ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються мета і завдання дисертаційного дослідження, зв’язок з науковими програмами МВС України та Університету внутрішніх справ, наукова новизна та практична значущість, апробація результатів дослідження та публікації.
Перший розділ “Правове забезпечення принципів та основних напрямків реформування органів внутрішніх справ України” містить три підрозділи.
У першому підрозділі “Принципи реформування системи органів внутрішніх справ” розглядаються основні принципи, які покладено в основу перебудови системи органів внутрішніх справ, а також подається детальне їх обгрунтування.
До принципів реформування органів внутрішніх справ слід віднести:
- верховенство Конституції України, законів України, міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, над іншими нормативно-правовими актами, посадовими інструкціями, які регламентують діяльність органів внутрішніх справ;
- відповідальність працівників органів внутрішніх справ за невиконання або неналежне виконання своїх функціональних обов’язків;
- гуманізм, тобто здійснення діяльності органів внутрішніх справ перш за все з метою захисту життя, здоров’я, прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань;
- системність, що передбачає врахування всіх умов та факторів, які реально впливають на діяльність органів внутрішніх справ;
- поєднання єдиноначальності та децентралізації (делегування повноважень);
- зміцнення зв’язків міліції з громадськістю, доступність для населення інформації про діяльність органів внутрішніх справ у встановленому законодавством порядку;
- випереджаючий соціальний захист особового складу органів внутрішніх справ, сенс якого полягає в тому, що суспільство і держава сумісно створюють такі умови діяльності персоналу, які найбільше нейтралізують негативні явища, що впливають на працівників органів внутрішніх справ;
- тісна співпраця з місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у забезпеченні правопорядку на їх територіях;
- деполітизація, яке закріплює заборону створення в органах внутрішніх справ структур політичних партій та інших громадських і релігійних організацій;
- професіоналізм і компетентність, які визначають можливості службового зростання лише на основі професійних, ділових та особистих якостей працівника;
- активна взаємодія органів внутрішніх справ України з органами правопорядку інших країн у вирішенні завдань боротьби зі злочинністю.
Особлива увага приділяється принципу верховенства Конституції України, завданням приведення всього законодавства і підзаконних актів, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ, у відповідність з Основним законом. Детально обгрунтовується необхідність розвитку міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю, оскільки вона зараз набуває транснаціонального характеру і потребує взаємодії усіх держав у протистоянні злочинності.
У другому підрозділі “Напрямки трансформації структури органів внутрішніх справ” розглядаються питання проведення змін у структурній побудові органів Міністерства внутрішніх справ.
Аналіз характеру та обсягу практичних завдань, які постали перед органами внутрішніх справ, дав можливість визначити основні напрямки трансформації структури органів внутрішніх справ та дати їм теоретично-практичне обгрунтування. До таких слід віднести:
- забезпечення єдності і керованості системи;
- приведення організаційно-штатної структури органів внутрішніх справ у відповідність з новими соціальними пріоритетами;
- активізація кадрової політики в органах внутрішніх справ, перегляд основних напрямків роботи з особовим складом;
- зміцнення співробітництва з іншими правоохоронними органами;
- налагодження взаємодії з населенням, громадськими організаціями, підприємсвами і установами усіх форм власності, засобами масової інформації;
- розширення і поглиблення міжнародного співробітництва у сфері правоохоронної діяльності;
- налагодження належного фінансового і матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ;
- розробка науково обгрунтованої системи оцінки ефективності оперативно-службової діяльності підрозділів, служб, окремих працівників органів внутрішніх справ.
Особлива увага приділяється питанням організаційно-штатної структури органів внутрішніх справ. Крім того, значне місце відводиться проблема реформування окремих служб і підрозділів органів внутрішніх справ з метою підвищення ефективності роботи, усунення дублювання функцій під час здійснення профілактичної роботи, боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку. Розглядаються питання доцільності створення і ліквідації окремих служб і підрозділів, з метою оптимізації організаційної структури і отримання максимального ефекту від їх діяльності. Зроблено акцент на реформуванні кадрового апарату, який відповідає за забезпечення органів внутрішніх справ високопрофесійними фахівцями та безперервну роботу по зміцненню дисципліни і законності в підрозділах.
