РЕЛІГІЙНА ОСВІТА В СЕРЕДНІХ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ НОВИХ ФЕДЕРАЛЬНИХ ЗЕМЕЛЬ НІМЕЧЧИНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність; окреслено хронологічні та територіальні межі дослідження, його джерельну базу; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет та методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення; подано відомості про впровадження й апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретичні засади релігійної освіти в середніх загальноосвітніх закладах нових федеральних земель Німеччини» – здійснено аналіз стану розробки та джерельної бази релігійної освіти на території нових федеральних земель ФРН в 1989-2012 роках; визначено понятійно-категоріальний апарат дослідження; досліджено нормативно-правові підстави здійснення релігійної освіти в нових землях Німеччини.

У роботі розкрито стан дослідження проблеми релігійної освіти у Східній Німеччині у сучасній вітчизняній науковій думці, констатовано недостатнє вивчення концепції, змісту, форм та методів здійснення релігійної освіти у ФРН в українській науці в цілому та відсутність комплексного системного дослідження проблеми релігійної освіти в нових землях Німеччини у вітчизняній науково-педагогічній літературі. Відзначено, що окремі аспекти питання релігійної освіти ФРН досліджували українські й російські вчені Т. Артерчук, Н. Ахтамзян, Б. Вульфсон, А. Джуринський, В. Єленський, О. Желуденко, О. Зайцева, І. Ковровський, Ф. Козирєв, Н. Лавриченко, З. Малькова, О. Орлова, Л. Писарєва, А. Пискунов, Т. Хоменко, Т. Яркіна та ін.

У ході дослідження конкретизовано поняття «релігія», «релігійна освіта в середніх загальноосвітніх закладах» у вітчизняній та російськомовній педагогічній літературі, здійснено порівняння цих визначень із їх аналогами в німецькомовній науковій літературі, а також розглянуто поняття «релігійна компетенція» в контексті освітніх стандартів ФРН та уточнено зміст, який вкладають у ці поняття німецькі дослідники. З’ясовано, що поняття «релігія» в сучасній німецькій науковій літературі розглядається як невід’ємна частина культури, що інтегрована в усі сфери суспільства. Релігійна освіта в середніх загальноосвітніх закладах характеризується як цілеспрямований процес навчання й виховання, який, базуючись на концепції загальної середньої освіти, служить загальному розвитку особистості та є режимом доступу учнів до світосприйняття, світоосягнення та світорозуміння.

З’ясовано, що в німецькій релігійній педагогіці початку ХХІ століття відбулося розмежування понять «особиста віра» та «релігійна компетенція». Релігійна компетенція визначена як обізнаність учня з основами віровчення (за конфесійним принципом), історією церкви, його здатність вільно висловлюватися з питань віри, аргументовано підходити до вибору релігійної позиції, вести змістовний діалог із представниками інших релігій, розуміти символічну мову релігійної комунікації. Рівень набуття релігійної компетенції визначається окремо для кожного року та циклу навчання та розглядається як критерій засвоєння учнями навчальної програми з дисципліни загалом.

Доведено, що зміст поняття «релігійна освіта» розвивався під впливом філософсько-історичних та суспільно-політичних чинників. Її розвиток був тісно пов’язаний із науковим визначенням поняття «релігія» та розширенням кола наукових дисциплін, предметом вивчення яких стала релігія, – теології, філософії, психології, педагогіки, антропології, соціології релігії, етики тощо. З урахуванням специфіки нових федеральних земель (переважна більшість населення не належить до жодної конфесії), а також у зв’язку зі зниженням конфесійних відмінностей виявлено, що на початку ХХІ століття східнонімецький тип релігійної освіти в загальноосвітніх закладах від конфесійного переходить до екуменічного та світського.

З’ясовано, що нормативно-правовими підставами для здійснення релігійної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах на території колишньої НДР є Конституція Федеративної Республіки Німеччини та федеральні конституції земель Мекленбург – Передня Померанія, Саксонія, Саксонія-Ангальт і Тюрінгія, які цілком базуються на параграфах 1-3 ст. 7 Основного Закону ФРН.

