безпеки особи має базуватися як на Стратегії національної безпеки України, доктринальних вченнях, правовій ідеології та ідеології національної безпеки і взагалі інституційних засадах, так і на певній системі цінностей – суті нинішнього етапу розвитку українського суспільства. Специфіка правової безпеки полягає в тому, що вона по суті становить систему цінностей, і включає: створення умов для реалізації прав та свобод людини і громадянина; функціонування розвиненого громадянського суспільства, здатного впливати на процес прийняття рішень владними структурами, зокрема і на основі доступу до публічної інформації; посилення ролі особи в процесах забезпечення національної безпеки, зокрема в запровадженні ефективного громадського контролю у сфері національної безпеки.
Виділено чинники, що справляють вплив на нормотворчість, врахування яких є необхідним для забезпечення правової безпеки особи
Окремим елементом даної системи виступає ефективність діючого законодавства, прогнозування і моделювання його динаміки та визначення необхідності проведення деяких змін і доповнень. Формування ефективного законодавства можливе з урахуванням як методологічного потенціалу Конституції України, так і правових традицій нашої держави, її бажаного статусу учасника міжнародних безпекових відносин.
Визначено чинники, що гальмують процес уконституювання правової сфери і відповідно значно знижують рівень правової безпеки особи: несформованість критеріїв розвитку та ефективності безпекового законодавства, зокрема відсутність гарантій з боку держави права особи на безпеку; відсутність комплексної цільової програми розвитку безпекового законодавства, зокрема і з урахуванням пріоритетних національних інтересів особи; відсутність механізму моніторингу безпекового законодавства на предмет його ефективності (головним критерієм має виступати відповідність законодавства законодавчо визначеним національним інтересам, рівень правозастосування і рівень довіри громадян органам державної влади); млявість процесів щодо розроблення і законодавчого закріплення критеріїв поділу сфер життєдіяльності і відповідно створення умов для виділення як окремої і самостійної правової сфери; пасивність щодо конкретизації положень Конституції щодо забезпечення права особи на безпеку; декларативність і недієвість, нечіткість у дублювання чисельних положень безпекового законодавства, що нівелює право особи на безпеку; надлишкова відомча нормотворчість, що призводить до суттєвого дисбалансу між законами та відомчими нормативними актами у бік останніх, через це відсутність реальних механізмів захищеності особи; домінування олігархічних інтересів над національними, що втілюється в законодавство, перетворюючи його в знаряддя управління пануючого класу, що знецінює роль особи в історичному процесі і процесах правотворення; відсутність інформаційно-аналітичного забезпечення (моніторинг, реалізація, супроводження, налагодження зворотного зв’язку, ідентифікація бажаного і реального результату) самої законотворчої діяльності.
Удосконалено алгоритм підвищення рівня нормативно-правового регулювання правової безпеки особи: 1) варто оновити Стратегію національної безпеки України, в якій мають бути зроблені акценти не на євроінтеграцію або інші напрями руху країни, а передусім на головні і визначальні інтереси основних об’єктів національної безпеки, основні загрози їм, а також напрями державної політики національної безпеки відповідно до визначених об’єктів і загроз; 2) доцільно реанімувати таку форму права як правова доктрина — акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, поняття, юридичні категорії, розроблені вченими з ціллю удосконалення законодавства; 3) потребують розроблення і подальшого прийняття комплексні цільові програми розвитку безпекового законодавства, зокрема стосовно реалізації особою права на безпеку; 4) постає необхідність розроблення Доктрини правової безпеки особи; 5) науково аргументовано необхідність у затвердженні на основі Доктрини правової безпеки особи комплексних цільових програм забезпечення правової безпеки особи.
підрозділі 3.2 «Сучасні тенденції формування інституту правоохоронного омбудсмана» визначається стан та перспективи розвитку інституту правоохоронного омбудсмана.
Науковою новизною виступає розгляд підвалин формування інституту правоохоронного омбудсмана —
Правоохоронний омбудсман має стати індикатором правової держави. Його основними ознаками є: незалежність від органів виконавчої влади, передусім від суб’єктів забезпечення правової безпеки; сувора відповідність діяльності виключно закону; наявність реальних владних повноважень, правових важелів і механізмів впливу на суб’єктів правової безпеки, з метою поновлення порушених прав щодо осіб, які працюють в даних органах.
