КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОГРОЗИ АБО НАСИЛЬСТВА ЩОДО ПРАЦІВНИКА ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ (СТ. 345 КК УКРАЇНИ) Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито стан її наукової розробленості та зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт та предмет дослідження, сформульовано положення, що становлять наукову новизну роботи, висвітлено її емпіричну й методологічну основи, вказано на практичне значення отриманих результатів, наведено відомості щодо їх апробації.

Розділ 1 «Соціальна обумовленість криміналізації погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню соціально-історичних, кримінологічних факторів криміналізації погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу, а також наявного зарубіжного досвіду законодавчого врегулювання проблем кримінальної відповідальності за вказаний злочин.

У підрозділі 1.1 «Соціально-історичні фактори криміналізації погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу» висвітлено особливості становлення кримінально-правових засобів захисту працівників правоохоронних органів від насильства, пов’язаного з їх службовою діяльністю. Ґрунтуючись на аналізі низки пам’яток вітчизняного права, серед яких – Руська Правда, Литовські Статути, Соборне Уложення 1649 р., Артикул військовий 1715 р., Права, за якими судиться народ малоросійський 1743 р., Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., Кримінальне уложення 1903 р., ряд джерел права революційного періоду, а також Кримінальні кодекси 1922, 1927, 1960 років – здійснено періодизацію ґенези законодавства про кримінальну відповідальність за погрозу чи насильство щодо працівника правоохоронного органу. Зокрема, виділено сім етапів: 1) XI-XVII ст.ст. – становий характер кримінально-правового захисту працівників органів з функціями, наближеними до правоохоронних; 2) XVIIІ – початок ХХ ст. – законодавче закріплення казуїстично розширеного переліку ознак об’єктивної сторони погрози або насильства щодо працівників правоохоронних органів; 3) 1922-1927 рр. – дія КК УСРР 1922 р., положення якого спираються на завдання захисту новоствореного політичного режиму від проявів контрреволюції та не містять окремого кримінально-правового захисту працівників правоохоронних органів проти насильницького впливу на них; 4) 1927-1960 рр. – первинна диференціація складів досліджуваного злочину за ознаками об’єктивної та суб’єктивної сторони; 5) 1960-1990 рр. – спрощення системи кримінально-правової охорони працівників правоохоронних органів; 6) 1990-2001 р. – законодавче закріплення основних конститутивних ознак погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу; 7) 2001 р. й до сьогоднішнього дня – період чинності КК України від 05 квітня 2001 р. Надається змістовна характеристика кожного з етапів.

Зроблено висновок про залежність обсягу спеціального кримінально-правового захисту працівників правоохоронних органів від рівня розвитку державного апарату в цілому, диференціації його функцій, інституціоналізації правоохоронних відносин, поступового усвідомлення їх соціального значення.

Підрозділ 1.2 «Кримінологічні фактори криміналізації погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу» присвячений дослідженню передумов криміналізації погрози або насильства щодо працівника правоохоронних органів шляхом виявлення, узагальнення та оцінки кількісних і якісних показників множини злочинів означеної категорії.

Аналіз емпіричних даних щодо рівня, динаміки, структури злочинів, передбачених ст. 345 КК України за період з 2002 по 2011 рр. виявив нестійку тенденцію їх відтворення. З 2002 й до 2009 року включно відмічалося поступове зростання рівня, хоча і з різними темпами приросту, що в цілому відповідало загальним закономірностям відтворення злочинності в Україні. Від 2010 року фіксується зниження рівня погроз або насильства щодо працівників правоохоронних органів. В цілому ж зберігається досить високий рівень (середній рівень ряду за десять років складає 584 злочини) із середнім темпом приросту 2,7 %. Разом з тим ці злочини характеризуються високим рівнем латентності, який становить приблизно 85-90 %.

93 % всіх злочинів, передбачених ст. 345 КК України вчиняються щодо працівників ОВС: 28,6 % – проти працівників підрозділів ДАІ, по 19 % – проти дільничних інспекторів, а також патрульно-постової служби, 11,9 % – проти Державної служби охорони МВС, 9,5 % – проти співробітників підрозділів кримінальної міліції, 2,6 % – проти працівників підрозділу «Беркут», 2,4 % – проти слідчих ОВС. Ще в 2,4 % випадків потерпілими від цього злочину ставали працівники прокуратури, у 2,3 % випадків – Державної пенітенціарної служби України, 1,2 % – органів рибоохорони, 1,1 % – органів лісової охорони.

