Соколюк С.М. Дії військово-морських сил у боротьбі з тероризмом на морі (70-ті роки ХХ ст. - початок XXI ст.)

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано наукове завдання, об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, окреслено його хронологічні рамки. З’ясовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, висвітлено особистий внесок дисертанта й апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” з’ясовано стан наукової розробленості теми дослідження, проведено аналіз наявної джерельної бази та визначені методи дослідження. Історіографія за темою дисертації умовно поділена на три групи: доробки радянських учених; праці сучасних українських дослідників, роботи зарубіжних авторів.

За радянських часів дослідження, присвячені тероризму на морі та досвіду застосування військово-морських сил у боротьбі з цим явищем у 70-х роках ХХ ст. – початку ХХІ ст. за рідким винятком не набули належного розвитку. Л. Моджорян у монографічних працях в історичному та правовому аспектах розглядала сутність тероризму взагалі та тероризму на морі зокрема. Проте застосування флоту у боротьбі з морським тероризмом подані нею фрагментарно. У працях І. Можейка та О. Снісаренка проведено аналіз піратства, виокремлено різновиди та охарактеризовані його тактичні прийоми від найдавніших часів до сучасності. Колективна праця М. В’юненка, Б. Макєєва, В. Скугарєва розкриває вплив розвитку озброєння і техніки на способи бойових дій на морі, значення військово-морського флоту у стримуванні протиправної діяльності на морі.

Сучасні українські дослідники розглядали тероризм переважно в кри-мінально-правому вимірі, однак декілька авторів частково аналізують тероризм на морі та роль флоту у протидії цьому явищу. Військово-морський історик Ю. Бадах провів ретроспективний аналіз бойового досвіду застосування ВМС у локальних війнах і збройних конфліктах у повоєнні роки, при цьому зупинявся на формах і способах боротьби з насильством на морі. Історики Г. Биструхін, Д. Вєдєнєєв аналізують сутність підривної діяльності антиурядових сил різного воєнно-політичного спрямування, розкривають форми і методи протидії їм сил спеціального призначення. Йдеться також про використання морського простору у діяльності терористичних організацій та про роль флоту в проведенні антитерористичних операцій. Військовий історик В. Радецький, розглядаючи особливості воєнних конфліктів другої половини ХХ ст., виокремлює роль ВМС, характеризуючи їх як високотехнологічний вид збройних сил. Дослідник розглядає терористичні організації в перебігу збройних конфліктів, класифікує їх за характером цілей, які вони переслідували. Автор відзначає зростання ролі багатонаціональних сил у проведенні сучасних військових операцій, що важливо для визначення можливостей ВМС під час ведення боротьби з теро-ризмом на морі.

М. Требін провів соціально-філософський аналіз явища тероризму. Серед його різновидів автор виділяє тероризм морський, розкриває його особливості, розглядає чинники, які визначали характер боротьби з цим явищем. В. Ліпкан, Д. Никифорчук, М. Руденко репрезентували нові погляди на явище тероризму, а боротьбу з ним розглядають з точки зору оперативно-розшукової діяльності. О. Маначинський розглядає поєднання практики протистояння держав і теро-ризму, зокрема морського, в єдину антагоністичну систему – асиметричну війну. Проте поза увагою дослідників залишилися питання застосування військового флоту у боротьбі з тероризмом.

