СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТРУДОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується стан її наукової розробки, визначаються мета, основні задачі, предмет, об’єкт і методологічні засади дисертаційної роботи та сформульовані наукова новизна, теоретичні та практичні результати.

Розділ 1 «Формування трудового права як галузі права України» складається з двох підрозділів, у яких досліджується поняття трудового права як галузі права, його соціальне призначення, а також співвідношення з деякими суміжними галузями права України.

Підрозділ 1.1 «Поняття трудового права як галузі права та його соціальне призначення» присвячено з’ясуванню поняття такого об’єктивного явища, як галузь трудового права. Доводиться, що трудове право як галузь права є основою для розкриття його поняття в інших аспектах – трудового законодавства, науки трудового права і навчальної дисципліни.

На основі дослідження концептуальних підходів щодо розуміння і тлумачення критеріїв поділу системи права на галузі права в юридичній науці України обґрунтовано, що такими критеріями є: предмет і метод правового регулювання, принципи галузі права, система джерел, де формально визначені норми галузі права, функціональне призначення галузі права. Відзначається, що поодинці жоден із цих критеріїв не є самодостатнім для виокремлення галузі права, а лише їх застосування у нерозривній сукупності дає змогу структурувати систему права. Дослідивши наукове розуміння суті зазначених критеріїв, обґрунтовується самостійність галузі трудового права у системі права України.

Особлива увага зосереджена на розкритті функціонального призначення трудового права України, яке є соціальним. Доводиться, що соціальне призначення трудового права України полягає у збалансуванні інтересів суб’єктів трудових відносин найманої праці, у рамках яких держава забезпечує передусім захист життєво важливих інтересів найманих працівників та повинна створити найкращі можливості для реалізації інтересів роботодавців.

У підрозділі 1.2 «Співвідношення трудового права з деякими суміжними галузями права» розкривається значення трудового права у формуванні соціального права, а також досліджується співвідношення трудового права з деякими суміжними галузями права.

Соціальне право розглядається як самостійна правова спільність у системі права України, яка є рівноцінним партнером приватного і публічного права. Аналіз історичної дійсності дає підстави констатувати, що трудове право було першою галуззю права в Україні, завдяки якій соціальне право постало як таке.

У дисертації пропонується встановити презумпцію трудових відносин найманої праці. Її зміст визначається поєднанням двох критеріїв: організаційної підпорядкованості та фінансової залежності працівника від роботодавця. Організаційна підпорядкованість працівника проявляється в тому, що він виконує роботу відповідно до вказівок роботодавця щодо її конкретного змісту, обсягу або місця, під контролем роботодавця, на робочому місці та згідно з режимом, визначеним роботодавцем. Фінансова залежність найманого працівника може полягати в отриманні матеріальної винагороди від роботодавця за виконану роботу, що є єдиним чи основним джерелом доходів працівника.

Розмежовується предмет трудового і цивільного права з огляду на появу в Україні нетипових форм зайнятості (зокрема, телепраці, запозиченої (лізингової) праці). Аналізуючи акти МОП, дисертантка з’ясовує специфіку трудових відносин телепраці, яка полягає в тому, що працівник з використанням телекомунікаційних технологій виконує роботу у віддаленому від центрального офісу роботодавця місці. Доводиться, що трудовим відносинам телепраці притаманні необхідні риси трудових відносин найманої праці, зокрема: роботодавець організовує робоче місце працівника; встановлює робочий час телепрацівника; телепрацівник перебуває у становищі фінансової залежності від роботодавця.

На основі дослідження законодавства зарубіжних держав подано визначення запозиченої (лізингової) праці як єдиних відносин, у яких працівник укладає трудовий договір з одним суб’єктом (агентством), але працює на користь, під контролем та за вказівками іншого суб’єкта (організації). Дисертантка обґрунтовує, що запозичена (лізингова) праця є різновидом відносин найманої праці, оскільки в них працівник є організаційно підпорядкованим і фінансово залежним від роботодавця. Окреслено специфічні риси відносин запозиченої (лізингової) праці, що відрізняють їх від класичних відносин найманої праці, а саме: взаємодія трьох суб’єктів, двоє з яких перебувають на стороні роботодавця (місцем праці працівника є агентство, а робоче місце знаходиться в організації), строковий характер відносин.

