Приймаченко Д.В. Докази у провадженні в справах про порушення митних правил

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ “Поняття та значення доказування та доказів у провадженні в справах про порушення митних правил” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Особливості провадження в справах про порушення митних правил” дисертант досліджує співвідношення провадження в справах про адміністративні правопорушення та провадження в справах про митні правопорушення.

Провадження в справах про порушення митних правил досліджується у двох аспектах: у першому - воно визначається як самостійний різновид провадження в справах про адміністративні правопорушення й аналізується з точки зору статичного призначення його правової основи – системи процесуальних норм, що його утворюють, у другому аспекті ці норми розглядаються у динаміці їх реального впливу на суспільні відносини в результаті їх здійснення та застосування. В цьому сенсі провадження в справах про порушення митних правил характеризується в дії як специфічна форма діяльності і зв’язків (відносин) різних суб’єктів, учасників даного провадження у конкретних правовідносинах.

На основі аналізу чинного законодавства автор визначає, як основні риси властиві процесуальним нормам будь-яких юрисдикційних форм, так і специфічні властивості норм провадження в справах про митні правопорушення, основну їх функцію.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність митних органів України у порівнянні з подібною діяльністю, що здійснюють інші органи, на думку дисертанта, має ряд особливостей, що дає можливість вести мову про провадження в справах про порушення митних правил як про самостійний різновид провадження в справах про адміністративні правопорушення. В дисертаційному дослідженні розглядаються такі особливості: по-перше, у реалізації митної політики діяльність органів митної служби України, спрямована на боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил, є другорядною відносно інших видів діяльності; по-друге, митні органи здійснюють провадження лише з певної специфічної категорії справ; по-третє, здійснення адміністративно-юрисдикційних повноважень митними органами прямо випливає з їх діяльності, пов’язаної з функціями митного контролю та митного оформлення; по-четверте, митні органи України виступають не лише як основний адміністративно-юрисдикційний орган у справах про порушення митних правил, а й сприяють забезпеченню розгляду таких справ органами, що мають статус правоохоронних, а також судами; по-п’яте, відомчими нормативними актами вводяться в обіг спеціальні поняття, такі як “митне розслідування” та “митне обстеження”, “пред’явлення предметів та документів для впізнання”, “вилучення предметів для забезпечення  стягнення за порушення митних правил”, що дає право говорити про існування специфічного адміністративно-процесуального утворення, яким є митне розслідування у справі про порушення митних правил, в межах якого здійснюється комплекс особливих процесуальних дій, що спрямовані на встановлення фактичних даних у справі; по-шосте, адміністративно-юрисдикційні повноваження митних органів України та їх службових осіб в основному регламентовані підзаконними відомчими нормативними актами; по-сьоме, законодавством передбачений двоступеневий порядок провадження в справах про порушення митних правил: перший ступінь – розгляд справи митними органами і винесення постанови про накладення штрафу та другий – розгляд тієї ж справи суддею і вирішення питання про конфіскацію, якщо така передбачена; по-восьме, докладне та чітке нормативне регулювання повноважень митних органів та їх службових осіб.

Таким чином, ураховуючи все вищевикладене, дисертант визначає провадження в справах про порушення митних правил, що підвідомчі митним органам України, як комплекс взаємопов’язаних та взаємообумовлених процесуальних дій, спрямованих на своєчасне, всебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її відповідно до чинного законодавства, забезпечення виконання постанови, виявлення причин та умов, що сприяли скоєнню митних правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного дотримання законів та зміцнення правопорядку та законності, що здійснюються спеціально уповноваженими службовими особами митних органів з метою виконання завдань, пов’язаних з митним регулюванням.

У підрозділі 1.2. “Поняття, зміст та структура доказування у провадженні в справах про порушення митних правил”, автор поділяє думку вчених, що доказування є центральною частиною юридичного процесу (В.М. Горшеньов), в зв’язку з чим вважає доказування центральною частиною провадження в справах про порушення митних правил, оскільки лише шляхом доказування можуть бути виконані завдання провадження: виявлення та припинення митних правопорушень, своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законодавством, забезпечення виконання постанов у справах, а також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення, запобігання правопорушенням, зміцнення правопорядку та законності.

