Литвинов О.М. Адміністративно-територіальна координація діяльності суб\'єктів профілактики злочинів в Україні на місцевому рівні

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються її зв'язок з науковими планами МВС та Національного університету внутрішніх справ, мета і завдання дослідження, викладається наукова новизна та практична значимість одержаних результатів.

Розділ І "Теоретичні засади координації діяльності щодо профілактики злочинів" містить три підрозділи. У першому підрозділі "Профілактика злочинів як об'єкт управління" досліджуються система, ознаки, структура та принципи організації та функціонування системи профілактики злочинів як специфічного об'єкта державного управління.

На основі критичного осмислення стану й проблем боротьби зі злочинністю в Україні та керуючись основними положеннями системно-структурного підходу до вивчення соціальних систем, дисертант дійшов висновку, що профілактика злочинів, як специфічний вид суспільно необхідної діяльності, яка справляє комплексний вплив на причини та умови злочинності з метою їх усунення або послаблення, та певна комплексна, багаторівнева, керована та самокерована система потребують управління. Управління профілактикою злочинів - це об'єктивно обумовлений різновид державного управління, який полягає у цілеспрямованому, свідомо-вольовому, організаційному впливі суб'єкта управління (органа, організації, установи) на об'єкт управління (систему профілактики злочинів) з метою підвищення ефективності його функціонування, приведення у відповідність до закономірностей розвитку.

Профілактика злочинів, як специфічна система, інтегрована спільність елементів і специфічний об'єкт управлінського впливу з боку відповідних суб'єктів управління, має складну розгалужену характеристику. Складність проявляється в тому, що профілактика злочинів є багатогранним об'єктом, зміст якого складає специфічного роду діяльність суб'єктів профілактики злочинів у вигляді системи профілактичних заходів. Також, вона є багаторівневою сукупною соціальною системою, до складу якої входять підсистеми її елементів, і поряд з цим - складовою підсистемою для систем більш високого рівня організації. Сукупність елементів системи профілактики злочинів у взаємодії наділяють її властивостями та ознаками, не характерними для кожного окремого складника. Таким чином, автор стверджує, що головною характеристикою об'єкта управлінського впливу є опис структури системи профілактики злочинів та пов'язаних з нею підсистем.

Структуру системи профілактики злочинів складають наступні елементи: як складова підсистема профілактика злочинів поряд із загальною організацією та правоохоронною діяльністю входить до системи боротьби зі злочинністю; вона складається з загальносоціальної, спеціальнозагальної, спеціальної та індивідуальної профілактики злочинів; в свою чергу спеціальна профілактика складається зі спеціально-кримінологічної профілактики, запобігання та припинення злочинів; у структурі спеціально-кримінологічної профілактики виділяють ранню, безпосередню та посткримінологічну профілактику. Усі перелічені структурні елементи є різнорівневими підсистемами із системними ознаками.

Дисертант пропонує наступне визначення профілактики злочинів як особливого інтегрованого, багаторівневого об'єкта соціального управління, який складає різноманітна за формами діяльність відповідних суб'єктів (державних, недержавних органів та установ, громадських формувань та окремих громадян), які взаємодіють у вигляді системи різнорідних заходів, спрямованих на пошук шляхів, засобів та інших можливостей ефективного впливу на злочинність з метою зниження інтенсивності процесів детермінації злочинності на усіх рівнях, нейтралізації дії її причин та умов для обмеження кількості злочинних проявів до соціально толерантного рівня.

Ретельно аналізуються принципи організації та функціонування системи профілактики злочинів. Пропонується наступна класифікація принципів залежно від характеристик. По-перше, загальноправові принципи, до яких автор відніс: наукове управління профілактикою злочинів, законність, гласність, гуманізм, демократизм. По-друге, спеціально-галузеві принципи, які у свою чергу дисертант розділив на: а)  функціональні принципи: прогнозування та планування профілактичних заходів, координації профілактики злочинів, інформаційного забезпечення профілактичної діяльності та взаємодії суб'єктів профілактики; б) організаційні принципи: системність, економічна доцільність і конкретність.

Другий підрозділ "Система суб'єктів управління профілактикою злочинів" присвячений організаційній структурі управління профілактикою злочинів, тобто системі суб'єктів управління профілактикою злочинів, а також системі їх зв'язків, взаємодій один з одним.

Усю різноманітність суб'єктів управління профілактикою злочинів дисертант розділив за функціональним призначенням на: а) суб'єкти загального (нормативного) управління профілактикою злочинів, до яких віднесено Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, місцеві ради народних депутатів та їх виконавчо-розпорядчі органи; б) функціональні міжгалузеві (координаційні) суб'єкти управління профілактикою злочинів, до яких віднесено координаційні комітети усіх рівнів, координаційні наради керівників правоохоронних органів при відповідних прокурорах; в) суб'єкти галузевого (оперативного) управління профілактикою злочинів, до яких віднесено відповідні галузеві органи виконавчої влади, та г) суб'єкти управління громадських профілактичних організацій - спілки та асоціації.

