ПРЕЗУМПЦІЇ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, характеризується її зв'язок з науковими планами та програмами, визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про апробацію результатів і публікації.

Розділ 1. «Історико-правова та теоретико-правова характеристика правових презумпцій в адміністративному праві», який містить три підрозділи, присвячено характеристиці адміністративного права як сфери об’єктивізації презумпцій, дослідженню поняття правових презумпцій, їх основних властивостей, співвідношенню із суміжними правовими поняттями, особливостям правових презумпцій в адміністративному праві, а також ґенезі правових презумпцій та історіографії дослідження їх потенціалу у вітчизняній правовій, у т.ч. адміністративно-правовій, доктрині.

У підрозділі 1.1. «Адміністративне право як сфера об'єктивізації презумпцій» на підставі опрацювання різноманітних наукових, навчальних, публіцистичних галузевих джерел різних історичних періодів розглядається адміністративне право як найоб’ємніша, наймобільніша, поліструктурна галузь національного права, зосереджується увага на докорінному оновленні його сутності, призначення, зростанні його провідної ролі в умовах сучасних вітчизняних реформаційних правотворчих та державотворчих процесів. У роботі простежується ґенеза відповідної галузі від поліцейського права, права управління, права державного управління, радянського адміністративного права (наприклад, роботи І. Андреєвського, А. Єлістратова, В. Кобалевського, Ю. Козлова, Р. Васильєва, О. Луньова, О. Якуби, В. Манохіна та ін.) до сучасного адміністративного права, адміністративного права нового зразка (к. ХХ – поч. ХХІ ст.) (наприклад, роботи В. Колпакова, О. Кузьменко, С. Стеценко, Ю. Битяка, С. Ківалова, Т. Коломоєць, О. Миколенко, В. Гаращука та ін.) із оновленим термінологічним галузевим апаратом, переходом від «державоцентриського» (інтереси держави на першому місці, існування людини для держави) до «людиноцентриського» (інтереси людини на першому місці, існування держави для людини) його призначення, визнанням приватної особи в якості основного суб’єкта адміністративно-правових відносин та призначенням суб’єктів публічного адміністрування, яке полягає у створенні необхідних умов для реалізації та захисту прав, свобод та законних інтересів відповідної особи.

Автором аналізуються, в т.ч. критично, наявні доктринальні, в т.ч. новітні, підходи до виокремлення ознак галузі права взагалі й адміністративного права зокрема, їх кількості, назв. Поряд із традиційним, характерним переважно для джерел т.з. «радянського періоду» виділенням предмету і методу правового регулювання як ознак адміністративного права як галузі права, дисертантом звертається увага й на існування інших доктринальних аналогів: одноелементної моделі ознак відповідної галузі (виділення в якості ознаки лише предмету правового регулювання, або ж визнання його базовим), багатоелементної моделі із розмаїттям зовнішніх форм її виразу (інколи навіть надмірної кількості штучно виділених ознак) із висвітленням авторської позиції дисертанта щодо кожної із моделей та аргументацією доцільності виділення авторського варіанту. В якості ознак адміністративного права як галузі пропонується виділяти: предмет правового регулювання, метод правового регулювання, принципи, систему галузі права, систему законодавства, подається детальний аналіз кожної з них, виділяється їх специфіка в т.ч. висвітлюється власна позиція щодо доцільності вдосконалення потенціалу кожної ознаки з формулюванням конкретних пропозицій(щодо розширення предмету галузі; визнання змішаної правової природи методу відповідної галузі із посиленням засад диспозитивності; одночасного розгляду системи адміністративного права із її поділом на підгалузі, інститути, норми, а також умовним розподілом на Загальну, Особливу та Спеціальну частини; збільшення та модифікації змісту принципів європейського адміністративного права; систематизації, (перш за все кодифікації адміністративного законодавства). Дисертантом запропоновано авторське визначення адміністративного права як сфери об’єктивізації презумпцій.