У дисертації досліджується гносеологічне підгрунтя доказування в справах про митні правопорушення, обгрунтовується роль практики як критерію істинності знань про обставини кожної справи, аналізується значення об’єктивної істини під час розгляду митними органами митних правопорушень.

На сучасному етапі в правовій науці не викликає сумніву думка про те, що у структурі юридичного доказування адміністративне доказування посідає особливе місце.

В адміністративно-правовій літературі вже визначались особливості адміністративного доказування. Однак одні автори (В.Д. Сорокін, Є.В. Додін) ставили перед собою завдання дослідити специфіку доказування в адміністративному процесі у порівнянні з доказуванням у кримінальних та цивільних справах, інші ж (В.К. Шкарупа) визначали особливості доказування в адміністративно-примусовій діяльності органів внутрішніх справ. У дисертації здобувач зробив спробу сформулювати ознаки, що характеризують специфіку доказування у провадженні в справах про порушення митних правил, спираючись на загальні ознаки адміністративного доказування.

Специфіка доказування у провадженні в справах про порушення митних правил проявляється у фактах, що підлягають доказуванню, у методах, прийомах та засобах доказування, у колі суб’єктів доказування, правовому регулюванні.

Доказування у провадженні, про яке йдеться, здійснюється практично на всіх стадіях провадження, воно може провадитися безупинно або з перервами, спричиненими передаванням справи службовій особі митних органів, уповноваженій приймати щодо неї рішення.

Доказування у провадженні в справах про порушення митних правил за змістом являє собою складну систему, в якій органічно переплітається розумова та практична діяльність суб’єктів доказування та ті відносини, які виникають у зв’язку з цією діяльністю між учасниками митних розслідувань. Розглядаючи доказування як систему, автор розрізняє її структурні елементи, а саме: збирання доказів, їх дослідження та оцінку. Всі елементи процесу доказування взаємопов’язані й здійснюються не ізольовано одне від одного, а в певній єдності, характеризуючи різні аспекти одного процесу доказування. Під час збирання та дослідження доказів певною мірою здійснюється й їх оцінка. При обгрунтуванні висновків зі справи докази перевіряються та оцінюються. Однак на окремих етапах доказування деякі його елементи проявляються більшою чи меншою мірою.

Аналіз особливостей доказування в справах про порушення митних правил дає можливість зробити висновок про те, що воно, маючи загальні ознаки, які притаманні адміністративному доказуванню, посідає у його структурі особливе місце. На думку дисертанта, доказування у провадженні в справах про порушення митних правил є заснована на законі і регламентована нормами Митного кодексу України та адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених осіб органів митної служби, яка спрямована на своєчасне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, а також на виявлення причин та умов, щодо вчинення порушення митних правил.

У підрозділі 1.3. “Поняття та класифікація доказів у провадженні в справах про порушення митних правил” визначається поняття доказів, що використовуються під час вирішення справ про митні правопорушення, підвідомчі митним органам, та дається їх класифікація.

Дисертант виходить з того, що під юридичними доказами слід розуміти фактичні дані, що використовуються для встановлення обставин справи (С.С. Алексєєв). У дисертації змістовно аналізується юридична література, розглядаються погляди вчених-процесуалістів щодо поняття юридичного доказу. Автор не погоджується з окремими вченими, що обстоюють “подвійне” розуміння доказу (М.С. Строгович), він виходить із нерозривної єдності фактичних даних та їх процесуальних джерел, погоджуючись з більшістю.

Розглядаючи полеміку вчених-юристів стосовно терміна “фактичні дані”, автор не може погодитись з позиціями авторів, що тлумачать зазначений термін як факти об’єктивної реальності (М.С. Строгович, М.А. Чельцов, Р.Г. Домбровський), а також авторів, які тлумачать його двояко: як факти об’єктивної реальності і як відомості про факти (П.С. Елькінд, Ф.Н. Фаткулін). Дисертант вважає найбільш переконливими аргументи авторів, що розуміють фактичні дані лише як відомості про факти (В.Я.Дорохов, Л.М. Карнєєва, М.М. Михеєнко, І.В. Решетникова).

