ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОБЛЕМНИХ РЕГІОНІВ Статья

Питання прискорення темпів економічного зростання регіонів, зокрема малих міст, що виявилися найбільш чутливими до впливу негативних факторів, спричинених некерованістю перебудови української економіки в 90-х роках, останнім часом все частіше знаходяться в центрі уваги вітчизняних науковців. Більшість вчених та практиків сходиться на тому, що для країн транзитивного типу економіки вирішення проблемних питань регіонів має здійснюватись за безпосередньою участю держави як носія загальнонаціональних інтересів. За цих умов роль уряду зводиться до розробки концептуальних засад і необхідної нормативно-правової бази, реалізації державної політики розвитку проблемних регіонів. Оскільки в сучасному світі одним із найважливіших факторів конкурентоспроможності є здатність сприймати передові технології, вкрай важливо розробити механізми вирішення проблем регіонів на основі активізації інноваційного фактора розвитку.

Актуальність теми. В умовах глобалізації економіки інноваційні процеси як фактор конкурентної боротьби відіграють кардинальну роль у національній та регіональній економіці. Сьогодні технологічні інновації створюють для окремих регіонів конкурентні переваги більше ніж природні ресурси, перетворюючись на основне джерело добробуту нації, формуючи сучасну концепцію стійкого розвитку. Стабільність економіки регіону в подальшому залежатиме від того, чи буде сформовано та запроваджено інноваційну модель його розвитку. Тому опанування проблемними територіями концептуальними засадами інноваційної моделі створить основу для їх економічного зростання та забезпечить економічну незалежність України при переході її економіки до фази економічного пожвавлення.

Дослідженню причин виникнення нерівномірного розвитку регіонів країн та розвитку регіональних соціально-економічних систем присвятили свої праці такі вітчизняні науковці, як: Б.Буркинський, З.Герасимчук, Б.Данилишин, М.Долішній, С.Дорогунцов, І.Лукінов, Л.Мельник, А.Новікова, М.Паламарчук, Я.Побурко, С.Писаренко, С.Харічков, М.Хвесик, М.Чумаченко, О.Шаблій. Інша група дослідників приділяє увагу важливості активізації інноваційної діяльності у регіонах. Так, З.Варналій, Я.Ващук, І.Гришин, В.Захарченко, С.Іщук, І.Колот, О.Лапко, В.Назаров, Д.Стеченко, Л.Федулова, Ю.Шкворець, розглядаючи сутність та характерні особливості інноваційної моделі розвитку економіки, пропонують широкий спектр організаційно-економічних заходів щодо підтримки інноваційної діяльності на регіональному рівні. Проте в умовах глобалізації, формування „нової економіки”, економіки знань, потужною постає нова роль інноваційно-технологічного фактора в забезпеченні соціально-економічного розвитку як суспільства в цілому, так і окремих регіонів. Оцінка інновацій, знання, технологій є ключовими серед індикаторів та показників міжнародних рейтингів конкурентоспроможності країн, національних економік та окремих регіонів.

Детальне ознайомлення з нормативно-правовими документами державних органів влади (у тому числі й регіонального рівня), працями вітчизняних науковців дозволило дійти висновку про відсутність системного методологічного інструментарію управління економічними та соціальними процесами українських регіонів з урахуванням концептуальних засад інноватики, реалей і викликів зовнішнього світу. Зокрема, не виявлено достатньо вагомих та деякою мірою специфічних саме для України факторів державного та регіонального рівнів, що заважають упровадженню інноваційної моделі розвитку, а також не розроблено принципів формування державної інноваційної політики розвитку певних територій з урахуванням їх ресурсного потенціалу (особливо науково-технологічного). Значної уваги як об’єкт дослідження потребують досить економічно розвинені в минулому регіони, що перетворилися за певний період та умов діяльності на проблемні.

тже, існує необхідність теоретичного узагальнення сутності проблемності регіону, розкриття змісту державної політики інноваційного розвитку так званих „проблемних” регіонів, розробки організаційних механізмів активізації інноваційної діяльності в них, розробки системного методичного інструментарію для вибору та обґрунтування державної інноваційної політики регіонального розвитку, що й обумовлює актуальність цієї дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планом науково-дослідних робіт ДУ „Інститут економіки та прогнозування НАН України” в розрізі держбюджетної науково-дослідної теми: „Технологічне прогнозування в контексті формування стратегії соціально-економічного розвитку України” (№ДР 0107U003526). В ній запропонована методика прогнозування впливу науково-технологічних факторів на розвиток промисловості регіону.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методичне обґрунтування сутності та особливостей проблемних регіонів і розробка науково-практичних рекомендацій щодо формування державної інноваційної політики їх розвитку.

Для досягнення мети вирішено такі завдання:

визначено сутність та ознаки проблемності регіонів;
обґрунтовано роль інноваційного напряму розвитку в подоланні проблемності регіонів;
проаналізовано соціально-економічний стан регіону і здійснено оцінку його взаємозв’язку з науково-технологічним та інноваційним потенціалом;
розроблено методичний інструментарій комплексної оцінки проблем регіону, проведено моделювання і прогнозування їх розвитку на інноваційній основі;
обґрунтовано модель побудови науково-інноваційного комплексу як провідного інституційного центру реалізації науково-технологічної та інноваційної політики регіону;
розроблені напрями формування моделі інноваційного розвитку проблемних регіонів та механізмів державної інноваційної політики її реалізації.

