| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації та опублікування.
У першому розділі “Теоретичні засади державної підтримки розвитку підприємництва в аграрній сфері”
Науковими дослідженнями різноманітних аспектів державної підтримки розвитку підприємництва в аграрній сфері займалися вчені В. Амбросов, В. Андрусенко, О. Березін, О. Іваницька, П. Гайдуцький, М. Корецький, О. Крисальний, М. Малік, В. Месель-Веселяк, О. Могильний, Г. Мостовий, О. Онищенко, Б.Пасхавер, П. Саблук, І. Сурай, В. Юрчишин. Однак недостатньо уваги приділено визначенню впливу макроекономічних чинників на розвиток сільського господарства, не розроблено засад доповнюючої та замінюючої політики державної підтримки підприємництва, що потребує додаткових досліджень. Саме тому були проаналізовані здобутки дослідників проблем розвитку сільського господарства, а саме В. Андрійчука, О. Березіна, В. Трегобчука, П. Гайдуцького, В. Галанця, С. Кваша, В. Меселя-Веселяка, О. Могильного, Г. Мостового, В. Юрчишина та інших. Використовувалися результати досліджень державної підтримки підприємництва в аграрній сфері, що містяться у роботах Г. Андрусенко, П. Саблука, М. Латиніна, В. Мартьянова, П. Березівського, В. Васецького, І. Кириленко, М. Корецького, О. Кристального, Є. Семенця, В. Ситника та інших.
Здійснено аналіз теоретичних засад державної підтримки підприємництва в аграрній сфері. Виявлено, що державне регулювання галуззю містить встановлену послідовність інструментів, які визначаються залежно від основних цілей держави в цій сфері. Разом з тим регулювання та підтримка не є тотожними поняттями й співвідносяться як ціле й часткове. Підтримка підприємницької діяльності в аграрній сфері державою виступає критерієм визначення можливостей партнерської взаємодії держави та різних суб’єктів власності, що господарюють на землі, й відповідно до чинного законодавства здійснюється у формах індивідуального та асоційованого підприємництва.
Розробка ефективних механізмів держави щодо підтримки підприємництва в аграрній сфері повинна враховувати можливості для створення умов з подальшої персоніфікації прибутків, дозволяючи вирішувати проблеми агропромислового сектору через участь кожного у поліпшенні власного матеріального добробуту. Опосередкований вплив на ефективність господарювання може здійснюватися за рахунок конкуренції серед учасників виробничо-комерційної діяльності різних організаційних форм, а також надання права вибору і виявлення індивідуальних здібностей, становлення ефективного господаря для кожного учасника підприємницької діяльності в аграрному секторі.
В аграрній сфері однією з найпоширеніших форм господарювання є товариства з обмеженою та необмеженою відповідальністю, різноманітні кооперативи, особисті селянські господарства тощо. Ці форми створили потенційні можливості формування незалежних ринкових суб’єктів, набули правових, економічних, соціальних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва.
Діяльність товариств з обмеженою відповідальністю заснована на використанні орендних відносин. Нормативно-законодавчі акти України гарантують невтручання держави у здійснення виробничих та комерційних функцій товариств. На початку становлення ринкових відносин в Україні взято курс на формування фермерських та особистих селянських господарств. Відповідними державними законами визначено економічні, соціальні та правові основи їх діяльності.
Пізнання об’єктивно існуючих та чинних економічних законів створює підстави для цілеспрямованого державного впливу на розвиток індивідуального й асоційованого підприємництва в аграрній сфері. Відповідно взаємозалежність та взаємодоповнення ринку й держави проявлятимуться не в централізованому впливі системи державних інститутів на об’єктивний економічний процес, а в їхній ефективній взаємодії.
Традиційні підходи до визначення структури інструментів регулювання державою виробництва, переробки і реалізації продовольства характеризуються в основному аналізом зовнішніх явищ і фіксацією фактів, на засадах яких розробляються нормативно-правові акти зі стабілізації ринку сільськогосподарських товарів. У сучасних умовах інструменти державної підтримки підприємництва в аграрній сфері в Україні повинні носити стимулюючий характер і складатися з економічних методів. Світовий досвід свідчить про те, що більшість підприємств АПК, незалежно від вибору організаційно-правових форм господарювання, працює в умовах несприятливого макросередовища. Однак багато підприємств навіть за цих обставин є рентабельними. Найбільшою мірою це зумовлено ефективно діючою підтримкою держави. Зростання спеціалізації, кооперації та комбінування виробництва приводить до взаємодії різних суб’єктів підприємницької діяльності в сільському господарстві в єдиному технологічному процесі. Як результат таких взаємовідносин виникає міжсуб’єктне об’єднання з необхідністю в координації сільськогосподарського виробництва на макрорівні. Державна підтримка фермерських господарств, кооперативних і корпоративних сільськогосподарських об’єднань базується на економічно апробованих засадах. Виходячи з цього, пряме державне втручання в ринкове середовище не може підвищувати ефективність управління галузями рослинництва і тваринництва в народногосподарському масштабі.