У підрозділі 1.2. «Поняття правових презумпцій, їх ознаки, співвідношення із суміжними правовими поняттями. Особливості презумпцій в адміністративному праві» автором з урахуванням результатів аналізу словниково-енциклопедичної, загальнотеоретичної та галузевої правової різноманітної джерельної бази зазначається, що правові презумпції (від лат. presumptio – припущення) – це закріплені в законодавстві припущення про певні факти, що мають значення, які вважаються істинними, доки не буде підтверджено протилежне. Це абстрактні поняття, явища, що мають індуктивний характер, суттєвою властивістю яких є припустимість. Урахування загальнотеоретичних правових положень (наприклад, роботи О. Скакун, П. Рабіновича, В. Копейчикова, М. Цвіка та ін.), а також галузевих (наприклад, роботи О. Гаргат-Українчук, В. Масюка, В. Феннича, М. Коржанського, І. Трєщової, Д. Суханової та ін.) і фрагментарних спеціалізованих адміністративно-правових доктринальних аналогів дозволило дисертанту зробити висновок про можливість розгляду правових презумпцій у вузькому (припущення про факт) і широкому (припущення про факт і його правові наслідки)розумінні, запропонувати власний перелік їх ознак, функцій (регулятивна, охоронна, процесуальна), їх класифікаційний розподіл із використанням різних критеріїв. Так, за фактом правового закріплення дисертантом виділяється: правові та неправові презумпції, за можливістю спростування: спростовні та неспростовні, за змістом (характером) правового регулювання: матеріально-правові, процедурно-правові; за сферою дії: галузеві, підгалузеві, інституціональні. Для повнішого з’ясування ресурсу, усунення термінологічного помилкового ототожнення пропонується їх співвідношення із суміжними правовими поняттями (правовими фікціями, правовими аксіомами, правовими преюдиціями). Правові презумпції та правові фікції попри їх певну схожість, пропонується розмежовувати за способом утворення (фікція виступає в якості прийому мислення, коли реально неіснуюче видається за наявне і навпаки, вона слугує суто прагматичним цілям; в основі презумпцій лежить індукція, моделювання, коли ймовірність явища не достатньо велика), залежно від завдання та функції (для фікцій функція подолання невизначеності є основною, для презумпцій - ні), по відношенню до процесу доказування (резюмування є, по суті, пізнавальним процесом), за формою виразу у правових нормах (фікції, на відміну від презумпцій, рідко отримують із правових нормах «непрямі вираження»). Фікції завжди виражені імперативно, тоді як презумпції можуть бути як імперативними, так і диспозитивними. Порівняння правових аксіом та правових презумпцій дозволило дисертанту зазначити, що, якщо правові презумпції можуть бути спростовними і неспростовними, правові аксіоми не можуть бути спростовані за жодних обставин, закріплюються у нормах права, набувають регулятивного закріплення, відображають вже встановлені, достовірні знання. Правова презумпція відрізняється від правової преюдиції в залежності від можливості нівелювання припущення й ступеня ймовірності. Преюдиція, на відміну від презумпції, виникає лише тоді, коли є вже вирішена справа, питання, що містить ті факти, які повинні розглядати у справі (питанні), що вирішується. Преюдиція припускає достовірні висновки у справі, вона є незаперечною, тоді як презумпція є спростовною. У роботі обґрунтовується можливість виділення презумпцій в адміністративному праві, специфіка яких зумовлена особливістю самої галузі, й формулюється їх авторське визначення та перелік специфічних ознак.

