OPГAНIЗAЦIЙНO-ПЕДAГOГIЧНI УМOВИ PЕAЛIЗAЦIЇ ЕТНOПЕДAГOГIЧНOЇ СКЛAДOВOЇ ПIДГOТOВКИ МAЙБУТНIX УЧИТЕЛIВ ГУМAНIТAPНИX СПЕЦIAЛЬНOСТЕЙ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, гіпотезу, задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про апробацію та впровадження результатів, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Етнопедагогічна підготовка майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей як педагогічна проблема» – здійснено дефінітивний аналіз базових категорій дослідження «професійна підготовка», «зміст професійної підготовки», «етнопедагогічна складова», «етнопедагогічна підготовка», «учитель-гуманітарій»; визначено роль і місце етнопедагогічної складової у змісті професійної підготовки учителя-гуманітарія; з’ясовано структурно-компонентний склад етнопедагогічної підготовки майбутніх учителів-гуманітаріїв.

З’ясовано, що в умовах модернізації та розвитку освіти в Україні, що супроводжується глобалізаційними процесами та переходом до нових науково-інформаційних технологій, досить гостро постає питання збереження та примноження духовної спадщини, здобутків і цінностей національної культури, глибокого осмислення взаємозв’язків національного і загальнолюдського. Зазначені процеси зумовлюють потребу використання у процесі професійної підготовки майбутнього вчителя культурно-історичних цінностей українського народу, його традицій і звичаїв.

Аналіз науково-педагогічних досліджень (А. Абдулліна, Г. Васянович, В. Кремень, О. Семеног та ін.) та державних документів з питань освіти, засвідчив, що сутність професійної підготовки майбутнього вчителя гуманітарного напряму полягає у набутті знань у галузі гуманітарних наук та формуванні на їх основі професійних навичок майбутньої спеціальності, пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів, спрямованих на формування особистісної зрілості, а зміст підготовки сучасного вчителя-гуманітарія охоплює низку складових: фундаментальну, психолого-педагогічну, соціально-гуманітарну, методичну, інформаційно-технологічну, практичну.

Вивчення наукових джерел дало можливість з’ясувати, що сучасний учитель-гуманітарій є не лише вузькокваліфікованим фахівцем у своїй галузі, який запрограмований всією освітньою системою, а насамперед є майстром-дослідником, що поєднує в собі якості історика або філолога, філософа, естета і культуролога, психолога і педагога, а також фахівця в етнопедагогічній галузі. Зазначене суттєво ускладнює завдання професійної підготовки такого вчителя.

Майбутні учителі-гуманітарії – особлива категорія педагогів, фундаментальна підготовка яких тісно переплітається з комплексом питань етнопедагогіки. Саме тому вони обов’язково повинні бути ґрунтовно обізнані із сутністю національної системи виховання, досягненнями вітчизняної педагогіки, основою якої є етнопедагогіка.

Ураховуючи наведене вище та зважаючи на спрямованість процесів гуманізації сучасної освіти на посилення ролі національної культури і народнопедагогічних традицій у змісті підготовки учителів, а також глибокі міжпредметні зв’язки дисциплін фахової підготовки спеціальностей гуманітарного профілю з етнопедагогікою, вважаємо доцільним доповнення змісту професійної підготовки учителів-гуманітаріїв етнопедагогічною складовою, що є важливою частиною змісту професійної підготовки вчителя-гуманітарія, завданням якої є формування готовності до застосування надбань традиційної педагогічної культури в професійній діяльності. Вона спрямована на формування ціннісного ставлення до національно-культурної та педагогічної спадщини народу, розвиток умінь і навичок застосовувати етнопедагогічні знання в подальшій професійній діяльності.

Отже, успішна професійна підготовка учителя-гуманітарія можлива лише за умови органічної взаємодії етнопедагогічної складової з іншими циклами підготовки, а саме: фундаментальною, соціально-гуманітарною, психолого-педагогічною, методичною та практичною.

