Нечитайло О. М. Доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, об’єкт і предмет, мета і завдання, методологія дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Загальна характеристика адміністративних справ, що виникають з податкових відносин», який містить два підрозділи, присвячено дослідженню поняття та особливостей адміністративних справ, що виникають з податкових відносин, та характеристиці суб’єктів владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування, як однієї зі сторін в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин.

У підрозділі 1.1 «Поняття та особливості адміністративних справ, що виникають з податкових відносин» розкриваються особливості та формулюється визначення поняття адміністративних справ, що виникають з податкових відносин.

При характеристиці особливостей адміністративних справ, що виникають з податкових відносин, основна увага приділяється аналізу публічно-правових спорів, що виникають з цих відносин; визначенню кола осіб, які беруть участь у таких справах, визначенню компетенції та підсудності адміністративних справ, що виникають з податкових відносин, адміністративним судам.

Аналізуючи публічно-правові спори, що виникають з податкових відносин, враховано, що публічно-правовий спір – це спір принаймні між двома учасниками публічно-правових відносин щодо цих відносин, також надається загальна характеристика публічно-правових відносин, зокрема, досліджуються сутність, ознаки та складові податкових відносин.

Визначається адміністративно-процесуальна правосуб’єктність осіб, які беруть участь у адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, а саме: сторін, третіх осіб, представників сторін та третіх осіб.

Наголошується, що особливістю сторін в адміністративних справ, що виникають з податкових відносин, є те, що позивачами і відповідачами в цих справах можуть бути як платники податків (юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), пеню та штрафні санкції), так і суб’єкти владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування, їх посадові та службові особи.

Зазначається, що компетенція адміністративних судів в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування, щодо оскарження їх рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб’єктами владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування, з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб’єктів владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування, у випадках, встановлених законом.

Визначається предметна, територіальна, інстанційна та альтернативна підсудність адміністративних справ, що виникають з податкових відносин.

У підрозділі 1.2 «Суб’єкт владних повноважень як сторона в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин» визначено види та особливості суб’єктів владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування, як однієї зі сторін в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин. Визначено також основні нормативно-правові акти, що регулюють діяльність цих суб’єктів, та окреслено коло питань, які є предметом оскарження у адміністративному суді.

Зазначається, що одну із провідних ролей у адміністративному процесі, безперечно, відіграють такі його учасники як сторони, яка обумовлюється тим, що саме завдяки їм та їх поведінці, волевиявленню виникає і розвивається цей процес. Разом з тим наголошено, що позивачем і відповідачем є не будь-які особи, а лише ті, між якими виник правовий спір (конфлікт). Сторони адміністративного процесу є також особами, які беруть участь у справі з метою захисту власних прав, свобод та інтересів. У кожної із сторін є власний суб’єктивний інтерес, який обумовлений їх процесуальним статусом і полягає у отриманні позитивного для кожної із них рішення адміністративного суду.

Наводяться ознаки сторін адміністративного процесу, а саме: вони мають власний відмінний від інших інтерес щодо результатів розгляду та вирішення публічно-правового спору; сторони вступають у адміністративний процес з метою захисту власних, суб’єктивних прав, свобод, інтересів, а відтак діють від власного імені; адміністративна справа порушується виключно в інтересах та завдяки волевиявленню сторін; сторони адміністративного процесу обов’язково мають бути наділені відповідним обсягом правосуб’єктності; правовідносини між позивачем і відповідачем регулюються диспозитивним методом правового регулювання, тоді як відносини між цими суб’єктами і судом ґрунтуються на імперативно-диспозитивних засадах; набуттю особами статусу сторін адміністративного процесу мають передувати публічно-правові відносини між можливим позивачем і відповідачем та ін.

Основну увагу приділено визначенню кола суб’єктів владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування, до яких віднесено: податковий орган – орган державної податкової служби України; митний орган – орган Державної митної служби України; орган стягнення – державний орган, уповноважений здійснювати заходи із забезпечення погашення податкового боргу у межах компетенції, встановленої законами, а саме: виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції; контролюючий орган – державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу.

Дається також характеристика адміністративно-правового статусу суб’єктів владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування.

