Васильєва Т. С. Адміністративно-правовий режим господарської діяльності в Україні

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, окреслюються мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, вказується на наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості щодо апробації та публікації результатів дослідження.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади адміністративно-правового режиму господарської діяльності» складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються поняття, ознаки, структура та види адміністративно-правового режиму господарської діяльності в Україні.

У підрозділі 1.1 «Поняття та сутність адміністративно-правового режиму господарської діяльності в Україні» з метою окреслення поняття адміністративно-правового режиму господарської діяльності проаналізовано зміст термінів «правовий режим», «адміністративно-правовий режим» та «адміністративно-правовий режим господарської діяльності» в науковій літературі. Відсутність єдності поглядів дослідників у визначенні даного поняття пов’язана, насамперед, зі складністю цього правового явища, науковці ж характеризують різні його аспекти. Підкреслено, що сутність та зміст певного адміністративно-правового режиму залежить від об’єкта правового регулювання. Доведено, що господарська діяльність як об’єкт адміністративно-правового регулювання – явище полісистемне. У ньому переплітається сукупність економічних, юридичних та соціальних чинників. Виділено ознаки господарської діяльності, які безпосередньо впливають на визначення сутності та змісту адміністративно-правового режиму господарської діяльності. Підкреслено, що складність господарської діяльності полягає в її комплексному характері, який проявляється в збереженні публічного та приватного інтересу. Зазначено, що адміністративно-правовий режим господарської діяльності можна розглядати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні адміністративно-правовий режим господарської діяльності є підгалуззю адміністративного права. У вузькому розумінні – це встановлена законодавством сукупність адміністративно-правових засобів, процедур, правил діяльності суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, дій чи поведінки останніх щодо реалізації ними своїх прав у сфері виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, нагляд за дотриманням встановлених правил з метою забезпечення економічної та особистої безпеки та зміцнення економічного зростання громадян і держави в цілому тощо.

У підрозділі 1.2 «Структура адміністративно-правового режиму господарської діяльності в Україні» на основі проведеного аналізу правової природи та сутності адміністративно-правового режиму господарської діяльності доведено, що він складається з певного кола елементів, до яких входять: мета встановлення правового режиму, правові принципи, об’єкт адміністративно-правового регулювання, метод правового регулювання, органи публічної влади та їх правовий статус, процесуальні дії, гарантії забезпечення господарської діяльності. Особлива увага приділена розгляду мети встановлення адміністративно-правового режиму господарської діяльності, принципам та гарантіям забезпечення здійснення господарської діяльності тощо. Доведено, що принципи як один з елементів адміністративно-правового режиму господарської діяльності становлять базові ідеї, положення, обумовлені метою і завданнями, які стоять перед адміністративно-правовим режимом господарської діяльності та стосуються всіх напрямків його реалізації, визначають організаційні основи побудови системи та умови її функціонування, правові й моральні норми поведінки посадових осіб у ході реалізації ними своїх повноважень у сфері господарської діяльності. Розглянуті гарантії забезпечення здійснення господарської діяльності в Україні, які являють собою не тільки правові норми, юридичну діяльність, але і спеціально вироблені державою і передбачені законом засоби (наприклад, у виді юридичної відповідальності), а також способи забезпечення законності (прокурорський нагляд, державний, судовий та громадський контроль).

У підрозділі 1.3 «Види адміністративно-правового режиму господарської діяльності» було досліджено теоретичні та законодавчі підстави класифікації останнього. Виділення видів адміністративно-правового режиму господарської діяльності ґрунтується на встановлені критеріїв (ознаках, підставах), які можуть бути покладені в основу групування найбільш типових за сутністю відносин у сфері господарювання, що є об’єктом адміністративно-правового регулювання. Проблема при цьому полягає у відсутності в науці адміністративного права єдиних усталених підходів як до класифікації адміністративно-правових режимів, так і до критеріїв, які мають бути покладені в основу класифікації адміністративно-правового режиму господарської діяльності.

Виділено критерії класифікації адміністративно-правового режиму господарської діяльності: 1) отримання прибутку (некомерційна господарська діяльність та підприємництво); 2) форма власності (публічна власність та приватна); 3) засоби правового регулювання; 4) напрямки економічної політики держави (структурно-галузевий, інвестиційний, інституційний, ціноутворення, антимонопольно-конкурентний, бюджетний, податковий, валютний, грошово-кредитний, зовнішньоекономічний) тощо.