Схема виділення координаційно заміщаючих і доповнюючих інструментів відіграє ключову роль у визначенні оптимальної державної підтримки підприємництва в аграрній сфері, але не забезпечує їх взаємозв’язку. Необхідним моментом стає урахування внутрішньосистемної структури економічних інструментів і міжсистемних зв’язків таких методів, що сприяють розвитку підприємництва в сільському господарстві. У визначенні найбільш ефективних методів державної підтримки фермерських господарств, а також кооперативних і корпоративних сільськогосподарських об’єднань недоречним є встановлення будь-яких обмежень у взаємовідносинах держави та підприємця, оскільки економічні інструменти пов’язані з моделлю економіки ринкового типу.
Виходячи з розглянутого вище, класифікація інструментів державного впливу на розвиток підприємництва в аграрній сфері включає такі складові:
- координуючі інструменти держави у виробництві сільськогосподарської продукції, які мають стимулюючу роль та передбачають партнерську взаємодію держави з різними суб’єктами власності, що господарюють на землі;
- інструменти підтримки сільськогосподарського ринку шляхом досягнення максимального рівня реального виробництва;
- інструменти державної підтримки суб’єктів підприємницької діяльності в сільському господарстві шляхом розрахунку оцінки економічної ефективності їх функціонування;
- інструменти, спрямовані на розвиток фермерських господарств, сільськогосподарських товариств, особистих селянських господарств, кооперативів і корпоративних сільськогосподарських об’єднань, а також на забезпечення реконструкції та модернізації переробляючої бази для трансформації дрібнотоварного виробництва в систему агробізнесу.
Слід зазначити, що передбачені у Законі України „Про державну підтримку сільського господарства в Україні” та інших нормативно-правових актах заходи відомі у світовій практиці державної підтримки аграрного сектору економіки. Вони вже давно використовуються в розвинутих країнах світу для врегулювання ціноутворення і підтримки сільського господарства. Однак не можна не відзначити важливість прийняття таких заходів на законодавчому рівні в Україні, що свідчить про важливість аграрної сфери для національної економіки та конкретних кроків у її реформуванні і цільовій підтримці.
Важливість співпраці держави та аграрного сектору економіки підтверджує прийняття у 2004 р. Закону України „Про державну підтримку сільського господарства України”. Враховуючи недостатнє бюджетне фінансування аграрної сфери в Україні, держава все ж надає фінансову допомогу галузі в певних обсягах. Однак на сьогодні їх недостатньо. Це призводить до виникнення найгостріших проблем на селі: відсутності мотивації до праці, трудової міграція, безробіття, занепаду соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та незадовільного рівня забезпечення сільського господарства тракторами, комбайнами й іншою технікою.
В передових західних країнах обсяг сільськогосподарського виробництва становить 3-5 % ВВП, в Україні – 14-15%. Тому дотаційна система підтримки виробників сільськогосподарської продукції на необхідному рівні є недосяжною для нашої країни, оскільки потрібно 13-15 млрд. грн. на рік. Навіть при темпах зростання ВВП, що спостерігаються в останні роки (приблизно 10%), і пропорційному збільшенні доходів бюджету для досягнення обсягів датованого сільського господарства в 13-15 млрд. грн., за оцінками науковців, необхідно не менше як 10 років.
Проте не слід вважати, що тільки державна підтримка аграрного сектору є єдиною необхідною умовою для виходу галузі з кризи. Досвід країн ЄС свідчить, що спільна сільськогосподарська політика ЄС (субсидування та інша підтримка цієї галузі економіки) значно знижує конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції. Дотування сільськогосподарського виробництва в країнах ЄС призвело до того, що на ці потреби спрямовується до 50 % усього бюджету ЄС (близько 50 млрд. євро), а запити та вимоги фермерів до держави продовжують зростати. Разом з тим ЄС є найбільшим імпортером сільгосппродукції, субсидуючи також і експорт.
