ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ УМІНЬ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність наукового пошуку, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, концептуальну ідею та гіпотезу дослідження; розкрито його наукову новизну і практичне значення; охарактеризовано етапи дослідно-експериментальної роботи, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження у практику діяльності вищих педагогічних навчальних закладів.

У першому розділі «Теоретичні основи формування дослідницьких умінь майбутніх учителів української мови і літератури» проаналізовано зміст і особливості дослідницької діяльності майбутніх учителів української мови і літератури, розкрито сутність і визначено групи дослідницьких умінь майбутніх учителів-словесників, обґрунтовано методологічні підходи до формування означених умінь у майбутніх учителів-словесників.

На основі аналізу законодавчих, нормативних освітніх документів, теоретичних джерел з'ясовано, що під впливом соціокультурних трансформацій, тенденцій антропоцентризму, діалогічного розвитку культур відбуваються зміни в підходах до викладання мовно-літературних предметів. Пріоритети виховання національно свідомої, інтелектуально та естетично розвиненої, духовно багатої учнівської молоді, здатної до професійного самовизначення та самореалізації у мінливому освітньому просторі, зумовлюють нові вимоги до особистісних і професійних якостей учителів української мови і літератури.

Узагальнення результатів наукових джерел переконливо доводить важливість дослідження дослідницьких умінь у професійній діяльності вчителя як невід’ємного компонента його професійно-педагогічної культури і педагогічної майстерності. В основу визначення дослідницьких умінь покладена наукова позиція, прихильниками якої є значна частина вчених: це сукупність інтелектуальних і практичних дій, що забезпечують здатність особистості усвідомлено здійснювати дії з пошуку, відбору, переробки, аналізу, створення, проектування й підготовки результатів пізнавальної діяльності. Учитель-словесник повинен уміти працювати з науковими, довідниково-енциклопедичними джерелами, володіти методикою філологічного аналізу тексту, майстерно, з урахуванням передового педагогічного досвіду конструювати і впроваджувати елементи літературознавчого, педагогічного дослідження в навчальний процес загальноосвітніх навчальних закладів.

З урахуванням результатів аналізу Галузевого стандарту вищої освіти, вимог Державних стандартів базової і повної середньої освіти, Концепції літературної освіти, шкільних програм і програм для вищої філологічної школи, теоретичних джерел визначено групи дослідницьких умінь майбутніх учителів-словесників: інформаційні (бібліографічні, лексикографічні, технічні), операційні (інтелектуально-евристичні, аналітико-інтерпретаційні, текстово-жанрові), мовнокомунікативні (власне комунікативні, редакторські, полемічні), діагностично-прогностичні (проектувальні, прогностичні, діагностичні, рефлексивні). Ці вміння виявляються у здатності студентів творчо мислити, доводити, обґрунтовувати; знаходити, відбирати, аналізувати, інтерпретувати інформацію з різних, у тому числі й електронних джерел; створювати усний і писемний фаховий (науковий, навчальний) текст з урахуванням структурно-смислових, жанрово-композиційних, мовно-стилістичних особливостей.

Аналіз стану проблеми формування дослідницьких умінь майбутніх учителів-словесників дав підстави дійти висновку, що професійна підготовка має забезпечувати органічне поєднання фахової підготовки з дослідницькою, відтак сприяти всебічному професійному розвитку і саморозвитку особистості.

У розділі обґрунтовано основні підходи до формування дослідницьких умінь майбутніх учителів-словесників. Системний підхід дозволяє розглядати означений процес як цілісне утворення зі структурними, функціональними й генетичними зв’язками; особистісно-діяльнісний – передбачає посилення уваги до формування в майбутніх учителів української мови і літератури особистісних і професійних якостей у дослідницькій діяльності, з урахуванням здібностей, можливостей, суб'єктивного досвіду; синергетичний – сприяє розумінню означеного процесу як саморозвивальної системи освіти, що стимулює саморозвиток особистості. Відповідно до компетентнісного підходу розглянуто формування дослідницьких умінь у процесі навчально-дослідницької (на лекціях, практичних заняттях, у самостійній роботі із професійно орієнтованих курсів, при виконанні кваліфікаційних робіт, дослідницьких завдань під час навчальних практик) та науково-дослідницької діяльності в позанавчальний час (робота в наукових гуртках, науково-дослідній лабораторії; майстернях педагога-дослідника, участь у предметних олімпіадах, конкурсах наукових робіт тощо). Контекстний підхід полягає в тому, що форми, методи, засоби діяльності у вищій школі узгоджуються з майбутньою професійною дослідницькою діяльністю і спрямовані на професійний розвиток. Відповідно до культурологічного підходу засвоєння культури у просторі філолого-педагогічної освіти вимагає від вчителя вироблення світоглядної позиції, толерантності, співпереживання, усвідомлення цінності художнього слова. Реалізація аксіологічного й текстоцентричного підходів забезпечує спрямованість роботи над фаховим текстом на формування ціннісних орієнтацій і розвиток філологічних здібностей особистості. Означені підходи взаємозбагачують, доповнюють один одного і виступають основою для обґрунтування моделі формування дослідницьких умінь.