У дисертації зроблено висновок про те, що під доказами у провадженні в справах про порушення митних правил слід вважати будь-які фактичні дані, що відповідають вимогам відносності і допустимості, на підставі яких у встановленому законом порядку службова особа митного органу, у провадженні якої знаходиться справа, встановлює наявність або відсутність події митного правопорушення, вину особи, яка притягається до відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення  справи. Ці дані встановлюються: протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, поясненнями свідків, висновками експертів, речовими доказами та іншими документами, отриманими у передбаченому законом порядку.

Автор зазначає, що в юридичній літературі не здійснювалась класифікація доказів у провадженні в справах про порушення митних правил, у зв’язку з чим здійснює її за такими підставами: за носіями фактичних даних та механізмом їх формування на особисті та речові; за джерелом інформації про фактичні дані на первинні та похідні; стосовно факту порушення митних правил на прямі та непрямі; за розрізненням формулювання тези доказування на обвинувальні та виправдувальні; залежно від джерела – на докази, що містяться: у протоколах про порушення митних правил, у протоколах процесуальних дій, у поясненнях осіб, які притягаються до відповідальності, у поясненнях свідків, у висновках експертів, у речових доказах, в інших документах, отриманих у передбаченому законом порядку.

Другий розділ “Діяльність митних органів України щодо збирання, дослідження та оцінки доказів у провадженні в справах про порушення митних правил”.

У підрозділі 2.1. “Складання та оцінка протоколів про порушення митних правил та інших процесуальних дій” підкреслюється особлива роль протоколу про порушення митних правил. Це пов’язано з тим, що протокол є комплексним джерелом доказової інформації. У ньому знаходиться інформація про здійснення правопорушення, про правопорушника та інша інформація, необхідна для вирішення справи по суті. Виходячи із значення цього процесуального документа законодавець вимагає від службових осіб митних органів суворо дотримуватись порядку його складання. Тому в дисертаційній роботі дається критична оцінка практики діяльності окремих митних органів, у яких виявлено порушення процесуальних вимог.

Автор наголошує на необхідності дотримання всіх передбачених законом реквізитів протоколу і складання протоколів уповноваженими на це особами. У зв’язку з цим дисертант пропонує передбачити у законодавстві норму, згідно з якою протоколи (в першу чергу про порушення митних правил), виконані з порушенням законної форми чи змісту, вважались би недійсними без яких-небудь наслідків.

Проаналізувавши практику діяльності митних органів України, автор пропонує з метою підвищення відповідальності, а також попередження зловживань з боку службових осіб митних органів, які провадять митні розслідування, надати протоколам про порушення митних правил статусу документів суворої звітності.

Як джерела доказів чинне митне законодавство передбачає також протоколи процесуальних дій, наприклад, протокол проведення митного обстеження, вилучення предметів та документів, пред’явлення предметів та документів для впізнання тощо. Протоколи, складені та оформлені в порядку, передбаченому законом, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини та факти, що мають значення для справи.

Автор прийшов до висновку, що протоколи процесуальних дій одержують доказове значення в справі лише за умови, коли: протокол складений на законних підставах (тобто можливість проведення даної процесуальної дії передбачена законодавчими актами); дані результати отримані в необхідних законом умовах проведення відповідної процесуальної дії.

У підрозділі 2.2. “Отримання та оцінка пояснень осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності” досліджується процесуальний статус осіб, які притягаються до відповідальності за порушення митних правил. Обсяг та характер прав, наданих правопорушнику, визначається тим, що він стає учасником провадження всупереч своєму бажанню, і його інтереси, як правило, протилежні інтересам осіб, які притягають його до відповідальності. Саме цим і пояснюється те, що процесуальний статус правопорушника має певні специфічні властивості, що відрізняють його від інших учасників провадження. Основний напрямок діяльності особи, яка притягається до відповідальності, на думку дисертанта, виражається у захисті нею своїх прав та інтересів. Тому у її правовому статусі головними та невід’ємними елементами є надані їй права та їх процесуальні гарантії.

