ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКА ВЗАЄМОДІЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено стан наукової розробки проблеми, з’ясовано зв’язок дослідження з науковими програмами, розкрито його мету, завдання; визначено об’єкт, предмет і методи, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, встановлено їх практичне значення, наведено дані щодо їх впровадження та апробації, а також відомості про публікації з проблематики дисертації.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади державно-управлінської взаємодії регіональних органів виконавчої влади у сфері охорони правопорядку” - проведено аналіз історії формування регіональних органів та сучасного стану взаємодії органів виконавчої влади та наукової думки щодо дослідження проблеми взаємодії органів виконавчої влади в контексті вдосконалювання системи державного управління в Україні й узагальнено теоретико-методологічні засади формування понятійного апарату дослідження.

Проаналізовано організацію взаємодії в організаційних системах як складного й багатопланового процесу і визначено, що вона здійснюється, як правило, найпростішим способом між двома суб’єктами одного підпорядкування, які до цього організаційно і технічно достатньо підготовлені. Для об’єктів різного підпорядкування, яких більше двох, цей процес недостатньо досліджений і в кожному конкретному випадку потребує окремого нормативно-правового закріплення.

Встановлено, що державно-управлінська взаємодія регіональних органів виконавчої влади у сфері охорони правопорядку, до яких слід віднести місцеві органи виконавчої влади та органи управління регіональними силами охорони правопорядку (далі – регіональні органи виконавчої влади), що можуть сумісно діяти з органами місцевого самоврядування, – це органи різного підпорядкування, організація взаємодії між якими потребує окремого наукового дослідження.

Проаналізовано історію формування регіональних органів та сучасний стан взаємодії органів виконавчої влади як одного з механізмів державного управління в Україні, напрацювання вітчизняних та закордонних учених та законодавчу базу і з’ясовано, що такого дослідження у повному обсязі не проводилося.

Проведений аналіз засвідчив, що з часів появи місцевих органів влади за Київської Русі та впродовж їх розвитку до наших днів такі органи були, але питання організації їх взаємодії взагалі, і тим більше у сфері охорони правопорядку, жодного разу не порушувалося. Запровадження у деяких містах України Магдебурзького (німецького) права також не сприяло розв’язанню цієї проблеми. Встановлено, що причина цього лежить у площині організації форми правління державою з центру. Усі негаразди, які виникали у сфері охорони правопорядку на регіональному рівні, вирішувалися центральною владою шляхом застосування сили. Лише події останнього часу показали, що таку взаємодію необхідно організувати, а її організатором має бути глава держави.

З’ясовано, що на сьогодні у державі існує централізоване управління не лише органами, які очолюються суб’єктом держави (регіоном), а й через відповідні міністерства – органами силових структур, які розгорнуті в регіоні як адміністративно-територіальній одиниці. Встановлено, що така система має як переваги, так і недоліки. Централізована система державного управління тоді ефективно застосовується, коли об’єкти управління (наприклад, зазначені вище органи) мають однакові кількісні та якісні показники, а також коли ситуація в зонах відповідальності об’єктів управління змінюється передбачено і за одними й тими ж самими принципами та законами.

Для України об’єкти централізованого державного управління мають не лише різні показники, але й принципово розрізняються за своїм економічним, воєнно-політичним і міждержавним становищем. Тому останнім часом у державі проводиться певна робота щодо раціонального перерозподілу повноважень між центром і регіонами. Такий перерозподіл потребує оновлення системи державно-управлінської взаємодії суб’єктів регіонального рівня, які відповідають за охорону громадського порядку та забезпечення громадської безпеки і спільно виконують завдання у сфері охорони правопорядку.

Проаналізовано сучасну ситуацію в Україні і показано, що є ознаки зростання передумов соціально-економічної кризи, а за певних умов – і соціально-політичної кризи, результатом чого може бути посилення незадоволення життям основної маси населення. Останнє розглядається як механізм наростання незадоволення громадян та переростання його в організовані заворушення. На тлі цього з’являються потенційні лідери, підготовлені до організації великих мас людей не тільки у межах окремого населеного пункту, а й у регіоні держави – сукупності кількох регіонів – адміністративно-територіальних одиниць. За цих умов зростає вплив органів виконавчої влади на діяльність правоохоронних органів і відповідальність регіональних сил охорони правопорядку щодо забезпечення в регіоні держави громадської безпеки.

