Лошицький М.В. Адміністративно-правові відносини в сфері охорони громадського порядку

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми, зв'язок її з науковими програмами та ступінь розробки, окреслюється об'єкт і предмет дослідження, визначаються мета, завдання, методи і наукова новизна дослідження та практична значимість його результатів, подаються відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ – “Теоретико-правові засади адміністративно-правових відносин в сфері охорони громадського порядку” – складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Методологічні підходи до дослідження адміністративно-правових відносин в сфері охорони громадського порядку” розглядається система методів, які застосовуються при дослідженні даної проблеми. Зокрема, дисертантом визначається, що методологія дослідження адміністративно-правових відносин в сфері охорони громадського порядку – це система принципів і способів організації та побудови теоретико-правового мислення, розширення його діапазону. Так як наукове мислення функціонує та розвивається в понятійній формі, то автор вбачає необхідність прискіпливого аналізу визначень громадського порядку, які вживаються в науковій літературі та аналізу функціональної аналогії між засобами праці (форми, методи, сили і засоби охорони громадського порядку) в процесі діяльності (охорони громадського порядку), що дозволяє синтезувати проаналізовані елементи та охарактеризувати наукове поняття громадського порядку як мисленнєве відтворення сутності об'єкта.

Дисертант здійснює науковий аналіз, опираючись на загальнонауковий діалектичний метод, що дає можливість дослідити проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми.

Також дисертантом вбачається необхідним застосування загальнонаукових методів: аналізу та синтезу, тобто  вивчення, аналізування та синтезування статистичних даних правопорушень, які посягають на громадський порядок, що дозволило виявити причини та умови порушення громадського порядку, а також виявити закономірності виникнення та розвитку вказаних факторів.

Важливим є також метод анкетування, особливо щодо отримання достовірної інформації про фактичне становище сфери громадського порядку, її оцінку працівниками практичних органів, що забезпечують охорону громадського порядку та іншими респондентами.

Автором застосовано також системний підхід, що дозволило створити функціональну модель громадського порядку в державі та визначити закономірності як виникнення суспільних відносин в сфері громадського порядку, так і здійснення керівного впливу на охорону громадського порядку, тобто з'ясувати реалізацію суспільних відносин в сфері охорони (забезпечення) громадського порядку.

Історико-правовий метод застосовується протягом всього дослідження, що дозволило кожну проблему та елемент дослідження розглянути в історичній ретроспективі, прослідкувати генезис проблеми в її складових елементах. Поряд з історико-правовим методом застосовується порівняльно-правовий метод, який полягає у вивченні діяльності поліції зарубіжних країн по охороні громадського порядку та аналітичному порівнянні цієї діяльності з аналогічною діяльністю міліції України, а також порівнянні правових основ вказаної діяльності у досліджуваних країнах.

У підрозділі 1.2. – “Поняття та види адміністративно-правових відносин” – порівнюються визначення адміністративних правовідносин, які застосовуються в юридичній літературі та розглядаються погляди науковців на класифікацію видів адміністративно-правових відносин.

В результаті проведеного порівняння дисертантом акцентується увага на найбільш повне поняття адміністративно-правових відносин запропоноване, зокрема, В.К.Колпаковим: “Адміністративно-правові відносини – це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв'язки державно-владного характеру.”

Автором звертається також увага на те, що адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини, які виникають на основі юридичного факту, тобто адміністративно-правові відносини в сфері охорони громадського порядку виникають в результаті порушення встановленого порядку. Дослідження видів адміністративно-правових відносин показує, що залежно від критеріїв класифікації виділяються різні види досліджуваних відносин. Водночас, сфері охорони громадського порядку, завдяки масштабності цієї категорії, виділяються всі види адміністративно-правових відносин незалежно від критеріїв класифікації.

Другий розділ – “Громадський порядок як категорія адміністративно-правової науки” – складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Сутність громадського порядку” автор звертається до норм конституційного, кримінального та адміністративного законодавства з метою визначення змісту, який вкладається в поняття “громадського порядку” законодавцем. Такий підхід дає можливість виявити ряд протиріч у сутності громадського порядку. Підтвердженням виявлених протиріч послугувало і вивчення наукової літератури з питань поняття “громадського порядку”.

