Александров В.М. Військова служба як особливий вид державної служби в Україні

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, висвітлюється сучасний стан дослідження проблем функціонування військової служби як особливого виду державної служби в Україні; визначаються зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання дослідження; формулюються об'єкт і предмет дослідження, характеризуються його методи, а також бачення автором наукової новизни та практичне значення отриманих результатів; зазначаються форми апробації і впровадження результатів дослідження, структура та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Сутність та цілі військової служби як виду державної служби в Україні» присвячений висвітленню організаційних та правових аспектів військової служби як особливого виду державної служби, складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Сутність, принципи та мета військової служби» автором робиться висновок, що військова служба є особливим видом державної служби, полягає у виконанні громадянами України військового обов'язку у складі ЗСУ, інших військових формуваннях. Порядок проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством.

Військова служба має спільні риси з державною службою, оскільки є її складовою частиною - мілітаризованою державною службою.

Ключовим у змісті військової служби є її цільове призначення. Запропоновано таке визначення поняття військової служби — це діяльність громадян України, які обіймають державні посади у визначених державою військових організаціях та структурах, мають військові звання, наділені владними повноваженнями, виконують на основі чинного законодавства України завдання та функції держави щодо забезпечення її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності специфічними методами і засобами.

Підрозділ 1.2 «Зміст та характер військової служби» присвячений аналізу військово-службових відносин, що виникають у зв'язку з проходженням громадянами військової служби.

Робиться висновок, що військова служба має своїм призначенням виконання особливих функцій, чим підкреслюється її специфіка. Вона здійснюється у спеціально створених державних організаціях та органах, її зміст, організаційно-правові форми, завдання визначаються виключно державою, відрізняється призначенням, сферою застосування, засобами та методами досягнення цілей, вимогами до військовослужбовців, способом комплектування — служба за призовом та за контрактом.

Підкреслюється, що ознака державної служби як виду професійної діяльності буде повністю притаманна військовій службі після переходу до комплектування ЗСУ на професійній основі. Разом з тим у військових статутах не враховуються реформи, що проводяться у цій сфері. Тому, на думку автора, для вирішення цих проблем є потреба прийняття Військового кодексу України, а з метою захисту професійних прав військовослужбовців - Закону України «Про професійні союзи військовослужбовців», що дасть можливість усунути недоліки чинного законодавства про військову службу в Україні.

У підрозділі 1.3 «Управління військовою службою в Україні» розглядаються система, повноваження, функції і завдання органів військового управління. Зазначається, що управління військовою службою здійснюється за двома напрямами: 1) підбір та розстановка кадрів, організація бойової підготовки військ, тобто питання, що стосуються оборони та безпеки; 2) оперативне управління, або командування військами.

Під управлінням військовою службою розуміється виконавча та розпорядча діяльність органів військового управління на підставі та на виконання законів, інших нормативно-правових актів, яка безпосередньо пов'язана з керівництвом ЗСУ, їх матеріально-побутовою та бойовою діяльністю, з метою успішного й ефективного вирішення поставлених державою завдань щодо забезпечення її збройного захисту.

Запропоновано визначення акта військового управління - це припис органів державної влади та уповноважених органів військового управління, виданий у межах їх компетенції, на основі та відповідно до чинного законодавства, обов'язковий до виконання у військових формуваннях, спрямований на регулювання суспільних відносин у процесі організації військової служби. Здійснено класифікацію актів військового управління.

У розділі 2 «Правове регулювання проходження військової служби в Україні» аналізується стан правового регулювання підготовки громадян до військової служби, підстави, умови зарахування та термін перебування на військовій службі, порядок її припинення, особливості статусу військовослужбовця. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Підготовка до військової служби, порядок зарахування та термін перебування на військовій службі» розглядається значення попередньої підготовки громадян до служби у ЗСУ, аналізується механізм зарахування та термін перебування на службі залежно від її виду, рівня освіти, військового звання, стану здоров'я.

Зазначається, що підготовка до військової служби - це система цілеспрямованих заходів, установлених державою. Вона поділяється автором на два види: обов'язкова — допризовна підготовка та підготовка призовників з військово-технічних спеціальностей; добровільна - військова підготовка громадян за програмою офіцерів запасу та підготовка до вступу до вищих військових навчальних закладів. Спосіб комплектування розглядається як визначений законодавством порядок залучення громадян до служби у ЗСУ, інші військові формування з метою виконання покладеного на них обов'язку щодо збройного захисту держави.

