ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕДЖІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт і предмет; представлено основні теоретико-методологічні засади та методи пошукової роботи; розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів; подано інформацію про їх апробацію та впровадження, надано відомості про структуру роботи.

У першому розділі – «Теоретичні основи проблеми формування соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів» – здійснено порівняльний аналіз понять «компетентність» та «компетенція»; уточнено поняття «соціальна компетентність», визначено структуру та функції цього феномена; подано трактування поняття «соціальна компетентність студентів педагогічних коледжів»; визначено критерії, показники та виявлено рівні сформованості соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів.

Наголошено, що у формуванні соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів провідною є роль освіти. При цьому саме компетентнісний підхід є одним із важливих концептуальних принципів, який визначає сучасну методологію оновлення змісту освіти та підготовки фахівців.

Констатовано інтегративний, міждисциплінарний та надпредметний характер компетентності, яка трактується вченими як: набір умінь, навичок (C. Макаров, В. Цвєтков та ін.), сукупність досвіду (Т. Коновалова та ін.), здатність, здібність (І. Єрмаков, Є. Холостова та ін.), ефективна модель дії (В. Слот, Х. Спаньярд та ін.), здатність впливати на «зовнішні» обмеження в процесі виконання цікавої для людини діяльності (Дж. Равен та ін.) тощо.

Спираючись на праці вітчизняних (Н. Бібік, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко та ін.) та зарубіжних дослідників (А. Деркач, Е. Зеєр, І. Зимня, М. Матуш, С. Рачева та ін.), проаналізовано ознаки компетентностей, перелік ключових компетентностей, їх складові й сторони, що дозволило констатувати: поняття «компетенція» позначає сферу застосування знань, умінь і навичок людини; поняття «компетентність» відображає засвоєну як особистісний досвід сукупність знань, умінь, навичок людини.

Дефінітивний аналіз соціальної компетентності (К. Абульханова-Славська, С. Архипова, І. Андреєва, С. Бахтєєва, П. Горностай, А. Гудзовська, Ю. Ємельянов, І. Єрмаков, М. Докторович, С. Зільберман, Л. Лєпіхова, А. Маркова, В. Радул, Л. Сохань, В. Шахрай та ін.) засвідчив комплексність цього поняття та ототожнення з такими категоріями, як: «соціальна зрілість», «моральна компетентність», «комунікативна компетентність», «життєва компетентність», «соціально-психологічна компетентність», «професійна компетентність» тощо.

У нашому дослідженні соціальна компетентність визначається, як набута здатність особистості гнучко й конструктивно орієнтуватися в постійно мінливих соціальних умовах та ефективно й творчо взаємодіяти із соціальним середовищем. Встановлено, що соціальна компетентність може стосуватися як однієї конкретної людини, так і всієї соціальної групи і передбачає наявність не лише системи знань, умінь, навичок і досвіду діяльності, а й сформованість життєвих і професійних цінностей, самостійності, певного рівня освіченості та здатності ефективно вирішувати нові нестандартні завдання. Означене дозволило окреслити характерні ознаки соціальної компетентності: гнучкість і диференційність.

Наголошено, що соціальна компетентність є складним структурованим (когнітивний, мотиваційно-ціннісний, діяльнісний, рефлексивний компоненти) та багатофункціональним (інформаційно-пізнавальна, поведінково-діяльнісна, адаптивна, прогностична, комунікативна, рефлексивна функції) явищем, яке в змістовому аспекті характеризується засвоєнням соціальних норм та формуванням соціальних якостей, умінь і навичок; у процесуальному аспекті – взаємодією соціуму та особистості.

Доведено, що соціальна компетентність є необхідною умовою успішної діяльності студентів педагогічних коледжів. Це зумовлено двома чинниками. По-перше, саме соціальна компетентність фахівця свідчить про оволодіння ним не лише навичками професійної діяльності (здатність до співробітництва, розв’язання дидактичних проблем, прийоми професійного спілкування тощо), але й соціальною відповідальністю за результати своєї професійної праці, що є необхідним для повноцінного виконання соціальних функцій фахівця освітньої сфери. По-друге, соціальна компетентність студентів педагогічних коледжів є показником якісного рівня їх соціалізації, оскільки пов’язана із суспільним життям і передбачає інтеграцію людини в соціумі, взаємодію з ним, здатність діяти у ньому, виконувати соціальні ролі, бути мобільною. При цьому соціальну компетентність студентів педагогічних коледжів розглянуто як багатоаспектний процес соціального становлення особистості, який спрямований на розвиток когнітивного, мотиваційно-ціннісного, діяльнісного та рефлексивного компонентів соціальної компетентності, що сприяють ефективній реалізації соціально-компетентної діяльності студентів. Соціальна компетентність є результатом професійної підготовки майбутніх педагогів у коледжі та проявляється в готовності студентів творчо вирішувати професійні завдання, пов’язані із творенням особистості учня, формуванням його як активного громадянина своєї держави, підготовкою до активного входження в суспільство.