На даному підгрунті автором зроблений критичний аналіз існуючого поняття “громадського порядку” та чинного законодавства у сфері охорони громадського порядку, що виявило проблему неоднозначного трактування цього поняття, тобто автором доводиться необхідність  загальноприйнятого поняття “громадський порядок”. Дисертантом у зв'язку з цим пропонується визначати сутність громадського порядку через його елементи. Іншими словами, поняття “громадський порядок” є категорією, яка головним чином складається з трьох основних елементів: зміст громадського порядку, засоби його регулювання та цілі встановлення.

Таким чином, здобувачем вбачається, що громадський порядок являє собою урегульовану правовими та іншими соціальними нормами певну частину суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності у відповідних регіонах, забезпечують недоторканність життя, здоров'я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян.

Підрозділ 2.2. “Громадський порядок у політико-правовму розумінні” присвячений розгляду громадського порядку в широкому розумінні, що викликано обґрунтуванням викладеним у попередньому підрозділі. В результаті проведеного дослідження автор ототожнює громадський порядок у широкому розумінні з усією системою суспільних відносин, що існують у даному суспільстві.

Дисертант звернувся до сутності держави і, аналізуючи теорії виникнення держави, доводить, що певною мірою виникнення держави обумовлюється необхідністю створити порядок у суспільстві. На цьому базисі автор конструює поняття “громадський порядок у політико-правовому розумінні”, яке складає сутність громадського порядку в широкому розумінні.

В процесі обґрунтування даного поняття автор, застосовуючи історико-правовий метод, доходить висновку, що охорона громадського порядку являє собою важливу функцію органів виконавчої влади. Загалом, досліджуючи політико-правовий аспект громадського порядку у широкому розумінні, автор стверджує, що цей аспект є основоположним для системного та впорядкованого життя людей.

Підрозділ 2.3. “Громадський порядок в поліцейському розумінні: ознаки та форми прояву” присвячений вивченню громадського порядку у вузькому або, як визначається автором, у поліцейському розумінні. У даному підрозділі автор звертається до першоджерел обґрунтування поняття громадського порядку.

Дисертантом визначається громадський порядок у поліцейському розумінні через сукупність ознак громадського порядку та форми його прояву. Зокрема, звертається особлива увага на прояв громадського порядку у громадських місцях: обґрунтовується поняття “громадське місце” з урахуванням історичного досвіду та зарубіжних здобутків у цій сфері; характеризується упорядженість громадських місць; досліджуються наслідки правомірної і неправомірної поведінки в громадських місцях.

З урахуванням обсягу поняття “громадського порядку” дисертантом досліджується масштабність цієї категорії, вказується, що адміністративно-правові відносини в сфері охорони громадського порядку складаються у відповідності до форм прояву громадського порядку. Враховуючи масштабність досліджуваної категорії, також вказується, що громадський порядок у вузькому розумінні – це не звужене поняття, а таке що має об'ємний зміст і виступає у різних формах. В свою чергу, досліджені форми прояву громадського порядку у своїй єдності утворюють категорію “громадський порядок”, власне, у поліцейському розумінні. Кожна з розглянутих форм громадського порядку забезпечується спеціально уповноваженим органом держави.

У підрозділі 2.4. “Модель громадського порядку” автором обґрунтовується створена ним модель громадського порядку, яка служить схемою подальшого дослідження.

На основі створеної моделі дисертант доводить необхідність не лише охорони громадського порядку, а й управління ним. Відтак, автор пропонує під управлінням в сфері громадського порядку розуміти вплив на складові компоненти (елементи) громадського порядку (суб'єкти відносин; правові і моральні норми, що регулюють суспільні відносини в цій сфері; умови прояву цих відносин) з метою забезпечення зразкового громадського порядку, своєчасного попередження порушень суспільних відносин, припинення таких порушень та відновлення порушених відносин. Стосовно ж управляючого суб'єкта, то дисертант обґрунтовує необхідність точного визначення повноважень відповідних державних органів, які здійснюють керівний вплив по кожному компонентові громадського порядку.

Відтак, модель була створена з метою виявлення позитивних і негативних елементів громадського порядку. Дана модель є зразковою, у якій негативні елементи прямують до абсолютного нуля, а позитивні до якісної одиниці. В реальних умовах створення такої діючої моделі неможливе, тому автором обґрунтовується виявлення такого співвідношення позитивних і негативних елементів, при якому громадський порядок у державі набуде ознак міцності і стабільності.

У третьому розділі – “Зміст і значення охорони громадського порядку” – виділені чотири підрозділи.

