Сіверін В. І. Адміністративно-правові засади надання дозвільних послуг суб\'єктами публічної адміністрації

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок із науковими планами та програмами, окреслено мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дослідження.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади надання дозвільних послуг суб’єктами публічної адміністрації» складається з чотирьох підрозділів, у яких проаналізовано дозвільні послуги як предмет адміністративно-правового регулювання, надано класифікацію дозвільних послуг, визначено особливості відносин у сфері надання дозвільних послуг та окреслено коло суб’єктів публічної адміністрації, які надають дозвільні послуги.

У підрозділі 1.1 «Дозвільні послуги суб’єктів публічної адміністрації як предмет адміністративно-правового регулювання» з метою окреслення поняття дозвільної послуги, виділення її характерних рис проаналізовано вживання терміна «публічна, державна, адміністративна, управлінська послуга» в науковій літературі. Відсутність єдності поглядів у визначенні даного поняття пов’язана насамперед із відсутністю його законодавчого закріплення, науковці ж характеризують різні його аспекти. У підрозділі розкрито науково-теоретичні положення, окремі норми законодавства, на основі чого запропоновано розглядати дозвільні послуги як один із видів публічних послуг. Спрямованість послуг на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб дає змогу класифікувати публічні послуги залежно від різновидів потреб. Більшість публічних послуг пов’язано з «потребою в безпеці» тому їх доцільно називати дозвільними, на користь цього твердження свідчать повноваження суб’єктів публічної адміністрації, одними із яких є дозвільні. Доведено, що при використанні категорії «послуги» головний акцент робиться на юридичних аспектах, зокрема на адміністративній процедурі їх надання тощо. Аналіз теоретичних напрацювань та чинного законодавства, яке закріплює та регулює надання послуг суб’єктами публічної адміністрації, дав змогу вказати на необхідність його вдосконалення, що стосується як закріплення базового поняття публічної послуги, так і врегулювання процедур надання таких послуг із визначенням їх собівартості.

У підрозділі 1.2 «Правове регулювання відносин у сфері надання дозвільних послуг» наголошено на тому, що правове регулювання здійснюється шляхом запровадження і реалізації загальнообов’язкових правил, тобто приписів правових та техніко-юридичних норм, які встановлюються і охороняються державою для закріплення і регулювання відносин, що виникають і розвиваються в процесі надання дозвільних послуг суб’єктами публічної адміністрації. Під правовим регулюванням відносин у сфері надання дозвільних послуг у дисертації розуміється комплекс юридичних засобів, за допомогою яких держава визначає права і обов’язки суб’єктів публічної адміністрації, а також порядок їх реалізації при наданні останніх.

Однією з початкових, вихідних ланок правового регулювання є юридичні норми, які становлять основу механізму правового регулювання. Норми, які визначають повноваження суб’єктів публічної адміністрації, підстави та форми дозвільної діяльності, є матеріально-правовою основою цієї діяльності. До них належать відповідні норми Конституції України, законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» та ін. Норми, які встановлюють порядок здійснення суб’єктами публічної адміністрації дозвільної діяльності, а також участі останніх у процесі розгляду справ щодо порушень законодавства, положення якого регулюють дозвільну діяльність, утворюють процесуально-правову основу.

У підрозділі 1.3 «Класифікація дозвільних послуг, які надаються суб’єктами публічної адміністрації» зазначено, що для спрощення та уніфікації порядку надання дозвільних послуг суб’єктами публічної адміністрації було досліджено теоретичні та законодавчі підстави класифікації дозвільних послуг.

Залежно від правового регулювання процедур набуття дозвільних послуг їх можна класифікувати на: 1) дозвільні послуги, порядок надання яких регламентується Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»; 2) дозвільні послуги, на порядок надання яких не поширюється Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»; 3) дозвільні послуги, порядок надання яких має змішане регулювання тощо. Основним критерієм класифікації є спрямованість загроз національним інтересам, безпеці осіб, суспільства та держави в усіх сферах життєдіяльності. Серед зазначених видів діяльності доцільно виділити ті, дозвільна діяльність щодо яких потребує першочергового вдосконалення, а саме: а) надання дозвільних послуг у сфері економічної безпеки; б) надання дозвільних послуг у сфері інформаційної безпеки; в) надання дозвільних послуг у сфері забезпечення екологічної безпеки.

