УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ВУГЛЕВИДОБУВНОЇ ГАЛУЗІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У розділі 1 - “Теоретичні основи державного управління інновацій­ним розвитком вуглевидобувної галузі” узагальнено теоретичні засади державного управління інноваційним розвитком в Україні та в окремій вугільній галузі, досліджено організаційно-правові та інші аспекти державної інноваційної політики, проаналізовано умови вуглевидобутку в Україні.

Вивчення теоретичних основ державного управління інноваційним розвитком вуглевидобувної галузі показало, що держава виступає основним суб’єктом розвитку стратегічних галузей свого господарського комплексу і створює певні організаційно-правові умови для формування цивілізованих ринкових відносин у сфері обігу об'єктів інтелектуальної власності, концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу тощо.

З’ясовано, що необхідність державного регулювання інноваційних процесів зумовлена в першу чергу масштабами фінансових витрат на проведення досліджень і реалізацію їх результатів, по-друге, держава забезпечує місткість ринку і масштабність впровадження інновацій, що підвищує ефективність останніх, по-третє, вона підтримує фундаментальні наукові дослідження, результати яких не можуть бути комерціалізовані, оскільки мають соціально значущий характер, тобто це інновації, спрямовані на задоволення потреб суспільства в цілому (екологія, оборона, охорона правопорядку тощо).

Ці функції держави дали змогу визначити основні напрями державного регулювання інноваційної діяльності та обґрунтувати спосіб (механізм) формування національної інноваційної системи, що включає конкретні цілі, завдання, напрями інноваційних процесів та інноваційної діяльності, систему політичних, економічних, правових і соціальних методів, засобів впливу на мотиви діяльності людей, певні організаційні форми та структури, що забезпечують можливість і умови для розвитку інноваційної сфери на рівні підприємства, галузі, регіону, країни в цілому.

З метою визначення перспектив національної системи України визначено специфіку її структури та чинники, які впливають на характер інноваційних процесів. Проаналізовано можливості державного управління інноваційним розвитком вугільної промисловості – базової галузі вітчизняної економіки, від якої залежить енергетична безпека України, обґрунтовано актуальність і гостроту проблеми розробки та впровадження інноваційних заходів на вугільних підприємствах і доведено, що державне управління в цьому сенсі має забезпечити реалізацію чинного законодавства України з інноваційного розвитку та інноваційної діяльності, а також зініціювати зміни та доповнення до правових документів (концепцій, стратегій, програм, планів тощо), які регламентують розвиток та діяльність вугільної галузі щодо стратегій інноваційного розвитку та механізмів їх упровадження. Окрім того, акцентовано на необхідності розвитку інвестиційного клімату країни, залучення прямих іноземних інвестицій та спрямування їх для інноваційного розвитку вугільних підприємств; створення для цього відповідних пільгових та м’яких умов оподаткування тощо.

Проаналізовано гірничотехнічні та організаційно-правові умови вуглевидобутку і з’ясовано їх вплив на функціонування та розвиток вуглевидобувної галузі України. Визначено, що гірничо-геологічні умови вугільних родовищ України, а також технологія видобутку вугілля зумовлюють високий рівень утворення твердих відходів породи від проведення і ремонту гірничих виробок, які традиційно видаються на поверхню і забруднюють навколишнє середовище. Основною організаційно-правовою умовою вуглевидобутку в Україні є його постійне державне субсидування, яке необхідне для соціально-економічної підтримки працівників шахт та населення міст і містечок, для яких шахти та видобуток вугілля є основою життєзабезпечення.

Вказано, що для подолання кризи вітчизняної вугільної промисловості необхідне не тільки державне фінансування реконструкції матеріально-технічної бази, а й системне реформування галузі з метою створення галузевого механізму господарювання, який забезпечить ефективне використання бюджетних коштів, залучення інвестицій і стимулювання пошуку й використання внутрішніх резервів.

У розділі 2 - “Аналіз умов, можливостей та механізму державного управління інноваційним розвитком вугільної галузі України” проаналізовано міжнародний досвід державного управління інноваціями у вуглевидобувній галузі, досліджено інноваційний розвиток вітчизняних гірничодобувних підприємств, а також чинний в Україні механізм державної підтримки інновацій та умови формування й реалізації відповідної державної політики у вугільній галузі.

На підставі вивчення міжнародного досвіду управління вугільною промисловістю (США, Індії, Китаю, країн Європи) зроблено висновок, що кожна з вуглевидобувних держав у своїй діяльності застосовує певні регулюючі механізми щодо розвитку вугільної галузі у відповідності з загальною ідеєю та концепцією державного управління. Діапазон використовуваних ними засобів державного впливу дуже широкий – від прямого управління виробничим процесом до запровадження ринкових механізмів господарювання, дія яких корегується лише певними актами антимонопольного та природоохоронного законодавства.

