Технологія влаштування реставраційної ЦЕМ’ЯНКОВої штукатурки Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету й основні завдання дослідження, визначено об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі розглянуто передумови необхідності дослідження технології влаштування реставраційних цем’янкових штукатурок. За результатами лабораторних досліджень, які не описано в дисертаційній роботі, запропоновано компонентний склад реставраційної цем’янкової штукатурки (негашене вапно і цем’янка з добавками цементу, гіпсу та великої кількості води (ОК = 15 см)) з фізико-механічними показниками, які задовольняють нормативні вимоги. При цьому постає питання: як вплине на ці показники технологія влаштування штукатурки?

Проаналізовано технології реставраційного штукатурення та встановлено, що реставраційні роботи виконувались традиційними методами з використанням спочатку звичайних вапняних, а потім (від початку ХХ ст.) і цементних розчинів. Негативний досвід використання цементних в’яжучих у середині ХХ ст. під час реставрації дав поштовх до обмеження їх використання для опорядження пам'яток, збудованих з цегли на вапняних розчинах.

Європейська асоціація реставраторів у записці WTA 2-2-91/D регламентує вимоги до фізико-механічних показників реставраційних штукатурок. Штукатурка має бути солестійкою, пористість – понад 45 %, коефіцієнт опору дифузії водяної пари – не більше ніж 12, капілярне водопоглинання – понад 0,3 кг/м², міцність на стиск – у межах 1,5 – 5,0 МПа. Європейські виробники досягають встановлених значень показників реставраційних штукатурок багатокомпонентним складом, тому вони мають високу вартість.

З метою розроблення технології штукатурення, яка б не погіршила фізико-механічні показники запропонованої цем’янкової штукатурки, досягнуті в лабораторних умовах, було проаналізовано відомі технології виконання штукатурних робіт.

Вагомий вклад у поліпшення якості штукатурки та технології її влаштування внесли вітчизняні вчені: Атаєв С. С., Дмитрук О. Б., Друкований М. Ф., Звенигородський А. М., Канюка М. С., Карапузов Є. К., Кожемяка С. В., Кривенко Л. В., Лівінський О. М., Обозний А. П., Онищенко О. Г., Терновий В. І., Уманець І. М., Хазан М. Я., Шаленний В. Т., Шепелєв А. М., Ярмоленко М. Г. та багато інших, а також зарубіжні науковці – Аллард П., Росс Х., Шталь Ф., Kennerson K., Mortimore J., Pegg Brian F., Taylor J. B. та ін.

Аналіз наукових праць показав, що більшість досліджень технологій влаштування штукатурок були спрямовані на підвищення продуктивності праці та поліпшення міцністних показників штукатурок. Для влаштування штукатурок з високорухливих сумішей попередники використовували опалубку, але ці технології без їх удосконалення не придатні для використання в реставрації, оскільки вони іноді зменшують пористість штукатурки, мають обмеження в разі використання на висоті, мають громіздке, складне та дороге обладнання й потребують великих об’ємів підготовчих робіт.

У другому розділі обґрунтовано напрям та сформульовано завдання дослідження.

Розроблено загальну методику дослідження технології влаштування реставраційної цем’янкової штукатурки, яка ґрунтувалась на встановленні експериментальним способом залежностей фізико-механічних показників цем’янкової штукатурки від впливу технологічних чинників. Методика передбачала також виявлення проектно-аналітичними дослідженнями залежностей тривалості виконання робіт і заробітної плати від об’єму робіт при різних кількостях штукатурів у ланці. Результати лабораторних досліджень планувалось перевірити експериментом у натурних умовах, визначити техніко-економічні показники запропонованої технології та впровадити її у виробництво.

Запропонована конструкція штукатурки складається з двох шарів, а саме: контактного та основного, який формується за допомогою опалубки й розділяється на соленакопичувальний та випаровувальний просоченням поверхні штукатурки гідрофобною рідиною Ceresit CT 13. Внаслідок цього штукатурка має три шари завтовшки відповідно 5, 22 та 8 мм.

У розділі наведено також теоретичні дослідження, що сприяли виявленню технологічних чинників, які можуть змінювати фізико-механічні показники штукатурки. До таких чинників належать: рухливість суміші, тривалість перемішування суміші під час її приготування, двоступеневе перемішування розчинної суміші, вологість основи, наявність або відсутність ґрунтування основи, наявність контактного шару та його площа, спосіб ущільнення розчинної суміші.

У третьому розділі викладено результати експериментальних досліджень технології влаштування реставраційної цем’янкової штукатурки та аналітичних досліджень залежностей тривалості влаштування штукатурки і заробітної плати від об’єму робіт при різному кількісному складі ланки штукатурів.

Методика експериментальних досліджень передбачала поетапне визначення впливу технологічних чинників (рухливість розчинної суміші, тривалість перемішування суміші під час її приготування, вологість основи, ґрунтування основи, площа контактного шару, спосіб ущільнення розчинної суміші, тривалість витримування розчину в опалубці та наявність випаровувального шару) на фізико-механічні показники цем’янкової штукатурки (наявність тріщин, пористість, коефіцієнт опору дифузії водяної пари, міцність на стиск та міцність зчеплення з основою) з використанням результатів попередніх досліджень в наступних. Для цього в лабораторії на окремих цеглинах, до яких кріпили спеціально сконструйовану бортоснастку, формували фрагменти штукатурки при різних параметрах технологічних чинників. Через 28 діб із штукатурки вирізали зразки для визначення фізико-механічних показників.

На першому етапі експериментальних досліджень встановлено залежності впливу двох технологічних чинників – тривалості перемішування розчинної суміші під час приготування та її рухливості на фізико-механічні показники штукатурки: наявність тріщин, пористість, коефіцієнт опору дифузії водяної пари та міцність на стиск.

В експерименті почергово змінювали тривалість перемішування розчинної суміші під час приготування (2 хв, 4 і 6 хв) та застосовували двоступеневе перемішування – по 2 хв через 5 хв перерви при її рухливості 9, 11, 15 та 17 см осадки конуса. Експериментом встановлено, що зі збільшенням рухливості розчинної суміші пористість (рис. 1) штукатурки та ймовірність появи в ній тріщин зростають, а міцність на стиск (рис. 2) та опір дифузії водяної пари зменшуються у зразках, виготовлених із розчинної суміші з різною тривалістю її перемішування під час приготування.