СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ІНТЕГРУВАННЯ МОЛОДІ З ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ОБМЕЖЕННЯМИ В СУЧАСНЕ СЕРЕДОВИЩЕ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, об’єкт, предмет, мету та завдання; визначено методи дослідження, сформовано гіпотезу та розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів; означено впровадження матеріалів дисертації на конференціях і наукових публікаціях; представлено структуру дисертації.

У першому розділі – «Проблеми розвитку та соціально-педагогічного інтегрування молоді з функціональними обмеженнями» – здійснено теоретичний аналіз сучасних підходів до дослідження проблеми інтегрування молоді з функціональними обмеженнями у соціальне середовище, з’ясовано суть термінів «інвалід», «молодь з функціональними обмеженнями», «інтеграція», «інтегрування», «соціально-педагогічне інтегрування»; розкрито основні напрями забезпечення процесу інтегрування молоді з функціональними обмеженнями, виявлено і здійснено аналіз законодавчої бази України, яка гарантує рівні можливості та умови життєдіяльності і саморозвитку молоді з функціональними обмеженнями, розроблено критерії і показники їхнього соціально-педагогічного інтегрування.

Термін «інвалід» розкривається вченими (І. Б. Іванова, А. Й. Капська, П. М. Таланчук, А. Г. Шевцов) по-різному: «люди з вадами фізичного та розумового розвитку», «хронічно хворі люди», «люди з патологічними станами», «аномальні», «неповноцінні», «люди зі спеціальними потребами», «діти з труднощами у навчанні», «люди з обмеженнями», «люди з обмеженими розумовими та фізичними можливостями», «люди з обмеженими психофізичними можливостями», «люди з функціональними обмеженнями», «люди, які перебувають в особливо складних i надзвичайних умовах», «люди з особливими потребами у розвитку». Різнопланове тлумачення поняття характеризує різні аспекти i підходи до вирішення проблем навчання, виховання, лікування, соціального захисту й реабілітації молоді з функціональними обмеженнями не лише в Україні, а й в усьому світі.

У законодавчих та нормативних актах, державних і галузевих статистичних документах існує визначення «інвалід – особа зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, зумовлює потребу в соціальній допомозі й посиленому соціальному захисті такої особи, а також вжиття з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав». Ми дотримуємося думки, що інвалідність – це проблема не лише інваліда, а суспільства, в якому людина не може виконувати ті чи інші функції порівняно зі здоровими людьми, а термін «людина з функціональними обмеженнями» меншою мірою травмує психіку молодих людей, підвищує їхню впевненість у собі, посилює «рівність» при інтегруванні у відкритий соціум та адаптації до умов нового середовища. Тому ми вважаємо, що термін «люди з функціональними обмеженнями» за даних обставин є найбільш прийнятним, суб’єктивно виправданим і вмотивованим умовами розвитку сучасного суспільства, і розуміємо поняття «людина з функціональними обмеженнями» як таке, що засвідчує повну або часткову втрату конкретною особою здатності чи можливості самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, орієнтації, контролювання своєї поведінки, виконання тих чи інших функції порівняно зі здоровими людьми внаслідок захворювання, травми або вроджених вад.

Стосовно ж поняття «інтегрування», то у сьогоденній практиці воно ще не знайшло широкого застосування, що значною мірою пов'язано з відсутністю достатньої розробленості відповідної законодавчої бази, а також кількості навчальних і реабілітаційних закладів та підготовлених фахівців – соціальних педагогів, хоча їхні функціональні обов'язки певною мірою розроблені і висвітлені в літературі. Аналіз суттєвого внеску у вирішення проблеми окреслення суті поняття «інтеграція» (О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Є. І. Холостова та ін.) засвідчує, що загальним недоліком у розгляді цього питання є відокремлення інтеграційного процесу від виконання інтеграційних заходів за місцем їхнього проведення. Застосування терміна «інтегрування» у зазначених вище авторів має істотні відмінності, що утруднює сприйняття його як однозначного визначення, тому, на нашу думку, інтеграція – це процес та результат становлення зв'язків, які забезпечують взаємозалежність елементів інтегрування і появу інтегративних якостей. А поняття «інтегрування» розкриває лише процес інтеграції і є вужчим поняттям.

Поняття «соціально-педагогічна інтеграція» ми розглядаємо як кінцевий результат, тобто як досягнення кінцевої цілі процесу, коли людина з функціональними обмеженнями входить у соціально-економічне життя суспільства і не відчуває себе дискомфортно. Водночас «соціально-педагогічне інтегрування» ми розглядаємо в дисертації як діяльність, що стосується як особистості спеціаліста, котрий сприяє процесу інтегрування, так і особистості інваліда, що включається в цей процес. Можна стверджувати, що соціально-педагогічне інтегрування – це процес, який являє собою динамічну систему, в ході якої здійснюється досягнення стратегічної цілі – відновлення соціального статусу інваліда, в результаті чого відбувається його включення в усі соціальні системи, інститути, соціуми й зв'язки, призначені для здорових людей, в основних напрямах життя й діяльності суспільства відповідно до віку й статі. Як підсумок, можна сказати, що це процес надання особі з функціональними обмеженнями реальних можливостей брати участь у всіх видах і формах соціального життя на рівні і разом з іншими членами суспільства в умовах, що компенсують їй відхилення в розвитку.