Відзначено, що формування соціальної компетентності студентів зумовлене загальними закономірностями навчально-виховного процесу та змістом професійної підготовки студентів педагогічних коледжів. Серед наукових підходів до формування соціальної компетентності, які дають змогу ефективно впливати на сферу соціальних відносин і самореалізацію студентів педагогічних коледжів, виокремлено особистісно зорієнтований, гуманістичний, компетентнісний, системно-структурний та діяльнісний.

Виявлено, що особливості формування соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів зумовлені, по-перше, сенситивністю старшого підліткового віку (або раннього юнацького), який нерозривно пов’язаний із вибором життєвої позиції, становленням ідентичності, пізнанням внутрішнього світу й зумовленою цим потребою самовизначення у житті (формується соціальна зрілість), розвитком соціального мислення і саморегуляцією поведінки, розширенням рольового репертуару. По-друге, соціальна компетентність залежить від успішності протікання процесу соціалізації студента в нових умовах середовища педагогічного коледжу (соціальних, дидактичних, професійних та ін.), де він включається в особливу систему взаємовідносин, спілкування з педагогами різного профілю, з дорослими людьми, ровесниками, займаючи серед них нове місце і виконуючи нові функції.

Розглядаючи соціальну компетентність як складне особистісне утворення, ми визначили й обґрунтували критерії та відповідні їм показники сформованості соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів: когнітивний критерій (загальна успішність студента, якість світоглядних і людинознавчих знань, ставлення до збагачення й поглиблення соціально-професійних знань, навички самоосвіти, педагогічного пошуку, креативність мислення, оволодіння методами наукового пізнання); ціннісно-мотиваційний критерій (чіткість ієрархії цінностей, умотивованість майбутнього вчителя до творчої педагогічної діяльності, потреба в міжособистісній соціальній взаємодії); діяльнісно-практичний критерій (усвідомлення професійних дій і рішень, соціальний інтелект, соціальна активність); рефлексивно-саморегулятивний критерій (усвідомлення рольової поведінки, комунікативна толерантність, адекватність самооцінки, переконаність у необхідності саморозвитку та самовдосконаленні, самостійність у прийнятті рішень, готовність до саморегуляції, рівень соціальної зрілості). Визначені критерії та показники сформованості соціальної компетентності стали основою для виявлення рівнів (початковий, низький, середній, достатній і високий) сформованості цієї якості у студентів педагогічних коледжів.

Під час констатувального експерименту, який проводився упродовж 2008/2009 н. р., до роботи було залучено 256 студентів Луцького, Володимир-Волинського та Дубенського педагогічних коледжів. Для визначення рівня сформованості соціальної компетентності студентів за кожним із критеріїв було розроблено та впроваджено методику діагностики соціальної компетентності майбутнього вчителя:

1) за когнітивним критерієм – контент-аналіз, аналіз студентських робіт, бесіда, спостереження, аналіз творчих завдань, тест незавершених речень;

2) за ціннісно-мотиваційним критерієм – анкетування, бесіда, спостереження, методики експрес-діагностики соціальних цінностей особистості («Ціннісні орієнтації» М. Рокича, «Мотивації професійної діяльності» К. Земфір в модифікації А. Реана);

3) за діяльнісно-практичним критерієм – спостереження, аналіз студентських робіт, незалежна експертна оцінка, оцінка методистів з практики, анкетування, бесіда, тестові методики («Діагностика лідерських здібностей» Є. Жарикова та Є. Крушельницького, «КОЗ-1», «Діагностика соціального інтелекту» Дж. Гілфорда і М. Саллівена, «Виявлення творчого потенціалу» Н. Кіршевої та Н. Рябчикової та ін.);

4) за рефлексивно-саморегулятивним критерієм – анкетування, спостереження, бесіда, тестові методики («Діагностика комунікативної толерантності» за В. Бойко, «Самооцінка психологічної адаптивності», «Діагностика індивідуальних особливостей саморегуляції» за В. Моросановою, «Діагностика здатності до співпереживання» С. Дідато, «Методика оцінки рівня самоактуалізації» А. Шострома, «Методика виявлення рівня соціальної зрілості», «Методика дослідження самооцінки» та ін.).