У другому розділі – «Становлення та розвиток релігійної освіти в середніх загальноосвітніх закладах нових земель ФРН в 1989-2012 роках» – проаналізовано суспільно-політичні передумови запровадження релігійної освіти в середніх загальноосвітніх навчальних закладах пострадянської НДР; визначено та обґрунтовано етапи її розвитку та виділено релігійно-етичний аспект загальної середньої освіти як джерело формування моральності підростаючого покоління у світлі вимог Євросоюзу.

Доведено, що процеси становлення та розвитку релігійної освіти в нових землях Німеччини в 1989-2012 роках були зумовлені об’єктивними суспільно-політичними передумовами: перейняттям всіма новими федеральними землями параграфа 3 ст. 7 Основного Закону ФРН без змін, тісною церковно-державною співпрацею в галузі освіти, захистом прав вихованців (Основний Закон ФРН, Конституції земель, Закони про освіту нових земель, державно-церковні договори й конкордати тощо); обов’язковістю вивчення дисциплін «Євангельська релігія», «Католицька релігія» або «Етика» в закладах загальної середньої освіти нових федеральних земель з 1993-1994 навчального року.

Установлено, що основними чинниками реформування загальної середньої освіти нових федеральних земель Німеччини та введення релігійного компоненту в базові навчальні плани середніх навчальних закладів І-ІІ ступенів є: повалення Берлінського муру та возз’єднання НДР і ФРН в одну державу, руйнація єдиного освітнього простору посткомуністичної НДР з одночасною переорієнтацією авторитаризму на антропоцентризм; перейняття Конституціями нових федеральних земель параграфа 3 ст. 7 Основного Закону ФРН про релігію як обов’язкового навчального предмета в загальних середніх закладах освіти; впровадження західнонімецької моделі шкільної освіти на території колишньої НДР у 90-х роках ХХ століття; інтеграція нових земель Німеччини у загальноєвропейський освітній простір; поширення загальноєвропейських тенденцій розвитку змісту шкільної освіти та рекомендації комісії Євросоюзу з питань релігії.

На основі аналізу філософсько-теологічних та історико-педагогічних чинників виокремлено етапи розвитку релігійної освіти в закладах загальної середньої освіти нових федеральних земель Німеччини та доведено, що на кожному з етапів мали місце певні особливості в розвитку концепції, змісту, форм та методів здійснення релігійної освіти.

На першому етапі (1991-1993 рр.) вивчено проблему запровадження релігії як навчальної дисципліни в загальноосвітніх закладах на регіональному рівні, охарактеризовано можливості забезпечення навчально-технічною та дидактичною базою, розроблено концептуальні засади, які визначили принципи, зміст, мету, завдання та питання кадрового забезпечення. Доведено, що запровадження релігійної освіти в загальноосвітніх закладах на території колишньої НДР в 1994 навчальному році ускладнювалося дефіцитом кваліфікованих педагогічних кадрів, відсутністю наступності колишніх і нових підручників та різкою зміною концептуальної бази освіти.

Зазначено, що практичними теологами та служителями церков у терміновому порядку разом з базовими підручниками для католицької та євангельської релігії розроблялися книги для вчителів, робочі зошити для учнів, дидактичні додаткові й допоміжні матеріали, що друкувалися в методичних профільних журналах.

Доведено, що у перші роки запровадження релігійної освіти в нових землях Німеччини її зміст в більшості випадків переносився без переосмислення і творчого підходу з уже існуючої матеріальної бази старих федеральних земель-сусідів: так Саксонія-Ангальт протягом 1994-1999 рр. користувалася методичними розробками і навчально-методичними комплексами сусідньої старої федеральної землі Нижня Саксонія. Зазначено, що подібний механізм перейняття навчальних матеріалів та змісту релігійної освіти обрала Тюрінгія: в 1994-1997 роках експериментальне запровадження дисципліни здійснювалося за методичними напрацюваннями і підручниками з євангельської релігії, які одночасно використовували федеральні землі Північна Рейн Вестфалія та Гессен.

На другому етапі (1994-2002 рр.) відбулося моделювався системи євангельської й католицької релігійної освіти за конфесійним принципом та альтернативної світської дисципліни «Етика» в закладах середньої загальної освіти з відслідкуванням шляхів результативності та пошуком ефективніших форм їх викладання, велося переосмислення її завдань євангельськими та католицькими практичними теологами: у цей час була напрацьована методика на основі інтерактивних підходів до реалізації релігійної освіти.