Науковці Служби безпеки України В. Антипенко, В. Варганов, С. Качур, М. Дмитренко, В. Крутов, В. Пилипчук, В. Тимошенко зверталися до всебічного аналізу тероризму, розглядаючи особливості боротьби з цим явищем у контексті міжнародного співробітництва, з точки зору закону і практики. Дослідники Н. Агаєв, М. Карпов, О. Хміляр, В. Єфімова вивчали походження тероризму, особливості діяльності терористичних організацій, розглядали напрями та специ-фіку використання збройних сил у боротьбі з ними. І. Печенюк, М. Шевченко, Д. Штибліков відзначали глобальний характер сучасного тероризму, зокрема морського. О. Балобанов, Л. Багрій-Шахматов, С. Данилко, О. Довгань, С. Заго-роднюк, М. Левицька, І. Лукшин висвітлили сутність, особливості сучасного морського тероризму та піратства, їх спільні риси та відмінність, а також правові засади боротьби з цими явищами. О. Боріскін, І. Нікольський дали оцінку морському піратству як різновиду морського тероризму. Л. Артеменко та Є. Вєнікєєв дослідили розвиток піратства та його різновидів на Чорному морі. Загрози сучасного морського тероризму в Причорномор’ї та заходи країн регіону щодо його попередження і протидії досліджували С. Кулик, П. Лакійчук. Деяким аспектам застосування сил флоту у боротьбі з морським тероризмом присвячені публікації вітчизняних вчених, аналітиків та експертів з питань застосування ВМС В. Безкоровайного, П. Волотівського, І. Кабаненка, І. Князя, В. Литовченка, М. Пінкевича, А. Риженка, І. Фурмана, І. Чалого, О. Шталтовного, С. Яким’яка.

Проблеми злочинності на морі та її попередження розглядають також і російські дослідники. К. Жарінов, Ю. Кузнєцов, В. Нікольський, розділяючи морський тероризм на державний і тероризм недержавних організацій, дослідили його географію, тактику дій, особливості його різновидів, аналізували питання протидії морському тероризму, зокрема застосування військових флотів у боротьбі з ним. В. Грігорян, В. Дмітрієв, В. Сидорченко аналізували виник-нення морського піратства у всіх його проявах, розвиток тактики морських злочинців, дали правову оцінку цим явищам на сучасному етапі та реко-мендації щодо дій екіпажів суден у небезпечних для плавання районах. Ю. Боброва, І. Зєнкін, І. Міхєєв, Ю. Ромашев досліджували правові аспекти діяльності терористичних організацій на морі, тактичні прийоми та райони їх дій, а також питання правового регулювання боротьби з ними, відповідності міжнародного морського права сучасним умовам і об'єктивним потребам цієї боротьби. Особливу увагу приділили автори аналізу досвіду міжнародної співпраці у боротьбі з морським тероризмом, піратством, незаконним обігом  нар-котиків, запропонували шляхи підвищення їх ефективності. Проте, як і у більшості дослідників, поза їхньою увагою залишилися питання застосування ВМС у протидії цим явищам.

У колективній монографії РАН під загальною редакцією А. Арбатова військово-морський експерт Б. Макєєв аналізує дії терористичних організацій на морі. Автор, досліджуючи організацію боротьби з морським тероризмом, окреслює шляхи підвищення ефективності протидії цьому явищу, при цьому розкриває особливості застосування військово-морських сил та їх взаємодію у формі морських антитерористичних операцій (дій) багатонаціональних сил.

Російські військові історики В. Доценко, М. Скріцкій, О. Розін, розглядаючи розвиток воєнного мистецтва військових флотів, висвітили їхню роль у боротьбі з морським тероризмом та його різновидом – піратством, підкреслюючи, що саме у діях проти морського піратства зароджувалися і вдосконалювалися сучасні форми і способи застосування військово-морських сил, які є найбільш ефективними під час проведення антитерористичних дій на морі. О. Брасс, С. Лавренов, І. Попов, О. Тарас, досліджуючи застосування збройних сил у військових конфліктах та війнах у післявоєнний період, приділяли увагу застосуванню військових флотів та сил спеціальних операцій у попередженні терористичних дій на морі деяких екстремістських організацій у 70–80-х роках ХХ ст.