Розділ 2 «Окремі напрямки реалізації адміністративно-правового режиму господарської діяльності» містить три підрозділи, в яких науковому аналізу піддані адміністративні процедури, пов’язані з державною реєстрацією суб’єктів господарювання, ліцензування, квотування, патентування, сертифікації та стандартизації тощо.

У підрозділі 2.1 «Державна реєстрація суб’єктів господарювання» акцентується увага на тому, що ця діяльність є формою державного регулювання господарської діяльності, якій притаманні наступні ознаки: 1) предметом даних відносин є організація і контроль за господарською діяльністю; 2) здійснюються такі відносини певним суб’єктом – органом публічної влади, повноваження якого визначені чинним законодавством; 3) це цілеспрямована діяльність, оскільки метою її здійснення є реалізація державної політики щодо засвідчення факту створення або припинення суб’єкта господарювання, має юридичне значення; 4) є владною публічно-управлінською діяльністю; 5) реалізується у правозастосовній формі.

Дисертантом на підставі аналізу теоретичних та практичних засад реалізації окремого напрямку адміністративно-правового режиму господарської діяльності – державної реєстрації суб’єктів господарювання сформульовано його визначення, а саме: це урегульовані адміністративно-правовими нормами суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів публічної влади щодо організації та контролю за господарською діяльністю. Доведено, що державна реєстрація суб’єктів господарювання не належить до дозвільної діяльності, оскільки виступає тільки необхідною передумовою для її здійснення.

У підрозділі 2.2 «Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності в Україні» розглядаються основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність господарюючих суб’єктів, які спрямовані на забезпечення єдиної державної політики в цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Доведено, що зміст ліцензійної діяльності як окремого напрямку адміністративно-правового режиму господарської діяльності включає наступне: суб’єкти господарювання зобов’язані одержати ліцензію; тільки з моменту одержання такої ліцензії вони мають право здійснювати певний вид господарської діяльності; конкретний перелік видів такої діяльності визначається ліцензією; на суб’єкта господарювання покладається обов’язок дотримуватися ліцензійних умов, а також виконувати інші обов’язки, переважно публічно-правового характеру.

Обґрунтовано, що відповідно до законодавства певні види підприємницької діяльності потребують отримання торгового патенту, котрий являє собою державне свідоцтво з обмеженим строком дії на провадження певного виду підприємницької діяльності та користування яким передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору. Торгові патенти класифіковано залежно від: 1) виду підприємницької діяльності (торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; діяльність з надання платних побутових послуг; торгівля валютними цінностями; діяльність у сфері розваг); 2) виду торговельної діяльності (загальні та пільгові патенти); 3) строку дії торгового патенту.

Досліджено такий засіб впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання, як квотування або встановлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу (включаючи експорт та імпорт) певних товарів і послуг, який встановлюється на певний строк та передбачений діючим законодавством. Виділяють: глобальні квоти; групові квоти; індивідуальні квоти. За кожним видом товарів може встановлюватися лише один вид квоти. Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.

У підрозділі 2.3 «Стандартизація та сертифікація у сфері господарської діяльності» розглянуті відповідні процедури. Доведено, що процедура стандартизації – це урегульована нормами адміністративного права діяльність, направлена на розроблення і встановлення вимог, норм, правил, характеристик, як обов’язкових для виконання, так і таких, що рекомендуються, що забезпечує право споживача на придбання товарів належної якості за прийнятну ціну, а також право на безпеку і комфортність праці. Виділено загальні цілі стандартизації, які випливають зі змісту поняття, зокрема до них відносять: 1) розроблення норм, вимог, правил, що забезпечують безпеку продукції, робіт, послуг для життя і здоров’я людей, навколишнього середовища тощо; 2) сумісність і взаємозамінність виробів; 3) якість продукції, робіт і послуг відповідно до рівня розвитку науково-технічного прогресу; 4) достовірність і єдність вимірювання тощо. Конкретні цілі стандартизації належать до певної сфери діяльності, галузі виробництва товарів і послуг, того або іншого виду продукції, підприємства.