Установлено, що важливим засобом реалізації етнопедагогічної складової є етнопедагогічна підготовка. Узагальнивши різні підходи до розуміння сутності досліджуваного явища, розглядаємо етнопедагогічну підготовку як синонімічне поняття до етнопедагогічної складової. Отже, визначаємо етнопедагогічну підготовку як невід’ємну частину професійної підготовки майбутніх учителів-гуманітаріїв, метою якої є формування за допомогою всього спектру організаційно-дидактичних форм, методів і засобів готовності до застосування та популяризації здобутків традиційної народнопедагогічної культури в професійній діяльності. Здійснення наскрізної етнопедагогічної підготовки майбутніх учителів є ключовим завданням у розв’язанні багатьох проблем сучасної освіти, важливою основою духовного становлення та національної самоідентифікації педагога.

У ході наукового пошуку з’ясовано, що етнопедагогічна складова реалізується через етнопедагогічну підготовку, а її кінцевим результатом є етнопедагогічна готовність майбутніх учителів-гуманітаріїв.

За результатами теоретичного аналізу наукових досліджень (Г. Волков, Г. Кайсарова, О. Кузнєцова, А. Ніколаєв, М. Харитонов та ін.) визначено компонентний склад етнопедагогічної підготовки, який включає: етнопедагогічну культуру, етнопедагогічну компетентність, етнопедагогічне мислення, етнопедагогічну рефлексію, які можна інтегрувати в загальному понятті «етнопедагогічна готовність».

Основу розуміння сутності поняття «етнопедагогічна готовність» становлять фундаментальні психолого-педагогічні розробки з проблеми готовності особистості до діяльності (Г. Балл, В. Крутецький, Л. Кондрашова, В. Сластьонін та ін.).

З урахуванням різних наукових позицій етнопедагогічна готовність розглядається як інтегративна якість особистості, яка володіє етнопедагогічними знаннями та вміннями, етнопедагогічною компетентністю, має розвинене етнопедагогічне мислення, якій притаманна етнопедагогічна культура та здатність до етнопедагогічної рефлексії, вміння вирішувати етнопедагогічні задачі, а також, яка характеризується наявністю стійких мотивів і позитивного ставлення до етнопедагогічної діяльності. Отже, етнопедагогічна готовність є результатом ефективної етнопедагогічної діяльності учителя-гуманітарія.

У другому розділі – «Стан реалізації та теоретичне обґрунтування організаційно-педагогічних умов етнопедагогічної підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей» – проаналізовано і узагальнено практику реалізації етнопедагогічної складової у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів; уточнено показники, критерії та схарактеризовано рівні етнопедагогічної готовності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей; описано методику їх діагностики; виявлено й теоретично обґрунтовано організаційно-педагогічні умови реалізації етнопедагогічної складової підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей.

Важливим для нашого дослідження було уточнення критеріїв, показників та рівнів етнопедагогічної готовності як інтегрального показника реалізації етнопедагогічної складової підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей. Спираючись на роботи Т. Бодрової, Л. Бродської, Л. Морозової, Г. Кайсарової, О. Кузнєцової та ін., уточнено мотиваційно-ціннісний, пізнавально-гностичний, процесуально-творчий, рефлексивний критерії, а також схарактеризовано відповідні показники.

Мотиваційно-ціннісний критерій – наявність потреби, інтересу та мотивації до вивчення і застосування народно-педагогічного досвіду; усвідомлення цінності етнопедагогічного досвіду для сучасного навчально-виховного процесу; ототожнення себе з представниками свого народу.

Пізнавально-гностичний критерій – ступінь теоретичної підготовки з етноспрямованих дисциплін і здатність самостійно здобувати етнопедагогічні знання; повнота і системність етнопедагогічних знань; бачення цілісної картини майбутньої етнопедагогічної діяльності.

Процесуально-творчий критерій – сформованість умінь мобільно й доцільно застосовувати етнопедагогічні знання на практиці, зокрема ставити й розв’язувати педагогічні задачі за допомогою етнопедагогічних засобів; здатність самостійно освоювати етнопедагогічні технології та вдало поєднувати нові педагогічні технології в етнопедагогічній діяльності; уміння систематизувати й аналізувати етнопедагогічну інформацію, а також самостійно здобувати етнопедагогічні знання з різних джерел інформації.

Рефлексивний критерій – сформованість рефлексивних умінь; уміння скеровувати етнопедагогічну діяльність у русло позитивних міжособистісних контактів; наявність у студентів емоційно-позитивного ставлення до представників інших націй та відповідно психологічної готовності до етнопедагогічної діяльності.

