Надрага В.І. Взаємодія владних структур, політичних і громадських організацій як засіб підвищення ефективності управління на регіональному рівні

Короткий зміст

1.                                       ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, їх реалізацію та особистий внесок здобувача.

У першому розділі - “Історико-методологічні засади взаємодії суб’єктів соціального управління” - проаналізовано історичні форми взаємодії суб’єктів соціального управління, досліджено особливості державного управління в системі соціального управління та проблеми його ефективності, визначено методологічні проблеми вдосконалення взаємодії у відносинах між центром і регіонами.

Широкий спектр наукових досліджень з проблем державного управління в контексті вдосконалення принципів і механізмів взаємодії суб’єктів соціального управління, наведений у роботах зарубіжних і вітчизняних вчених, дав можливість всебічно проаналізувати проблеми взаємодії суб’єктів влади й політики та ефективності управління на регіональному рівні, визначити особливості вдосконалення взаємодії у відносинах між центром і регіонами.

Водночас недостатньо дослідженими виявилися такі проблеми, як: теоретико-методологічні основи взаємодії суб’єктів соціального управ­ління в умовах трансформації всіх сфер українського суспільства; основні принципи закономірностей та механізмів інтенсифікації регіонального управління в його взаємодії з владними структурами, політичними та громадськими організаціями й особливості соціальних механізмів підви­щення взаємодії суб’єктів системи управління та системи само­врядування в їх взаємозв’язках і взаємовпливах на рівні центру й регіонів.

Розгляд теоретичної бази розвитку владних механізмів політичної системи в Україні за попередній період дав змогу дійти висновку, що форми організації суспільного життя, інститути й механізми державного регулювання змінюються разом з розвитком життя суспільства. Суспільно-політична система, що склалася в Україні із здобуттям нею незалежності, для забезпечення вирішення завдань перехідного періоду вже вичерпує свій ресурс. Головним її здобутком стало те, що вона дала змогу закласти основи сучасного європейського, цивілізованого, демократичного суспільства. На цей час перед Україною постають стратегічно нові цілі реформування політико-владних структур, зміни їх конституційних основ щодо переходу до парламентсько-президентської форми правління, яка безпосередньо дасть можливість насамперед консолідувати суспільство, забезпечити його сталий розвиток і дієздатність держави у здійсненні суспільних перетворень, збалансувати всі гілки влади в їх взаємодії з громадськістю.

Громадське життя українського суспільства являє собою сукупність різновекторних і різноманітних процесів соціальної взаємодії суб’єктів владних структур, політичних і громадських організацій. Без такої взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій не може бути стабільної держави, міцної влади, необхідної соціальної безпеки людини, суспільства.

Установлено, що рівень взаємодії державних структур, політичних і громадських організацій зумовлює розвиненість, зрілість процесів суспільного розвитку. Взаємодія більш за все виявляється у сфері політики, особливо в управлінні, тому державне управління та регулю­вання слід вважати одним з основних механізмів, інструментів реалізації завдань взаємодії. Встановлено, що взаємодія владних структур, політичних і громадських організацій може використовуватись як засіб підвищення ефективності управління на регіональному рівні лише при створенні в суспільстві сукупності об’єктивних і суб’єктивних умов. Незмінною умовою ефективності взаємодії є соціальний моніторинг, що передбачає системний аналіз процесів соціальної та економічної сфер, що постійно змінюється і зумовлює зміст розподілу регулювання діяльності суспільства та людини на регіональному рівні.

Аналіз базових засад взаємодії дав змогу визначити методологічні напрями дослідження, а саме: теорію типів соціального розвитку і моделей формування управлінських еліт (кадрів взаємодії), що, у свою чергу, дало змогу виділити взаємодію як засіб соціально-політичного розвитку і як технологію здійснення влади суб’єктами, розробити відповідну модель ефективної взаємодії суб’єктів управління і самоврядування в Луганській області; теорію політичної модернізації, згідно з якою і на основі функціонального підходу встановлено, що зміни системних якостей і функцій взаємодії охоплюють низку важливих процесів.