Об’єктом дослідження є соціально-економічні процеси проблемних регіонів як складові національної економіки.

Предмет дослідження – методологія і практика формування інноваційної політики державного та регіонального рівнів; теоретичні, методичні та практичні питання розвитку проблемних регіонів в умовах переходу до інноваційного типу розвитку економіки.

Методи дослідження. Теоретичну основу дисертаційної роботи становлять наукові праці і методичні розробки провідних зарубіжних та вітчизняних вчених-е

кономістів з питань соціально-економічного розвитку регіонів й управління інноваційними процесами на регіональному та національному рівні.

Методологічною базою дослідження є системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, що здійснюються при інноваційному розвитку проблемних регіонів. Використано: метод порівняння, статистичний аналіз, метод експертних оцінок, ретроспективний аналіз (для аналізу соціально-економічних проблем регіону), метод екстраполяції, моделювання та прогнозування (для розробки економетричної моделі та сценаріїв розвитку проблемних регіонів). Для проведення комплексного аналізу проблемності регіону, а також для визначення варіантів інноваційного розвитку застосовано системи комп’ютерної обробки та аналізу інформації за допомогою програми Microsoft Excel.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі і нормативні документи Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, публікації з питань регіонального розвитку та інноваційної політики, офіційні статистичні матеріали.

Експериментальні дослідження проводилися на прикладі регіонів України, зокрема міст Миколаївського регіону з наступною обробкою результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримані в процесі дослідження теоретичні і практичні результати вирішують наукове завдання обґрунтування теоретико-методологічних засад формування державної політики розвитку проблемних регіонів на інноваційній основі.

Найбільш істотними є результати, що характеризують наукову новизну дисертації, а саме:

вперше:

- розроблено та запропоновано економетричну модель проблемного регіону, що як об’єкт розвитку відноситься до багатоцільових систем і вирізняється наявністю факторів (проблем) внутрішнього та зовнішнього середовища, що мають деактивізуючий вплив на формування інноваційної політики. При цьому під проблемою ро зуміється негативне відхилення ситуаційного стану від бажаного в той чи інший момент, а сам проблемний механізм в загальному вигляді представлено в контексті математичного моделювання як систему підмножин декартових добутків множини системоутворюючих. Така модель дасть можливість обирати найкращий варіант прогнозу для приросту обсягу промислового виробництва за рахунок активізації науково-технологічної та інноваційної діяльності промислових підприємств регіонів;

- запропоновано модель інноваційного розвитку проблемних регіонів, яка базується на створенні інноваційної структури нового типу (науково-інноваційний комплекс) - організаційної структури, започаткованої на принципах інтеграції науки, освіти та виробництва. Основним призначенням комплексу є забезпечення реалізації різноманітних послуг як на регіональному, так і на міжрегіональному рівнях з метою вирішення проблемних питань підвищення результативності процесів розробки, виробництва та впровадження конкурентоспроможної продукції й послуг;

удосконалено:

- на основі узагальнення існуючих науково-теоретичних підходів поняття проблемні регіони. Під цим поняттям запропоновано розуміти території, малі міста, що через системні прорахунки економічного, соціального та політичного характеру на державному рівні втратили конкурентоспроможність, проте й дотепер володіють достатнім потенціалом, який за умови застосування сучасних принципів стратегічного управління, характерних для постіндустріального суспільства, де основним ресурсом є інтелектуальні знання, навички та здібності людей, може бути основою для вирівнювання ситуації і забезпечення економічного зростання;

методологію оцінки промислового потенціалу та інноваційної діяльності регіонів у частині розробки та адаптації: методику багатофакторного порівняльного аналізу для визначення інноваційного потенціалу і технологічної структури промисловості регіону України, що дало змогу порівняти здатність регіонів до інноваційного розвитку, оцінити відхилення окремих показників інноваційної діяльності з урахуванням відповідних факторів впливу, відшукати резерви зростання економіки регіонів з низьким та середнім рівнями інноваційного потенціалу; визначено та уточнено набір показників (індикаторів) для формування матриці вихідних параметрів за допомогою експертної оцінки; уточнено назви та зміст системи оцінювання науково-технологічної активності проблемного регіону; запропоновано більш повний варіант класифікації проблем регіону, який започатковується на критеріях комплексності і значущості ознак класифікації.

