ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА ЙОГО АДАПТАЦІЯ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено стан наукової розробленості теми дослідження; розкрито мету, завдання й гіпотезу дисертаційної роботи; наведено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів; подані відомості щодо опублікування й апробації результатів дослідження, структури та обсягу дисертації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади державного управління розвитком регіонів» – проаналізовано ступінь розроблення теми дослідження у науковій літературі, розглянуто теоретичні засади та нормативно-правове забезпечення державного управління розвитком регіонів, проаналізовано концептуальні підходи до проблем регіонального розвитку.

У ретроспективному та порівняльному аспектах досліджено напрацювання видатних зарубіжних науковців, що складають джерельну основу дослідження, а саме, таких як: У. Айзард, Ж. Будвіль, Н. Ванхоф,
Г. Горжелак, Д. Джей, К. Джексон-Батлер, Р. Ендрюс, Л. Клаасен, М. Крозье, Г. Мюрдаль, П. Ніджкамп, Л. Паєлінк, Ф. Перру, С. Поллард, М. Портер,
Я. Тінберген, Д. Фрідман, А. Хіршман. Оглянуто різноманітні теорії (полюсів росту, поляризованого розвитку, кумулятивної причинної обумовленості, неокласична, теорія експортної бази, локального партнерства, нового регіоналізму, регіонального планування у Європі, просторового планування і т.ін.), що використовувались під час розробки регіональної політики різних держав. Наявність гібридних дисциплін, які поєднували або суттєво впливали на розвиток декількох галузей наук, наприклад, розробки В. Крісталера,
У. Айзарда, А. Льоша, дали підстави наголосити на неоднозначності підходів до визначення державного управління регіональним розвитком.

Разом з тим, виявлено певний дефіцит комплексних ґрунтовних досліджень, присвячених історичним і теоретичним засадам регіонального розвитку та історичному та теоретичному аспектам державного управління розвитком регіонів. Потребують уточнення основні дефініції, що складають понятійно-категоріальний апарат дослідження.

Визначено, що державне управління розвитком регіонів у сучасних умовах детермінує потребу у новому теоретичному підґрунті, а наукове обґрунтування, яке було розроблено свого часу для централізованого державного управління, потребує сучасної адаптації. З цією метою в роботі пропонується дослідити досвід регіонального розвитку у державах Європейського Союзу, де було знайдено найоптимальніший шлях подолання економічних і соціальних протиріч і проблем.

Теоретичний розгляд категорії регіону у вітчизняній та зарубіжній науковій теорії дозволив виявити відсутність єдиного підходу до визначення його поняття. Результати детального аналізу дали змогу систематизувати принципові наукові підходи до узагальнення низки базових теоретичних понять: «регіон», «регіональний розвиток», «державне управління розвитком регіонів». Так, узагальнення тлумачень понятійно-категоріального апарату державної регіональної політики провідними фахівцями в царині регіоналістики дозволило автору запропонувати систематизацію його визначення та відокремити відповідно радянський, російський, європейський та сучасний вітчизняний підходи.

Сформульовано основні проблеми, на які спрямовується розвиток сучасної державної регіональної політики, а також умови дієвого державного регулювання розвитку регіонів. Так, на основі аналізу робіт Б. Данилишина,
Т. Іванової, О. Коротич, С. Романюка, М. Долішнього, В. Чебаника В.Семиноженка, доводиться ефективність державного управління розвитком регіонів лише тоді, коли регіони визнають пріоритети державних інтересів, але, і держава створює сприятливі умови для реалізації місцевих інтересів силами регіонів та гарантує їх підтримку. У цьому аспекті досягнуто згоди із твердженням про можливість існування розбіжностей між інтересами держави та регіонів при здійсненні регіональної політики. Тому державне управління регіональним розвитком полягає у максимальному згладжуванні можливих соціальних суперечностей.

Виходячи із отриманих результатів, стверджується, що напрями практичної діяльності держави з вирішення регіональних проблем мають певну історію, починаючи від економічної географії, розміщення продуктивних сил та регіоналістики до, власне, державного управління розвитком регіонів. Історичний розвиток призвів до зміни теоретичних поглядів та парадигми регіонального розвитку, яка характеризується переорієнтацією від політики державної підтримки до політики пошуку конкурентних переваг та обумовлює зміну принципів державної регіональної політики та методів її реалізації. Такий комплексний характер процесу державного управління розвитком регіонів, його поліаспектність дозволяють говорити про нього як про об’єкт дисертаційного дослідження.

