У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми. Характеризується стан її наукової розробки, визначається мета, основні задачі, предмет, об’єкт та методологічні засади дисертаційного дослідження. Сформульовані наукова новизна, теоретичні та практичні результати, що були одержані автором.
Розділ 1. «Охорона праці як об’єкт правового регулювання» складається з трьох підрозділів, у яких досліджується поняття охорони праці та його багатоаспектність, право на належні, безпечні та здорові умови праці в системі соціальних прав особи, а також правове забезпечення цього права.
Підрозділ 1.1. «Поняття та значення охорони праці»присвячений з’ясуванню поняття охорони праці як багатогранного соціально-правового явища. Досліджуються, зокрема, концептуальні підходи щодо розуміння і трактування терміна «охорона праці» у різних його проявах. Наголошується, що воно може розглядатися в соціальному, економічному, технічному та юридичному аспектах.
Проаналізувавши погляди науковців, автор приходить до висновку, що науково-технічне розуміння охорони праці розкриває суть правил і норм, які визначають порядок поводження з устаткуванням і дотриманням відповідних технологій. Технічні правила є змістом юридичних норм з охорони праці, через те необхідно систематично переглядати та оновлювати технічні правила і норми на основі комплексних розробок науки, техніки і медицини.
Значну увагу у дисертації присвячено дослідженню охорони праці як різновиду суспільно-трудових відносин, що об’єктивно виникають під час виконання трудової функції працівниками для збереження їхніх життя, здоров’я і працездатності та забезпечуються і фінансуються роботодавцем.
Суспільні відносини охорони праці, що є предметом трудового права, формуються за рахунок відносин з дотримання працівником і роботодавцем технічних правил, норм, стандартів поводження із засобами виробництва, санітарно-гігієнічних вимог до умов виробництва й виробничого середовища та щодо розслідування й обліку нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Сюди належать також відносини з організації та фінансування охорони праці на виробництві й нейтралізації шкідливих впливів виробничого та психологічного характеру на працівників під час роботи.
Підрозділ 1.2. «Право на належні, безпечні і здорові умови праці в системі соціальних прав особи»містить всебічне дослідження відповідного конституційного права та розкриває його суть і зміст.
Особливу увагу в роботі приділено з’ясуванню сутності права на належні, безпечні та здорові умови праці. Наголошується, зокрема, що це право належать як до соціальних, так і до економічних прав. Адже нероздільність соціально-економічних прав засвідчується тим, що соціальна функція держави може здійснюватися в повному обсязі лише за умов високого рівня економічного розвитку, що дає змогу розумно перерозподіляти засоби та ресурси, зберігати свободу ринкової економіки та підприємництва.
Доводиться, що правова охорона повинна гарантувати не лише збереження продуктивності праці, а й сприяти довгому активному життю особи після припинення трудової діяльності з досягненням певного віку. Відтак запропоновано змінити вітчизняне конституційне положення «право на належні, безпечні та здорові умови праці» на поняття «право на сприятливі для життя і здоров’я умови праці». Обґрунтовується, що саме таке формулювання якнайкраще розкриває основну мету правового забезпечення суспільних відносин у сфері цілісної та комплексної охорони і захисту життя та здоров’я особи у процесі праці незалежно від того, чи впливають шкідливі та небезпечні чинники на зниження її професійної здатності до праці. Сприятливими умовами праці слід вважати єдність усіх чинників, за наявності яких здійснюється трудова діяльність особи, і які позитивно впливають на життя і здоров’я працюючих.
Юридичне поняття «умови праці» трактується як сукупність усіх чинників, що впливають на особу в процесі праці незалежно від підстав виникнення суспільно-трудових відносин і які характеризують оточення, в якому здійснюється трудова діяльність. «Умови праці» не можна пов’язувати лише із дотриманням технічних чи санітарно-гігієнічних нормативних положень. Вони є невід’ємними від такої його складової як створення комфортних, сприятливих психологічних умов для працівників. А тому відповідні психологічні чинники теж є складовою єдиного поняття «умови праці».
У підрозділі 1.3. «Юридична природа норм, що регулюють охорону праці»здійсненоаналіз охорони праці як сукупності правових норм і досліджено їх юридичну природу.
В цьому аспекті охорону праці пропонується розглядати у вузькому, широкому та надширокому значеннях.
У широкому значенні вона є сукупністю всіх норм трудового права, оскільки кожна з них спрямована на захист життя і здоров’я працівників. Таке розуміння охорони праці зумовлено тим, що зародження трудового права починалося саме з норм, спрямованих на формування професійної безпеки і збереження здоров’я та працездатності працівників. Тією чи іншою мірою норми всіх інститутів трудового права спрямовані на реалізацію конституційного права на охорону праці і сьогодні.
У надширокому розумінні охорону праці формують норми, що належать до декількох галузей вітчизняного права і встановлюють різні види відповідальності за завдання шкоди здоров’ю чи смерть працівника на виробництві, порушення вимог охорони праці, визначають порядок притягнення до відповідальності винних осіб та умови страхування і відшкодування в разі настання нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також інші норми, що хоча й виходять за межі трудового права та за своїм призначенням безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці, регламентують нагляд і контроль у цій сфері.
Що стосується вузького значення охорони праці, то це один з інститутів трудового права, який охоплює норми, що регулюють відносини зі створення безпечних і нешкідливих умов праці. Наголошується, що галузеву приналежність норм про охорону праці необхідно відмежовувати від сфери їх застосування. Те, що відповідні норми застосовуються для регулювання відносин, де використовується праця людини, зумовлено не комплексним характером інституту, який охоплює ці норми, а їх соціальним призначенням, що випливає безпосередньо із ч. 4 ст. 43 Конституції України.
У роботі пропонується інститут трудового права «охорона праці» перейменувати в інститут «професійної безпеки». Це дасть змогу відмежувати його від розуміння охорони праці у ширших аспектах, а також підкреслить юридичну природу цього інституту як норм, покликаних мінімізувати професійні ризики у трудових відносинах.
Розділ 2. «Правове забезпечення охорони праці» містить два підрозділи, що присвячені характеристиці нормативно-правових актів, які здійснюють правове регулювання відносин з охорони праці, а також пропонуються шляхи вдосконалення чинного законодавства у цій сфері.
Упідрозділі 2.1. «Конституція України та інші законодавчі акти, що регулюють відносини охорони праці»аналізуються правові акти, що регулюють відносини охорони праці. Зазначається, що в Україні створено доволі розгалужену нормативну базу у сфері забезпечення охорони праці. Однак деяка нестабільність, безсистемність, суперечливість законодавства, а подекуди й дублювання відповідних положень у різних нормативно-правових актах, відмінних за юридичною силою, зумовлюють неефективність правового забезпечення цієї сфери суспільних відносин.
Зазначається, що у системі законодавства про охорону праці існують акти, які ухвалюються органами соціального страхування. За своєю юридичною природою вони не належать до актів державних органів, але після реєстрації у Міністерстві юстиції України набувають ознак нормативності та застосовуються на рівні з іншими нормативними актами.