Автор досить грунтовно аналізує участь особи, яка притягається до відповідальності, на всіх стадіях митного розслідування. Чинним законодавством установлено обов’язковість участі правопорушника у розгляді справи по суті і тільки у випадках, прямо передбачених законом, за умови його відсутності. Така вказівка законодавця підкреслює значення пояснення особи для об’єктивного вирішення справи. Однак, як свідчить практика, частина справ розглядається без участі осіб, які притягаються до відповідальності, причому в багатьох випадках вони не запрошуються на слухання справи. З огляду на це в дисертації наголошується на доконечності пунктуального виконання службовими особами митних органів, уповноваженими на розгляд справи, вказівок законодавця щодо вжиття всіх необхідних заходів для забезпечення участі правопорушника у розгляді справи. При цьому зазначається, що, попри важливість в системі доказів пояснень особи, яка притягається до відповідальності, перебільшувати його значення не слід. Тільки на підставі одного пояснення правопорушника робити висновки зі справи не можна. Оцінюючи пояснення особи, яка притягається до відповідальності, слід мати на увазі, що воно є також і засобом захисту своїх інтересів, тому в них можуть бути різні версії та припущення щодо скоєного. У дисертації висловлюються думки про посилення забезпечення прав особи, яка притягається до відповідальності щодо давання пояснень про обставини справи.

У підрозділі 2.3. “Отримання та оцінка пояснень свідків” розглядаються особливості опитування свідків у провадженні в справах про порушення митних правил. Автор зазначає, що таке джерело доказів у митних розслідуваннях, як пояснення свідків, у практиці митних органів не отримало розповсюдження у зв’язку з тим, що процесуальний статус цього учасника провадження не урегульований. На думку автора, слід розширити використання цього різновиду доказу.

Автор доводить можливість опитування як свідків співробітників митних органів, що здійснювали функції, пов’язані з митним контролем та митним оформленням, у результаті яких виявлено правопорушення, а також митників, які припиняли протиправні дії чи брали участь у затриманні.

Дисертант підкреслює, що оцінюючи пояснення свідків, треба враховувати, що вони не несуть ніякої відповідальності за відмову або давання неправдивих свідчень. Це зобов’язує службових осіб митних органів досліджувати належність свідка до скоєного правопорушення, а також оцінювати ці пояснення тільки у комплексі з іншими доказами зі справи. У дисертації пропонується внести у чинне митне законодавство норму, яка б передбачала відповідальність за відмову від давання свідчень та заздалегідь неправдиві свідчення.

У підрозділі 2.4. “Висновки експертів та їх оцінка” досліджуються методи оцінки та можливості висновку експерта. Автор зазначає, що, як правило, службові особи митних органів володіють достатніми професійними навичками, аби вирішити ті чи інші питання, що виникають в ході митних розслідувань. Разом з тим, щоб розв’язати деякі питання потрібні спеціальні знання, якими митники володіти не зобов’язані, це спричиняє до необхідності звертатися до фахівців.

Дисертант розглядає види експертиз, які мають місце в діяльності митних органів, у провадженні в справах про порушення митних правил, указує на причини рідкого звертання про допомогу до спеціалістів, слабкого використання можливостей експертизи.

Автор дійшов до думки, що одним із шляхів підвищення ефективності роботи митних органів є розширення практики використання як доказів висновків експерта. Висновки експерта є важливим джерелом доказів, однак, щоб вони виконували цю роль, службова особа митних органів повинна вміти визначити орган чи особу для проведення експертизи, а також сформулювати питання, що підлягають вирішенню.

Законодавче закріплення положення про використання висновку експерта як джерела доказів спричиняє до необхідності подальшої правової регламентації цього інституту, у зв’язку з чим дисертант пропонує розробити та побудувати системи типових комплексів експертиз, а також визначити основні фактичні дані, що підлягають установленню з урахуванням особливостей предмету посягання та способів учинення даної категорії правопорушень.