Встановлено, що за когнітивним критерієм у студентів переважає середній рівень сформованості соціальної компетентності (41,01 % – 105 осіб). При цьому 185 студентів, маючи хорошу успішність і непогану якість засвоєння світоглядних знань, недостатньо вмотивовані на творчий пошук більш повної інформації (72,26 %), 167 осіб не схильні до організації самостійної роботи (65,23 %) тощо.

За ціннісно-мотиваційним критерієм загалом у 25,39 % опитаних (65 осіб) виявлено високий і достатній рівні соціальної компетентності. Значна частина студентів не усвідомлюють взаємозалежності майбутніх життєвих досягнень від якості здобутої освіти та рівня соціальної активності (54,29 % – 139 осіб), не задумувалися над проблемою гуманності у відносинах з іншими людьми (15,23 % – 39 осіб), допускають приниження людської особистості, її образу, використання (10,15 % – 26 осіб) тощо.

За діяльнісно-поведінковим критерієм констатовано високий і достатній рівні соціальної компетентності у 22,26 % (57 осіб), а низький і початковий – у 44,92 % (115 осіб). Як результат, за рівнем розвитку здатності розуміти логіку розвитку ситуацій взаємодії середній показник по студентській групі 1,8 балів, а за чутливістю до характеру і відтінків людських взаємовідносин – 2,7 бали з максимальних 5.

Значна частина студентів (42,96 % – 110 осіб) мають низький і початковий рівні соціальної компетентності за рефлексивно-саморегулятивним критерієм. Серед опитаних: 56,25 % (144 особи) – виявили байдужість до свого становища у студентській групі; 24,21 % (62 особи) – мають низький рівень сформованості комунікативної толерантності; 34,76 % (89 осіб) – низький рівень емпатійності. При тому, що лише третина опитаних (30,07 % – 77 осіб) прагнуть до самопізнання і ще менше (7,81 % – 20 осіб) є самоактуалізованими.

Узагальнення отриманих результатів дозволило говорити про те, що навчально-виховний процес у педагогічному коледжі є важливим чинником формування соціальної компетентності особистості студента. Однак професійна підготовка студентів педагогічних коледжів зорієнтована переважно на здобуття знань і вмінь (когнітивний компонент), а тому не дозволяє повною мірою задовольняти потреби студентів в оволодінні різними стилями й способами конструктивної міжособистісної взаємодії, розвитку їх досвіду адекватної поведінки в складних ситуаціях, формуванні чіткої соціальної позиції та соціальної зрілості. Як результат, високий рівень сформованості соціальної компетентності проявляється лише у 2,34 % студентів педагогічних коледжів (6 осіб), достатній – у 22,26 % (57 осіб), середній – у 36,71 % (94 особи), низький – у 31,64 % (81 особа), початковий – у 7,03 % (18 осіб).

У другому розділі – «Педагогічний процес формування соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів» – розроблено та впроваджено структуру і педагогічні умови формування соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів; розроблено програму вибіркової навчальної дисципліни «Формування соціальної компетентності майбутнього вчителя»; підібрано та апробовано комплекс інтерактивних форм, методів і прийомів роботи, що забезпечили ефективне формування соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів.

На основі аналізу результатів констатувального експерименту доведено недостатню ефективність упроваджуваних форм, методів і заходів та визначено недоліки навчально-виховної роботи у педагогічних коледжах щодо формування соціальної компетентності студентів. З метою вирішення порушеної проблеми у ході дослідження було теоретично обґрунтовано та розроблено структуру процесу формування соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів (рис. 1). Вона відображає теоретико-конструктивну технологію організації навчально-виховного процесу в педагогічних коледжах та є цілісною системою. Її метою є: формування соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів. Подальша конкретизація цієї мети відображена у завданнях: усвідомлене оволодіння студентами системою соціальних знань (про світ, людину, суспільство, способи взаємодії людей у суспільстві, сутність, структуру, функції соціальної компетентності); розвиток соціально-особистісних якостей (гуманізм, соціальна відповідальність, активність, толерантність, емпатія, комунікативність), які пов’язані з реалізацією соціально компетентної поведінки; розвиток соціального інтелекту, соціальної фасилітативності, рефлексивних і саморегулятивних умінь та соціальної зрілості особистості; формування соціально-компетентної поведінки (здійснення ефективної соціальної взаємодії, прогнозування наслідків соціальної поведінки, самоуправління власною поведінкою).