ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь розробленості визначеної проблематики, зв’язок з науковими програмами й темами науково-дослідної роботи; визначено мету, об’єкт, предмет, задачі та методи дослідження; сформульовано гіпотезу; охарактеризовано експериментальну базу дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про апробацію результатів, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні основи формування естетичної культури студентів педагогічних університетів у позааудиторній художній діяльності» – на основі вивчення і аналізу філософських, психолого-педагогічних та мистецтвознавчих наукових праць уточнено сутність і структуру естетичної культури студентів педагогічних університетів; проаналізовано культурно-виховний потенціал художньої діяльності як одного із засобів формування естетичної культури студентів педагогічних університетів.

Аналіз наукових праць з проблеми дослідження дав можливість констатувати, що, незважаючи на значний інтерес дослідників до розв’язуваної проблеми, сьогодні не існує єдиного підходу до трактування змісту поняття «естетична культура».
У результаті теоретико-методологічного аналізу дефінітивної бази поняття «естетична культура» визначено, що його репрезентують у сучасній педагогічній теорії як: систему засобів і продуктів, за допомогою яких людина естетично освоює світ (М. Каган); якісний стан і процес естетичного освоєння дійсності (Л. Коган,
Ю. Лукін, В. Скатерщіков, У. Суна); сукупність естетичних цінностей, які створюються суспільством і використовуються на конкретно-історичному етапі розвитку (І. Зязюн, Н. Миропольська, Л. Хлєбнікова); інтегральне утворення, що охоплює чуттєво-інтелектуальну сферу людини й активну практичну діяльність зі створення прекрасного (Я. Сопіна); поєднання внутрішніх і зовнішніх ознак
(Н. Савін, Л. Столяренко, М. Бабков). Естетичну культуру вчителя як необхідний складник його педагогічної культури вивчали М. Верб, Л. Дементьєва, Н. Крилова, С. Мельничук, Г. Петрова, Г. Тарасенко та ін. Науковці вважають, що одним із найважливіших елементів педагогічної культури вчителя є естетична культура, високий рівень якої якісно впливає на його педагогічну майстерність, на успішну професійну діяльність та прикрашає дії в інших галузях життєдіяльності.

У результаті вивчення наукової літератури встановлено, що естетична культура особистості передбачає знання законів краси, здатність до естетичного сприйняття навколишнього світу, естетичні прагнення в зовнішньому вигляді, культурі побуту,
в утвердженні прекрасного в людині, природі, речах та художніх творах. Можна стверджувати, що естетична культура органічно входить у структуру духовної культури вчителя, що знаходить відображення у його здатності грамотно сприймати й аналізувати різноманітні естетичні явища, умінні адекватно їх оцінювати, планувати й організовувати педагогічну діяльність згідно з естетичними нормами суспільства.

Узагальнення різних підходів до трактування базових дефініцій дослідження дало змогу інтерпретувати поняття «естетична культура студентів педагогічних університетів» як інтегративну, динамічну особистісну характеристику, що виявляється у здатності й умінні повноцінно сприймати прекрасне в мистецтві й дійсності та прагненні створювати й використовувати естетичні цінності у власній професійно-педагогічній діяльності, доносити культурні цінності, їхню духовну, естетичну, художню вагомість до учнів.

У процесі наукового дослідження доведено, що позааудиторна художня діяльність як один з основних напрямів творчої самореалізації студентів
є ефективним засобом формування естетичної культури студентів педагогічних університетів. Виховний вплив художньої творчої діяльності на естетичний, духовний та культурний розвиток особистості досліджували Б. Ананьєв, Б. Захава, С. Іконнікова, А. Каргін, А. Красило, Н. Нікіфорова, Н. Рождественська, У. Суна та ін.; обов’язкове самовиховання, активну самостійну участь суб’єкта в різноманітних формах художньої діяльності в процесі естетичного виховання майбутніх фахівців необхідними вважають З. Гіптерс, Г. Карась, В. Чорнобай та ін.

Посилений інтерес науковців до проблеми взаємозв’язку художньої творчості й естетичної культури спонукав обрати засобом формування останньої саме позааудиторну художню діяльність.