У підрозділі 2.5. “Збирання та оцінка речових та інших доказів” розглядаються способи та методи збирання, дослідження та оцінки речових доказів.

В адміністративно-процесуальному законодавстві немає узагальнюючого поняття речових доказів, але вказівки на необхідність використання окремих предметів матеріального світу як доказів у справах містяться в багатьох відомчих нормативних актах. У зв’язку з цим дисертант пропонує вважати речовими доказами предмети матеріального світу, що своїми властивостями, зовнішнім виглядом, формою, іншими рисами спроможні підтвердити або спростувати факти, що мають значення в справі про порушення митних правил.

На думку автора, речові докази у митних розслідуваннях слід класифікувати: на прямі і непрямі, виправдовувальні і обвинувальні, первинні та похідні.

У зв’язку з тим, що в адміністративно-правовій літературі процесуальні дії (проведення митних обстежень, огляд та переогляд транспортних засобів, речей та інших предметів, особистий огляд, вилучення предметів), через які предмети матеріального світу набувають статусу речових доказів, знайшли недостатнє висвітлення, а в практиці діяльності службових осіб допускаються помилки під час здійснення процесуальних дій, у дисертації відведено багато місця їх аналізу. Вироблено ряд рекомендацій щодо їх правильного проведення і фіксації отриманих результатів.

На думку дисертанта, немає потреби у створенні чисто адміністративної методики i тактики виявлення, збирання та дослідження речових доказів. В основі прийомів, розроблених криміналістикою, лежать дані науково-технічного характеру, перевірені практикою, тому цілком закономiрним буде більш активне впровадження криміналістичних методів та прийомів у провадженні в справах про порушення митних правил.

Речові докази перебувають у рівних умовах з усіма іншими доказами, що використовуються у митних розслідуваннях, тому дисертант не погоджується з думкою деяких авторів (М.М. Гродзинський, Ц.М. Каз), які в об’єктивному характері речових доказів відзначали їх перевагу в порівнянні з іншими доказами. Неприпустимо переоцінювати роль цього виду доказів. Зважаючи на це, слушною здається точка зору авторів (М.М. Видря, Ю.М. Орлов), які стверджують, що в теорії доказів речові докази не мають ніяких переваг перед іншими доказами, роль і значення їх можуть бути правильно оцінені тільки у разі якнайретельнішого і критичного зіставлення з усіма обставинами справи, із усіма доказами, зібраними в ході розслідування і розгляду справи.

У дисертації як джерело доказів у провадженні в справах про порушення митних правил досліджуються документи та показання спеціальних технічних засобів. Дисертант вважає, що необхідно розрізняти документи, в яких засвідчуються обставини (факти), що мають значення для справи, і документи, в яких вони викладаються. На думку автора, будь-які видані державними органами, підприємствами, громадськими організаціями, службовими особами або громадянами документи є доказами в справі про порушення митних правил, якщо обставини і факти, засвідчені або викладені в них мають значення для об’єктивного розв’язання справи.

Усі документи підлягають перевірці і зіставленню з іншими доказами, вони не мають якоїсь переваги перед іншими доказами i їх доказове значення залежить від характеру інформації, що міститься в них. У багатьох випадках документи чи не єдині джерела інформації. Всебічна i глибока оцінка інформації, що міститься в документі, є однією з важливих умов прийняття обгрунтованого рішення зі справи.

До окремого виду доказів у справах про порушення митних правил автор відносить  показання спеціальних технічних засобів, оскільки вони є матеріальними носіями доказової інформації. Як спеціальні технічні засоби, варто розглядати різноманітні вимірювальні, пошукові, оглядові, у тому числі й медичні прилади. Дисертант вважає, що  спеціальні технічні засоби повинні відповідати таким вимогам: а) усі без винятку спеціальні технічні засоби повинні бути безпечними для оточуючих, у тому числі для осіб, яких оглядають, та не завдавати їм шкоди; б) вимірювальні прилади повинні бути сертифіковані і пройти метрологічну перевірку.

Оцінка показань спеціальних технічних засобів складає елемент оцінки протоколу про порушення митних правил, отже, вони оцінюються службовими особами за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.