ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, використані методи, нормативну та емпіричну основи; сформульовано основні теоретичні положення, які обумовлюють наукову новизну, окреслено практичне значення одержаних результатів та їх апробацію.

Розділ 1 «Природа публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Генезис публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні» здійснено історичний огляд становлення та розвитку публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні.

Встановлено, що публічне адміністрування іноземного інвестування в Україні «пройшло довгий шлях» від часткового закріплення його окремих положень щодо залучення іноземних інвестицій до єдиного нормативного акту, що комплексно регулює суспільні відносини, які виникають у сфері іноземного інвестування. Дана сфера пройшла шлях від адміністративного «імпровізування» окремими посадовими особами щодо створення інвестиційного клімату - до законодавчо закріплених процедур, пов’язаних із залученням іноземних інвестицій, визначенням переліку об’єктів інвестиційної діяльності, прав та обов’язків іноземних інвесторів, а також закріплення обмежень в їх діяльності, визначення компетенції уповноважених суб’єктів публічного адміністрування іноземного інвестування, встановлення порядку реалізації адміністративних процедур у сфері іноземного інвестування, зокрема: процедур реєстрації та контролю.

З’ясовано, що розвиток публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні здійснювався в межах таких етапів: імперський (до 1917 р.) – зародження законодавства про здійснення іноземного інвестування, частковим правове закріпленням порядку здійснення іноземного інвестування; радянський (1918–1986 рр.) – включає в себе три підетапи: перший до 1930 року, коли були прийняті окремі нормативно-правових актів, що спрямовані на створення сприятливих умов для іноземного інвестування, другий – з 1930 по 1960 рр. відбувається націоналізація всіх іноземних інвестицій (капіталу, підприємств, банків тощо), третій – з 1960 по 1986 рр. відсутність іноземних інвестицій, проте участь СРСР як суб’єкта іноземного інвестування, створення спільних підприємств на території інших держав; перехідний з 1986 по 1990 рр. – розробляються та приймаються сучасні нормативно-правові акти, що створюють необхідні умови для залучення іноземних інвестицій, визначаються об’єкти інвестиційної діяльності та гарантії діяльності іноземних інвесторів, встановлено заборону безоплатної націоналізації іноземних інвестицій; пострадянський (сучасний) (1991 р. – до сьогодні) – розробка та прийняття законодавства, що відповідає світовим стандартам інвестиційної діяльності, створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій та підвищення інвестиційного іміджу країни.

У підрозділі 1.2 «Поняття та класифікація іноземних інвестицій» розглядаються та аналізуються наукові погляди вчених, практиків, а також норми чинного законодавства України щодо поняття «іноземних інвестицій» та її видів.

Проведений аналіз правової природи іноземних інвестицій дозволив виокремити такі ознаки даної категорії: це певні ціннісні, фінансові і матеріальні засоби, нематеріальні блага; вони належать іноземному суб’єкту; вкладаються в певні об’єкти, що належать іншій країні; перелік об’єктів інвестування визначається національним законодавством країни, що одержує іноземні інвестиції; вкладаються на певний строк; мають цілеспрямований характер вкладень; основна мета – отримання прибутку або досягнення соціального ефекту; наявність законодавчо визначених державних гарантій захисту.

З’ясування нагальних проблем у сфері іноземного інвестування дозволило зробити висновок про необхідність удосконалення нормативного визначення поняття та видів іноземних інвестицій. На основі проведеного аналізу, автор пропонує власне визначення поняття «іноземні інвестиції».

Ґрунтуючись на статистичних даних щодо стану іноземного інвестування в країні, обґрунтовано й те, що іноземні інвестиції варто класифікувати за такими критеріями: за інституціональною природою; за метою інвестування; за оформленням; за характеристиками потоків капіталу; за ступеню повернення; за ступенем первинності; за режимами приймаючої сторони; за характером використання інвестиційних капіталів; за формами здійснення інвестицій. Показово, що дану пропозицію підтримала переважна більшість опитаних респондентів: 69,0 %.

