РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ ДО ВИВЧЕННЯ МАТЕМАТИКИ ЗАСОБАМИ ІСТОРІЇ НАУКИ Автореферат

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито стан її розробленості, сформульовано об’єкт, предмет, визначено загальну мету та завдання. Розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, охарактеризовано методи дослідження. Наведено відомості про зв’язок роботи з науковими планами та програмами, особистий внесок автора, експериментальну базу дослідження, апробацію і впровадження результатів, публікації за темою дисертації, обсяг і структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретичні основи проблеми дослідження” на підставі вивчення психолого-педагогічної літератури розглянуто різні підходи до тлумачення поняття “пізнавальний інтерес”, визначено його психологічну природу, виокремлено види, функції, стадії розвитку, а також психолого-педагогічні особливості розвитку пізнавального інтересу учнів різних вікових груп, теоретично обґрунтовано джерела розвитку пізнавального інтересу, структуровано та створено схематичну модель форм включення історизмів у процес вивчення математики учнями основної школи.

Поняття “інтерес” складне і багатогранне, а тому має багато різних трактувань у психологічній і педагогічній літературі. Можна виокремити чотири різні підходи до його трактувань:

1) форма прояву вибіркового ставлення особистості до об’єкта, що визначається його життєвою важливістю і емоційною привабливістю. Цей підхід показує, що інтерес має вибірковий характер, виражається спрямуванням уваги на об’єкт певного роду, на його пізнання;

2) з позиції емоцій він визначається як позитивна емоція, яка переживається людиною частіше, ніж інші емоції. Тісний зв’язок між емоцією інтересу і функціями мислення, пам’яті, сприймання підкреслює важливість розвитку пізнавального інтересу у школярів до вивчення предметів, зокрема математики. Учень не в змозі вивчати предмет, якщо він не викликає в нього інтересу;

3) це глибинний внутрішній мотив, який утворюється на властивій людині вродженій пізнавальній потребі. Наявність пізнавального інтересу у школярів є індикатором того, що їх діяльність вмотивована, а, отже, навчальний процес організований і протікає методично правильно;

4) це свідома направленість людини на задоволення важливої для неї потреби.

Ці чотири підходи до визначення поняття “інтерес” розкривають не тільки розуміння сутності цього поняття, але й процесу його розвитку. Так, спочатку у школяра виникає пізнавальна потреба, яка усвідомлюється ним, після чого виникає внутрішня мотивація, яка і породжує виникнення інтересу до пізнавальної діяльності.

Якісні характеристики інтересу уможливлюють виокремлення його окремих видів. Інтереси поділяють за змістом (пізнавальний, соціальні, духовні, матеріальні, до певної діяльності), за метою (безпосередній, опосередкований), за стійкістю (стійкі, нестійкі), за направленістю (вузькі, широкі, поверхневі, глибокі), за рівнем сформованості (аморфний, біфокальний), за рівнем дієвості (пасивні, активні) тощо.

Оскільки інтерес до пізнавальної діяльності виступає відправною точкою, що стимулює весь процес навчання та сприяє кращому засвоєнню знань учнів з математики зокрема, тому у нашому дисертаційному дослідженні розглядаємо пізнавальний інтерес як окремий вид інтересу, а саме інтерес до змісту навчально-пізнавальної діяльності, до процесу набуття знань, до науки тощо.

Пізнавальний інтерес є поліфункціональним. Його функції тісно переплітаються та співвідносяться з функціями процесу навчання школярів. У психології виділяють такі функції: біологічну, мотиваційну, соціальну; у дидактиці – освітню, розвиваючу, виховну. За умови реалізації всіх цих функцій під час навчання учень виступає суб’єктом навчально-пізнавальної діяльності.

Проблема формування і розвитку пізнавального інтересу учнів різних вікових груп була і залишається однією з важливих проблем у психологічній та педагогічній науках та практичній діяльності загальноосвітніх навчальних закладів. Педагоги минулих століть та сьогодення розглядають пізнавальний інтерес як один із головних факторів всебічного розвитку особистості і тому надають особливого значення дослідженню змісту цього поняття, шляхам його формування і розвитку.

Вивчення психофізіологічних особливостей учнів основної школи показало, що підлітковий вік є найбільш сприятливим для розвитку їх пізнавального інтересу. У психологічній літературі зазначається, що уважність виступає індикатором інтересів та переваг підлітків. Максимально стійка увага може зберігатися впродовж 10 – 15 хв. Короткочасні послаблення уваги дають змогу зробити маленьку перерву в зосередженості і допомагають зберегти увагу протягом 45 хв. і більше. Цю психологічну особливість уваги школярів бажано використовувати для визначення ефективності структури уроку. Учитель математики такі невеличкі перерви на уроках може заповнити екскурсами в історію математики.

У навчальній діяльності пізнавальний інтерес учнів основної школи проходить три стадії: зацікавленості, допитливості, пізнавального інтересу.

Одним із способів привернення уваги учнів до навчання математики є збудження пізнавального інтересу до неї. Робити це можна по-різному. Зокрема, використовувати у навчальному процесі:

§ дидактичні ігри (імітаційні, рольові, ситуаційні, ігри-змагання, естафети, математичні турніри, лото, доміно, конструювання тощо);

§ зв’язки математики (з іншими науками, природою, технікою, космосом, виробництвом, мистецтвом тощо);

§ елементи історії науки (історичні задачі, біографії і портрети вчених-математиків, історичні довідки, софізми, відомості про історію розвитку математичної мови тощо);

§ цікавий матеріал (проблемні ситуації, задачі з несподіваною відповіддю, задачі-жарти, задачі у віршах, задачі з цікавим змістом, завдання на увагу тощо).

На основі праць психологів, педагогів і методистів, власного досвіду, теоретичних та практичних розробок і педагогічного досвіду вчителів-практиків нами розроблено систему джерел збудження пізнавального інтересу учнів до вивчення математики та побудовано схематичну модель цієї системи (рис. 1). Вона містить 4 взаємопов’язані компоненти:

1) зміст навчального матеріалу; 3) особистість учителя;

2) організація процесу навчання; 4) особистість учня.