Третій підрозділ присвячений вивченню шляхів зміцнення зв’язків органів внутрішніх справ із громадськістю, налагодження взаємодії з населенням, громадськими організаціями і засобами масової інформації.
Вирішення даного стратегічного завдання розгортається за такими напрямками:
- створення місцевої (в перспективі муніципальної) міліції, покликаної забезпечувати загальну та індивідуальну профілактику злочинів, надання професійної допомоги громадянам у забезпеченні особистої безпеки й охорони територій їх проживання;
- підвищення профілактичної функції в діяльності дільничних інспекторів міліції;
- урахування громадської думки населення в діяльності органів внутрішніх справ;
- залучення населення до охорони громадського порядку;
- використання закордонного досвіду в налагодженні зв’язків міліцією з громадськістю.
Об’єктивними передумовами створення місцевої (в перспективі муніципальної) міліції є:
1. Побудова правової держави;
2. Визначення необхідності подальшого розширення інституту самоуправління територіями;
3. Реорганізація органів державної влади, в тому числі міліції України.
Для створення місцевої міліції необхідно вирішення ряду організаційно-правових проблем:
а) законодавче закріплення за місцевими органами влади компетенції в сфері управління місцевою міліцією;
б) вирішення питання стабільних фінансових надходжень у місцеві бюджети;
в) оптимізація управлінських структур із зміною системи обслуговування, розміщення та управління РВВС, МВВС та УМВС;
г) удосконалення адміністративного та кримінального законодавства;
д) зміна пріоритетних напрямків діяльності міліції, функцій служб та підрозділів і критеріїв оцінки їх діяльності.
Відповідно з концепцією реформування структури, системи і управління органів внутрішніх справ розробляється типова модель районного (міського) відділу міліції громадської безпеки, уточнюються основні напрямки діяльності місцевої міліції громадської безпеки по попередженню правопорушень.
Основу діяльності місцевої міліції повинна становити програма профілактики злочинів та інших правопорушень, яка має базуватись на основі дійсних бюджетів, аналізу криміногенної обстановки, соціально-економічних факторів та існуючих сил і засобів при безпосередній ініціативі місцевих органів влади та самоврядування.
Ефективність профілактичної діяльності міліції громадської безпеки залежить від:
- швидкості реагування міліції на виклики;
- адекватності дій міліції по кожній конкретній ситуації;
- роз’яснювальної роботи міліції серед населення за допомогою радіо, телебачення і преси;
- індивідуальної роботи з конкретними категоріями населення;
- можливості постійної доступності міліції для населення, надійності зв’язку з нею.
Одним з головних напрямків зміцнення зв’язків органів внутрішніх справ з населенням є врахування громадської думки, яка узагальнює уявлення людей про ті чи інші напрямки діяльності або якість роботи міліції. Цінність громадської думки полягає ще й в тому, що вона пропонує шляхи удосконалення роботи органів внутрішніх справ. Результати, що отримуються під час вивчення думки населення про діяльність міліції, можуть бути використаними для: а) переконання людей змінити думку щодо міліції; б) інформаційного насичення населення; в) підсилення існуючої громадської думки; г) типологізації груп населення в залежності від можливості надати допомогу або спричинити шкоду стосункам і взаємодії населення і міліції; д) розрахунку часу, необхідного для зміни громадської думки про органи внутрішніх справ.