Ю. Зав’ялов, О. Колпаков, М. Трусов, досліджуючи сучасний морський тероризм, надають рекомендації з удосконалення заходів антитерору для цивільного судноплавства. Монографії Ю. Гладишева та Г. Іванова присвячені проблемам морського тероризму та ролі ВМС у боротьбі з ним, проте закритий характер цих праць не дозволила належною мірою провести їх детальний аналіз, за винятком матеріалів, що були опубліковані у відкритих виданнях. Деяким аспектам сучасного морського тероризму й аналізу застосування ВМС у боротьбі з ним присвятили свої публікації О. Горшков, Б. Макєєв, В. Мясников, М. Резяпов, А. Сімонов, А. Смоловський, В. Петрович, В. Подсобляєв, М. Чертанов та ін.

Значна кількість праць з морського тероризму та ролі і місця ВМС у боротьбі з ним видані в інших країнах. Виділяється збірка праць англійських та американських дослідників Б. Дженкінса, Е. Елена, І. Ігнарські, Д. Мезона, С. Менефі, В. Перріта, Дж. Симона, X. Стоу, П. Уїлкінсона, Ж. Хавенса, С. Хейнса, X. Хівера, Т. Шіллера, Б. Херлоу, яка охоплює теорію та практику тероризму взагалі й тероризму на морі зокрема, причому як в умовах миру, так і в ході воєнних дій. Автори вбачають у піратстві попередника тероризму на морі, боротьба з яким повинна ґрунтуватися на тих же міжнародно-правових прин-ципах, що й боротьба з піратством. Ю. Дешамп (Франція), Я. Маховський (Польща) та Х. Нойкірхен (Німеччина) у своїх працях дослідили історію розвитку одного з різновидів морського тероризму – піратства – з найдавніших часів до кінця ХХ ст. Аналізуючи тактичні прийоми морських піратів, автори частково висвітлили форми і способи дій військових флотів у боротьбі з ними. Фахівці Центру дослідження терористичних ризиків “РЕНД” (США) М. Грінберг, Д. Ортіс, Г. Уїлліс, І. Хілко, П. Шелк аналізують природу загроз морського тероризму, виокремлюють морське піратство як його складову, вбачають шляхи протидії йому в ефективній міжнародно-правовій діяльності.

На відміну від попередників, роль і місце військово-морських сил у “глобальній війні” з тероризмом розкривають фахівці Комітету дослідження ВМС при національній дослідницькій раді США. У праці відображені загальні принципи використання ВМС у загальній системі протидії тероризму, про-ведений розподіл зон, районів та рубежів дій сил флоту у попередженні терористичних актів на морських об’єктах.

Дослідники А. Корін, Дж. Лой, Г. Люфт, Р. Ньюмен, Дж. Синай, М. Штейн-берг (США), А. Лоренц (Ізраїль), М. Біньйон, Е. Воткінс (Велико-британія), Б. Сіфантус (Франція), К. Кубяк (Польща), К. Колєв, Б. Мєднікаров (Болгарія), Б. Раман (Індія), Р. Гунаратна (Шрі Ланка) та інші у своїх публікаціях висвіт-лювали історію розвитку морського тероризму і піратства, діяльність терорис-тичних угруповань на морі, тактичні прийоми та способи їх дій, відображали погляди фахівців на застосування військово-морських сил у боротьбі з тероризмом на морі та розглядали деякі аспекти військового співробітництва у боротьбі з цим явищем. Значна частина з них присвячена проблемам формування і функціонування правових засад боротьби з цим явищем – режиму боротьби з морським тероризмом.