Базуючись на зазначених критеріях, показниках, даних експериментальних досліджень, було виокремлено три рівні етнопедагогічної готовності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей: низький, середній, високий.

Низький рівень характеризується відсутністю у студента мотивації та пізнавального інтересу до вивчення та застосування народно-педагогічного досвіду; браком розуміння потреби вивчення етнопедагогіки й важливості застосування етнопедагогічних знань у навчально-виховному процесі. Обсяг етнопедагогічних знань складає близько 40 % від необхідного. У студента зовсім не розвинено або недостатнє уявлення про характер етнопедагогічних явищ, фактів, понять. Вивчення тем з етнопедагогіки відбувається неусвідомлено, автоматично. Етнопедагогічні уміння несформовані, мають інтуїтивний характер, їх рівень не дає змоги здійснювати етнопедагогічну діяльність під час педагогічних практик.

Середній рівень. У студентів, які відповідають цьому рівню, інтерес та потреба до вивчення та застосування досвіду етнопедагогіки має ситуативний або нестійкий характер. Виражене недостатнє розуміння важливості етнопедагогічних знань для сучасного навчально-виховного процесу. Етнопедагогічні знання характеризуються систематичністю та усвідомленістю, їх обсяг коливається у межах 50–70 % від необхідного. Студенти досить вільно оперують етнопедагогічними термінами, грамотно формулюють визначення, орієнтуються у напрямах, методах та засобах народної педагогіки, використовують приклади застосування етнопедагогічної спадщини у сучасній навчально-виховній практиці. При цьому припускаються неточностей, переносячи етнопедагогічні знання у галузь етнопедагогічної та педагогічної практики. Рівень сформованості етнопедагогічних умінь студентів характеризується умінням спиратися на принципи етнопедагогіки, використовувати основні методи етнопедагогіки у практичній діяльності.

Високий рівень характеризується сформованістю мотивації та стійким інтересом до вивчення і застосування етнопедагогіки. Обсяг етнопедагогічних знань складає 80–100 %. Застосування набутих цілісних, усвідомлених, систематичних етнопедагогічних знань вирізняється творчим та самодіяльним підходом. При цьому демонструється оптимальне поєднання етнопедагогічних і педагогічних можливостей у навчальних та практичних ситуаціях.

З метою з’ясування дійсного стану реалізації етнопедагогічної складової було проведено констатувальний експеримент, до якого залучено 427 студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. Дo склaду експеpиментaльниx гpуп увiйшли студенти факультетів філології та журналістики, іноземної філології, психології, історії та соціології Xеpсoнськoгo деpжaвнoгo унiвеpситету (212 oсiб), дo склaду кoнтpoльниx гpуп – студенти соціально-гуманітарного факультету Беpдянськoгo деpжaвнoгo педaгoгiчнoгo унiвеpситету, філологічного факультету Мелiтoпoльськoгo деpжaвнoгo педaгoгiчнoгo унiвеpситету iменi Бoгдaнa Xмельницькoгo і факультету історії та права Кipoвoгpaдськoгo деpжaвнoгo педaгoгiчнoгo унiвеpситету iменi Вoлoдимиpa Винниченкa (215 oсiб).

Для одержання об’єктивних результатів щодо рівнів етнопедагогічної готовності майбутніх учителів-гуманітаріїв застосовано широкий спектр методів: анкетування, бесіди, тестування, тривале цілеспрямоване спостереження за навчально-пізнавальною діяльністю студентів, аналіз продуктів навчальної діяльності.

Одержані у процесі вхідної діагностики результати засвідчили, що низькому рівню відповідає 68,1 % майбутніх учителів, середньому рівню – 23,5 %, високому рівню – лише 8,4 % майбутніх учителів.

Отже, результати констатувального етапу експериментального дослідження уможливили висновок про те, що реалізація етнопедагогічної складової в сучасних вищих навчальних закладах здійснюється на недостатньому рівні, бракує цілісної системи здійснення етнопедагогічної підготовки майбутніх учителів-гуманітаріїв. Основними причинами, що не сприяють ефективній реалізації етнопедагогічної складової є такі: недостатнє інформування майбутніх учителів про цінність, важливість та навчально-виховний потенціал народно-педагогічного досвіду в сучасній школі; відсутність цілісної системи реалізації етнопедагогічної складової у навчально-виховному процесі ВНЗ; фрагментарне звернення до досвіду народного виховання під час навчальних та педагогічних практик; обмеженість або відсутність позааудиторної роботи етнопедагогічного змісту; вузький спектр форм організації навчальної роботи етнопедагогічного змісту та ін.

