МЕТОДИКА ВДОСКОНАЛЕННЯ НАВИЧОК ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ ТЕКСТУ В СТУДЕНТІВ ФІЛОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, об’єкт, предмет, сформульовано завдання, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну й практичне значення роботи, подано інформацію про впровадження, апробацію та достовірність одержаних результатів.

У першому розділі – „Теоретичні засади методики вдосконалення навичок лінгвістичного аналізу тексту в студентів філологічного факультету” – висвітлено лінгвістичні, психологічні та лінгводидактичні засади вдосконалення навичок ЛАТ у студентів-філологів; з’ясовано, обґрунтовано й уточнено сутність понять „текст”, „аналіз”, „лінгвістичний аналіз тексту”; названо підходи, закономірності, принципи, методи, прийоми й засоби вдосконалення навичок ЛАТ.

Аналіз поняття „текст” засвідчив, що в межах лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики текст розглядають по-різному: одиниця писемного мовлення (М. Бахтін, І. Гальперін, В. Мельничайко), продукт усного мовлення (О. Біляєв, О. Гойхман, І. Зимня, І. Ковалик, Т. Ладиженська, І. Синиця, Н. Сологуб, М. Стельмахович), відрізок усного чи писемного мовлення (Д. Баранник, Н. Валгіна, С. Єрмоленко, Т. Єщенко, Л. Мацько, М. Пентилюк), будь-яке завершене мовне утворення (І. Кочан), монологічна одиниця (Д. Баранник, С. Єрмоленко, А. Коваль), діалогічна одиниця (Л. Виготський, М. Жинкін, І. Зимня), складний комунікативний механізм, посередник комунікації (О. Селіванова) тощо. Тому багатоаспектність самого феномену тексту диктує й багатоаспектність його характеристики.

У системі навчання мови дослідники визначили текст як основний засіб, продукт мовленнєво-мисленнєвої діяльності, що має стилетвірний характер і забезпечує ефективне засвоєння мовних явищ, наочно показуючи їх функціювання.

На основі узагальнення різних підходів до розуміння тексту, його видів, типів, категорій, законів текстотворення, основних одиниць та мовних засобів міжфразного зв’язку визначено їх взаємодоповнюваність і взаємозалежність, що спонукало запропонувати уточнене визначення поняття текст як мовленнєву усну чи писемну, монологічну або діалогічну (полілогічну) послідовність мовних одиниць, що характеризується змістовою та структурною завершеністю, інформаційною насиченістю, жанровою і стильовою належністю й складається з речень, об’єднаних між собою тематично й за допомогою засобів зв’язку.

Опрацювання наукових студій дозволило стверджувати, що поняття аналіз науковці тлумачать по-різному: засіб, за допомогою якого вивчають будову явища, виокремлюють суттєве й таким чином досліджують весь об’єкт; процедуру, під час якої розчленовані компоненти розглядають у цілісності та у взаємозв’язках у межах тексту; метод наукового дослідження, що вивчає складне ціле за допомогою розкладу явища на складові частини. Аналіз як метод наукового дослідження зумовлює аналіз як метод навчання в лінгводидактиці. Із цього випливає, що аналіз виконує низку взаємопов’язаних функцій: розчленовує складне ціле на частини; виявляє будову, структуру досліджуваного явища; зводить складне до простого; розглядає кожну частину у взаємозв’язку в тексті; відокремлює в структурі цілого суттєве від несуттєвого. Ці функції виявляють себе в процесі виконання ЛАТ, оскільки текст умовно поділяємо на частини, досліджуючи й пізнаючи їхню будову, семантику та інші показники в тісному взаємозв’язку із цілим текстом. Розпад цілого на певні елементи дозволяє поставити питання про значущість і функції кожного елемента, внесок у загальний зміст.

Розуміємо ЛАТ не як механічне розчленування тексту, у результаті якого губиться вся його система, а як діалектичний аналіз, спрямований на діалектичний синтез, що дає змогу відчути підпорядкованість усіх мовних одиниць загальному тону тексту.

Оскільки лінгвістичний аналіз є методом дослідження мовних одиниць, мовних явищ і процесів, він застосовується до тексту як найвищої мовної одиниці комунікативного рівня.

Установлено, що в науці немає одностайності в розумінні терміна лінгвістичний аналіз тексту, тому його вживають у таких значеннях:

а) метод навчання мови (О. Горошкіна, Є. Дмитровський, В. Мельничайко, А. Нікітіна, М. Пентилюк, Л. Рожило, О. Текучов, Л. Федоренко та ін.);

б) різновид вправ (О. Біляєв, Ф. Буслаєв, М. Кульман, В. Мельничайко, Г. Передрій, С. Чавдаров та ін.);

в) засіб навчання (О. Власенков, М. Пльонкін та ін.);

г) вид навчально-мовних умінь і навичок (Т. Донченко).