Під час підготовки дисертації були використані матеріали Державного архіву Одеської області – фонд фп-10868 – донесення помполітів суден Чорноморського морського пароплавства (ЧМП), в яких відображені факти терористичних актів проти цивільного судноплавства та випадки нападів морських піратів на судна ЧМП. У донесеннях дається стисла характеристика використаних сил і засобів морських піратів та їх тактичних прийомів. Використані архівні матеріали сприяли проведенню аналізу терористичних і піратських дій на морі у хронологічних рамках дисертаційного дослідження. Незначна кількість архівних джерел компенсована використанням міжнародних правових актів: резолюцій Генеральної Асамблеї та Ради безпеки ООН, Міжнародної морської організації, міжнародних конвенцій, угод, декларацій, протоколів, кодексів тощо; законодавчих актів України: законів, прийнятих Верховною Радою, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів України; керівних документів Міністерства оборони України, Генерального штабу, Ко-мандування ВМС ЗС України, матеріалів офіційної переписки між установами тощо.

Використано матеріали періодичних видань та мережі Inte et, що дозво-лило “наситити” роботу новими даними. Для визначення основних термінів і понять, назв місць, де відбувалися події, дисертантом використовувалися спе-ціалізовані видання: словники, довідники тощо. Важливою часткою джерельно-історіографічної бази дослідження стали матеріали міжнародних, міжгалузевих науково-практичних, науково-методичних та інших конференцій.

Таким чином, аналіз історіографії та джерельної бази засвідчив, що до цього часу були видані окремі монографії, статті, науково-публіцистичні роботи, присвячені різним аспектам тероризму на морі. Проблеми протидії цьому явищу були розглянуті переважно в контексті міжнародного права. Дії військово-морських сил у боротьбі з морським тероризмом дотепер не були предметом спеціального воєнно-історичного дослідження в Україні, не розкриті та потре-бують всебічного висвітлення.

У другому розділі „Чинники, які визначали розвиток процесу засто-сування військово-морських сил у протидії тероризму на морі (70-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.)” дисертант розкрив сутність і зміст морського тероризму та дослідив основні чинники, які визначали розвиток процесу застосування військово-морських сил у боротьбі з морським тероризмом.

У першому підрозділі “Сутність та особливості сучасного морського тероризму” при дослідженні змісту морського тероризму з’ясовано, що він, на відміну від повітряного та суходільного, має певні особливості. Близько двох десятків екстремістських організацій використовували морський простір для терористичних дій.

Встановлено, що морський тероризм має дві складові: політичну та економічну. Політичний тероризм має два різновиди: 1) тероризм організацій, що діяли незалежно від державних структур на морському просторі; він полягає у насильницьких діях на морі учасників незаконних військових формувань в умовах визвольних (партизанських) воєн і внутрішньодержавних конфліктів, емігрантських та сепаратистських рухів, реакційних “правих рухів” і псевдо-революційних організацій; 2) державний тероризм на морі – організоване насильство однієї держави (групи держав) або її органів проти іншої (інших), у тому числі й нейтральної (нейтральних), на морі або через море, за допомогою військових, інформаційних, економічних, політичних форм і способів за участі військово-морських сил чи сил спеціальних операцій (служб) з метою досяг-нення певних політичних цілей. Економічний тероризм на морі поділяється на два різновиди: 1) із застосуванням насильства – піратство (морський розбій), захоплення заручників з метою подальшого отримання викупу, торгівля людьми; 2) без насильства – незаконні перевезення морем вантажів (контрабанда) – зброї, наркотиків, зброї масового ураження та її елементів, нелегальна міграція, ведення незаконного промислу (незаконна економічна діяльність).

Разом з тим, виявлено, що в розвитку морського тероризму спосте-рігається перехід від нападів поодиноких груп до широко спланованих і скоординованих на значній акваторії одночасних масованих дій угруповань під єдиним регіональним керівництвом за підтримки зацікавлених осіб, організацій та урядів. Відбувається злиття політичного та економічного різновидів морського тероризму; зростання жорстокості піратства в окремих районах; перехід морських піратів від пограбування членів команди (пасажирів), оволодіння вантажем і викрадення суден до захоплення заручників для отримання викупу (в районі Африки, особливо – поблизу Сомалі). Спостерігається все активніший обмін досвідом між терористичними угрупованнями, які діють на морі.