Доведено, що впровадження конфесійного уроку релігії на теренах НДР в 1993-1994 роках відбувалося з урахуванням зацікавлення з боку батьків, учнів та громадськості, глибини і якості викладання дисципліни і підготовки педагогічних кадрів.

З’ясовано, що серед нових земель у справі викладання «Релігії» федеральна земля Бранденбург після її трирічного експериментального викладання в загальних середніх закладах освіти в 1996 році запровадила обов’язковий предмет «Життєві норми – Етика – Релігієзнавство» (Lebensgestaltung-Ethik-Religionskunde) для всіх державних шкіл землі. Зазначимо, що цей предмет є релігійно-нейтральним і має на меті передачу учням основи знань про етику, різні світогляди та релігії. У 2002 р. за рішенням земельного Конституційного суду ландтаг Бранденбурга був зобов’язаний внести в земельний «Закон про освіту» зміни, які урівняли положення викладання дисципліни «Життєві норми – Етика – Релігієзнавство» та «Релігії» за конфесійним принципом.

На третьому етапі (2003-2012 рр.) релігійна освіта опинилася під впливом екуменічного зближення церков та співпраці зі світською етикою, глобалізації, діалогу культур, стандартизації освіти й тісних міжпредметних зв’язків з гуманітарними та природничими дисциплінами. Аналіз типових навчальних програм з євангельської й католицької релігії нових земель свідчить про те, що навчальним досягненням учнів з дисципліни на цьому етапі є релігійна компетенція.

Установлено, що на кожному з виділених етапів мали місце певні особливості в розвитку концепції, змісту, форм та методів здійснення релігійної освіти.

Доведено, що присутність у сучасній школі знань про релігії, передусім про власну конфесію, дозволяє повноцінно реалізувати навчальний та виховний потенціал гуманітарних дисциплін і реально здійснювати духовно-моральне виховання учнівської молоді. Проте обидві великі Церкви не повністю задоволені таким станом: попри систематичне вивчення релігії, що здійснюється в урочній формі в обов’язковій частині навчального компоненту, та спільне з державою планування навчально-виховного процесу для формування «морального укладу» життя школярів необхідно не менш двох уроків на тиждень в усіх ланках загальноосвітньої школи.

У третьому розділі – «Реалізація релігійної освіти в урочній системі середніх загальноосвітніх навчальних закладів нових земель Німеччини» – проаналізовано особливості здійснення релігійної освіти в державних та приватних загальноосвітніх закладах; досліджено концептуальні засади релігійної освіти, розкрито її принципи, цілі, зміст, форми й методи; визначено сутність компетентнісного підходу як основи тематичного планування та оцінювання досягнень учнів з навчальної дисципліни «Релігія» в закладах середньої загальної освіти; виявлено можливості використання Україною східнонімецького досвіду здійснення релігійної освіти.

Установлено, що в чотирьох із п’яти нових федеральних земель ФРН євангельська та католицька релігія є інваріантною складовою Базового навчального плану. Типові програми з дисципліни формуються на земельному рівні та є обов’язковими для реалізації в усіх навчальних закладах основної та повної загальної середньої освіти. Конфесійний урок релігії або альтернативний навчальний предмет «Етика» учні відвідують залежно від їхньої релігійної належності. Виявлено вимоги держави та церкви до підготовки вчителів, які викладають дисципліну «Релігія».

Доведено, що «Релігія» в закладах середньої загальної освіти Східної Німеччини є дисципліною світоглядного, навчально-виховного та культурологічного спрямування, що визначається як спосіб допомоги учню в закладенні фундаменту власних життєвих цінностей. Проаналізовано принципи, зміст, цілі, форми та методи реалізації релігійної освіти в державних та приватних середніх загальноосвітніх закладах. Розглянуто, як на практиці реалізується модель релігійної дидактики в закладах загальної середньої освіти східних земель ФРН: реальна школа (Realschulen), основна школа (Hauptschulen) та гімназія.

Встановлено, що метою релігійної освіти є поглиблення знань про людину та моральні взаємини в суспільстві та формування у вихованців глибокого розуміння й особистісного ставлення до сутнісних питань про мету й сенс життя людини.