Отримані дані опитувань дозволяють простежити окремі тенденції, які відображають взаємозв’язок органів внутрішніх справ з навколишнім соціальним середовищем. Це:
1. Зростання стурбованості населення станом правопорядку в регіонах;
2. Усталена недовіра значної частини населення до органів внутрішніх справ та їх служб щодо їх спроможності вести боротьбу зі злочинністю, професійно надавати допомогу тим громадянам, які її потребують;
3. Зростаюча потреба в демократизації зв’язків внутрішніх справ з громадськістю;
4. Підвищення інтересу керівників служб та підрозділів до результатів моніторингових опитувань, які стосуються ставлення населення щодо їх оперативно-службової діяльності.
Основними напрямками зміцнення зв’язків органів внутрішніх справ і населення є:
1. Створення місцевої (муніципальної) міліції;
2. Робота з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування, соціальними службами, громадськими об’єднаннями щодо виявлення неблагополучних сімей, робота з громадянами, які відбули термін покарання;
3. Інформаційне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ за допомогою радіо, телебачення і преси;
4. Цільова підготовка фахівців, які на професійному рівні можуть інформувати населення про реальні потреби міліції;
Другий розділ “Організаційно-правові засади реформування кадрової політики в органах внутрішніх справ” містить три підрозділи. В ньому розглядаються питання соціально-правового аналізу кадрової політики і вдосконалення роботи з особовим складом органів внутрішніх справ.
У першому підрозділі “Соціально-правовий аналіз стану кадрової політики в органах внутрішніх справ” висвітлюються питання щодо удосконалення нормативно-правової бази роботи з особовим складом, організаційних заходів по якісному оновленню кадрового складу.
На основі аналізу різних концептуальних підходів до визначення кадрової політики автором уточнюється поняття “кадрова політика”. Кадрова політика – це цілеспрямована професійна діяльність начальників, апаратів по роботі з особовим складом, яка спрямована на ефективне використання кадрів для вирішення цілей та завдань підрозділу чи органу внутрішніх справ.
Складовими кадрової політики є:
- аналіз реального стану кадрів в підрозділах та службах;
- прогнозування потреб у необхідних кадрах;
- раціональне використання кадрів відповідно до рівня їх знань, кваліфікації, професійної підготовки;
- створення умов для підвищення продуктивності та ефективності оперативно-службової діяльності;
- управління процесом плинності кадрів;
- правовий та соціальний захист особового складу;
- звільнення кадрів.
В дисертації доводиться, що розробка та впровадження Комплексної програми кадрового забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України до 2000 року дозволило вести роботу з особовим складом планово та за конкретними напрямками, а саме:
- приведення штатної чисельності служб у відповідність до затверджених нормативів навантаження на працівників;
- забезпечення добору та розстановки кадрів, поступове впровадження системи служби в органах внутрішніх справ за контрактом;
- підготовка фахівців, удосконалення діяльності закладів освіти;
- перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;
- зміцнення дисципліни та законності серед особового складу;
- правове, соціальне, психологічне та моральне супроводження оперативно-службової діяльності працівників органів внутрішніх справ.
Для впровадження напрямків кадрової політики запропонована структура роботи з особовим складом, яка включає:
- створення організаційних структур по роботі з особовим складом;
- поточну роботу з особовим складом;
- постійне підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня кадрів;
- правовий та соціальний захист особового складу;
- організацію дозвілля працівників тощо.