У першому розділі в теоретичному плані щодо діяльності держави і соціальних інститутів розглянуто напрями створення соціально-педагогічних умов для інтегрування людей з функціональними обмеженнями. Виявлено й обґрунтовано особливості та необхідні умови, що допомагають молоді з функціональними обмеженнями повноцінно функціонувати. Зокрема, доведено, що діяльність клубів спілкування може допомогти їм у перспективі оволодівати професією з урахуванням основної вади здоров'я молодої людини, рівня її адаптивності, здатності до інтеграції в сучасне середовище з урахуванням особистісних характеристик.

Інтегрування молоді з функціональними обмеженнями безпосередньо залежить від оточуючого середовища. Сучасне соціальне середовище відкрите, демократичне, соціально мобільне та динамічне. Таке соціальне середовище виступає детермінуючим фактором реалізації потреб молодого інваліда і є основною умовою розкриття його соціальної сутності як особистості. У процесі взаємодії середовище і молодь з функціональними обмеженнями здійснюють взаємний вплив один на одного. Сучасне соціальне середовище (соціальне середовище) включає в себе сукупність соціальних умов життєдіяльності людини, його головними чинниками є свідомість, діяльність і спілкування.

У практиці соціально-педагогічного інтегрування молоді з функціональними обмеженнями використовується низка базових документів світового співтовариства: Всесвітня декларація прав людини (1948), Декларація соцiального прогресу та розвитку (1969), Декларація про права розумово вiдсталих осiб (1971), Декларація про права iнвалiдiв (1975), Стандартнi правила забезпечення рiвних можливостей відносно інвалідів (1994). Міжнародні документи стали відправною точкою у розробці постанов і законів в Україні щодо захисту і підтримки інвалідів різної категорії, про що свідчать Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1994), Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення навчально-реабілітаційних центрів» (2000), Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів та проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю» (2002). Ці та інші законодавчі документи певною мірою сприяють реалізації Компенсаційної програми розв’язання проблем інвалідності, започаткованої ще у 1992 р. Саме законодавча база дозволила розробити систему соціального захисту інвалідів з урахуванням реальної ситуації в Україні, це стосується зокрема: пенсійного забезпечення, державного соціального страхування, соціальної допомоги, системи пільг та компенсацій як соціальної підтримки, фінансового забезпечення програм соціального захисту інвалідів, медичного забезпечення інвалідів, організації їхньої освіти та соціальної і професійної реабілітації тощо.

У розділі розглянуто особливості та напрями соціально-педагогічного інтегрування молоді з функціональними обмеженнями (соціальний, психологічний, фізичний, педагогічний) залежно від їхніх основних вад здоров’я, вікових особливостей та особистісних характеристик. Визначено закономірності соціально-педагогічного інтегрування.

У другому розділі – «Практика соціально-педагогічного інтегрування молоді з функціональними обмеженнями» – виявлено реальний стан проблеми інтегрування молоді з функціональними обмеженнями в Україні; обґрунтовано методи дослідження даного аспекту в соціальній педагогіці; визначено особливості проблем інтегрування цієї категорії молоді на основі аналізу медико-експертної документації; розкрито особливості організації процесу соціально-педагогічного інтегрування молоді з функціональними обмеженнями та виявлено соціально-педагогічні умови оптимізації даного процесу.

Для проведення експериментальної роботи нами використано ряд психологічних і педагогічних методик, які дозволили виявити реальний функціональний стан людей з функціональними обмеженнями, а саме: самооцінка сфер життєдіяльності за методом Б. Райна; методику К. Роджерса, Р. Даймонда (для оцінки рівня адаптованості); методику багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла; визначення якості життя за методикою В. Сєднєва, психометрії за тестом Рейтана. Комплексне соціологічне, психологічне, фізичне та педагогічне обстеження проводилося на базі клубу спілкування та професійно-реабілітаційного центру. За його результатами виявлено, що у молоді з функціональними обмеженнями на початку нашої роботи мали місце суттєві відхилення у певних сферах. Зокрема, під час первинного обстеження з’ясовано, що поряд зі зниженою самооцінкою власної соціальної сфери та соціально-економічного аспекту якості життя були знижені адаптивні характеристики. Дещо кращими з-поміж них виявилися результати перевірки молоді на «намагання домінувати», що свідчить про її позитивне ставлення до себе і власної ролі в соціумі.

В основу запропонованої моделі (рис.1) з соціально-педагогічного інтегрування покладено вітчизняний і зарубіжний досвід роботи з молоддю із функціональними обмеженнями, а також результати проведеного комплексного обстеження цієї категорії осіб і пошуку шляхів удосконалення технологій соціально-педагогічного інтегрування. Психолого-педагогічна складова була основою моделі соціально-педагогічної інтегрування молоді з функціональними обмеженнями і визначала оптимальне використання наявних у соціальне середовище можливостей інтеграційного потенціалу.

Послідовно висвітлено зміст і шляхи реалізації кожного із чотирьох напрямів інтегрування: соціального, психологічного, фізичного та педагогічного. Інтеграційні заходи розроблялись і періодично коригувалися в клубі спілкування за участю соціального педагога, психолога, волонтерів і відображалися в індивідуальних програмах соціально-педагогічної реабілітації.

Соціальне інтегрування здійснювалася через залучення молоді з функціональними обмеженнями до активної участі в роботі клубу взаємодопомоги та клубу за інтересами й передбачало сприяння покращанню їхніх умінь та навичок щодо соціально-побутового обслуговування, формуванню здорового способу життя, підвищенню соціальної активності, розширенню кола знайомств і сфери особистісних контактів, організації відпочинку та дозвілля, вирішенню гострих соціальних питань відповідно до законодавчої бази України.