У другому розділі «Обґрунтування моделі формування дослідницьких умінь у майбутніх учителів української мови і літератури» на основі аналізу психолого-педагогічних джерел та емпіричного досвіду визначено й охарактеризовано критерії, показники, рівні сформованості дослідницьких умінь у студентів, здійснено їх педагогічну діагностику, розроблено й обґрунтовано модель формування дослідницьких умінь у майбутніх учителів-словесників, виявлено педагогічні умови забезпечення ефективності цього процесу.

Вивчення теоретичних засад проблеми дослідження стало основою для проведення констатувального експерименту, метою якого було здійснити педагогічну діагностику стану навчально- і науково-дослідницької діяльності студентів-філологів та виявити в них рівні сформованості дослідницьких умінь.

Аналіз дослідницьких продуктів студентів на заняттях, у наукових гуртках, під час практик засвідчив, що навчально- і науково-дослідницька діяльність у ВПНЗ не повною мірою задовольняє потреби майбутніх учителів-словесників в оволодінні дослідницькими уміннями та їх самореалізації, що регламентовано галузевим стандартом. На основі письмового опитування з’ясовано якісні характеристики самооцінки студентами власного рівня володіння дослідницькими уміннями.

З метою педагогічної діагностики рівнів сформованості дослідницьких умінь у майбутніх учителів-словесників було розроблено критерії сформованості означених умінь (особистісно-мотиваційна спрямованість студентів на виконання дослідницької дії; ступінь самостійного й усвідомленого виконання окремих операцій і дій; якість результатів розумової або практичної дії, а також критерій загального обсягу умінь) і відповідні показники. Рівні сформованості дослідницьких умінь визначали за середнім значенням вияву показників обраних критеріїв: низький рівень – від 0 до 3,4 балів; середній рівень – від 3,5 до 4,4 балів; високий рівень – від 4,5 до 5,0 балів.

Для діагностування означених рівнів у майбутніх учителів-словесників було використано емпіричні методи дослідження: анкетування, ранжування, виконання творчих завдань, педагогічне спостереження. Аналіз та узагальнення результатів констатувального експерименту дозволили стверджувати, що у студентів першої групи (високий рівень, 4,5 – 5,0 балів) переважна більшість показників критеріїв виражені яскраво; сформований стійкий інтерес та індивідуально-творчий підхід до теоретичного осмислення й альтернативного бачення дослідницької проблеми, дослідницьких процедур та інтерпретації їх результатів, наявне позитивне емоційно-ціннісне ставлення до особистісного і професійного саморозвитку і самовдосконалення, розвинуті рефлексивні уміння; наявне критичне і творче мислення; вільне володіння дослідницькими уміннями різних груп, самостійне застосування їх при виконанні завдань різного ступеня складності. У другої групи студентів (середній рівень, 3,5 – 4,4 балів) переважна більшість показників критеріїв виражена достатньою мірою. Студенти виявляють інтерес, бажання і прагнення до практичних досліджень, здатні до критичного і творчого мислення, володіють поняттєво-термінологічним апаратом літературознавчого (педагогічного) дослідження; різними дослідницькими вміннями, проте відчувають ускладнення при самостійному виконанні творчих завдань, інтерпретації фахового тексту. Третя група студентів (низький рівень, 0 – 3,4 бали) характеризується тим, що більшість показників критеріїв виражена слабко. Студенти володіють лише окремими дослідницькими уміннями і застосовують їх при виконанні завдань різного ступеня складності лише під керівництвом викладача; не здатні критично і творчо мислити, обґрунтовано інтерпретувати фаховий текст.

Аналіз результатів констатувального експерименту уможливив висновок щодо переважання низького рівня сформованості дослідницьких умінь у студентів (майже 70%), що зумовлено репродуктивним характером дослідницької діяльності у ВНЗ, відсутністю взаємозв’язку й наступності між допрофесійним і професійним етапами підготовки вчителя-словесника як дослідника.

Доведено необхідність розробки моделі формування дослідницьких умінь у майбутніх учителів української мови і літератури