Ключовим питанням в роботі з кадрами є організація постійної діагностики стану особового складу за такими ознаками, як кваліфікаційна, професійна, демографічна, етнічна, освітня структура підрозділів та органів внутрішніх справ. Аналіз стану кадрів за вказаними ознаками за період 1991-1998 рр. дозволив зробити наступні висновки:
- органи внутрішніх справ за останні роки перетворились у масове соціальне утворення. Працівники сумісно з членами сімей складають майже 1 млн. осіб;
- під впливом низки причин і факторів у соціальному складі цією інституції намітився цілей ряд небажаних тенденцій. Це стосується і демографічної, і професійно-кваліфікаційної, і освітньої характеристик;
- чітко простежується протиріччя між потребами підрозділів, служб у високопрофесійних фахівцях по обслуговуванню конкретних робочих місць і зорієнтованістю більшості молодих людей, що йдуть до міліції, не на посаду, а на кар’єру, тобто певну послідовність посад, і, як наслідок - підвищення заробітної платні та рівня відповідальності;
- зростає протиріччя між потребою певної категорії працівників (найчастіше, жінок) в постійному робочому місці і потребою підрозділу (під впливом змін у матеріально-речовому, інформаційному забезпеченні, зміни структури і характеру злочинності) у швидкій заміні робочих місць і, як наслідок, - підвищення мобільності робочої сили;
- має місце протиріччя між рівнем освіти, спеціальною підготовкою молодих людей, які йдуть працювати в міліцію, і кваліфікаційного характеристикою робочих місць, що пропонуються в органах внутрішніх справ. Збереження великої кількості робочих місць, не потребуючих певної освіти, викликає незадоволеністі і плинність кадрів;
- в зв’язку із зростанням чисельності, агресивності злочинних елементів, підвищенням інтенсивності в роботі працівників органів внутрішніх справ, при збільшенні фізичних, інтелектуальних, психологічних навантажень підсилюється протиріччя між потребою підрозділів у підтримці особового складу в постійній бойовій готовності і неготовністю багатьох працівників до змін діяльності: від напруженої роботи до відпочинку. Нерідко працівники з метою виходу із стресових ситуацій звертаються до алкоголю, інтенсивного паління тощо.
Для удосконалення організаційних заходів стосовно вирішення вказаних протиріч, а також для вивчення самопочуття працівників, їх відношення до оперативно-службової діяльності, формування мотивації до ефективної оперативно-службової діяльності пропонується:
- на рівні міськрайлінорганів провадити моніторингове вивчення думки працівників підрозділів та служб відносно умов ті оцінки праці, стосунків між співробітниками, керівниками і підлеглими та враховувати отримані результати при складанні планів соціальної та виховної роботи з особовим складом;
- заслуховувати звіти заступників начальників по роботі з особовим складом на колегіях УМВС в областях та на транспорті;
- узагальнити і розповсюдити нормативно-правові акти по кадровій роботі, які прийняті на різних рівнях державної влади та управління, для керівників і апаратів по роботі з особовим складом.
В другому підрозділі “Правові аспекти вдосконалення роботи з особовим складом” досліджується рівень правового забезпечення таких напрямків роботи з особовим складом, як от:
- визначення умов прийому на службу в органи внутрішніх справ;
- визначення статусу кожної посади, який фіксує компетенцію працівника та його відповідальність;
- порядку, оформлення і припинення службово-трудових відносин;
- порядку проходження служби рядовим та начальницьким складом;
- правового та соціального захисту особового складу та членів їх сімей.
Узагальнення досвіду роботи апаратів по роботі з особовим складом за 1991-1998 рр. щодо питань прийняття на службу в органи внутрішніх справ показало, зокрема, недосконалість нормативно-правової бази, яка не ставить дійових перепон проти приходу на службу недостатньо перевірених, професійно непідготовлених, з низькими фізичними та моральними якостями, схильних до порушень осіб. Як наслідок, зростають плинність кадрів, кількість звільнених на першому році служби та за негативними мотивами. Так, в 1997 р. питома вага звільнених з органів внутрішніх справ України за негативними мотивами становила 20 % від загальної кількості звільнених.
З метою покращення роботи у цій ланці пропонується як найскоріше прийняття Верховною Радою Закону “Про органи внутрішніх справ України” та затвердження Кабінетом Міністрів України нової редакції “Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України”.
На ефективність оперативно-службової діяльності працівників органів внутрішніх справ, як відомо, впливає багато факторів. Але сьогодні, враховуючи соціально-економічну, політико-правову та моральну кризу суспільства, найбільш вагомим є правовий та соціальний захист особового складу. | 