У контексті дослідження трактуємо позааудиторну художню діяльність як спільну культурно-виховну творчу діяльність студентів, колективно організовану в їхній вільний час, засновану на принципах добровільності, взаємної відповідальності й ініціативи, що уможливлює розвиток творчої індивідуальності майбутніх педагогів, збагачення їх естетичними знаннями і художніми уміннями, орієнтацію на моральні та естетичні цінності, прагнення до краси в повсякденному житті.

Дослідження дало змогу довести, що за педагогічно обґрунтованої організації навчально-виховної взаємодії позааудиторна художня діяльність має потужні потенційні можливості для формування естетичної культури майбутніх педагогів.

У ході дослідження виокремлено компоненти естетичної культури майбутніх учителів: емоційно-мотиваційний, інформаційно-когнітивний та творчо-діяльнісний. Процес формування естетичної культури студентів педагогічних університетів розглядаємо як цілеспрямований, послідовний розвиток усіх компонентів означеного явища, які співіснують у тісному взаємозв’язку, взаємозалежності та взаємозумовленості.

У процесі дослідження визначено критерії сформованості естетичної культури студентів педагогічних університетів: спрямованість на формування естетичної культури, художньо-естетична обізнаність та практико-операційна готовність до художньо-творчої діяльності.

Показниками спрямованості на формування естетичної культури є: потреба в спілкуванні з мистецтвом та прекрасним, емоційно-почуттєве ставлення особистості до художніх і естетичних цінностей, розвинена естетична свідомість (естетичні сприйняття, інтереси, смаки, ідеали та естетична оцінка). До показників художньо-естетичної обізнаності відносимо: загальні знання в царині художньої культури, сформованість художньо-естетичного кругозору, здатність до логічного оперування естетичними категоріями. Показниками практико-операційної готовності до художньо-творчої діяльності вважаємо: сформованість досвіду активної естетичної діяльності, вміння й навички в художній творчій діяльності, здатність до естетичного самовиховання та самовдосконалення.

Згідно з розробленими критеріями визначено рівні сформованості естетичної культури майбутніх учителів: усвідомлено-творчий (високий), пасивно-репродуктивний (середній), частково-пошуковий (низький).

Усвідомлено-творчий рівень сформованості естетичної культури характеризує студентів, яким властиві: стійка художньо-естетична потреба; глибоке усвідомлення вагомості художніх та естетичних цінностей та прилучення до них; уміння сприймати в повному обсязі та цілісності всі мистецькі явища й володіння глибоким сприйняттям естетичного в навколишній дійсності та мистецтві; вишуканий естетичний смак та власні естетичні судження; широта естетичних інтересів і поглядів; володіння обґрунтованою естетичною оцінкою, що узгоджена з естетичними нормами й ідеалами суспільства; наявність глибоких естетичних знань у галузі художньої культури й естетичних категорій та здатність уміло використовувати їх на практиці; сформований досвід активної естетичної діяльності та частота залучення до художньої діяльності; активність та потреба у власному естетичному розвитку та самовдосконаленні; творча ініціатива та достатні практичні вміння й навички в художній діяльності.

Частково-пошуковий рівень сформованості естетичної культури характеризує студентів, для яких притаманними є: нестійка художньо-естетична потреба; неглибоке емоційно-почуттєве ставлення до художніх та естетичних цінностей; спроможність фрагментарно або емоційно сприймати явища мистецтва; наявність певних розвинених естетичних почуттів, не повною мірою сформованого естетичного смаку, власної естетичної оцінки щодо художньо-естетичного матеріалу, але недостатньо об’єктивної; неусвідомлені естетичні інтереси та ідеали; наявність певних естетичних знань та спеціальної термінології, використання яких часом буває помилковим; дещо обмежений художньо-естетичний кругозір; нечітке розуміння та епізодичне використання естетичних категорій; практично відсутній досвід активної естетичної діяльності та періодичне залучення до художньої діяльності; здатність до естетичного самовиховання з нестійкою потребою в цьому; недостатнє володіння вміннями і навичками в художній творчій діяльності.