Розглянуто функції, завдання, повноваження названих суб'єктів щодо управління профілактикою злочинів, а також форми і методи управлінського впливу на відповідних підлеглих суб'єктів. Встановлено та охарактеризовано функціональне співвідношення між поняттями "суб'єкти профілактики злочинів" та "суб'єкти управління профілактикою злочинів". Піддано критиці позицію окремих вчених, які розглядають систему суб'єктів управління як складову частину системи суб'єктів профілактики злочинів.

У третьому підрозділі "Координація діяльності суб'єктів профілактики як елемент організації попередження злочинів" досліджується правова природа координації та її місце в організації управління профілактикою злочинів.

Піддано критиці позицію окремих вчених, які розглядають ізольовано організацію та управління соціальними системами. Організація та управління нерозривно пов'язані між собою. Організаційна діяльність, тобто свідома діяльність, спрямована на упорядкування стану тих чи інших соціальних утворень, є однією з функцій комплексного багатогранного управлінського впливу на систему профілактики злочинів, який з точки зору  адміністративно-територіального поділу стосовно форм та методів діяльності проявляється як координація дій суб'єктів профілактики злочинів. У структурі організації профілактики злочинів автор відокремив наступні управлінські компоненти: формулювання мети діяльності, проектування організаційних структур, створення або виділення органу управління, створення системи збору інформації та її циркуляції, підбору, розстановки, навчання та виховання кадрів, координації діяльності, матеріально-господарського, технічного, фінансового та інших видів забезпечення.

На основі аналізу усіх організаційних складників системи профілактики злочинів обґрунтовується висновок, що мета діяльності та координація дій суб'єктів профілактики злочинів є інтегративними (системоутворюючими) факторами, своєрідним механізмом самоуправління системи профілактики злочинів. Встановлено, що мета профілактики злочинів - це обмеження злочинності до соціально толерантного рівня шляхом цілеспрямованого, передбаченого законодавством впливу з боку усіх інститутів громадянського суспільства на причини та умови вчинення злочинів для мінімізації, нейтралізації, усунення їх дії. З іншого боку, координація профілактики злочинів - це узгодження дій тактично самостійних суб'єктів системи профілактики злочинів за різними елементами діяльності при наявності рівноправних зв'язків між ними, спільної стратегічної мети діяльності для підвищення ефективності протидії злочинності. Координаційний орган інтегрує не лише реакції на цільові установки, він безпосередньо виконує покладені на систему завдання, але насамперед є засобом впливу на неї, її розвиток, переорієнтацію та самовдосконалення.

Підкреслено, що координація, будучи елементом системи профілактики злочинів, являє собою складну соціальну підсистему, яка має свою мету, задачі та інші елементи, притаманні соціальним системам.

Досліджено специфічні ознаки координації, яка складає зміст управління профілактикою злочинів. Висловлена точка зору, що у координації профілактики злочинів переважно застосовується комбінований метод впливу, який поєднує у собі елементи переконання, примусу та дозволу. Цей метод дозволяє зберегти суть та особливі риси координації. Метод переконання пронизує координацію на всіх ланках та рівнях і найчастіше виступає у якості своєрідного стилю управління. Імперативне управління примусового типу застосовується при необхідності надати волевиявленню управлінського органу загальнообов'язкового значення та продиктоване необхідністю вирішення поставлених перед системою завдань спільними узгодженими діями. Сфера застосування дозволу обмежена можливостями суб'єктів профілактики злочинів вільно обирати форми співпраці і тактичні шляхи реалізації поставлених завдань.

Специфіка координації, яка становить зміст управління профілактикою злочинів, полягає також у тому, що суб'єкти профілактики самостійні у вирішенні тактичних питань; вони рівноправні і для всіх поставлена єдина стратегічна мета - мінімізація, нейтралізація, усунення причин та умов злочинів; їх дії узгоджуються за метою, місцем, строком виконання та планом, але в межах вирішення спільних для органів, установ і організацій завдань боротьби зі злочинами. Специфічні для кожного органу функції предметом координації бути не можуть .