У другому підрозділі “Характеристика чинників розвитку форм і способів застосування військово-морських сил у боротьбі з морським тероризмом” дисертантом дана характеристика групам чинників, що впливали на процес роз-витку форм і способів застосування ВМС у боротьбі з морським тероризмом.

Перша група – чинники, які створювали умови для зародження та діяльності терористичних організацій на морі та впливали на протидію їм військово-морських сил, серед них:

1) суспільно-політичні – активізація внутрішньодержавних та міжнародних конфліктів у прибережних районах; зменшення присутності в морях і океанах державних військових флотів; зростаюче поєднання морського тероризму з піратством; підтримка морських терористів місцевим населенням, етнічними групами, а в окремих випадках – державними установами і урядами держав; комплектування злочинних груп колишніми бійцями спецпідрозділів, що діяли на морі;

2) юридичні (правові) – недосконалість правового статусу морських тери-торій та режиму прибережних районів, невідповідність існуючої нормативно-правової бази сучасним потребам безпеки судноплавства та боротьби з міжна-родною злочинністю на морі; недостатність участі міжнародних організацій у забезпеченні дотримання режиму судноплавства; недосконалість системи владних і судових органів у деяких прибережних державах; неузгодженість у формуванні та недосконалість законодавства щодо участі ресурсів сил флотів в анти-терористичних операціях на морі;

3) соціально-економічні – бурхливий розвиток торгівельного мореплавства; укорінення піратства як невід’ємної складової місцевих традицій та способу життя, засобу заробітку; легкість придбання суден за порівняно невелику ціну; інститут прапорної люб’язності (“дешевий прапор”); недостатнє фінансування потреб військово-морських сил.

Друга група характеризується чинниками, які складають сукупність тактичних прийомів та інших організаційних і військово-технічних аспектів, властивостей озброєння і технічних засобів морських терористів, а також сукупність їх дій, які, у свою чергу, визначали розвиток форм, способів і тактичних прийомів застосування проти них військово-морських сил, а саме:

1) військово-технічні – використання морськими терористами новітніх технологій, комунікаційних систем; відсутність системи технічного спосте-реження у деяких прибережних районах; можливість установлення точного місцезнаходження суден і маршрутів внаслідок використання відкритого радіо-зв'язку; наявність чи відсутність відповідних сил і засобів ВМС для ведення дій з тероризмом на морі;

2) тактичні чинники – рівень підготовки морських терористів, форми, способи і тактичні прийоми їх дій; стан бойової готовності та навченості сил, які залучалися для боротьби з ними; часові параметри.

Встановлено, що в якості основних форм ведення дій морськими теро-ристами використовувалися: операції (“Аль-Каїда”, “Хезболла”, “Абу Сайаф”, “Морські тигри”), морські бої (“Морські тигри”), атаки і удари (практично усі морські терористичні угруповання). Доведено, що основними способами дій морських терористів були: напади на бойові кораблі, судна і об’єкти морської інфраструктури з метою їх знищення; здійснення терористичних актів проти об’єктів судноплавства з метою наживи, отримання викупу чи з наступним їх підривом (затопленням) у великих портах або в стратегічно важливих міжнародних протоках; знищення або пошкодження судна (об’єкта) шляхом атаки із застосуванням артилерійського, ракетного або іншого озброєння; неви-біркове знищення або пошкодження судна (об’єкта) від підриву на морських мінах; захоплення суден з небезпечними вантажами; захоплення об’єкта (судна, платформи) й узяття членів екіпажу чи пасажирів як заручників з висуненням політичних та економічних вимог; здійснення нападів на об’єкт з метою пограбування та (або) заволодіння ним; поставки зброї, наркотиків та інших заборонених вантажів, які використовуються для отримання прибутків або фінансування злочинних акцій.

Залежно від стану цілі відносно води, сил нападу, їх озброєння і засобів доставки, рівня підготовки, оснащеності, ступеня та рівня готовності корабля або судна-мішені – до відбиття нападу, морські терористи застосовують відповідні тактичні прийоми.