Пасивно-репродуктивний рівень сформованості естетичної культури характеризує студентів, які мають маловиражену художньо-естетичну потребу; не усвідомлюють вагомості художніх та естетичних цінностей; не здатні розуміти й цілісно сприймати явища мистецтва; володіють невиразним естетично-оцінним ставленням до об’єкта сприймання; мають нестійкі естетичні інтереси, несформовані естетичний смак і естетичний ідеал; не володіють достатнім обсягом загальних знань у галузі художньої культури; мають обмежений художньо-естетичний кругозір; не здатні логічно оперувати естетичними категоріями; не володіють досвідом активної естетичної діяльності; виявляють пасивність щодо особистісного естетичного розвитку та самовдосконалення; володіють незначними практичними вміннями й навичками в художній діяльності.

1) У другому розділі – «Педагогічні умови формування естетичної культури студентів педагогічних університетів у позааудиторній художній діяльності» – відповідно до теоретичних засад дослідження визначено та теоретично обґрунтовано педагогічні умови формування естетичної культури студентів педагогічних університетів у позааудиторній художній діяльності; розроблена організаційно-педагогічна модель формування естетичної культури майбутніх учителів у позааудиторній художній діяльності.

Ефективною педагогічною умовою формування естетичної культури студентів педагогічних університетів є активізація самостійної пошуково-творчої діяльності шляхом залучення студентів до різних видів художньої діяльності. Самостійну пошуково-творчу діяльність у дослідженні визначено як діяльність, що передбачає здатність особистості самостійно обирати мету у своїй роботі (позааудиторній художній діяльності), прогнозувати її творче розв’язання, знаходити способи її досягнення, застосовуючи необхідні знання, планувати та координувати свої дії, аналізувати і співвідносити творчі результати з визначеним завданням.

Активізація самостійної пошуково-творчої діяльності студентів педагогічних університетів шляхом залучення до різних видів художньої діяльності сприяє саморегуляції психічного та емоційного стану, що стимулює до самонавчання та самоконтролю, дає змогу швидко адаптуватися до самостійної роботи в майбутній професії, раціонально використовувати набуті художньо-естетичні знання і вміння у виховній роботі з учнями та сприяє ефективному розвитку естетичної культури майбутніх учителів.

Важливою педагогічною умовою формування естетичної культури студентів педагогічних університетів є створення художньо-естетичного середовища в позааудиторній художній діяльності з метою розширення діапазону естетико-художніх потреб майбутніх учителів. У процесі створення художньо-естетичного середовища в позааудиторній творчій діяльності найефективнішою є організація естетичного сприйняття студентами образних уявлень про морально-естетичний характер взаємодії людини зі світом, саме через мистецтво. На основі аналізу наукової літератури (А. Богуш, О. Іванова, Л. Масол, В. Сухомлинський) розглядаємо художньо-естетичне середовище в поєднанні двох складових: просторово-предметної та соціально-педагогічної.

Просторово-предметна складова художньо-естетичного середовища охоплює естетику навчального довкілля ВНЗ, тобто створення сприятливих естетичних умов для навчання і виховання та реалізації художньо-творчих здібностей студентів. Соціально-педагогічна – охоплює естетику спілкування й поведінки, красу міжособистісних відносин, естетику життєтворчості, духовно-естетичну атмосферу.

Експериментально доведено, що ефективною умовою формування естетичної культури студентів є організація взаємодії зі студентами на засадах діалогічного підходу у процесі набуття ними власного художньо-естетичного досвіду в позааудиторній художній діяльності. З огляду на погляди науковців (І. Зязюн,
А. Орлов, Л. Стоянова) стверджуємо, що діалогічна взаємодія має бути заснована на взаємній повазі, взаєморозумінні, співробітництві, доброзичливості у поєднанні з вимогливістю до учасників процесу. Творча співпраця викладача і студентів на засадах діалогічного підходу стимулює процеси самовираження майбутніх учителів, збагачує їх новими способами естетичного саморозвитку.

Встановлено, що художньо-естетичний досвід є результатом художньо-естетичної діяльності людини, її взаємодії з естетичними та художніми цінностями, усвідомлення змісту та форми художніх явищ. Цілеспрямоване накопичення естетичних вражень у процесі емоційно-естетичного сприймання в позааудиторній художній діяльності, організованої на засадах діалогічного підходу, уможливлює набуття художньо-естетичного досвіду студентами, сприяючи у такий спосіб формуванню їх естетичної культури як майбутніх учителів.