Головні завдання релігійної освіти полягають в ознайомленні учнів із загальнолюдськими цінностями, формуванні особистості учня на основі науково-філософської та християнської духовної, моральної та культурної традицій та у вихованні свідомої, вільної і відповідальної особистості, здатної жити й творити в сучасному демократичному суспільстві. З’ясовано, що завдання релігійної освіти чітко визначені за ланками загальноосвітньої школи: у початковій школі урок релігії спрямований на поінформованість про релігійні виміри реальності та здобуття основних знань із Біблії; релігійна освіта в середній школі має на меті розвиток теологічного осмислення й інтерпретації життєвого досвіду; у старшій школі передбачено набуття релігійної компетенції.

У роботі встановлено, що методологічним підґрунтям здійснення релігійної освіти в нових землях Німеччини є компетентнісний підхід. Аналіз Загальних директив Міністерств освіти та типових програм федеральних земель Саксонія-Ангальт, Тюрінгія і Саксонія з «Євангельської релігії» для середніх шкіл та гімназій довів, що релігійні компетенції розмежовані за шістьма стрижневими змістовими блоками: блок 1 – «Антропологія», блок 2 – «Теологія», блок 3 – «Христологія», блок 4 – «Етика», блок 5 – «Історія церкви», блок 6 – «Есхатологія». З’ясовано, що особливістю змісту релігійної освіти є те, що він, конкретизуючись, виступає не тільки в формі навчального плану, навчальної програми, підручників та посібників, а й функціонує у вигляді взаємозалежної діяльності вчителя та учнів.

З’ясовано, що найбільш поширеними формами навчальної діяльності на уроках євангельської й католицької релігії є фронтальна, індивідуальна, парна, колективна (групова) та станційна. Встановлено, що основними методами навчання на уроках «Релігії» є передусім словесні та наочні методи: пояснення, розповідь, бесіда, дискусія, робота з підручником, дидактична гра, демонстрування та ілюстрування, а також самостійне спостереження.

На основі вивчення, осмислення й узагальнення досвіду здійснення релігійної освіти в середніх загальноосвітніх закладах нових земель Німеччини сформульовано відповідні рекомендації з удосконалення навчально-виховного процесу в українській системі середньої загальної освіти:

– становлення релігійної освіти в Україні має відбуватися на правових та законодавчих засадах. Прийняття «Закону про релігійну освіту в середніх загальноосвітніх закладах України» та доповнень до Державної національної програми «Освіта (Україна ХХІ століття)» й Закону України «Про освіту» з урахуванням міжнародних правових документів, вітчизняної культурної традиції та сучасних потреб українського суспільства забезпечать законодавчу підтримку релігійної освіти як однієї з пріоритетних складових загальної середньої освіти;

– укладення державно-церковних договорів між керівництвом найбільш численних конфесій та державою з питань співпраці в галузі релігійної освіти;

– упровадження конфесійного чи екуменічного уроку «Релігії» й альтернативного йому «Етики» («Філософії») у старших класах як обов’язкової шкільної дисципліни, з якої передбачено випускний іспит за вибором учнів;

– створення матеріально-технічної та навчально-методичної бази для нової складової Базових навчальних планів «Релігія – Етика»;

– затвердження концепції підготовки вчителів дисциплін світоглядного спрямування «Релігія – Етика» шляхом укладення освітньо-професійної програми підготовки вчителів «Релігії» та «Етики» у вищих навчальних закладах України, інститутах післядипломної педагогічної освіти;

– затвердження освітньої кваліфікації «Вчитель релігії» та «Вчитель етики» для впровадження їх у навчальний процес загальноосвітньої школи; внесення спеціальностей «Учитель релігії» та «Вчитель етики» до переліку напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах педагогічних факультетів України за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

– створення лабораторії релігійної педагогіки для координації науково-методичної роботи педагогів у цьому напрямку та спеціалізованого науково-методичного журналу з релігійної освіти;

– застосування вчителями «Релігії» та «Етики» сучасних інтерактивних методів та мультимедійних засобів навчання, виявлених у ході дослідження східнонімецьких форм та методів релігійної освіти.