Третя група чинників пов’язана з особливостями районів дій морських терористів, місцями їх базування, а також вплив фізико-географічних умов на застосування сил флотів:

1) проходження судноплавних шляхів через вузини і протоки, наявність великої кількості архіпелагів зі складним рельєфом, невивченими гідрологічними умовами, розвинутою рослинністю і розрізаною береговою смугою, що дозволяє терористам влаштовувати засідки і водночас ускладнює проведення антитерористичних операцій (дій);

2) сприятливі кліматичні умови, ландшафт і рельєф місцевості та морського дна, наявність великої кількості островів, закритих бухт, лагун, заток створюють сприятливі умови для базування та переховування морських піратів і терористів, значно заважає проведенню заходів попередження та протидії морським злочинцям та застосування сил флотів у боротьбі з ними.

Взаємодія всіх наведених чинників суттєво ускладнювала проведення заходів попередження та спонукала до створення і вдосконалення міжнародної системи протидії морському тероризму та його різновидам, удосконалення форм, способів і тактичних прийомів застосування військово-морських сил у боротьбі з морським тероризмом у 70-х роках ХХ ст. – на початку ХХІ ст.

У третьому розділі „Застосування військово-морських сил у боротьбі з тероризмом на морі на рубежі 70-х років ХХ ст. – на початку ХХІ ст.” проводиться аналіз процесу застосування військово-морських сил у боротьбі з морським тероризмом.

У першому підрозділі “Особливості застосування військово-морських сил зарубіжних країн у боротьбі з морським тероризмом” під час дослідження світового досвіду застосування військово-морських сил у боротьбі з морським тероризмом дисертантом з’ясовано, що основними завданнями флотів при цьому були: контроль судноплавства; виявлення і знищення плавзасобів та баз терористів; запобігання нелегальному транспортуванню (контрабанді) зброї, наркотиків, людей; визволення захоплених суден, їх екіпажів і заручників.

Встановлено, що застосування військово-морських сил у боротьбі з морським тероризмом на постійній основі започатковано на рубежі 1970-х років, коли з виникненням палестинських екстремістських організацій у 1960-х роках, що поширили свою терористичну діяльність на море, ВМС Ізраїлю розпочали проти них систематичні дії. Разом з тим, активна військово-морська присут-ність сил флотів у завершальний період “холодної війни” у Світовому океані, зокрема у так званих “проблемних” районах, стримувала поширення тероризму на море. У цей період створюються і залучаються до боротьби з тероризмом на морі антитерористичні підрозділи. З початку 1990-х років, з розпадом біполярної системи світу зменшилася чисельність та відбулося обмеження дій військових флотів провідних країн в акваторіях морів та океанів, що на рубежі ХХ – ХХІ століть призвело до активізації морського тероризму. З оголошенням у 2001 р. “глобальної війни” з тероризмом, з метою запобігання та протидії цьому явищу на морі в найбільш небезпечних для судноплавства районах були запо-чатковані антитерористичні операції. У цей період відбувся перехід у застосуванні військово-морських сил у боротьбі з морським тероризмом від переважно поодиноких дій до морських антитерористичних операцій коаліційних (багатонаціональних) сил.

Дії ВМС у боротьбі з морським тероризмом проводилися у формі атак, ударів, морських боїв, антитерористичних операцій угруповань, зокрема різно-видових, різновідомчих та багатонаціональних. При цьому найбільш ефективними способами застосування ВМС у боротьбі з морським тероризмом стали: патрулювання в районах можливих дій терористів, конвоювання (ескортування) суден з цінними та небезпечними вантажами у загрозливих районах, завдання ударів (атак) по базах морських терористів, знищення плавзасобів терористів у морі та пунктах базування.