У розділі наголошується, що однією з важливих підсистем соціаль­ного управлін­ня є система управлінських способів і форм діяльності суб’єктів - сукуп­ність принципів, рішень і дій, що втілюються в соціальних програмах і в соціальній практиці з метою задоволення соціальних потреб, збалансу­вання соціальних інтересів людини, соціальних груп суспільства, розв’язання соціальних завдань та форму­вання соціальних цінностей. Доведено, що специфіка державного управ­лін­ня як виду управлінської діяльності полягає у тому, що воно у своєму виконанні спирається на владу, здатну до примусу, поширює свій вплив на все суспільство, діє системно, поєднуючи функціонування таких структур, як державний апарат управління і публічні форми суспільства. Визначено, що в системі державного управління держава (суб’єкт управління) визначає державно-владний характер і переважно правову форму взаємодії, тобто певних суспільних відносин, через які реалізуються прямі й зворотні зв’язки між суб’єктами та об’єктами управління. Тому державне управління повинно відображати запити суспільства. Саме на ідеології побудови, підконтроль­ної народові, і прозорої системи державного управління, яка зорієнтована на якісне й ефективне надання населенню державних послуг, має бути спрямована адміністративна реформа в Україні.

У межах дослідження ґрунтовно проаналізовано форми взаємодії суб’єктів соціального управління: взаємодію таких гілок державної влади в Україні, як Верховна Рада України, інститут Президента, Кабінет Міністрів, міністерства, державні комітети (служби) та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві (територіальні) органи (підрозділи) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

У другому розділі - “Основні принципи та механізми підвищення ефективності регіонального управління в процесі взаємодії владних структур, політичних та громадських організацій” - проаналізовано основні проблеми кадрового забезпечення ефективного регіонального управління в процесі взаємодії владних структур, політичних та громадських організацій. Кадри у своїй сукупності розглядаються як головна складова управлінської діяльності у взаємодії на всіх її рівнях. Досліджено взаємодію владних структур, політичних і громадських організацій у контексті становлення громадянського суспільства, коли воно розглядається як один з основних факторів і механізмів підвищення ефек­тивного регіонального управління. Проаналізовано значення розв’я­зання проблеми щодо використання менеджменту людських ресурсів у взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій.

У результаті аналізу встановлено, що під кадровим забезпеченням системи управління треба розуміти кількісний і якісний склад керівників, у тому числі керівників структурних підрозділів установи. На цей час наявний склад кадрів не відповідає ідеальній моделі управлінця-професіонала. Проблемною залишається діяльність кадрових служб, оскільки підрозділи з управління персоналом органів державної влади, установ та організацій нерідко укомплектовані людьми, що не мають фахових навичок, і їх вимоги до кадрів при цьому не відповідають сучасним завданням організацій.

Системне вивчення й аналіз громадянського суспільства як соціального феномена ХХІ ст. в досліджуваних аспектах показав, що соціальною метою підвищення ефективності регіонального управління в процесі взаємодії влади і політики є побудова в державі системи суспільних зв’язків та інтересів, які забезпечували б вільну реалізацію кожною людиною її природних проявів. Це можливо лише в умовах громадянського суспільства, і воно визначено як генеральний механізм розв’язання дослідницької проблеми.

Аналіз генезису ідеї громадянського суспільства показав, що ця ідея коріниться в об’єктивно наявній потребі індивідуальної свободи, самооцінці кожної окремої особи. Тому найбільш істотним і масштабним двигуном-механізмом подальшого державотворення виступає необхідність розвитку громадянського суспільства. При цьому констатується, що громадянське суспільство відстало у своєму розвитку від становлення державності, а це, у свою чергу, знижує роль громадянського суспільства як цілі, фактора і механізму оптимізації ефективної взаємодії владних структур, політичних та громадських організацій.

У дисертації на основі питань ефективності управління доводиться, що державні установи на регіональному рівні постійно “натикаються” на проб­леми зіткнення інтересів “вертикальної влади”, в яку як би вмонто­ва­но державні установи, з інтересами “горизонтальної влади”, які сприйма­ються як інтереси органів місцевого самоврядування. У зв’язку із проти­стоян­ням інтересів проблема управління в державних установах на регіональ­ному рівні постійно ускладнюється. Більш помітно ці супереч­ності виявляються на рівні діяльності обласних державних адміністрацій. Для узагальнення аналізу ефективності управління при взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій у дослідженні вико­ристовувалися сім спеціальних критеріїв. Згідно із цими критеріями, унаслі­док проведеного соціального моніторингу стану структури та взаємо­­зв’язків внутрішніх чинників мотивації і зовнішніх мотиваторів спіль­ної взаємодії виявлено, що в типології до мотиваційного мене­джменту, в тому числі менеджменту органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, політичних організацій тощо належать такі компо­ненти: персональні надбавки до окладів, премії, підвищення авторитету працівників і довіри до них у колективі; персональні доручення виконувати особливо важливі, відповідальні роботи; службові відзнаки за професіоналізм, вищу професіональну компетентність; матеріальне заохо­чен­ня з одночасним підвищенням по службі або переміщенням по вертикалі тощо.