Уважаємо ЛАТ методом навчання, що забезпечує розуміння функцій мовних одиниць у мовленні, оскільки в процесі його застосування формуються й удосконалюються вміння та навички, а також усі види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), і реалізуються всі функції навчання (освітня, розвивальна, виховна, спонукальна, контрольно-корекційна тощо), які активізують творче мислення й пізнавальну самостійність студентів.

Основне завдання ЛАТ – з’ясування системи категорій тексту, визначення мовних складників змісту й форми, висвітлення різновидів зв’язку між окремими частинами, виявлення системи співфункцій усіх мовних одиниць та їхніх категорій, тобто з’ясування того, наскільки мовне оформлення відповідає змістові й цільовому призначенню. Це дозволяє привчати студентів уважно ставитися до кожної мовної одиниці, зосереджувати свою увагу не тільки на змісті, а й на формі.

Доведено, що вдосконалення навичок ЛАТ спирається на такі психологічні чинники: активне мислення, увага, пам’ять, уява, уміння та навички. Рецептивні види мовленнєвої діяльності регулюють правила сприймання мовлення. Результатом процесу сприймання є розуміння, тому методика ЛАТ спирається на механізми читання, осмисленого сприймання й розуміння текстів.

Удосконалення навичок ЛАТ передбачає врахування лінгводидактичних засад. Основними підходами визначено функційно-стилістичний, комунікативно-діяльнісний, соціокультурний, компетентнісний, особистісно орієнтований. Дотримання підходів забезпечить розкриття сутності мовних одиниць, особливостей їх використання та функційного навантаження, а усвідомлення підходів є підґрунтям методичної майстерності майбутнього вчителя-словесника.

На підставі закономірностей (постійна увага до кожної мовної одиниці в тексті, її розуміння, уміння визначати її функції; здатність відрізняти текст від не-тексту; розуміння типу мовлення й особливостей текстів різних стилів; розуміння міжфразних зв’язків і способів їх виділення; розвиток мовного чуття, дару слова; здатність засвоювати мовні норми, комунікативні якості мовлення) окреслено загальнодидактичні (науковості, доступності, зв’язку теорії з практикою, систематичності й послідовності, свідомості, наступності навчання, перспективності знань, умінь і навичок, єдності навчальної й дослідницької діяльності студентів, принцип міжпредметних і внутрішньопредметних зв’язків) і специфічні принципи вдосконалення навичок ЛАТ у студентів-філологів (текстоцентризму, професійної комунікативної спрямованості, домінувальної ролі вправ).

Наше дослідження вимагає визначення методів навчання, серед яких найбільш ефективними вважаємо такі, що активізують навчально-творчу та наукову діяльність студентів-філологів. Спираючись на праці методистів, ми виділили основні й специфічні методи. До основних відносимо аналіз і спостереження над мовними особливостями тексту, метод вправ, дослідницький метод, проблемно-пошуковий. До специфічних – інтерактивний метод. Зазначені методи тісно взаємодіють між собою і сприяють удосконаленню навичок ЛАТ у студентів-філологів.

Основною формою реалізації ЛАТ є вправи, що складаються з послідовних дій та операцій, виконуються багаторазово з метою набуття необхідних практичних умінь і навичок, тому вони є методом навчання. У роботі ми використали класифікацію вправ з розвитку зв’язного мовлення, запропоновану Т. Ладиженською. Підґрунтя класифікації склали такі способи діяльності студентів: аналіз, перебудова мовного матеріалу і створення висловлювань. На цій основі виділили вправи: інформаційно-рецептивні, аналітичні, реконструктивні, конструктивні. У межах нашого дослідження віддали перевагу аналітичним вправам. Отже, вправи – це складова частина в засвоєнні й удосконаленні знань, у виробленні вмінь і навичок ЛАТ, це своєрідний вид пізнавальної діяльності.

Важлива роль у вдосконаленні навичок ЛАТ належить засобам навчання: навчальні посібники, дидактичний матеріал (дібрані тексти, збірники вправ, довідники, словники), наочність, мультимедійні дошки, комп’ютерні програми. Основними формами навчання визначено лекції, практичні заняття, науково-дослідну роботу. Запроваджена кредитно-модульна система навчання передбачає активну самостійну та індивідуальну роботу студентів, покликану зміцнити й удосконалити вміння й навички ЛАТ, розвинути пізнавальні здібності.

Системний аналіз усіх чинників став основою для розроблення й упровадження в навчальний процес експериментально-дослідної методики, що сприяла вдосконаленню навичок ЛАТ у студентів.