Об’єктом стандартизації є продукція, процес або послуга, для яких розробляють ті або інші вимоги, характеристики, параметри, правила. Стандартизація може стосуватися або об’єкта в цілому, або його окремих складових. Виділено міжнародну стандартизацію та національну. Національна стандартизація здійснюється на різних рівнях: 1) державному, 2) галузевому, 3) науково-технічних та інженерних товариств і спілок, 4) підприємств. Процедура стандартизації закінчується прийняттям спеціальної нормативно-технічної документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови – документи, що містять обов’язкові норми якості виробу і засоби їх досягнення. Стандарти і технічні умови – це документи, які не належать до дозвільних. Сучасні напрямки удосконалення стандартизації зводяться до розроблення державних і міжнародних стандартів не на кожний конкретний виріб, а групи однорідної продукції, а також включення до них обмеженої кількості показників, що характеризують найбільш суттєві якісні характеристики. Обґрунтовано, що це дасть можливість істотно зменшити кількість одночасно функціонуючих стандартів, спростити їх зміст і здешевити весь процес стандартизації.

Процедура сертифікації – це урегульована нормами адміністративного права діяльність, що здійснюється уповноваженим державним органом, який вчиняє перевірку та документально (шляхом видачі сертифіката відповідності) підтверджує відповідність продукції системам управління якістю, системам управління охороною праці, системам управління персоналом та іншим установленим законодавством вимогам, що діють на території України. Виділено види сертифікації: обов’язкова сертифікація – для виробленої або імпортованої продукції, що входить у список обов’язкової сертифікації та здійснюється тільки за показниками безпеки. Добровільна сертифікація – для підвищення конкурентоспроможності товару з метою рекламування продукції, освоєння нових ринків збуту, формування і підтримки іміджу фірми, а також коли цього вимагають умови контракту на поставку продукції. Доведено, що процедура сертифікації закінчується прийняттям відповідного документа (сертифіката відповідності), який не є документом дозвільного характеру. Обґрунтовано, що сертифікат відповідності виступає передумовою для виникнення певних правовідносин у сфері господарювання.

Розділ 3 «Шляхи удосконалення адміністративно-правового режиму господарської діяльності в Україні» складається з двох підрозділів, присвячених з’ясуванню напрямків розвитку правового регулювання та можливості адаптації зарубіжного досвіду здійснення окремих видів господарської діяльності.

У підрозділі 3.1 «Напрямки оптимізації адміністративно-правового режиму господарської діяльності в Україні» сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правового режиму господарської діяльності. Зокрема запропоновано вжити низку заходів, які будуть спрямовані на усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, а саме: 1) спрощення процедури започаткування, ведення та припинення господарської діяльності; 2) запровадження державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в електронному вигляді з використанням електронного цифрового підпису, а також забезпечення переходу на електронну систему постановки на облік суб’єктів господарської діяльності; 3) вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює створення та функціонування об’єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва, відповідно до норм і стандартів ЄС; 4) упорядкування та спрощення процедури отримання документів дозвільного характеру; 5) законодавче визначення вичерпного переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності та його суттєвого скорочення відповідно до спрощених процедур шляхом прийняття Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру»; 6) розширення застосування декларативного принципу та запровадження принципу мовчазної згоди при започаткуванні та провадженні господарської діяльності; 7) перехід на засади міжнародного досвіду в системі технічного регулювання та ринкового нагляду; 8) забезпечення належного рівня захисту прав споживачів шляхом приведення законодавства України у відповідність до вимог європейського законодавства.

У підрозділі 3.2 «Зарубіжний досвід правового регулювання окремих видів господарської діяльності та можливість його адаптації в Україні» зазначено, що одним зі шляхів вирішення вищеназваних проблем є використання зарубіжного досвіду правового регулювання окремих видів господарської діяльності. Наголошено на тому, що у вітчизняній науковій літературі такий досвід вивчався як у теоретичному, так і в практичному аспектах, проте дослідження стосувались переважно законодавства країн з розвиненою економікою, адаптація досвіду яких в Україні повинна бути здійснена з урахуванням політичного, економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Проаналізовано досвід правового регулювання господарської діяльності залежно від правових систем романо-германської та англосаксонської держав. Виділено дві групи правових норм, що регулюють господарську діяльність у зарубіжних країнах. До першої групи входять норми, які забезпечують оперативне регулювання господарської діяльності. Здебільшого вони містяться в підзаконних нормативних актах, але іноді зустрічаються і в законах. До другої групи входять норми, що забезпечують стратегічне регулювання господарської діяльності. Від оперативного регулювання стратегічне відрізняється більшою стабільністю, довготривалою дією та іншими якостями, що дозволяють регулювати господарську діяльність незалежно від поточних змін в економіці.