У підрозділі 1.4 «Органи публічної адміністрації як суб’єкти надання дозвільних послуг» зазначено, що у системі органів публічної адміністрації не існує єдиного органу, спеціально створеного для надання дозвільних послуг. Ці повноваження виконуються, поряд із реалізацією основних повноважень органів публічної адміністрації, відповідно до певного виду державної діяльності, для здійснення якої вони сформовані. Чинним законодавством встановлено широке коло суб’єктів, які надають дозвільні послуги. При цьому слід розрізняти категорії суб’єкта адміністративно-правових відносин щодо надання дозвільних послуг та суб’єкта такої діяльності. Категорія суб’єкта надання дозвільних послуг є вужчою за змістом, ніж категорія суб’єкта відповідних адміністративно-правових відносин. Так, суб’єктами відповідних адміністративно-правових відносин постають: 1) громадяни України; 2) юридичні особи; 3) органи публічної адміністрації (органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, державні установи та підприємства), до повноважень яких належить видача дозвільних документів з метою забезпечення національної безпеки.

Розділ 2 «Організаційно-правові форми надання дозвільних послуг суб’єктами публічної адміністрації» містить три підрозділи, в яких піддано науковому аналізу конкретні адміністративні процедури, здійснювані органами публічної адміністрації, щодо надання дозвільних послуг.

У підрозділі 2.1 «Дозвільні послуги у сфері забезпечення економічної безпеки» розкрито зміст поняття «економічна безпека» через сукупність умов і чинників, які забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість та здатність до постійного прогресу. Доведено, що дозвільні послуги у сфері економічної безпеки надають наступні суб’єкти публічної адміністрації − Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний Банк України, а основними документами дозвільного характеру, які видаються зазначеними суб’єктами, є ліцензії та дозволи на здійснення певних видів діяльності у сфері забезпечення економічної безпеки держави.

У підрозділі 2.2 «Дозвільні послуги у сфері забезпечення інформаційної безпеки» встановлено, що в науковій літературі наразі відсутній єдиний консолідований підхід до змісту поняття «інформаційна безпека». Досягнення необхідного рівня інформаційної безпеки можливе за умови встановлення у чинному законодавстві обмежень щодо здійснення тих видів діяльності (в тому числі і господарської діяльності), які негативно впливають на інформаційну сферу, погіршуючи її стан, а також запровадження контролю за дотриманням встановлених законодавством обмежень. До кола суб’єктів, які мають право надавати дозвільні послуги у сфері інформаційної безпеки, слід, зокрема, віднести Міністерство транспорту та зв’язку України, Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення, Національну комісію з питань регулювання зв’язку України, Державне госпрозрахункове підприємство «Український державний центр радіочастот», Укрпошту та Укртелеком тощо.

Провідним суб’єктом надання дозвільних послуг у сфері інформаційної безпеки є Міністерство транспорту та зв’язку України, його структурні органи та підрозділи.

У підрозділі 2.3 «Дозвільні послуги у сфері забезпечення екологічної безпеки» обґрунтовано, що успішне вирішення завдань у сфері забезпечення екологічної безпеки, охорони прав і свобод громадян у країні можливе лише за умов застосування різних засобів регулюючого впливу, одним із яких постає дозвільна діяльність, яка реалізується у формі дозвільних послуг. Предметом адміністративно-правового регулювання та об’єктом дозвільних послуг є ті види господарювання, внаслідок здійснення яких може бути завдана шкода навколишньому природному середовищу. Існуюча в України система надання дозвільних послуг у сфері забезпечення екологічної безпеки повинна бути зорієнтована на забезпечення належного стану навколишнього природного середовища та його раціональне використання. Основним завданням суб’єкта публічної адміністрації має бути удосконалення правового регулювання надання дозвільних послуг у сфері екологічної безпеки з метою збереження та раціонального використання навколишнього природного середовища. До кола суб’єктів надання дозвільних послуг у сфері забезпечення екологічної безпеки віднесено Державний комітет України з промислової безпеки, охорони  праці та гірничого нагляду, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство палива та енергетики України, Державний комітет ядерного регулювання України та інші органи публічної адміністрації. Провідним суб’єктом надання дозвільних послуг у сфері забезпечення екологічної безпеки є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Розділ 3 «Адміністративна відповідальність за порушення порядку надання (отримання) дозвільних послуг» містить конкретні пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства й рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання та порядку притягнення до адміністративної відповідальності за порушення порядку надання (отримання) дозвільних послуг. Зокрема підкреслено, що запропоновані зміни до чинного законодавства, збільшення переліку адміністративних правопорушень у сфері надання (отримання) дозвільних послуг, провадження господарської діяльності, поводження з об’єктами підвищеної небезпеки посилить вплив держави на осіб, які вчиняють правопорушення, що, у свою чергу, обумовить зменшення кількості адміністративних правопорушень у зазначеній сфері.