У вступіобґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається її сутність і стан наукової розробки, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, зазначається методологічна та науково-теоретична основа дослідження, доводиться наукова новизна роботи, розкривається теоретичне та практичне значення досягнутих результатів, їх апробація і публікації.
У розділі 1 «Загальні засади правового режиму земель у межах населених пунктів» аналізуються історичні засади розвитку законодавства в галузі використання земель у межах населених пунктів за цільовим призначенням, розглядаються основні об’єднуючі ознаки правового режиму земель, розташованих у межах населених пунктів.
У підрозділі 1.1. «Розвиток та кодифікація земельного законодавства про правовий режим земель в межах населених пунктів»,аналізуючи історію становлення й розвитку законодавства в цій сфері, автор виділяє такі періоди: докодифікаційний період (із часів становлення та розвитку звичаєвого та писаного права до 1968 р.) та кодифікаційний (із моменту прийняття Основ Земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік (1968 р.), який тривав до моменту прийняття чинного Земельного кодексу України).
Законодавчо категорію земель населених пунктів уперше було закріплено Основами Земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік (1968 р.). У цьому нормативному акті було виділено окремий розділ «Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу та сільських населених пунктів)», який визнав поняття та склад цієї категорії земель. Основи Земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік були першим кодифікованим нормативним актом (який мав форму концептуального нормативного акта), який заклав юридичну основу для проведення подальшої систематизації законодавства про правовий режим земель у межах населених пунктів.
У підрозділі 1.2. «Наукова розробленість проблеми використання земель у межах населених пунктів» визначено, що дослідженню особливостей правового режиму земель у межах населених пунктів було присвячено багато монографічних праць радянських вчених. Актуальність проведених досліджень на той час була викликана тим, що землі, розташовані в межах населеного пункту, були окремою категорією земель у складі земельного фонду країни, що потребувало науково-методологічного дослідження правового регулювання землекористування в поселеннях. Проведений аналіз дисертаційних і монографічних досліджень дозволяє зробити висновок, що після прийняття чинного Земельного кодексу України дослідження специфіки земельних відносин у населених пунктах зводилось зрештою до аналізу особливостей правового режиму й порядку використання земель житлової та громадської забудови, як домінуючої категорії в складі земель населеного пункту. Найбільш ґрунтовним дослідженням, на думку автора, є дисертаційна робота російського вченого О.П. Анісімова «Теоретичні основи правового режиму земель поселень». У вказаній роботі автор наголошує на комплексний характер правового регулювання земельних відносин у межі поселень, ставить питання про сферу взаємодії норм різних галузей права та конкуренції встановлюваних ним правових режимів для окремих частин території поселення.
У підрозділі 1.3. «Поняття та класифікація земель розташованих у межах населених пунктів» зробленоаналіз чинного земельного законодавства України, що дозволяє вести мову лише про спільні ознаки, які об’єднують земельні ділянки, розташовані у межах населених пунктів, до яких слід віднести: місце розташування (у законодавчо визначених межах населених пунктів); функціональне використання (використання таких земель підпорядковано головній меті – містобудуванню та розвитку населеного пункту).
Землі в межах населених пунктів можна розглядати як земельні ділянки, розташовані в офіційно встановлених межах території населеного пункту (міст, селищ, сіл та приміських територіях), на які поширюється узагальнений правовий режим використання, визначений планом земельно-господарського устрою й містобудівною документацією населеного пункту відповідної категорії, та які підлягають використанню й охороні з урахуванням задоволення містобудівних та інших функціональних потреб населеного пункту. Визначено склад земель у межах населених пунктів, виходячи з критеріїв класифікації земель у межах населеного пункту відповідно до місця розташування та функціонального і спеціального цільового призначення земельних ділянок.
Розділ 2 «Організаційно-правовий механізм забезпечення правового режиму земель у межах населених пунктів» присвячено дослідженню функцій державного управління у сфері використання земельних ресурсів, таких як планування використання та охорони земель у межах населених пунктів України та встановлення і зміна цільового призначення цих земель.
У підрозділі 2.1. «Планування використання земель у межах населених пунктів, як елемент правового регулювання їх використання», присвяченому дослідженню інституту планування використання земель. Інститут планування використання земель у межах населених пунктів України можна охарактеризувати як діяльність уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, що полягає у розробленні та реалізації перспективних програм (схем), прийняття на їх основі відповідних рішень із приводу використання й охорони земельних ресурсів території населеного пункту.