Аналізуючи різні погляди науковців на проблему субсидіарного застосування норм цивільного права до трудових відносин найманої праці, авторка обґрунтовує можливість і доцільність застосування таких, що зумовлено необхідністю врегулювання суспільних відносин та охорони трудових прав людини. Вона визначає умови правомірності субсидіарного застосування норми цивільного права до трудових відносин найманої праці – наявність прогалини у трудовому законодавстві та відповідність норми цивільного права принципам трудового права.

Особливе місце в роботі відведено дослідженню правової природи трудових відносин державних службовців. Дисертантка обґрунтовує, що вони є різновидом трудових відносин найманої праці, адже відповідають їх необхідним рисам – державний службовець організаційно підпорядковується органу державної влади щодо місця виконання роботи, режиму роботи, конкретного її змісту та обсягу, державний службовець фінансово залежний від органу державної влади (роботодавця).

Розділ 2 «Виникнення, становлення й тенденції розвитку трудового законодавства в Україні» складається з трьох підрозділів та присвячений комплексному дослідженню розвитку українського трудового законодавства.

У підрозділі 2.1 «Становлення трудового законодавства в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століття» на основі аналізу наукових досліджень, енциклопедичної літератури та архівних матеріалів розкривається становлення трудового законодавства в Україні, яке відбувалося у межах правових систем різних держав (Австро-Угорщини, Російської імперії, Української Народної Республіки, Української Держави, Польської Республіки), але формувалося на основі єдиної ідеї – про необхідність захисту життя, здоров’я і добробуту найманих працівників. Окреслено гарантії захисту найманих працівників, що закріплювалися у трудовому законодавстві в Україні на етапі його формування. Такими були: обмеження максимальної тривалості робочого часу; заборона й обмеження використання праці жінок і малолітніх дітей; відведення провідної ролі у захисті найманих працівників державі; закріплення дієвих способів захисту найманих працівників.

У підрозділі приділено увагу дослідженню принципових положень, що були закладенні в основу становлення трудового законодавства в Україні. Зокрема: обмеження сфери дії трудового законодавства трудовими відносинами найманої праці; встановлення єдності й диференціації правового регулювання трудових відносин найманої праці.

Підрозділ 2.2 «Трудове законодавство України ХХ століття» присвячено розвитку трудового законодавства в Україні у межах соціалістичної системи права СРСР, що припадає на більшу частину ХХ століття. Аналіз тогочасного трудового законодавства свідчить, що за радянських часів в Україні норми трудового права були зосереджені у спеціалізованих кодифікованих нормативно-правових актах, що були фундаментом трудового законодавства (КЗпП УРСР 1922 р., Основи трудового законодавства СРСР 1970 р., КЗпП УРСР 1971 р.).

Примітною рисою трудового законодавства України радянського періоду є проголошення та встановлення високого рівня гарантій трудових прав працівників, що забезпечувалося імперативним способом правового регулювання та механізмами примусу. Наголошується на тому, що, закріплюючи імперативні положення трудового законодавства, держава іноді істотно обмежувала трудові права людини, що зумовлювалося різними за своїм характером чинниками: прагненням політичного керівництва досягти високих показників економічного розвитку, що мало місце переважно у 1930–1940 роках, а також умовами воєнного часу в період Другої світової війни. Відзначається, що позитивні зрушення у трудовому законодавстві в Україні відбулися у 1970–1980 роках завдяки впровадженню ідеї участі працівників в управлінні юридичною особою як її повноправних господарів, наділення професійних спілок повноваженнями органів державної влади щодо наглядової діяльності, що могло гарантуватися винятково в умовах соціалізму.

У підрозділі 2.3 «Тенденції розвитку трудового законодавства України кінця ХХ – початку ХХІ століття» дисертантка з’ясувала розвиток трудового законодавства після здобуття незалежності України у 1991 р. Наголошується, що під впливом переходу до ринкової економіки реформування трудового законодавства України відбулося у напрямі узгодження його положень з міжнародними стандартами трудових прав людини; децентралізації і лібералізації правового регулювання трудових відносин та тісно пов’язаних з ними суспільних відносин.

Відзначається, що об’єктивну потребу в реформуванні трудового законодавства України частково забезпечило ухвалення законів з окремих найбільш важливих інститутів трудового права, що втілюють ідею переходу від жорсткого централізованого до більш гнучкого договірного регулювання трудових і тісно пов’язаних із ними відносин з використанням механізмів соціального партнерства.