У другому розділі – „Експериментально-дослідне навчання за розробленою методикою” – проаналізовано наукове, навчально-методичне забезпечення й стан роботи з ЛАТ на філологічних факультетах; описано хід і результати констатувального експерименту; визначено критерії, показники, рівні володіння студентами навичками ЛАТ; визначено мету й завдання дослідного навчання; описано зміст і структуру експериментальної програми; створено лінгводидактичну модель та розроблено методику вдосконалення навичок ЛАТ; проаналізовано принципи, методи, типологію вправ відповідно до мети кожного етапу дослідження; описано хід і результати експерименту.

Констатувальний експеримент здійснювався у два етапи, кожен з яких мав кілька серій. Перший – пошуково-мотиваційний – складався з трьох серій. Цей етап дав фактичний матеріал, що засвідчив рівень володіння навичками ЛАТ студентами-першокурсниками. Студенти виконували тестові завдання (мета – виявити знання першокурсників про текст, його основні ознаки, способи зв’язку речень у тексті), давали відповіді на запитання анкети (мета – з’ясувати теоретичний рівень підготовки студентів до ЛАТ) й виконували контрольну роботу, побудовану на частковому аналізі текстів художнього й наукового стилю за пропонованою схемою (мета – перевірка практичних умінь і навичок – робота поєднувала завдання аналітичного й синтетичного характеру).

На другому – діагностувальному етапі – було проведене анкетування студентів з метою визначити рівень їхньої підготовки до виконання ЛАТ; з’ясувати, як вони усвідомлюють зміст базових понять, оцінюють власний рівень володіння навичками ЛАТ, які пропонують шляхи щодо їх удосконалення в процесі навчання, а також виявити труднощі, з якими зустрічаються студенти-філологи під час виконання ЛАТ. В анкетуванні брали участь студенти V курсу.

Другою серією діагностувального етапу було виконання повного ЛАТ (контрольна робота) студентами V курсу з метою з’ясувати рівень сформованості умінь і навичок аналітичного й конструктивного характеру; навести приклади найбільш поширених відхилень і помилок у процесі виконання ЛАТ; розробити критерії з показниками, на підставі яких визначити рівні сформованості володіння навичками ЛАТ студентами-філологами.

Важливим завданням констатувального етапу дослідження було визначення рівнів володіння навичками ЛАТ у студентів-філологів. Для цього використано такі критерії й показники: понятійно-теоретичний – вільне володіння термінологією, уміння правильно й точно її використовувати, наявність теоретичних знань з ЛАТ; практично-функційний – здатність пояснювати функції мовних одиниць у тексті; нормативний – володіння нормами літературної мови, сформованість комунікативних умінь; професійний – розуміння значення володіння навичками ЛАТ у майбутній діяльності, у формуванні професійної компетентності вчителя-словесника.

За цими критеріями було визначено чотири рівні сформованості володіння навичками ЛАТ, що синтезують традиційне визначення рівнів знань, умінь, навичок учнів і студентів: високий, достатній, середній, низький.

Високий – наявність пізнавального інтересу до фахових знань, їх дієвість (сформованість практичних умінь виконувати ЛАТ); ґрунтовні теоретичні знання термінологічної бази з лінгвістики тексту, уміння їх застосувати на практиці; високий рівень володіння понятійним апаратом з основ ЛАТ, розвиток навичок роботи з ним, що виявляється в уміннях визначати стиль, тип і форму мовлення, мовні засоби міжфразного зв’язку; добирати заголовок до тексту та пояснювати доречність такої назви; виконувати різні види ЛАТ; упевненість; сформованість навичок самоконтролю та самокорекції; виклад думок логічно й послідовно; дотримання норм літературної мови.

Достатній – належне володіння теоретичними знаннями термінологічної бази з лінгвістики тексту, а також з основ ЛАТ; відсутність грубих орфографічних, лексичних і граматичних помилок; достатній рівень виконання різних видів ЛАТ; уміння визначати стиль і тип мовлення; наявність навичок самоконтролю та самокорекції; наявність незначних порушень норм літературної мови; відхилення в логічному й послідовному викладі думок.

Середній – недостатнє володіння теоретичними знаннями з лінгвістики тексту; часткове незнання основ ЛАТ; недотримання логічної послідовності під час виконання різних видів ЛАТ; неврахування особливостей вираження мовних засобів у певному стилі; не завжди доречний добір заголовка до тексту; наявність незначної кількості різних помилок; значні порушення в послідовності викладу думок; посередні навички самоконтролю й самокорекції.