Науковий аналіз сутнісних характеристик менеджменту взаємо­зв’язку владних структур, політичних і громадських організацій засвідчив, що в основі кадрового забезпечення та становлення громадянського суспільства слід вважати насамперед менеджмент людських ресурсів. Менеджмент людських ресурсів базується на теоретичних дефініціях, як то: “управління”, “менеджмент”, “менеджмент у сфері людських ресурсів”. Зведення системи зазначених категорій до єдиного узагальнення дало змогу застосовувати кращі парадигмальні включення різних концепцій в їх єдності, що означає: менеджмент, перш за все, - мистецтво ведення справ, управління тим чи іншим об’єктом; володіння фаховою майстерністю за допомогою більш ефективних принципів управління; співчуття хазяїна, що співвідноситься з дбайливим ставленням до людей та з використанням прийомів, що дають змогу впроваджувати методи жорсткого адміністрування для успішного виконання поставлених цілей. Визначено, що сфера застосування менеджменту у світовій практиці також базується як на понятті менеджменту людських ресурсів, так і на менеджменті рівнів управління. Доведено, що сучасний соціальний менеджмент у сфері управління являє собою особливий тип гнучкої організаційної системи управління цією системою. При аналізі визначено особливості мене­джменту як системи людських ресурсів; особливості менеджменту на регіональному (обласному) рівнях; регіональний менеджмент; менеджмент виробничо-господарської діяльності; менеджмент управлінського персона­лу і “м’який менеджмент” політичних партій та організацій.

У третьому розділі - “Моделювання ефективності взаємодії суб’єктів управління і самоврядування (на прикладі Луганської області)” - визначено і розроблено комплекс засобів удосконалення механізму взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій, на яких покладається забезпечення процесу підвищення ефективності державного управління на регіональному рівні.

Дослідження показало, що серед усіх чинників, які впливають на процеси реформування державного управління в контексті розв’язання проблеми ефективності взаємодії суб’єктів управління і самоврядування, особливе значення має правове, ідеологічне й інформаційне забезпечення взаємодії суб’єктів управління як на рівні теоретичного моделювання, так і на рівні безпосередніх практичних технологій. При цьому доведено, що формування державного правового поля є, у свою чергу, системо­забезпе­чуючим чинником підвищення ефективності державного управління в цілому й управління на регіональному рівні - у їх взаємодії.

Установлено, що правове забезпечення управлінських процесів в Україні і, в тому числі, в Луганській області, все ще недостатнє, досить низьке, в основному, через ігнорування інноваційного зарубіжного досвіду та низького рівня можливостей інформаційно-правового забезпечення управління. Встановлено, що інтегральний аналіз напрямів формування механізму взаємодії має включати фактори взаємовпливу органів влади, політичних і громадських організацій на суспільно-політичні процеси. Визначено зростання ролі громадських організацій у державотворчих процесах та їх впливу на виникнення і становлення політичних партій. Наголошено на суспільних функціях громадських організацій, суспільних об’єднань у процесі формування механізмів взаємодії органів влади й політики на регіональному і місцевому рівнях, визначено прямі й опосередковані канали у системі “органи влади - політичні і громадські організації”.

Взаємодію владних структур, політичних і громадських організацій запропоновано визнати як засіб підвищення ефективності управління на регіональному рівні, що реалізується шляхом представництва інтересів у суспільному житті, та опосередковану форму, що втілюються в життя на основі ліберальних ідей взаємодії суб’єктів управління та самоврядування. Доведено, що сутність ліберальної ідеї взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій в Луганській області реалізовується на основі впровадженої адміністративно-ліберальної моделі взаємодії суб’єктів управління та самоврядування. У зв’язку з цим всебічно охарактеризовано механізм моделювання ефективної взаємодії суб’єктів управління і самоврядування, особливості його базових чинників, серед яких головне місце належить створеній обласній громадській організації “Регіон”, громадським об’єднанням і депутатським групам. Запропоновано авторську концепцію реалізації ключових напрямів підвищення ефективності управління на регіональному рівні за умов конструктивної владно-партійної взаємодії, визначено комплекс пріоритетних завдань органів влади у політичній і громадській сферах, серед яких: блокування політичних сил, формування передумов для реалізації принципу політичного консенсусу в суспільстві; мінімізація проявів деструкції і політичного екстремізму; активна законотворча діяльність на всіх рівнях влади; системна інформаційна політика, висвітлення взаємодіяльності владних структур, політичних і громадських організацій у засобах масової інформації.