Особливість використання територій населеного пункту, полягає в подвійному характері їх використання – містобудівному і землевпорядному. Такий зв’язок містобудування (і планування територій) із землеустроєм полягає в тому, що раціональність використання й охорони земель за напрямами, визначеними містобудівною документацією, повинні забезпечуватись документацією із землеустрою. Існування такої подвійної системи планування та використання земель негативно позначається на правовому регулюванні земельних відносин у населених пунктах України.
У підрозділі 2.2. «Установлення та зміна цільового призначення земель, які складають територію населеного пункту» автором детально аналізуютьсянормативні акти, що регламентують поняття цільового призначення земель, спеціального цільового призначення земель, функціонального використання та дозволеного (допустимого) використання земель у межах населених пунктів України, а також особливості процедури встановлення й зміни цільового призначення земель, аналізується судова практика з проблем тлумачення зазначених питань.
На підставі аналізу земельного законодавства автор обґрунтував структуру цільового структуру цільового використання земель, яка складається із чотирьох елементів: основне цільове призначення земель – як порядок та умови експлуатації сукупності однорідних земельних ділянок залежно від економічного та природного значення для відповідних цілей, віднесення яких до певної категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування; спеціальне цільове призначення земельної ділянки – це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою в установленому законодавством порядку; функціональне використання земельної ділянки – це використання земельної ділянки за цільовим призначенням залежно від призначення об’єктів, які на ній розташовані або мають бути розташовані, виду діяльності, що на ній здійснюється або має здійснюватись; дозволене (допустиме) використання земельної ділянки – це санкціоноване використання земельної ділянки з урахуванням спеціального цільового призначення та функціонального використання залежно від установлених обмежень і обтяжень, яке визначається на підставі зонування (сільськогосподарського районування) земель, містобудівної та землевпорядної документації.
Поняття функціонального і дозволеного (допустимого) використання земельної ділянки співвідносяться між собою як рівнозначні елементи: якщо функціональне використання земельної ділянки за своєю суттю є «бажаним» використанням земельної ділянки та здебільшого використовується в економічному розумінні, то дозволене (допустиме) використання характеризує санкціоноване використання з урахуванням певних обмежень і обтяжень земельної ділянки, тому є більш вузьким поняттям. Подальший розвиток земельного законодавства в даному напрямі повинен відбуватись таким шляхом: визначення понять «функціональне використання земельних ділянок» і «дозволене (допустиме) використання земельних ділянок» у супідрядних підзаконних нормативних актах, які регламентують порядок установлення та зміни цільового призначення земель; визначення (схеми) взаємозв’язку цих елементів, принципів та правил несуперечливості між ними.
Розділ 3 «Тенденції удосконалення правового регулювання цільового використання земель в межах населених пунктів України» присвячено поглибленомудослідженню правових конструкцій удосконалення правового регулювання цільового використання земель у межах населених пунктів України.
У підрозділі 3.1. «Особливості правового режиму земель у межах населених пунктів» досліджуються особливості об’єднуючих чинників правового режиму земель населених пунктів. До головних ознак, які характеризують особливості правового режиму земель у межах населених пунктів, слід віднести:несільськогосподарське використання земель у межах населених пунктів як територіального базису для розміщення об’єктів містобудування та спеціальних об’єктів; наявність містобудівних вимог до організації використання всієї інфраструктури населеного пункту;перебування більшої частини земель у межах населеного пункту в комунальній власності; неоднорідність складу земель у межах населених пунктів, що виявляється у розташуванні на їх території земель, які належать до інших категорій у складі земельного фонду країни (накладання правових режимів категорій земель);особливість цільового призначення земель у межах населеного пункту (ця особливість виявляється в певній структурі – основне цільове призначення земель, спеціальне цільове призначення земельних ділянок, функціональне використання, дозволене (допустиме) використання земельних ділянок); плановий характер використання земельних ресурсів населеного пункту;зонування території населеного пункту; особлива охорона земель у межах населеного пункту (наявність обмежень і обтяжень у використанні земельних ділянок у межах населеного пункту); наявність значних площ земель загального користування.
У підрозділі 3.2. «Юридичні критерії розмежування правового режиму земель різних категорій у межах населеного пункту» поглиблено досліджуютьсякритерії розмежування земель різних категорій у межах населеного пункту. Аналіз чинного земельного законодавства не дозволяє вести мову про виокремлення самостійної категорії земель – землі населених пунктів, – оскільки в даному випадку така категорія, маючи основне цільове призначення «для забезпечення комплексного розвитку та функціонального використання території населеного пункту», фактично «поглинатиме» всі існуючі категорії земель. Вирішення цього складного завдання можливе, якщо застосувати підхід «цільового зонування» у використанні земельних ділянок у межах населених пунктів.