Відмічаються складові елементи проходження військової служби: виконання військовослужбовцями обов'язків військової служби; призначення на військові посади і переміщення по службі; підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації; присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях; проведення атестування; надання відпусток.

Визначається час виникнення військово-службових відносин: за призовом - це день відправлення громадян у військову частину із військового комісаріату; для офіцерів запасу — день вибуття до місця проходження служби, що вказується у приписі військового комісаріату; для військовозобов'язаних та жінок, що приймаються на військову службу за контрактом, - день зарахування до списків особового складу військової частини; служба за контрактом курсантів, слухачів вищих військових навчальних закладів — день видання наказу про призначення на посаду, а як офіцера — дата присвоєння офіцерського звання після закінчення військового навчального закладу. Строки військової служби встановлюються в календарному обчисленні.

Для фактичного виникнення військово-службових відносин за контрактом необхідна наявність юридичного факту, пов'язаного з початком військової служби, - набрання чинності контрактом про її проходження.

Робиться висновок, що у повному обсязі військово-службові відносини виникають із зарахуванням осіб до списків військової частини, прийняттям Військової присяги та призначенням на військову посаду.

У підрозділі 2.2 «Військовий обов'язок і військова служба, статус військовослужбовця» аналізуються сутність і зміст терміна -«військовий обов'язок», зазначаються основні його ознаки, визначаються суб'єкти військового обов'язку, особливості статусу військовослужбовця.

Підкреслюється, що військовий обов'язок складається з певних груп обов'язків громадян: а) готуватися до військової служби; б) дотримуватися правил військового обліку; в) дотримуватися правил призову на військову службу; г) проходити військову службу за призовом або у добровільному порядку; д) виконувати обов'язки в запасі; е) проходити службу у військовому резерві. Порядок і форма виконання військового обов'язку залежать також від віку, стану здоров'я, професії, освіти, статі, сімейного стану, часу виконання. За ціми критеріями здійснюється розподіл громадян щодо військового обов'язку на категорії: 1) допризовники; 2) призовники; 3) військовослужбовці; 4) військовозобов'язані; 5) резервісти.

Автором визначається військовий обов'язок як обов'язок громадян України на підставі закону здійснювати підготовку до військової служби, проходити її у лавах ЗСУ, інших військових формуваннях, виконувати його в запасі та резерві, дотримуватися правил військового обліку з метою забезпечення збройного захисту Вітчизни. На підставі аналізу чинного законодавства визначаються початок та закінчення військової служби залежно від способу залучення до неї громадян.

Визначається правовий статус військовослужбовця як суб'єкта військово-службових правовідносин, аналізуються структура статусу та основні елементи. Зазначається, що передбачені законодавством обмеження загального статусу громадян для військовослужбовців обумовлені специфікою військової служби. Для більш чіткого визначення статусу військовослужбовця є доцільним прийняття закону «Про службу (проходження служби) у воєнізованих органах» або «Про статус військовослужбовців».

У підрозділі 2.3 «Припинення військової служби» підкреслюється, що припинення військової служби є окремим етапом її проходження.

Запропоновано класифікацію підстав припинення військово-службових правовідносин за джерелом їх виникнення: 1) дії військовослужбовця; 2) дії посадової особи органу військового управління; 3) за законом; 4) події, що не залежать від посадової особи та військовослужбовця. Припинення військової служби розглядається як сукупність умов та юридичних фактів, що настають у послідовному порядку та юридично закріплюються в адміністративному акті.

Автором визнається, що процесуальний порядок припинення військово-службових правовідносин залежить від способу залучення громадян до військової служби і завершується виключенням зі списків особового складу військової частини на підставі акта і взяття на військовий обліку відповідному військкомісаріаті.

У розділі 3 «Особливості дисциплінарної та адміністративної відповідальності військовослужбовців за порушення порядку проходження військової служби» визначаються сутність та зміст військової дисципліни, система заходів запобігання порушенням військової дисципліни, пропонуються напрями удосконалення законодавства, яке визначає підстави і порядок застосування до військовослужбовців дисциплінарних і адміністративних стягнень. Розділ складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Загальна характеристика юридичної відповідальності військовослужбовців» на підставі аналізу чинного законодавства робиться висновок, що військовослужбовці є суб'єктами юридичної відповідальності, яка настає як на загальних засадах, так і з урахуванням додаткових ознак.

Характерною ознакою військової служби є владність повноважень посадових осіб військової служби, яка виявляється у нав'язуванні своєї владної волі іншим суб'єктам військово-службових відносин, безпосередньому керуванні їх поведінкою, визначено ознаки, які притаманні посадам у ЗСУ.