Низький – відсутність системних знань; незасвоєння термінологічної бази з лінгвістики тексту; неврахування особливостей вираження мовних засобів у певному стилі; невдалий добір заголовка до тексту; припущення значних помилок у послідовності й логіці викладу думок; наявність грубих помилок у процесі виконання різних видів ЛАТ; відсутність прагнення самовдосконалюватися; несформованість навичок самоконтролю й самокорекції.

Діагностувальний етап констатувального експерименту виявив досить низькі показники сформованості навичок ЛАТ: високий рівень продемонстрували тільки 2,7 % філологів, достатній – 15,9 %, більшість студентів (58,0 %) мала середній рівень, 23,4 % – низький.

Якісний аналіз результатів констатувального експерименту, анкетування викладачів підтвердили важливість і необхідність удосконалення навичок ЛАТ у студентів філологічних факультетів.

Унаслідок цього було створено програму експериментального навчання, у якій розроблено методику вдосконалення навичок ЛАТ у студентів філологічного факультету на заняттях з мовознавчих дисциплін.

Реалізація поставленої мети й перевірка вірогідності гіпотези передбачали розв’язання таких завдань: 1) визначення лінгвістичних, лінгводидактичних і психолінгвістичних засад удосконалення навичок ЛАТ; 2) розроблення й упровадження програми дослідного навчання; 3) створення лінгводидактичної моделі експериментального навчання; 4) розроблення й апробацію методики вдосконалення навичок ЛАТ у студентів на основі створеної моделі; 5) перевірку ефективності застосування розробленої методики в навчальному процесі.

Моделюючи процес удосконалення навичок ЛАТ у студентів I – V курсів, ми виходили з того, що на кожному етапі зміст ЛАТ має свої особливості щодо рівня складності процедур лінгвістичного аналізу, його видів, творчості й активності студентів, що було враховано під час добору дидактичного матеріалу (використання для аналізу текстів різних типів, стилів, жанрів мовлення, регіональних текстів), завдань до практичних занять на кожному етапі, самостійної та науково-дослідної роботи. Крім того, той самий шлях аналізу на кожному етапі поповнювався новими елементами.

Розроблена програма, в основу якої покладено модульний принцип навчання, чітко структурована за змістом. Вона спиралася на лінгводидактичну модель (рис. 1), яка ґрунтувалася на функційно-стилістичному, комунікативно-діяльнісному, соціокультурному, компетентнісному, особистісно орієнтованому підходах, загальнодидактичних і специфічних принципах навчання. У запропонованій моделі визначено зміст, мету роботи на кожному з етапів формувального експерименту. У процесі розроблення програми й моделі ми враховували психологічні особливості студентського віку, рівень фахової підготовки студентів, психологічні чинники вдосконалення навичок ЛАТ.

На підставі даних констатувального експерименту виділено етапи вдосконалення навичок ЛАТ, що були продиктовані специфікою професійної підготовки студентів-філологів з урахуванням розподілу в навчальних планах фахових дисциплін, передбачених програмою ВНЗ. В основу пропонованої програми покладено принцип систематичного й послідовного вдосконалення навичок ЛАТ, що становить чітку систему завдань на кожному етапі.

Формувальний експеримент проводився в три етапи.

Перший етап – пропедевтично-систематизувальний. Мета застосування ЛАТ на цьому етапі полягала в повторенні основних елементів лінгвістики тексту, підготовці першокурсників до виконання аналітичних дій, засвоєнні нової інформації щодо засобів міжфразного зв’язку, виробленні мовного чуття, інтуїції, розвитку абстрактного мислення, а також мотиваційної основи ЛАТ. Перший етап відповідав періоду навчання на I курсі в процесі вивчення дисципліни „Практикум з української мови”. Ми здійснювали підготовку студентів до виконання ЛАТ з опорою на засвоєні в школі знання про текст, мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (до вивчених у школі засобів зв’язку додавали такі: лексичний повтор з його обов’язковою мотивацією, загальномовні перифрази, контекстуальні синоніми, метафори й метонімії, видо-часові форми дієслів-присудків). Брали до уваги те, що студентам важко визначати типи й форми мовлення, а тому тексти добирали різноманітні. Значну увагу приділяли самостійній роботі студентів.

На цьому етапі віддавали перевагу інформаційно-рецептивним вправам, головна функція яких полягала в осмисленні, засвоєнні й систематизації знань теоретичного матеріалу.

Другий етап – поглиблювально-формувальний – відповідав періоду навчання на II – IV курсах у процесі вивчення дисциплін „Сучасна українська літературна мова”, „Культура мовлення” і мав на меті засвоєння базових знань з усіх розділів науки про мову, глибше ознайомлення з основними комунікативними якостями мовлення, вироблення вмінь і навичок самостійно здійснювати аналіз за пропонованою схемою.