Алексеєва Державна інноваційна політика в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретичні засади формування та реалізації державної інноваційної політики” охарактеризовано сутність державної інноваційної політики, досліджено теоретичні засади її формування та реалізації. Показано, що державна інноваційна політика як складова державного управління полягає в конкретних заходах щодо створення соцiально-економiчних, органiзацiйних i правових умов для ефективного вiдтворення, розвитку й використання науково-технiчного потенцiалу країни, впровадження сучасних екологiчно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберiгаючих технологiй, виробництва й реалiзацiї нових видiв конкурентоспроможної продукції. Основними принципами державної iнновацiйної полiтики, закріпленими законодавчо, є: орiєнтацiя на iнновацiйний шлях розвитку економіки, формування нормативно-правової бази у сферi iнновацiйної діяльності, створення умов для збереження, розвитку i використання вiтчизняного науково-технiчного та iнновацiйного потенцiалу, забезпечення взаємодiї науки, освiти, виробництва, фiнансово-кредитної сфери в розвитку iнновацiйної діяльності, з ефективним використанням ринкових механiзмiв; пiдтримка пiдприємництва в науково-виробничiй сферi, сприяння розвитку iнновацiйної інфраструктури, iнформацiйне забезпечення суб’єктiв iнновацiйної діяльності.

Аналіз наукових праць світових учених показав, що розуміння інновацій як ключового фактора у прискоренні економічного розвитку прийшло тільки у другій половині ХХ ст., коли стало неможливо пояснити економічне зростання екзогенними технологічними змінами, хоча дослідження у цій сфері велися раніше. В Україні вивченню основ державного управління інноваційною діяльністю присвячені праці Алимова О., Бакуменка В., Безчасного Л., Гамана М., Данилишина Б., Дація О., Дєгтяря А., Корецького М., Федулової М. Напрями формування сучасного інструментарію державної політики стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності охарактеризовано в роботах Архіреєва С., Базилюка Я., Жаліла Я. Різні інноваційні моделі розвитку факторів стимулювання інноваційного розвитку досліджуються у працях Амоші О., Бажала Ю., Білої С., Бистрякова І., Бутка М., Гальчинського А., Геєця В., Гусєва В., Лисецького А., Мельника В., Чижової В., Чухна А., Якубовського М. та ін. Веклич О. і Суходоля О. вивчають екологічну складову інноваційного розвитку. Питання, пов’язані з інноваційним розвитком окремих видів економічної діяльності, розглядались такими вченими, як Пісьмаченко Л., Карамишев Д. Серед зарубіжних науковців необхідно відзначити Глазьєва С., Ерхарда Л., Ламперта К., Микульського К., Санто Б., Шумпетера Й. та ін., у роботах яких закладено основи розвитку державної інноваційної політики. Проте в умовах мінливого зовнішнього середовища окремі аспекти цієї проблеми потребують уточнення, корегування та подальшої розробки.

Визначено методичні підходи до оцінки ефективності державної інноваційної політики на основі витратного підходу. Реалізація цієї політики забезпечує певні результати, – тобто продукт політики. Крім затрат різноманітних ресурсів, на продукт державної інноваційної політики впливає зовнішнє середовище. Такий вплив може бути прямим або опосередкованим, передбачуваним і непередбачуваним. Результат державної інноваційної політики (кінцевий продукт) також залежить від зовнішніх чинників. Реалізація інноваційних програм здійснюється, як правило, у два етапи. Перший – це формування економічних та фінансових передумов для інвестування всього комплексу науково-дослідницьких, проектно-конструкторських та інших робіт зі створення програмної продукції, включаючи реалізацію системи таких програмних заходів, як залучення додаткових ресурсів, крім бюджетних асигнувань та накопичення їх для фінансування науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, а також для підготовки швидкоокупних проектів. Другий етап – це активна реалізація системи програмних заходів (створення  та доведення до споживача програмної продукції). Головний акцент державної підтримки на цьому етапі переміщується на реалізацію накопиченого науково-технічного потенціалу.

Отже, державна інноваційна політика є процесом, що передбачає затрати ресурсів та має певний результат. Тому насамперед варто концентрувати увагу на контролі використання ресурсів. Для оцінки державної інноваційної політики використовують критерії економічності (намагання отримати певні фіксовані результати з найменшими затратами ресурсів), ефективності (співвідношення між отриманими результатами від проведення політики та витратами на неї), і результативності (ступінь досягнення проголошених цілей політики).

В сучасних умовах варто вдосконалити систему державного регулювання інноваційної діяльності шляхом упровадження механізмів стимулювання попиту на інноваційну продукцію. Поки що інноваційна політика в Україні здійснюється здебільшого з акцентом на державне регулювання пропозиції інноваційної продукції (об’єктами державного регулювання є організація отриманих знань, упровадження механізмів їхнього використання у виробництво, стимулювання створення наукоємної продукції). В таких умовах інноваційний процес організовується переважно адміністративними методами: на основі розроблених правових актів, державних програм розвитку, формування нових господарюючих суб’єктів.

Якщо об’єктом державного регулювання стане попит споживачів, які бажають отримати наукоємну продукцію, виробників товарів, що отримують комерціалізовану форму нових знань, споживачів інтелектуальної власності, яка створюється вченими, науковцями, винахідниками, то, на нашу думку,  відбудеться перехід від суто адміністративних методів регулювання до лібералізації та дерегуляції цієї сфери.