У другому розділі – «Європейський досвід розбудови системи державного управління розвитком регіонів» – проводиться поглиблений аналіз стану запровадження заходів державного управління регіональним розвитком у країнах Європейського Союзу і аналізується відповідна нормативно-правова база, що стосується розвитку процесів державного регулювання регіонального розвитку.

Наголошується, що Європейський Союз став позитивним прикладом регіональної інтеграції та зразком для наслідування, а результати яких він досягнув є невідривними від демократичного ладу, демократичних цінностей та принципів Союзу. Правові та організаційні основи Європейського Союзу містяться у його джерельній основі – Римському Договорі, Єдиному європейському акті, Договорі про Європейський Союз, Амстердамському та Лісабонському договорах.

Аналіз джерел зарубіжної і вітчизняної літератури дозволив провести систематизацію етапів євроінтеграції, розглянути етапи створення спільної регіональної політики ЄС із деталізацією заходів щодо розвитку ЄС як солідарного Союзу. Виявлено, що кожна держава ЄС формує власний розвиток, виходячи із наявного рівня соціально-економічного розвитку і національних пріоритетів. а на регіональному рівні – від потенціалу регіонів, територіальних відмінностей їх розвитку, особливостей регіональних проблем.

Дістали подальшого розгляду сучасні тенденції регіональної політики ЄС, а саме, Спільна аграрна політика (САП), яка поєднує елементи регуляторно-ринкової, цінової, зовнішньоторговельної й структурної політики. Оскільки в аграрній економіці галузевий і територіальний фактори інтегровані в одне ціле, поступово цілі САП змістилися з вирішення проблем сільського господарства до завдань розвитку сільських територій. А останнє гармонійно поєднується із вкрай важливою для сучасної України проблеми об’єднання малочисельних територіальних громад.

З огляду на поставлені дослідницькі завдання, розглянута парадигма «нового регіоналізму», за допомогою якої охарактеризовано типи (форми) регіонального розвитку у сучасній Європі. Продемонстровано, що територіальні диспропорції соціально-економічного розвитку певною мірою притаманні кожній країні світу. У світовій практиці під час розробки засад національної регіональної економічної політики традиційно розрізняють «динамічні» («піонерні») території та проблемні регіони («слаборозвинені» та «депресивні»). Проведено систематизацію депресивних регіонів за ступенем їх розвиненості. Проведений розгляд сучасного стану розвитку єврорегіонів як реальних суб’єктів міжнародних відносин, здійснений детальний аналіз нових ідей, теорій та форм співробітництва, зокрема, парадигми «нового регіоналізму», дозволив систематизувати цілі регіональної політики ЄС та перелік європейських структурних фондів, а також, проілюструвати позитивні наслідки підвищення конкурентоспроможності територій та виробничих комплексів за рахунок реалізації кластерорієнтованої регіональної політики.

Зазначено, що європейська інтеграція є важливим складником процесу глобалізації сучасного світу та продовженням шляху модернізації західної цивілізації, що має декілька вимірів: по-перше – поглиблення інтеграційних процесів у різних сферах суспільно-політичного життя країн (політичній, економічній, воєнно-політичній), що організаційно утворюють повноцінну спільноту; по-друге – процес географічного розширення європейської спільноти за рахунок вступу нових членів з регіону Центральної та Східної Європи. З використанням методів SWOT-аналізу проведено аналіз моделей регіонального розвитку Чеської Республіки, Угорської Республіки, Німеччини та Швеції. Враховуючи вивчений закордонний досвід, надано рекомендації щодо підвищення ефективності впровадження заходів державного регулювання в сучасних умовах для України. Зазначено, що більшість економічних і соціальних програм, а також політичних заходів у Європейському Союзі, протягом останніх десятиліть розроблялися з безумовним урахуванням інтересів регіонів відповідних країн. Тобто регіони, разом з національними державами та наднаціональними інститутами ЄС стали реальними суб’єктами європейського політичного та економічного будівництва. Саме така тенденція дав підстави дослідникам називати їх «третім рівнем влади».