Обґрунтовано положення, що у деяких випадках зазначені органи неможливо інтегрувати в єдину систему державного управління із залученням регіональних сил охорони правопорядку, яка є багаторівневою по вертикалі підпорядкованості й складною по горизонталі взаємодії, а також неможливо організувати необхідну державно-управлінську взаємодію регіональних органів виконавчої влади у сфері охорони правопорядку. Виявлено, що юридично не визначено єдиного керівника сформованого органу зазначених сил, а також не визначено його статус, що ускладнює процес взаємодії цього органу з регіональними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Отже, на цей час бракує ефективної системи державно-управлінської взаємодії регіональних органів виконавчої влади, що може в умовах складної обстановки в регіоні держави призвести до негативних наслідків. Усе це свідчить про необхідність удосконалення механізму державного управління через створення ефективної системи державно-управлінської взаємодії регіональних органів виконавчої влади у сфері охорони правопорядку.

Наголошено, що обґрунтовані підходи до вдосконалювання державного управління через механізм функціонування системи державно-управлінської взаємодії регіональних органів виконавчої влади у сфері охорони правопорядку є логічним продовженням напрацювань зарубіжних учених Г. Атаманчука, В. Афанасьєва, Б. Бурне, Д. Валдо, В. Вільсона, С. Глазьєва, Б. Лазарєва, Г. Райта та вітчизняних науковців В. Авер’янова, В. Бакуменка, О. Бєлова, І. Бінько, Б. Гаєвского, Н. Диденко, С. Дубенка, В. Князєва, Б. Кравченка, Ю. Куца, Н. Нижник, В. Мартиненка, В. Рижих, А. Терент’євої, В. Цвєткова.

Встановлено, що у моделях державного управління визначальними елементами виступають організаційні структури взаємодії суб’єктів управлінського процесу. Одним із таких елементів є організаційна структура взаємодії регіональних органів виконавчої влади, яка формується за певними принципами, вимогами і способами взаємодії.

Визначено принципи державно-управлінської взаємодії регіональних органів виконавчої влади у сфері охорони правопорядку, серед яких: повнота урахування стану загальної обстановки, що склалася в регіоні держави, та можливостей організованих правопорушників; завчасна організація взаємодії як на рівні органів центральної влади, так і на регіональному рівні; організація невпинного взаємного обміну інформацією між взаємодіючими суб’єктами; встановлення постійного контролю за виконанням підлеглими своїх завдань та надання допомоги суб’єкту взаємодії у підтриманні їх взаємодії; єдність поглядів різних органів виконавчої влади щодо змісту, ролі та місця взаємодії; організація і підтримання взаємодії вищим за ієрархією органом вищої виконавчої влади за умов суворої регламентації відносин взаємодіючих сторін і пріоритету відносин підпорядкованості між ними у період спільного вирішення загального завдання; організація взаємодії, насамперед, в інтересах того суб’єкта, який на конкретний час вирішує основну частку загального завдання; всебічне забезпечення взаємодії (інформаційне, матеріальне, фінансове тощо). Наголошено, що використання наведених принципів державно-управлінської взаємодії суб’єктів регіонального рівня дасть можливість підвищити ефективність вирішення завдань у складних умовах в регіоні держави визначеними органами виконавчої влади та силами охорони правопорядку на сучасному етапі їх розвитку й обґрунтувати вимоги до взаємодії зазначених суб’єктів.

Сформульовано загальні вимоги до державно-управлінської взаємодії, а саме: стійкість, безперервність, оперативність (гнучкість), цілеспрямованість, прихованість. Інтегроване застосування зазначених принципів та вимог до взаємодії дозволяє якісно її організовувати і реалізовувати у будь-яких умовах обстановки. З’ясовано, що якість державно-управлінської взаємодії визначається здатністю органів суб’єктів взаємодії з максимальною ефективністю використовувати можливості регіональних сил охорони правопорядку досягати мети у складних умовах обстановки з найменшими ресурсними витратами й у стислий термін.