У підрозділі 1.3 «Державна політика щодо іноземного інвестування в Україні» встановлено, що державна політика щодо іноземного інвестування – це організована та цілеспрямована діяльність органів публічної адміністрації, спрямована на створення сприятливих умов для діяльності іноземних інвесторів, залучення іноземних інвестицій, з метою забезпечення сталого розвитку національної економіки, шляхом застосування нормативно визначеної (встановленої) системи заходів. Запропоновано прийняти Закон України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про режим іноземного інвестування» у частині закріплення даного поняття.

З’ясовано, що основними напрямами державної політики щодо залучення іноземних інвестицій є: визначення умов для здійснення іноземних інвестицій; визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування; визначення системи інвестиційних пільг для іноземних інвесторів; визначення системи гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів; визначення вимог до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг; визначення відповідних суб’єктів публічного адміністрування, що забезпечують розробку та впровадження державної політики у даній сфері; визначення відповідальності, як держави перед іноземними інвесторами, і навпаки, іноземних інвесторів перед державою.

Розділ 2 «Правові засади публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Нормативно-правові засади публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні» встановлено, що на сьогодні нормативно-правові засади публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні має несистемний характер.

Аналіз законодавства, що регулює публічне адміністрування іноземного інвестування дозволяє зробити висновок, що переважна частина цих норм має адміністративно-правовий характер і, за таких умов, регулює значний обсяг відносин. Ці норми містяться у Конституції України, Законах України «Про режим іноземного інвестування», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій» та ін. Встановлено, що належне місце у правовому регулюванні даної діяльності належить саме міжнародно-правовим актам, що ратифіковані Верховною Радою України.

На підставі проведеного дослідження, дисертантом наведено і обґрунтовано напрями вдосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності суб’єктів публічного адміністрування іноземного інвестування, зокрема, внесення зміни та доповнень до Закону України «Про режим іноземного інвестування» у частині визначення: понять: «іноземне інвестування»; «режим іноземного інвестування»; принципів здійснення іноземного інвестування; процедури здійснення компенсації та відшкодування збитків іноземним інвесторам. Крім того, обґрунтовано положення про те, що одним із способів покращення діяльності суб’єктів публічного адміністрування у даній сфері є прийняття Закону України «Про захист іноземних інвестицій», який би чітко визначав органи публічної адміністрації у сфері захисту іноземного інвестування, їх правовий статус, принципи, гарантії, права та законні інтереси іноземних інвесторів, обмеження щодо іноземних інвесторів тощо. Таку пропозицію підтримали 86,2 % опитаних респондентів.

У підрозділі 2.2 «Загальні суб’єкти публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні» наголошено, що в Україні існує велика кількість суб’єктів публічного адміністрування іноземного інвестування; їх завдання та функції досить часто дублюються, що, у свою чергу, призводить до зниження ефективності такої діяльності. Доведено, що система суб’єктів публічного адміністрування іноземного інвестування складається із загальних (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) та спеціальних (Міністерство економічного розвитку і торгівлі України; Міністерство фінансів України; Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України).

Встановлено, що повноваження загальних суб’єктів можна згрупувати за певними напрямами діяльності, а саме: нормотворчі; кадрові; організаційні; контрольно-наглядові, забезпечувальні тощо. Наголошено, що реалізація діяльності окремими суб’єктами, зокрема Президентом України, зумовлює існування консультативно-дорадчих органів, зокрема Ради вітчизняних та іноземних інвесторів; Комітету з економічних реформ; Координаційного центру з упровадження економічних реформ.

У підрозділі 2.3 «Спеціальні суб’єкти публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні» акцентовано увагу на аналізі повноважень органів публічної адміністрації, що безпосередньо забезпечують реалізацію державної політики у сфері іноземного інвестування. Зосереджено увагу на аналізі повноважень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України, Міністерства закордонних справ України, Фонду державного майна України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Особливу увагу приділено Державному агентству з інвестицій та управління національними проектами України, яке реалізує свої повноваження безпосередньо та через свої регіональні центри з інвестицій та розвитку, діяльність яких спрямована на виконання, в основному, адміністративної (організаційної), аналітичної, інформаційно-консультативної, інформаційно-облікової функції. Разом з тим встановлено, що проблемою системного характеру є дублювання повноважень суб’єктів публічного адміністрування іноземного інвестування, зокрема: Міністерства економічного розвитку і торгівлі України; Міністерства закордонних справ України, управлінь при обласних державних адміністраціях.