дістало подальший розвиток:

- теорія регіональної економіки – визначено сучасні напрями реалізації інноваційної політики в регіональному контексті, основним з яких є взаємодія регіональної влади з науково-освітніми комплексами; обґрунтовано положення про існування методологічних підходів до побудови теорій регіонального зростання: перший передбачає застосування моделей економічного зростання, другий – аналіз поведінки окремих підприємств, оскільки їхня діяльність визначає розвиток регіонів; як окремий напрямок сучасних регіональних досліджень запропоновано виділити інституціональні підходи, в яких значна увага приділяється політиці регіональних органів влади як найважливішому фактору економічного розвитку регіонів; доповнено та обґрунтовано зміст теорії державного регулювання економічного розвитку регіонів у контексті особливостей застосування двох полярних підходів: 1) недоцільно державі втручатися в розвиток регіонів, тому що з часом рівні їхнього економічного розвитку вирівнюються (неокласичні теорії регіонального зростання); 2) необхідно проводити активну регіональну політику, стимулюючи економічний розвиток найвідсталіших районів (теорії кумулятивного росту);

- інноваційна теорія економічного зростання через обґрунтування нової ролі механізмів реалізації державної політики розв’язання проблемності регіонів, спрямованих на більш активне залучення споживачів до процесу розробки нової продукції з метою кращої адаптації її характеристик до вимог ринку; об’єднання підприємств в різноманітних формах, для розподілу витрат і ризику пов’язаних із в

провадженням інноваційної продукції; об’єднання науково-дослідних організацій і промисловості з метою створення науково-дослідних підрозділів, виконання спільних наукових програм, обміну досвідом;

- положення про інноваційний напрям розвитку проблемного регіону як цілеспрямований та керований процес інноваційних змін у різних сферах суспільства, спрямований на досягнення високої якості життя на території проблемного регіону з метою задоволення поточних та перспективних потреб населення цього регіону та інтересів держави; запропоновано складові інноваційного розвитку проблемного регіону.

Узагальнено та систематизовано методичні підходи до формування політики інноваційного розвитку проблемних регіонів, що дозволить на різних стадіях управління виробничою, науково-технологічною та інноваційною діяльністю орієнтувати керівництво на обсяги та глибину інноваційних процесів, які потрібно здійснити як на державному рівні взагалі, так і на регіональному рівні, зокрема.

Практичне значення одержаних результатів обумовлюється важливістю використання отриманих результатів і рекомендацій у практиці системи управління регіональним розвитком на інноваційній основі на державному рівні.

Пропозиції щодо створення інноваційної інфраструктури враховано при створенні Інноваційного центру при Первомайському політехнічному інституті Національного університету кораблебудування. Матеріали дисертаційного дослідження використовуються також у навчальному процесі кафедри економіки і бухгалтерського обліку при викладанні дисциплін „Регіональна економіка” і „Економіка та організація інноваційної діяльності” (довідка №100 від 03.03.2008).

Концептуальні підходи до формування державної політики інноваційного розвитку проблемного регіону знайшли своє відображення при розробці Стратегічного плану економічного розвитку м.Первомайськ, а саме: враховані пропозиції щодо розробки інноваційно-інвестиційної моделі розвитку міста (довідка № 1965/16-1 від 31.03.2008).

Результати теоретико-методологічних досліджень використовувалися при формуванні та реалізації політики соціально-економічного розвитку м.Котовськ Одеської області. Практична значимість розробки підтверджується довідкою виконавчого комітету Котовської міської ради (довідка №526 від 20.03.2008). Зокрема, прийняті до практичного використання методичні рекомендації щодо визначення рівня науково-технологічної та інноваційної активності регіону, системи моніторингу та прогнозування соціально-економічних показників. Упровадження запропонованого методичного інструментарію в практичну діяльність дозволить отримувати аналітичну інформацію для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, спрямованих на формування стратегії соціально-економічного розвитку проблемного регіону на інноваційній основі та забезпечення результативності її виконання.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно виконаною науковою працею. Сукупність отриманих наукових результатів, викладених в роботі, є власними авторськими підходами і розробками щодо формування і розробки механізмів реалізації державної інноваційної політики на регіональному рівні. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, висновки та пропозиції оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях: „Наука і освіта 2005” (м.Дніпропетровськ, 2005 р.), “Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку” (м.Алушта, 2006 р.), „Технічний прогрес та ефективність виробництва” (м.Харків, 2006 р.), „Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки та практики” (м.Харків, 2008 р.); науково-практичних конференціях: „Економічні проблеми розвитку регіонів” (м.Миколаїв, 2006 р.), „Економічні проблеми розвитку промисловості регіонів” (м.Первомайськ, 2007 р.); засіданні експертного Комітету стратегічного планування економічного розвитку міста Первомайськ (в рамках проекту „Економічний розвиток міст” при підтримці USAID), науково-методичних кафедральних та міжкафедральних семінарах.

Публікації. За темою дисертації у фахових виданнях опубліковано 11 наукових праць, серед яких: 7 статей у фахових журналах (3,2 др.арк.), 1 стаття у збірниках наукових праць (0,4 др.арк.) та 3 (0,4 др.арк.) – у збірниках тез доповідей. Особисто автору належать 7 робіт (2,5 др.арк.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 288 сторінок, список використаних джерел включає 182 найменування на 16 сторінках. Роботу викладено на 196 сторінках комп’ютерного тексту, що містить 23 таблиці, розміщені на 28 сторінках, та 37 рисунків розміщених на 34 сторінках. Робота має 11 додатків на 62 сторінках.