Використання зарубіжного досвіду державної підтримки аграрного сектору економіки в нашій країні необхідно здійснювати в напрямі надання сільському господарству постійної фінансової допомоги в різних формах з метою максимально повного забезпечення населення продовольством за помірними цінами при нормальній прибутковості виробництва. Сільське господарство слід розглядати як частину загальної економічної системи, і його проблеми мають вирішуватися в контексті існуючих проблем в економіці країни. Насамперед держава повинна сприяти створенню необхідних умов для залучення інвестицій в економіку, стабільної макроекономічної політики, розвитку людського капіталу, ринкової та соціальної інфраструктури.
У другому розділі “Особливості державної підтримки розвитку підприємництва в аграрній сфері” проаналізовано сучасний стан державного регулювання підприємництва у цій галузі, проведено оцінювання політики державної підтримки підприємництва, показано особливості державної підтримки індивідуального та асоційованого підприємництва в аграрній сфері.
Визначено, що державна підтримка підприємництва в аграрній сфері прямо пов’язана з удосконаленням нормативно-правової бази стосовно розвитку малого підприємництва в Україні, зокрема з виконанням Закону України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні" №2157-ІІІ від 21.12.2000 р. та розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану заходів з виконання у 2007 році Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” №28-р. від 31.01.2007 р. Основними напрямами розгортання підприємницької діяльності колишніх безробітних громадян є торговельно-посередницька діяльність, послуги, сільськогосподарське виробництво, сфера надання широкого спектра колективних, громадських та особистих послуг, зокрема на селі.
Для забезпечення зростання темпів зайнятості сільського населення та створення нових робочих місць в аграрній сфері, у тому числі і для незахищених верств населення, Міністерством аграрної політики України здійснюється контроль за розвитком інфраструктури аграрного ринку. Завдяки проведеній роботі за станом на 01.01.2008 р. в Україні збережено та функціонують 323 агроторгових доми, 907 продовольчих і 670 плодоовочевих ринків, 981 сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, проведено аукціони живої худоби і птиці, виставково-ярмаркові заходи. Заготівля сільськогосподарської продукції від дрібних господарств населення здійснюється через мережу заготівельних пунктів, серед яких налічується 17331 пункт по заготівлі молока, 1631 – по заготівлі живої худоби та птиці, 1405 – плодоовочевої продукції.
Важливою складовою інфраструктури аграрного ринку є розвиток кредитної кооперації у сільській місцевості, яка представлена кредитними спілками. За оперативною звітністю з регіонів, в Україні функціонують 510 таких спілок. З метою підвищення рівня життя сільського населення та його зайнятості Міністерством аграрної політики України через мережі агроторгових домів надається інформація щодо ринків збуту, цінової ситуації на них, повідомляються переліки підприємницьких структур та їх контактні телефони. Надається допомога сільгоспвиробникам в оформленні кредитів для придбання матеріально-технічних ресурсів.
У галузевому розрізі малий бізнес на селі розвивається переважно у сфері торгівлі, перевезенні вантажів, художній творчості, послуг з пасажирських та вантажних перевезень. Майже в усіх областях створені і працюють громадські об’єднання, ради підприємців, телефонні гарячі лінії. Поряд з цим видатками державного бюджету на 2007 рік було передбачено 63 млн. грн. для надання фінансової підтримки фермерським господарствам, у тому числі 38 млн. грн. – за бюджетною програмою Фінансова підтримка фермерських господарств та 25 млн. грн. – за бюджетною програмою Надання кредитів фермерським господарствам. У міру використання доповнюючих інструментів державної підтримки підприємництва в аграрній сфері підвищується економічна ефективність сільськогосподарського виробництва. При цьому ефект крупного товарного виробництва забезпечує не тільки максимізацію прибутків господарств виробничо-комерційного типу, але й отримання ними пільг у вигляді низьких податків і кредитів за продовольчими програмами.
Аналіз свідчить, що результатом використання заміщаючих заходів, які не враховують існуючих законів ринку, стає зниження економічної ефективності виробництва. Мінімізація державної підтримки фермерських господарств призводить до уповільнення їх приросту з подальшим абсолютним скороченням. Внаслідок цього в аграрній сфері України складається не товарний, а сировинний спосіб організації виробництва, про що свідчить структура вартості кінцевої продукції.
В результаті посилюється нееквівалентний обмін між сільським господарством і галузями промисловості, відбувається деформація багатоукладної економіки й розвиток підприємництва в сільському господарстві набуває безсистемного характеру.
Оцінюючи положення низки постанов Кабінету Міністрів України, а саме „Про забезпечення сільського господарства енергонасиченими тракторами, сільськогосподарськими машинами та обладнанням”, „Про основні напрями технічного забезпечення агропромислового комплексу”, „Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини” та інших, можна відзначити, що ці документи не дозволили забезпечити своєчасну державну підтримку щодо технічного забезпечення сільськогосподарського виробника.