Аналізуючи процес становлення та функціонування світової системи бо-ротьби з тероризмом на морі, дисертант виокремив у ньому наступні етапи: 1) формування відповідної нормативно-правової бази (режиму боротьби з теро-ризмом на морі); 2) створення і функціонування ефективної системи розвідки, спостереження й оповіщення; 3) підготовка і проведення морських (різнорідних, різновидових, різновідомчих) антитерористичних операцій (дій) із залученням сил спеціальних операцій.

Встановлено, що розмах та масштаби дій ВМС у боротьбі з морським тероризмом залежить від рівня організації терористичних угруповань, їх оснащення та можливостей щодо завдання збитків. Поряд з тим, ефективність боротьби з морським тероризмом обумовлюється наявністю відповідних ресурсів для охорони судноплавства у тому чи іншому районі, а також національної належності судновласника, вантажу, під прапором якої держави перебуває судно, порту приписки та національного складу екіпажу.

Узагальнивши досвід застосування військово-морських сил у боротьбі з морським тероризмом, дисертант установив, що в означений період були започатковані декілька морських антитерористичних операцій (дій) у різних регіонах світу: у Малаккській та Сінгапурській протоках; у районі острова Цейлон; у Середземному морі – у східній частині поблизу узбережжя Ізраїлю та Лівану, у всій акваторії – “Активні зусилля”; у Чорному морі –“Чорноморська гармонія”; поблизу західного узбережжя Африки – у Гвінейській затоці; в Індійському океані в районі східного узбережжя Африки – “Непохитна свобода”, “Аталанта” та інші. При цьому з’ясовано, що вони розрізняються між собою за масштабами охоплення, рівнем участі (національні та міжнародні) та характером залучення сил (однорідні, різнорідні, одновидові, різновидові, різновідомчі). Разом з тим, цілі цих операцій (дій) мають певні відмінності: в районі Шрі Ланки – зі знищення сил та інфраструктури “морських тигрів” сепаратистського руху Тигри визволення Таміл Ілама, з протидії морським злочинцям – в районі Південно-Східної Азії, з попередження насильства на морі – перекриття каналів їх фінансування – незаконні перевезення (контрабанда), торгівля людьми та захоплення заручників.

У другому підрозділі “Використання в діяльності ВМС ЗС України досвіду застосування іноземних флотів у протидії тероризму на морі” показано особливості використання світового досвіду застосування ВМС у боротьбі з тероризмом на морі у діяльності ВМС ЗС України.

Автором проаналізовано етапи підготовки та участі ВМС ЗС України в антитерористичній операції НАТО у Середземному морі “Активні зусилля”, Чорноморської групи БЛЕКСІФОР, операції “Чорноморська гармонія”. При цьому висвітлено існуючі проблеми, пов’язані з лімітом сил і засобів для участі та недостатнім рівнем фінансування.

Розглянуто процес підготовки до створення стаціонарної системи підводного спостереження та оборони територіального моря України від нападів морських терористів, а також використання морських біотехнічних систем з метою запобігання та надійного захисту об’єктів ВМС ЗС України та берегової інфраструктури.

Виокремлюючи роль і місце ВМС ЗС України в загальнодержавній системі протидії морському тероризму, здобувач вважає за доцільне впрова-дження постійного несення кораблями ВМС ЗС України бойової служби в районах діяльності морегосподарського комплексу України, в яких відзначається найбільша активність дій морських терористів, та участі в міжнародних заходах протидії тероризму на морі.

Дисертант вважає, що участь кораблів та підрозділів українських ВМС в антитерористичних операціях (діях) сприятиме набуттю практичного досвіду застосування сил флоту, підвищенню рівня бойового вишколу особового складу, зміцненню боєготовності Збройних Сил України. Разом з тим, участь у колек-тивних заходах безпеки на морі слугуватиме поліпшенню безпеки вітчизняного та міжнародного судноплавства та утвердженню авторитету України як морської держави.