Доведено, що така ситуація призводить до нераціонального використання кадрового потенціалу, невиправданих фінансових витрат, паралельної розробки одних і тих же оперативних документів та нормативних актів, і в цілому – до зниження ефективності функціонування системи суб’єктів публічного адміністрування іноземного інвестування. З огляду на зазначене та з метою оптимізації публічного адміністрування у даній сфері автором запропоновано доповнити Закон України «Про режим іноземного інвестування» розділом, який буде мати назву «Компетенція суб’єктів публічного адміністрування у сфері іноземного інвестування».

Розділ 3 «Адміністративно-правові засоби публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Поняття та особливості адміністративно-правових засобів публічного адміністрування іноземного інвестування» головну увагу приділено поняттю «адміністративно-правові засоби публічного адміністрування іноземного інвестування», під якими розуміється сукупність прийомів і способів регулятивної діяльності органів публічної адміністрації щодо іноземного інвестування, що спрямована на захист прав та інтересів суб’єктів інвестиційної діяльності, а також на формування сприятливого інвестиційного середовища, залучення і підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів у розвитку економічної, науково-технічної і соціальної сфери.

Виокремленні особливості адміністративно-правових засобів публічного адміністрування іноземного інвестування, зокрема: направлені не тільки на здійснення регулятивної діяльності щодо суб’єктів інвестиційної діяльності, але і на захист їх прав та інтересів; у випадку, якщо суб’єкт інвестиційної діяльності не дотримується правил реєстрації іноземних інвестицій, держава не надає підтримку зазначеним суб’єктам у реалізації їх прав та інтересів.

З’ясовано, що серед адміністративно-правових засобів публічного адміністрування іноземного інвестування слід виокремити: по-перше, реєстраційні та контрольні засоби.

У підрозділі 3.2 «Реєстраційні засоби публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні» встановлено, що особливостями реєстраційних засобів публічного адміністрування іноземного інвестування є такі: суспільні відносини, що виникають в процесі реалізації реєстраційних засобів публічного адміністрування іноземного інвестування є адміністративно-правовими; реєстраційні засоби публічного адміністрування іноземного інвестування реалізуються органами публічної адміністрації та їх структурними підрозділами; реєстраційна діяльність в межах публічного адміністрування іноземного інвестування здійснюється з певною метою, а саме: офіційного визнання законності дій іноземних інвесторів; наділення іноземних інвесторів правами та обов’язками; обліку надходження іноземних інвестицій в державу. Також з’ясовано, що реєстрація іноземних інвестицій не має обов’язкового характеру, проте є необхідною для здійснення даної діяльності на території України, адже саме реєстрація іноземних інвестицій є підставою для здобуття пільг та гарантій, які надаються державою зареєстрованому інвестору.

У підрозділі 3.3 «Контрольні засоби публічного адміністрування іноземного інвестування в Україні» наголошено, що контроль у сфері іноземного інвестування спрямований не тільки на забезпечення внутрішньої фінансової безпеки держави, але й на зовнішню безпеку. Ефективний розвиток економічної, науково-технічної і соціальної сфери держави неможливо уявити без формування сприятливого інвестиційного середовища, підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів в державі.

Встановлено, що діяльності суб’єктів у вказаній сфері притаманні ознаки як контрольної, так і наглядової діяльності, адже на практиці контроль і нагляд настільки тісно «переплітаються», що є майже є нероздільними. Аналіз законодавства у сфері іноземного інвестування дозволив виокремити такі особливості контрольних засобів публічного адміністрування у даній сфері: суспільні відносини, що виникають в процесі реалізації контрольних засобів публічного адміністрування іноземного інвестування є адміністративно-правовими; реалізуються органами публічної адміністрації та їх структурними підрозділами; полягає у спостереженні за дотриманням суб’єктами інвестиційної діяльності нормативно-правових актів різної юридичної сили а також у перевірці їх дотримання.