СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФІЛАКТИКИ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ПІДЛІТКІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і етапи дослідження, сформульовано гіпотезу, теоретико-методологічну основу дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість одержаних результатів, визначено експериментальну базу, достовірність, особистий внесок дисертанта, сформульовано основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Профілактика насильства щодо підлітків як соціально-педагогічна проблема” розкривається стан розробки проблеми профілактики насильства щодо підлітків та ідей і напрямів розв’язання проблеми. Аналізується багатоплановість явища насильства і його відображення в різноманітних аспектах: духовних, філософсько-етичних, юридичних, соціологічних, соціально-економічних, соціально-психологічних, індивідуально-психологічних, психічних, медико-біологічних, педагогічних.

Насильство щодо підлітків – це дії або бездіяльність, які застосовуються примусово однією стороною над іншою з метою фізичного, психічного, сексуального задоволення.

Зокрема, психічне (емоційне) насильство щодо підлітків – це будь-яка дія, що викликає у дитини стан емоційної напруги, піддаючи небезпеці віковий розвиток її емоційного життя. Фізичне насильство щодо підлітків – це навмисні дії, що викликають у них відчуття фізичного болю.

Соціокультурними детермінантами насильства щодо підлітків є нерозуміння суспільством насильства як соціальної проблеми; неефективна превентивна політика держави; відсутність у суспільній свідомості чіткої оцінки фізичних покарань, психічних образ; демонстрація насильства через засоби масової інформації; недосконале законодавство.

Особливо загрозливим є вплив насильства через екран (телевізійне насильство), вплив відеоігор, насильство через Інтернет тощо. Український телеглядач сцени агресії бачить у середньому кожні 16 хвилин, а в період з 19.00 до 23.00 цей умовний інтервал скорочується до 12 хвилин. Численні сцени погроз, насилля, громадського безпорядку на екрані постійно зростають. Найнебезпечнішим є те, що насильство має дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, напади депресії, помсти, наркотичну (алкогольну) залежність, відчуття відсутності допомоги, безнадійності або безсилля, брак самоповаги тощо. Підлітки починають вважати насильство припустимою моделлю поведінки і навіть способом розв’язання своїх проблем.

Прояви насильства у поведінці підлітків мають вікові, гендерні й індивідуальні особливості. Це спричинено труднощами і складнощами розвитку підлітка: його надмірною збудливістю, потребами у стихійно-груповому спілкуванні, критичному осмисленні себе і навколишніх, прагненні до протесту, особливістю природи підліткової агресивності (фізичної, вербальної, непрямої, негативізму), гендерними відмінностями та ін.

Виділено п’ять типів підлітків залежно від їх видів ставлень, системи цінностей, типів поведінки, видів і ступенів проявів агресії: активно-позитивний, пасивно-позитивний, ситуативно-нестійкий, пасивно-негативний, активно-негативний. Це дало можливість проаналізувати ситуації, що порушують процес особистісного становлення, створюють об’єктивні передумови для виникнення і прояву таких рис особистості, які стають основою її поведінки як об’єкта чи суб’єкта насильства (таблиця 1).

До першого типу (активно-позитивні) належить 14,5% підлітків. Це просоціально налаштовані учні, які є принциповими противниками насильства. Другий тип (26,1%) – пасивно-позитивні – відрізняються своєю байдужістю до поведінки однолітків і є потенційно спроможними скоїти насильницькі дії. Значна кількість підлітків – 31,2% відноситься до третього типу – ситуативно-нестійких. Вони, зазвичай, періодично скоюють насильницькі дії, потрапивши у відповідні ситуації. Четвертий тип – пасивно-негативні (таких 23,0%) часто скоюють насильницькі дії, проявляючи частіше психічну, ніж фізичну агресію. П’ятий тип – активно-негативний. Їхня кількість незначна – на 770 учнів таких виявилось 5,2%.