Аналіз географії відтворення злочинів, передбачених ст. 345 КК України, виявив рівномірність їх поширення із незначним переважанням у Київській, Харківській, Донецькій, Одеській, Запорізькій областях та АР Крим. 79 % всіх випадків погроз або насильства щодо працівників правоохоронних органів було вчинено в містах та селищах міського типу.

Кожен третій випадок погрози або насильства щодо працівників правоохоронних органів вчиняються у стані алкогольного сп’яніння, кожен п’ятий – раніше судимою особою.

Означені показники наочно демонструють наявність реальної суспільної небезпечності, істотного поширення погроз та насильства щодо працівників правоохоронних органів України та, відповідно, потребу в існуванні кримінально-правової заборони вказаних діянь як невід’ємного елемента в системі правових гарантій правоохоронної діяльності.

У підрозділі 1.3 «Досвід зарубіжних країн із питань кримінальної відповідальності за погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу» досліджується законодавство про кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо працівників правоохоронних органів у країнах постсоціалістичної, романо-германської та англосаксонської правової сім’ї.

Для країн пострадянського правового простору характерним є наявність окремої спеціальної норми, яка передбачає відповідальність за досліджуваний злочин, чітко відмежовуючи його від опору працівникові правоохоронного органу чи від втручання в його діяльність. Разом з тим, законодавство Росії, Республіки Білорусь, Грузії відрізняється від КК України в контексті порушеної проблематики. Виявлено низку положень, вартих до запозичення та впровадження до ст. 345 КК України, а саме: розширення переліку потерпілих через заміну вузького поняття «близькі родичі» на «близькі особи»; деталізація мети злочину; запровадження кваліфікуючої ознаки «за попередньою змовою групою осіб» тощо.

Для законодавства країн романо-германської правової сім’ї (за винятком ФРН) характерним є, по-перше, визнання об’єктом погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу його життя та здоров’я, по-друге, суттєва диференціація ознак складу злочину за різними статтями залежно від способів, обстановки його вчинення і т.п.; по-третє, певна надлишковість нормативної фіксації ознак суб’єктивної сторони складу досліджуваного злочину.

В англосаксонському кримінальному праві (США, Австралія, Аргентина) не виділяється окремий склад злочину про погрозу або насильство за критерієм належності потерпілого до працівників правоохоронних органів. Закріплюється узагальнена законодавча конструкція кримінально-правового захисту публічних службовців, до категорії яких зараховано також і правоохоронців (однак, не потрапляють близькі їм особи, що не властиво для країн постсоціалістичної правової сім’ї), враховуючи юридичну природу їх служби.

Розділ 2 «Юридичний аналіз складів злочинів, передбачених ст. 345 КК України» присвячений вивчено об’єктивних та суб’єктивних ознак складів погрози або насильства щодо працівників правоохоронного органу.

У підрозділі 2.1 «Кримінально-правова характеристика об’єктивних ознак складів злочинів, передбачених ст. 345 КК України» досліджується родовий об’єкт злочинів, розміщених в Розділі ХV Особливої частини КК України, а також безпосередні об’єкти злочинів, передбачених ст. 345 КК України, надається характеристика потерпілого та ознак об’єктивної сторони складів злочинів. Підрозділ складається з двох пунктів.

В пункті 2.1.1 «Характеристика об’єкту та потерпілого від погрози або насильства щодо працівника правоохоронних органів» на основі критичного аналізу існуючих в науці позицій щодо визначення родового об’єкта злочинів, об’єднаних в межах Розділу ХV Особливої частини КК України, а також, ґрунтуючись на результатах наявних досліджень безпосередніх об’єктів окремих злочинів з числа останніх, в висунуто положення щодо визнання родовим об’єктом суспільних відносин у сферах правоохоронної та адміністративної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян і фізичних осіб, офіційного документообігу та виконання цивільно-правових зобов’язань.

Під основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 345 КК України запропоновано визнати суспільні правоохоронні відносини. Під обов’язковим додатковим об’єктом злочину, передбаченого ст. 345 КК України пропонується розуміти суспільні відносини у сфері забезпечення особистої недоторканості та здоров’я працівника правоохоронного органу та (або) його близьких родичів, та (або) відносини у сфері забезпечення недоторканості власності зазначених осіб.

Запропоновано та обґрунтовано вичерпний перелік потерпілих від злочину, передбаченого ст. 345 КК України, який об’єднує в собі три групи осіб: а) працівники правоохоронних органів; б) державні виконавці; в) члени сім’ї та інші близькі працівникові правоохоронного органу особи.

На основі структурно-функціонального аналізу правового становища правоохоронних органів в Україні надається вичерпний перелік правоохоронних органів та, відповідно, можливих потерпілих від злочину, передбаченого ст. 345 КК України.