Одержані дані засвідчили актуальність та важливість обґрунтування таких організаційно-педагогічних умов, які сприяли б якісній реалізації етнопедагогічної складової у процесі фахової підготовки учителів-гуманітаріїв.

Під організаційно-педагогічними умовами, що сприяють ефективній реалізації етнопедагогічної складової підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей, ми розуміємо спеціально створені обставини, які органічно поєднують заходи, зовнішні та внутрішні чинники, об’єктивні можливості змісту навчання, комплексне поєднання організаційних форм, методів, прийомів та засобів навчання.

На основі проведеного аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження, результатів констатувального експерименту та власного бачення проблеми було визначено та обґрунтовано організаційно-педагогічні умови реалізації етнопедагогічної складової, а саме: забезпечення позитивної мотивації до етнопедагогічної діяльності як важливої частини професійної підготовки майбутніх учителів-гуманітаріїв; міжпредметна інтеграція дисциплін циклу фахової підготовки та етнопедагогіки; наповнення змісту навчальних і педагогічних практик етнопедагогічним компонентом; уведення до змісту підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей спецкурсу з етнопедагогіки.

Визначені організаційно-педагогічні умови взаємодіють між собою, органічно доповнюючи одна одну.

Забезпечення позитивної мотивації до етнопедагогічної діяльності ґрунтується на загальновизнаному положенні психолого-педагогічної науки про те, що врахування ціннісно-мотиваційних чинників є однією з основних умов підвищення якості професійної підготовки, оскільки адекватна мотивація навчальної діяльності у процесі оволодіння професією є необхідною передумовою її успішності. Забезпечення позитивної мотивації до етнопедагогічної діяльності у нашому дослідженні здійснювалося за допомогою відповідних організаційних форм та методів навчально-виховної роботи.

Міжпредметна інтеграція дисциплін циклу фахової підготовки та етнопедагогіки базується на припущенні вчених про інтегративний характер етнопедагогічної підготовки. У межах дослідження передбачалася інтегративна взаємодія за цілями педагогічного процесу, за змістом, формами та методами дисциплін циклу фундаментальної, психолого-педагогічної та практичної підготовки.

Уведення до змісту підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей спецкурсу з етнопедагогіки ґрунтується на тенденціях сучасної вищої освіти, яка спрямована на збереження та популяризацію здобутків національної культури, зростання національної самосвідомості на основі загальнолюдських цінностей, удосконалення професійно-педагогічної підготовки педагогів для участі у подальшому розвитку всіх сфер самобутньої національної культури. У межах дослідження передбачалося вивчення спецкурсу «Етнопедагогіка» з використанням як традиційних, так і нетрадиційних форм і методів навчання.

Наповнення змісту навчальних і педагогічних практик етнопедагогічним компонентом базується на положенні вищої педагогічної освіти про визначальну роль практичної підготовки у становленні компетентного, висококваліфікованого учителя. У межах дослідження передбачалося наповнення змісту навчальних і педагогічних практик етнопедагогічним компонентом, який охоплював різновекторні завдання для самостійної творчо-пошукової роботи.

У третьому розділі – «Експериментальна робота з упровадження організаційно-педагогічних умов реалізації етнопедагогічної складової підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей» – представлено розроблену модель упровадження організаційно-педагогічних умов реалізації етнопедагогічної складової підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей та розкрито зміст, організацію, перебіг і результати формувального експерименту, наведено програмно-методичні матеріали й рекомендації, необхідні для здійснення етнопедагогічної підготовки у навчально-виховному процесі.

Технологічне забезпечення реалізації етнопедагогічної складової підготовки майбутніх учителів-гуманітаріїв передбачало розроблення та апробацію моделі упровадження організаційно-педагогічних умов (рис. 1).

Розроблена модель упроваджувалася у процесі формувального експерименту, що проводився впродовж 2007–2012 років на масиві експериментальних груп, сформованих із числа студентів Херсонського державного університету (212 осіб).