Більшість військовослужбовців обійме посади, пов'язані із здійсненням владних повноважень, лише військовослужбовці, які займають посади, що віднесені до рядового складу, не здійснюють управлінських повноважень з організації служби. Отже, військовослужбовець обіймає певну посаду, якою визначаються коло прав, обов'язків та відповідальність за їх виконання.

У підрозділі 3.2 «Військова дисципліна, її сутність та зміст» розглядаються питання правового регулювання підтримання належної військової дисципліни. Норми Дисциплінарного статуту ЗСУ пропонується класифікувати: а) за змістом питань, що регулюються; б) за категоріями осіб, які зобов'язані виконувати ці вимоги; в) за характером встановлених правил поведінки військовослужбовців.

За змістом питань, що регулюються, систематизуються норми, які стосуються різних аспектів інституту військової дисципліни.

За категоріями суб'єктів, зобов'язаних виконувати вимоги Статуту, норми розподіяються на чотири групи: 1) норми, що стосуються всіх військовослужбовців (загальні обов'язки, порядок застосування заохочень та дисциплінарних стягнень, права на звернення із пропозиціями та скаргами); 2) норми, що стосуються тільки командирів та начальників (обов'язки та права щодо підтримання військової дисципліни серед підлеглих); 3) норми, що стосуються військових посадових осіб (визначають права щодо застосування заохочень та дисциплінарних стягнень); 4) статутні норми, що стосуються військовослужбовців, які тимчасово виконують ті чи інші спеціальні обов'язки.

За характером встановлених правил поведінки статутні норми автор пропонує розподілити на три групи: 1) правила, які передбачають здійснення певних дій; 2) правила, якими, забороняється здійснювати ті чи інші дії; 3) норми, які надають право на здійснення відповідних дій. Робиться висновок, що вимоги військової дисципліни поширюються як на службову, так і на позаслужбову діяльність військовослужбовців.

Автор пропонує переглянути положення Дисциплінарного статуту та оновити його зміст з урахуванням переходу ЗСУ до комплектування особовим складом на контрактній основі.

У підрозділі 3.3 «Дисциплінарна відповідальність військовослужбовців» відзначається, що дисциплінарна відповідальність військовослужбовців - це вид юридичної відповідальності, яка настає за скоєння проступку, тобто порушення військової дисципліни, а у деяких випадках громадського порядку, та реалізується владою відповідного командира згідно з Дисциплінарним статутом ЗСУ.

Автором пропонується: 1) включити у Дисциплінарний статут ЗСУ визначення дисциплінарного проступку; 2) усі дисциплінарні проступки військовослужбовців згрупувати за певними ознаками, а дисциплінарні стягнення розподілити: а) за видами: загальні; спеціальні; б) за змістом: заходи морального характеру; заходи, що пов'язані з певними обмеженнями; 3) опрацювати та прийняти Дисциплінарний кодекс, який би передбачав як заохочення, так і дисциплінарні стягнення за конкретні порушення військової дисципліни; 4) враховуючи, що згідно з чинним законодавством військовослужбовці в разі вчинення ними певних видів адміністративних правопорушень можуть притягатися до дисциплінарної відповідальності, чітко визначити підстави застосування до цих осіб дисциплінарних стягнень та механізм заміни адміністративної відповідальності на дисциплінарну.

У підрозділі 3.4 «Адміністративна відповідальність військовослужбовців» зазначається, що відповідальність військовослужбовців регулюється як нормами загального законодавства, так і спеціальними нормами військового законодавства.

Адміністративна відповідальність військовослужбовців має позаслужбовий характер.

Пропонується розподіл адміністративних порушень на групи: а) правопорушення, за які військовослужбовці притягаються до адміністративної відповідальності на загальних підставах і не виключається заміна адміністративної відповідальності на дисциплінарну; б) адміністративні правопорушення, за вчинення яких військовослужбовці несуть відповідальність відповідно до Дисциплінарного статуту ЗСУ; в) адміністративні правопорушення, які пов'язані з корупційними діяннями і за їх вчинення адміністративна відповідальність не може бути замінена на дисциплінарну.

До військовослужбовців можуть бути застосовані: попередження, штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення; конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних унаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання). Аналізуються положення, на підставі яких до військовослужбовців не застосовуються такі адміністративні стягнення, як громадські роботи, виправні роботи та адміністративний арешт.

Вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності військовослужбовців за корупційні діяння. На думку автора, суб'єктами корупційних діянь можуть бути військові посадові особи.

Пропонується до КУпАП включити окрему главу «Відповідальність військовослужбовців за адміністративні правопорушення».