У підрозділі досліджуються проблеми розроблення нового Трудового кодексу України. Аналізуються спроби кодифікації трудового законодавства за період незалежності України. Зауважено, що жодна з таких спроб поки що не дала результату. Наголошується на тому, що проект Кодексу України про працю 1994 р. та проекти Трудового кодексу України 2003 р. і 2007 р. мають як позитивні, так і негативні аспекти. Позитивними рисами зазначених законопроектів є намагання втілити напрацювання науки трудового права, врахувати позиції соціальних партнерів та потреби практики регулювання трудових та тісно пов’язаних із ними відносин.

Розділ 3 «Генезис науки трудового права в Україні» складається з трьох підрозділів, у яких досліджується значення правової доктрини, внесок українських науковців і наукових шкіл у формування трудового права України.

У підрозділі 3.1 «Правова доктрина та її значення для формування трудового права України» аналізується поняття правової доктрини як системи ідей, наукових понять, поглядів учених, теорій про право (галузь права), розроблених юридичною наукою (галуззю юридичної науки) та визнаних авторитетними вченими-юристами.

Досліджується значення правової доктрини для формування трудового права України, яке полягає у створенні теоретичного підґрунтя законопроектної діяльності у галузі трудового права, забезпеченні його еволюційного розвитку, обґрунтуванні самостійності галузі трудового права в системі права. Наголошується, що трудове право існує реально, як і суспільні відносини, що ним регулюються, воно не залежить від суб’єктивної волі науковця. Але лише наука оперує необхідними теоретичними конструкціями і поняттями, аби фіксувати існування трудового права як галузі права України.

Підрозділ 3.2 «Внесок українських вчених у формування трудового права незалежної України» присвячено вивченню наукового доробку українських вчених з трудового права та його значення для становлення цієї галузі права у системі права України.

У роботі проаналізовано напрацювання представників науки поліційного і цивільного права. Наголошується на пропозиціях представників науки поліційного і цивільного права стосовно необхідності взяття державою на себе конкретних соціальних зобов’язань щодо захисту найманих працівників. На думку вчених, це зумовлює необхідність правового регулювання трудових відносин між найманим працівником і роботодавцем поєднанням приватних та публічних засобів правового впливу.

Досліджено науковий доробок перших представників науки трудового права в Україні, які обґрунтували самостійність галузі трудового права, що має власний предмет, метод правового регулювання та власну систему. Автори окреслили існування декількох видів відносин, що становлять предмет трудового права, якими є: індивідуальні, колективні та процесуальні трудові відносини. Стрижнем предмета трудового права вони вважали індивідуальні трудові відносини, яким притаманні ознаки: відплатності, свободи праці, підпорядкованості суб’єктів та їх виникнення на підставі укладення трудового договору.

Визначається, що у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. українські науковці остаточно обґрунтували самостійність трудового права в системі національного права. Вони комплексно дослідили специфіку предмета трудового права, основою якого є трудові відносини найманої праці. Окреслюються тенденції розвитку науки трудового права України в сучасний період, якими є: дослідження проблем трудового права переважно з позицій природничого праворозуміння; налагодження зв’язку дослідження проблем трудового права з іншими юридичними і гуманітарними науками; впровадження напрацювань науковців з трудового права в нормо-проектувальну діяльність і правозастосовну практику.

Підрозділ 3.3 «Наукові школи трудового права України» присвячено дослідженню наукових шкіл трудового права України. Дисертантка наголошує, що для наукової школи трудового права як науково-дослідного формування характерні організаційні та матеріальні ознаки. Суть організаційних ознак полягає у формуванні об’єднання науковців, якому притаманне певне організаційне відособлення, оскільки діяльність зосереджена в єдиній науковій чи науково-навчальній установі (її структурному підрозділі), визначена структура, що передбачає утворення колективу науковців на чолі з керівником. Матеріальні ознаки розкривають суть цілей і напрямів діяльності об’єднання науковців та визнання їхніх результатів. Наголошується, що участь у нормо-проектувальній практиці є обов’язковою ознакою саме правничої наукової школи. Сукупність усього комплексу організаційних і матеріальних ознак вказує на факт утворення наукової школи трудового права.