Згідно з проектом Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про фермерське господарство” № 34117/0/1-07 від 06.08.2007 р. та відповідно до заходів щодо виконання у 2008 році Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України № 319–р від 22.02.2008 р., здійснюються роботи із діяльності фермерських та особистих селянських господарств та забезпечення їх фінансовими ресурсами державної підтримки.
Незважаючи на те, що органи виконавчої влади повинні сприяти різним господарським формуванням через санацію збиткових і фінансову підтримку платоспроможних підприємств, графік надходження залучених ресурсів до них, як правило, не витримується. Передбачені державним бюджетом виробничі витрати фермерських господарств також не забезпечуються державним фінансуванням в повному обсязі.
Ефективність підприємницької діяльності в аграрній сфері визначається не стільки проведенням приватизації землі, скільки створенням для індивідуального й асоційованого підприємництва оптимальних економічних умов функціонування.
У зв’язку з цим для підтримки низькорентабельного виробництва держава концентрує фінансові ресурси за рахунок інституту оподаткування. При цьому державна політика оподаткування скорочує грошові накопичення кооперативних і корпоративних сільськогосподарських об’єднань і не стимулює розвиток асоційованого підприємництва в аграрній сфері. Чинна процедура стягування податків вилучає грошові кошти за багатоканальною схемою і підриває матеріальну зацікавленість безпосередніх сільського-господарських товаровиробників. Введення податків на землю, майно, ПДВ, на прибуток від реалізації продовольчих товарів, відрахувань і зборів на зміст різних фондів і плати за рекламу не забезпечує розвитку асоційованого підприємництва в сільському господарстві.
В аграрній сфері одним з видів взаємодії господарств є підприємницькі асоціації, що виступають формою організації спільної діяльності індивідуальних і сімейних ферм, сільськогосподарських товариств і фермерських кооперативів. Їх створення в сільському господарстві обумовлене появою прогресивних технологій, формуванням оптимального середовища і підвищенням економічної ефективності виробництва в рослинництві і тваринництві. У цих умовах ефективним інструментом державної підтримки дрібних і середніх ферм, сільськогосподарських товариств, особистих селянських господарств і фермерських об’єднань стає франчайзинг і лізинг. Використання даних інструментів забезпечує стабільність функціонування конкретних господарств і сприяє раціональному використанню їх інформаційних, технологічних і фінансових ресурсів.
За період проведення економічних реформ технічна озброєність підприємств значно погіршилась. Як показав факторний аналіз формування засобів виробництва для АПК в Україні, для його розвитку на сьогодні практично відсутні об’єктивні передумови: насиченість ринку сучасною технікою й устаткуванням за прийнятними цінами, платоспроможний попит споживачів матеріально-технічних ресурсів і агросервісних послуг, конкуренція серед виробників і постачальників цих товарів.
Необхідна принципово нова технічна політика, яка, можливо, потребуватиме залучення іноземного капіталу за допомогою, наприклад, створення спільних виробництв з наданням відповідних гарантій іноземним партнерам по агробізнесу. На практиці Міністерством аграрної політики України, УААН, НАК „Украгролізинг” було передбачено використання коштів Державного бюджету 2007 р. в обсязі 100 млн. грн. для часткової компенсації вартості техніки та 233,6 млн. грн. на фінансовий лізинг. Також коштами Державного бюджету в обсязі 1 млрд. грн. планувалося часткове здешевлення кредитування (до 40%) для стимулювання інвестиційних проектів, зокрема будівництва тваринницьких комплексів, системи заходів щодо меліорації земель, закупівель сільськогосподарської техніки та інших ресурсів.
Виходячи з досвіду більшості розвинутих країн світу, в аграрній сфері України повинна проводитися державна політика підтримки кооперативного руху. Радикальних змін вимагає система оподаткування в АПК. Основними напрямами цієї політики є пільгове оподаткування або повне звільнення від податків та надання субсидій і пільгових державних кредитів. Разом з тим оподаткування господарств в Україні адаптоване до колишньої структури аграрної економіки, чинна податкова система зумовлює непропорційний розподіл податкових платежів за різними суб’єктами власності. Високий податковий тиск відносно індивідуального й асоційованого підприємництва в аграрній сфері стримує господарську заповзятливість і ініціативу.
У третьому розділі “Напрями вдосконалення державної підтримки підприємництва в аграрній сфері” розроблено методичні підходи до оцінки ефективності державної підтримки підприємництва, обґрунтовано економіко-правові засади регулювання аграрного сектору економіки, визначено шляхи розвитку державного регулювання фінансового забезпечення підприємництва. |