Повноваження правоохоронного омбудсмена можуть включати повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також деякі специфічні, зокрема: має право вимагати від правоохоронних органів, суб’єктів забезпечення правової безпеки, їхніх посадових осіб, і усіх підлеглих їм установ надання довідок і ознайомлення з документами, за виключенням тих із них, в яких міститься інформація, що має відповідний обмежувальний гриф; має право передавати матеріали про події до відповідних органів для подальшого розслідування справи і ухвалення по ній рішення або вжиття заходів відповідно до закону; має право відвідувати без попереднього повідомлення будь-які правоохоронні органи, частини сил національної безпеки, з правом вимагати надання йому необхідного довідкового матеріалу і документів; має право брати безпосередню участь у публікаціях матеріалів при виданні офіційних статистичних даних про діяльність і порушені права в тих чи інших правоохоронних органах; право отримувати статистичні звітності від правоохоронних органів, суб’єктів забезпечення правової безпеки про дисциплінарну практику; має право бути присутнім на закритих судових засіданнях.
Переконані, що доцільно, так само як і для Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, закріпити не лише право, а й обов’язок сприяння діяльності правоохоронного омбудсмена.
Особливої ваги діяльність даної посадової особи набуде в контексті реформування правоохоронних органів, адже відсутність відповідальності за знущання над людьми в райвідділах, формує почуття безвідповідальності і у самого керівництва, яке може вчинювати незаконні дії і порушувати права та свободи щодо власних працівників. У даному контексті в роботі визначено та проаналізовано функцій правоохоронного омбудсмана.
У підрозділі 3.3 «Підходи до формування Доктрини правової безпеки особи» визначено концептуальні засади формування даного документа, подано проект його структури, викладено зміст основних положень.
Виділено основні тенденції правової безпеки особи: транспарентність; утворення наднаціональних структур і наділення їх наднаціональними повноваженнями; підвищення небезпеки реалізації загроз правовій безпеці; зменшення ролі національного права поєднане із підвищення ролі міжнародного, а відтак і втрата державою повноважень по регулювання найбільш важливих державних процесів всередині себе самої; зменшення ролі права в управлінні сучасною цивілізацією і збільшення ролі силових акцентів; абсолютизація позитивістської та нормативістської концепції права, як наслідок створення такого правового поля, за якого олігархи та фінансово-промислові групи а також транснаціональні корпорації чинять вплив на суверенні держави, захоплюють природні ресурси і фізично знищують лідерів окремих країн.
Даний документ слугує основою для: формування державної політики правової безпеки особи; підготовки пропозицій щодо удосконалення правового, методичного, науково-технічного та організаційного забезпечення правової безпеки особи; розроблення цільових програм забезпечення правової безпеки особи; розроблення кількісних та якісних параметрів, а також граничних значень правової безпеки особи, вихід за які призводить до настання загрози правовій безпеці особи.
— комплекс науково-обґрунтованих офіційно затверджених на відповідному державному рівні заходів державної політики у сфері забезпечення правової безпеки особи. Головна
1. Характерними особливостями побудови доктрини правової безпеки особи виступають: доктрина розвиває положення, викладені в чинній Стратегії національної безпеки України стосовно правової сфери життєдіяльності та Законі України «Про основи національної безпеки України»; доктрина не може суперечити Конституції України, Закону України «Про основи національної безпеки України» і Стратегії національної безпеки України; доктрина правової безпеки має враховувати положення Концепції правової політики і Концепції реформування законодавства, а також інших концептуальних документів, що визначають засади правової політики і правової реформи держави; реалізація першочергових заходів із забезпечення правової безпеки особи суспільства і держави, перерахованих у доктрині, передбачає видання законів і розроблення відповідних державних програм; конкретизація деяких положень доктрини стосовно окремих елементів правової сфери може здійснюватися у відповідних документах, які затверджує Президент України.
2. Запропоновано структуру Доктрини правової безпеки особи: Загальні положення. 1. Основна мета, напрями та принципи правової безпеки особи в Україні. 2. Структура правової безпеки особи в Україні. 2.1. Життєво важливі інтереси в правовій сфері. 2.1.1. особи. 2.1.2. суспільства. 2.1.3. держави. 2.2. Реальні та потенційні загрози правовій безпеці особи в Україні. За сферами національної безпеки, визначеними Законом України «Про основи національної безпеки України»: зовнішньополітичною, державної безпеки, воєнною, внутрішньополітичною, економічною, соціальною та гуманітарною, науково-технічною і технологічною, екологічною. 3. Засади державної політики забезпечення правової безпеки особи в Україні. За сферами національної безпеки, визначеними в Законі України «Про основи національної безпеки України». Прикінцеві положення.
3. |