Підрозділ 3.1. “Виникнення необхідності охорони громадського порядку” присвячений аналізу генезису охорони громадського порядку, тобто досліджуються першопричини, які змусили суспільство охороняти встановлений порядок. Автор звертається до історичного аспекту проблеми, що дозволило прослідкувати методи та сили, якими держава охороняла громадський порядок в залежності від суспільно-економічної формації та державно-політичного устрою. Дисертант також вивчає відносини, які виникають при здійсненні охорони громадського порядку та галузі права, що регулюють ці відносини в їх історичному розвитку.

При проведеному дослідженні доводиться, що проблема охорони громадського порядку почала виникати з утворенням великих міст, і перші поліцейські установи створювались саме з метою охорони громадського порядку. Відтак, громадський порядок – важлива сфера державного регулювання, яка забезпечується спеціальними державними органами, на які покладається забезпечення всебічної охорони. Крім того всі державні органи, виконуючи покладені на них обов'язки, в межах своєї компетенції фактично здійснюють функції охорони громадського порядку. Отже, функція охорони громадського порядку являє собою один з основних напрямів діяльності органів виконавчої влади.

Автором також вивчено реальний стан громадського порядку на сучасному етапі методом використання статистичних даних та опитування працівників органів внутрішніх справ. Проведене дослідження виявило необхідність удосконалення чинного законодавства у сфері охорони громадського порядку.

У підрозділі 3.2. “Забезпечення громадського порядку: роль громадян та органів виконавчої влади” розкриваються шляхи, якими забезпечується охорона громадського порядку. Зокрема, досліджується роль громадян в охороні громадського порядку, з'ясовується сутність нагляду громади за громадським порядком та охорони громадського порядку наглядовими органами виконавчої влади. Проведене дослідження дозволило виявити закономірності охорони громадського порядку в залежності від відношення до цієї діяльності громадян і соціуму, тобто громади, а також виявити коло органів виконавчої влади, які здійснюють охорону громадського порядку та визначити межі їх компетенції. Дисертантом доводиться залежність міцного громадського порядку від правомірної поведінки громадян, а також автор стверджує, що громадський порядок – це важлива сфера державного регулювання.

Дисертант доводить, що стан громадського порядку значною мірою залежить від кожного члена суспільства та від суспільства в цілому, а зміцненню громадського порядку сприяє правомірна поведінка громадянина, тобто виконання ним встановлених правил поведінки у громадських місцях. Стабільність же громадського порядку в кожній громаді залежить від стану зв'язків між членами громади та стабільності самої громади. Відтак стверджується, що в сфері охорони громадського порядку завдання громади суто профілактичне, тобто громадський порядок в общині підтримується за допомогою регулярності, яка відбувається в житті громади та шляхом нагляду за громадським порядком відповідними громадськими та адміністративними службами.

Підрозділ 3.3. “Діяльність поліції зарубіжних країн по охороні громадського порядку” спрямований на дослідження діяльності по охороні громадського порядку поліції Великобританії, США, Канади і Франції. Автор розкриває поняття “адміністративна діяльність” та “охорона громадського порядку” через призму їхнього національного законодавства у порівнянні з аналогічним законодавством та діяльністю міліції України. Здобувачем вивчаються форми і методи охорони громадського порядку поліцією зарубіжних країн, що дозволило вичленити позитивні елементи та з урахуванням здобутків українського національного державотворення запропонувати їх впровадження в діяльність державних органів України.

Даний напрямок також дозволив виявити закономірності діяльності поліції досліджуваних країн по охороні громадського порядку та здійснити порівняльний аналіз правових основ даної діяльності у досліджуваних країнах та в Україні. На цій підставі автор доводить необхідність законодавчого регламентування охорони громадського порядку в Україні.

У підрозділі 3.4. “Відносини, що виникають у процесі поліцейської діяльності спеціальних органів виконавчої влади” здійснено певні узагальнення проведеного дослідження. Дисертантом акумулюються отримані результати, а саме діяльність по охороні громадського порядку характеризується як поліцейська діяльність. На вказаній основі визначаються органи, що здійснюють цю діяльність, вичленовуються її елементи та сфера компетенції визначених органів.

Дисертантом водночас визначаються закономірності відносин, які виникають в процесі цієї діяльності, тобто поліцейських правовідносин. Ці правовідносини по своїй суті і є адміністративно-правовими відносинами в сфері охорони громадського порядку, поліцейські правовідносини є різновидом адміністративних відносин, які регулюються нормами поліцейського права. Таким чином автор обґрунтовує “реабілітацію” поліцейського права як підгалузі адміністративного права.