Показано, що переважною організаційною структурою галузі у більшості вугледобувних держав є компанія (міжгалузевий концерн), у складі якої разом з вугільними працюють енергетичні, хімічні, металургійні, сервісні та інші підприємства, що дає можливість не тільки маневрувати при виборі стратегії розвитку та зміні ситуації на ринках відповідної продукції, але й забезпечувати фінансування та впровадження інноваційних розробок та технічних удосконалень.

З проаналізованих переваг управління інноваційним розвитком вугільних підприємств інших країн визначено ті з них, які найбільш придатні для адаптації в Україні, яка зараз реорганізує галузь. Подібну галузеву політику, що полягає в модернізації та концентрації виробництва, закритті збиткових шахт, поліпшенні економічних показників і вирішенні соціальних проблем, нещодавно впроваджували в себе Великобританія та ФРН, які до того ж напередодні реформування мали подібні з Україною гірничо-геологічні умови вуглевидобутку та кількісні характеристики галузі.

Виявлено причини, через які підприємства вугільної промисловості України не можуть самостійно підтримувати необхідні темпи розвитку технологій та обладнання. Однією з найважливіших вказано незадовільний сучасний стан науково-технічного забезпечення вугільної галузі. Показано, що метою державної політики щодо вугільної галузі в інноваційній сфері має бути формування сприятливих нормативно-правових та господарських умов діяльності для інвестування у відтворення основних виробничих фондів галузі й тому на даному етапі в Україні ведеться розробка механізмів стимулювання притоку недержавних інвестицій у вугільну галузь та страхування інвестицій з недержавних джерел. Зазначено, що останні роки характеризуються максимальним припливом в галузь державного фінансування для продовження реструктуризації і створення на базі діючих підприємств ефективних міжгалузевих виробничих комплексів, а саме «шахта – ТЕС». Встановлено, що важливим напрямом інноваційного розвитку вугільної галузі є також збільшення концентрації гірничих робіт з використанням видобувної техніки нового технічного рівня, яку виготовляють заводи вугільного машинобудування.

Проаналізовано основні державні програми розвитку паливно-енергетичного комплексу України («Енергетичну стратегію України до 2030 року», Концепцію реформування вугільної промисловості та програму «Українське вугілля») з точки зору їх інноваційної спрямованості. Показано, що в зобов’язаннях держави фінансувати вугільну галузь є не тільки прагнення забезпечити належні соціально-економічні показники її діяльності, але й вийти на гідні показники технічного рівня вугільних підприємств, що можливо лише за рахунок їх інноваційного розвитку, тобто інноваційно орієнтованої промислової державної політики. Важливим механізмом забезпечення вказаної політики є визначення пріоритетів стратегічного розвитку країни, які повинні врахувати загальне підвищення рівня науки, техніки, виробництва, та розробка відповідних програм, які забезпечать їх реалізацію і передбачатимуть відповідне фінансування.

Наведено узагальнений механізм державної підтримки суб’єктів господарювання і показано, що Україна й сьогодні потребує забезпечення інноваціями базових галузей, тоді як світ переходить до поглиблення розвитку інноваційно спрямованих галузей. До того ж наша країна змушена паралельно впроваджувати інновації і в базові виробництва і без чіткої стратегії інноваційно-інвестиційної діяльності цю проблему не вирішити.

Визначено, що стратегічною метою інноваційної політики України повинно стати забезпечення позитивної економічної динаміки за рахунок використання комплексу „інвестиції-інновації”, формування внутрішніх інноваційно-інвестиційних механізмів саморозвитку національної економіки.

У розділі 3 - «Основні шляхи удосконалення механізмів державного управління розвитком інноваційних процесів у вугільній галузі» обґрунтовано основні напрями удосконалення механізмів державного управління інноваційними процесами в галузі, розроблено організаційний механізм реалізації венчурного фінансування розвитку вугільної галузі, сформовано практичні рекомендації з удосконалення чинного механізму розвитку вугільної галузі на основі інноваційно-інвестиційної моделі.

Доведено доцільність застосування підходу інноваційного інвестування вугільної галузі для оновлення її основних виробничих фондів та удосконалення технологій вуглевидобутку. Це дало б змогу зменшити собівартість видобутку та підвищити конкурентоспроможність вугільних підприємств на світовому паливному ринку. Одним з варіантів такого розширення може стати державне інвестування інноваційного розвитку галузі - підхід, який би одночасно забезпечив можливості відтворення основних фондів вуглевидобувних підприємств і створив би сприятливі умови інвестування вітчизняних підприємств вугільного машинобудування.

У рамках прямого державного управління інвестиціями запропоновано систему заходів зі збільшення попиту на інновації серед вугільних підприємств, організації фінансування інновацій через банківський сектор та визначення реальної віддачі коштів від інноваційного інвестування галузі.