У підрозділі 1.3. «¥åíåçà ïðàâîâèõ ïðåçóìïö³é òà ³ñòîð³îãðàô³ÿ ¿õ äîñë³äæåííÿ ó â³ò÷èçíÿí³é ïðàâîâ³é, ó ò.÷. àäì³í³ñòðàòèâíî-ïðàâîâ³é äîêòðèí³» йдеться про достатньо тривалу історію формування правових презумпцій в цілому, ще з часів звичаєвого права, римського права, різний ступінь інтересу правничої наукової(наприклад, роботи В. Бабакіна, Ю. Власова, О. Зайчука, А. Колодія, О. Мурашина, Р. Огірка, Н. Оніщенко, Н. Пархоменко, О. Скакун, О. Тихомирова та ін.), в т.ч. вітчизняної, спільноти та законодавця до дослідження та законодавчого закріплення їх феномену, обумовлений різними, в т.ч. соціально-політичними, обставинами. Поряд із наявністю ґрунтовних загальнотеоретичних, у т.ч. іноземних, галузевих (перш за все, кримінально-правового, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального блоків) тематичних доктринальних досліджень відзначається відсутність спеціалізованих адміністративно-правових аналогів. Автором формулюється висновок про загальний фрагментарний інтерес вчених-адміністративістів до потенціалу презумпцій в адміністративному праві, переважне зосередження уваги лише на окремих презумпція (презумпції невинуватості, презумпції знання закону, презумпції відповідності займаній посаді, презумпції особистої свободи людини, презумпції обов’язковості надання управлінських послуг, презумпції правомірності дій чи бездіяльності й вимог суб’єкта звернення тощо), їх окремих ознаках (наприклад, роботи О. Бандурки, Д. Лук’янця, О. Миколенка, В. Колпакова, І. Сіліча, М. Тищенка, В. Тимощука, В.Бевзенка, О. Яцун та ін.) в контексті дослідження більш змістовної проблематики. Детальний аналіз наявних джерел дозволив умовно виділити чотири етапи в історіографії дослідження презумпцій в адміністративному праві, визначити специфіку кожного з них, а також виявити чітку тенденцію до спеціалізації галузевих правових досліджень, поглиблення наукового інтересу до феномену презумпцій в адміністративному праві (виділення нових різновидів, порівняльно-правові дослідження тощо), яку варто зберегти задля дотримання принципу науковості нормотворчої діяльності, формулювання її новітнього наукового фундаменту.

Розділ 2. «Характеристика презумпцій у складових адміністративного права», який містить три підрозділи, присвячено дослідженню правових презумпцій в окремих складових адміністративного права, а саме: в адміністративно-деліктному праві, адміністративному судочинстві, публічному адмініструванні та адміністративно-процедурному праві.

У підрозділі 2.1. «Презумпції в адміністративно-деліктному праві» обґрунтовується доцільність, з урахуванням існуючої доктринальної дискусії, в т.ч. й новітніх положень, розгляду адміністративно-деліктного права в якості підгалузі адміністративного права (а не галузевого інституту і не самостійної галузі права), для позначення якої слід використовувати узагальнюючий термін (задля усунення термінологічної плутанини) «адміністративно-деліктне право»(замість одночасного використання двох термінів «адміністративно-деліктного права» й «адміністративно-деліктний процес», хоча достатньо дискусійним взагалі видається можливість використання щодо позначення останнього слова «процес»), яким би охоплювалися матеріально-правові і процедурні норми, покликані регулювати суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі вчиненням адміністративного проступку та притягненням винної особи до адміністративної відповідальності. У роботі звертається увага на наявність значної кількості презумпцій в адміністративно-деліктному праві, хоча найбільший інтерес вчених-адміністративістів і законодавця концентрується (знову ж таки не в повному обсязі) лише на презумпції невинуватості (як правило, фізичної особи)і на підтвердження цього дисертантом наводяться положення робіт О. Бандурки, Д. Лук’янця, В. Колпакова, О. Сітковського, Р. Калюжного, А. Комзюка, О. Костенко, В. Біленка та ін. Аналіз різноманітних наукових, нормативних, навчальних, у т.ч. зарубіжних, джерел дозволив дисертанту поряд із вищезазначеною виділити й інші презумпції в адміністративно-деліктному праві: презумпцію знання адміністративно-деліктного законодавства, презумпцію психічного здоров’я особи, презумпцію неделіктоздатності особи віком до 16 років тощо, з’ясувати їх специфіку (запропонувавши авторський перелік особливостей), детально проаналізувати їх і сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення доктринального дослідження та нормативного закріплення їх ресурсу.