Проаналізовано та удосконалено систему принципів координації профілактики злочинів. Зокрема, за правовою природою усе розмаїття принципів розділено на загальноправові принципи та спеціально-галузеві. До загальноправових віднесені законність, гласність, гуманізм. Спеціально-галузеві принципи у свою чергу поділені на: управлінські, а саме - здійснення координації суб'єктів профілактики злочинів виконавчою гілкою влади; рівність усіх учасників координаційної діяльності під час постановки питань для вирішення, внесення пропозицій, розробки рекомендацій та заходів; самостійність кожного органу в межах, наданих законодавством, як під час розробки узгоджених заходів, рекомендацій, так і під час реалізації узгоджених рішень з профілактики злочинів, проведення заходів профілактичного характеру в межах своєї компетенції; активність та ініціативність кожного органу в процесі узгодженої діяльності, у розробці та при здійсненні спільних заходів; цілеспрямованість; підконтрольність координаційної діяльності; об'єктивність; відповідальність керівника кожного органу та установи за виконання спільних узгоджених рішень; і кримінологічні принципи: конкретність; планомірність впливу на негативні фактори, асоціальні явища та криміногенні умови, що сприяють скоєнню злочинів, відповідно до спільних узгоджених планів, програм; системне відстеження результатів скоординованих заходів та їх виправлення з урахуванням змін криміногенної ситуації.

Досліджено основні елементи змісту координації профілактики злочинів, які складають мету, завдання, прогнозування та планування, і у сукупності визначають цілеспрямованість, конкретність та перспективність узгодженої діяльності.

Розглянуто різноманітні погляди, які існують у науці адміністративного права на стадії управлінського процесу. Обґрунтовується авторська точка зору на цю проблему через призму координації профілактики злочинів. Зокрема, пропонуються наступні стадії процесу координації: визначення мети та завдань координації суб'єктів профілактики злочинів; аналіз інформації про стан злочинності та системи профілактики; прогнозування тенденцій розвитку явищ та процесів злочинності та протидії ним, а також факторів, які сприяють вчиненню злочинів, на окремій території та у визначений період часу; вибір напрямків і форм координаційної діяльності; розробка заходів координації профілактики злочинів та оформлення їх відповідними рішеннями, планами або програмами; призначення відповідальних виконавців та строків здійснення заходів; контроль за виконанням та оцінка ефективності координації у сфері профілактики злочинів.

Встановлено співвідношення між "процесом" та "процедурою" координації профілактики злочинів. Робиться наголос на тому, що процедура в координації профілактики злочинів визначає порядок роботи учасників узгодженої діяльності і складається з таких елементів, як порядок аналізу, прогнозування тенденцій явищ і процесів злочинності та їх профілактики; порядок підготовки та прийняття координаційного рішення; процес розробки планів узгоджених заходів; порядок визначення характеру заходів; порядок контролю та перевірки результатів окремих заходів; процес оцінки ефективності узгодженої діяльності з профілактики злочинів.

При дослідженні видів координації профілактики злочинів дисертантом узагальнено широке коло класифікаційних ознак та відповідних ним видів координації профілактики злочинів. Деякі з них удосконалені та уточнені.

Розділ П "Управлінське рішення і його місце в процесі координаційної діяльності щодо профілактики злочинів" складається з чотирьох підрозділів. У першому підрозділі "Правові засади, цілі, завдання і форми адміністративно-територіальної координації профілактики злочинів" аналізується правова основа побудови такої системи. Крім того, досліджено історичні аспекти становлення, розвитку, реформування системи координації профілактики злочинів з перших років радянської влади і дотепер.

На основі проведеного аналізу стверджується, що адміністративно-територіальна координація є міжгалузевим управлінням профілактикою злочинів, тобто одним з видів узгодження дій тактично самостійних суб'єктів системи профілактики злочинів, що проводиться в межах адміністративно-територіальних одиниць на державному, регіональному та місцевому рівнях, для якої характерні всі ознаки координації. Підкреслено, що така категорія як "рівень" використовується дисертантом з двох позицій: 1) як адміністративно-правова категорія, яку складають загальнодержавний, регіональний та місцевий рівні, для характеристики ієрархічності зв'язків між суб'єктами та об'єктами управління, де до уваги беруться характер та умови діяльності суб'єктів управління, форми координаційної діяльності, адміністративно-територіальна приналежність та практичні потреби, і, 2) як конституційно-правова категорія, яка виділяє серед суб'єктів управління вищий, центральні та місцеві органи, для забезпечення відповідності функціональної характеристики органів влади їх ролі в управлінні профілактикою злочинів. Саме в останньому сенсі категорія "місцевий рівень" використана у назві дисертаційного дослідження.

Адміністративно-територіальна координація здійснюється відповідними суб'єктами, яких за обсягом та характером управлінського впливу на об'єкти управління можна поділити на суб'єктів стратегічної і суб'єктів тактичної координації. Правові засади стратегічної і тактичної координації суб'єктів профілактики злочинів дещо різняться, що продиктовано переважно відомчою природою тактичної координації та організаційним характером стратегічної.

Аналіз координації у сфері профілактики злочинів свідчить про те, що в останні роки система зазнала переорієнтації зі стратегічної координації на тактичну. При цьому, як було підкреслено в дисертації, ця переорієнтація негативно вплинула як на практику управління профілактикою та боротьбою зі злочинністю, так і на її ефективність. Обґрунтовується думка про те, що стратегічну координацію має здійснювати виконавча влада, а тактичну - прокуратура України.