Сформульовано предмет оскарження в адміністративному суді рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування, зокрема: затримки митного оформлення вантажів, спричинені додатковими перевірками митної вартості товарів та їх класифікації згідно УКТЗЕД, здійсненням митних оглядів товарів, вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; рішення органу Пенсійного фонду про накладення штрафів за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків, фінансових санкцій, застосованих до страхувальників, податкові повідомлення, податкові повідомлення-рішення (податкові повідомлення) про визначення сум податкових зобов’язань, штрафних (фінансових) санкцій та податкових вимог щодо податкового боргу; рішення про: заборону здійснення операцій із заставленими активами платника податків (припис); розподіл суми податкових зобов’язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають внаслідок реорганізації, та ін.

Розділ 2 «Докази в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин», який складається з двох підрозділів, присвячено визначенню поняття та ознак доказів в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, характеристиці їх видів.

У підрозділі 2.1 «Поняття та ознаки доказів в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин» характеризуються різноманітні підходи щодо розуміння доказів (судових доказів) як у судочинстві взагалі, так і в адміністративному судочинстві, зокрема, через аналіз властивих доказам ознак формулюється визначення доказів в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин.

Наголошується, що незважаючи на те, що в законі закріплено поняття доказів, вчені-процесуалісти по-різному тлумачать питання про сутність доказів (судових доказів), що залишається предметом суперечки в теорії цивільного, кримінального, господарського, а останнім часом і адміністративного процесу. Зокрема предметом дискусії є визначення доказів як: 1) даних, які сторона подає суду з метою переконати його в істинності факту; 2) засобів, за допомогою яких провадиться доказування; 3) у широкому розумінні – встановлення істини, тобто відповідність між твердженням і дійсністю, а у вузькому – тільки те, що слугує для переконання судді в істинності тверджень сторін на суді; 4) відомі явища, за допомогою яких суд, ґрунтуючись на знанні об’єктивних зв’язків, явищ, пізнає невідоме та ін.

Підтримано позицію вчених, які вказують, що в законі міститься єдине поняття судового доказу, що включає в себе чотири взаємозалежних ознаки. До них належать: наявність фактичних даних або, користуючись сучасною термінологією, наявність інформації про шукані факти (юридичні, доказові), що володіє властивістю відносності; наявність зв’язку між фактом-доказом і шуканим фактом; певний визначений законом процесуальний порядок одержання фактичних даних, що цікавлять суд; одержання фактичних даних із встановлених законом джерел. Усунення будь-якої сторони доказу ліквідує весь доказ у цілому.

Детально характеризується зміст доказів в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, який становлять відомості про факти, тобто інформація про них. Вона може бути як істинною, так і помилковою, при цьому піддається перевірці й оцінці. На її основі у осіб, що беруть участь у справі, виникає переконання щодо характеру висунутих у ході судового розгляду тверджень. Крім того, доказовий характер має й помилкова інформація: наприклад, вона дозволяє судити про зацікавленість наприкінці справи свідка, що дає неправдиві свідчення, і побічно підтверджувати правоту того, проти кого свідок дає такі свідчення.

Значну увагу приділено аналізу ознак доказів в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, до яких віднесено: належність, допустимість, відносність, вірогідність, достатність.

Аналізуються також способи забезпечення доказів в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, зокрема: допит свідків, призначення експертизи, витребування та огляд письмових або речових доказів.

У підрозділі 2.2 «Види доказів в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин» здійснено класифікацію доказів в цих справах та надано характеристику окремих класифікаційних груп.

Наголошується, що для виявлення та розкриття особливостей доказів в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, значну методичну та наукову роль відіграє їх класифікація, тобто об’єднання цих доказів у певні групи на основі одного конкретного критерію (якості, властивості, форми доказу тощо).

Підтримано традиційний підхід вчених-процесуалістів і об’єднано докази в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, у три основні групи з урахуванням таких критеріїв їх класифікації: спосіб утворення; зв’язок із обставинами, що підлягають доказуванню (зв’язок із предметом доказування); джерело одержання відомостей.

В роботі також детально характеризуються такі види доказів в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, як речові та письмові докази, показання свідка, пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, висновки експертів.

Акцентується увага на тому, що письмові докази в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, займають центральне місце. Оскільки на законодавчому рівні відсутня правова характеристика доказів в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, аналізуються деякі нормативні джерела, розроблені суб’єктами владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування. Зазначається, що в нормативно-правових актах вживаються такі терміни як «докази» та «доказова інформація», але не розкривається їх зміст.

Виходячи з аналізу законодавства в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, докази в цих справах класифіковано також за участю у справі суб’єктів владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування.

Розділ 3 «Доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин», який складається з трьох підрозділів, присвячено з’ясуванню сутності доказування в таких адміністративних справах, розгляду специфіки предмета доказування в них та характеристиці процесу доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин.

У підрозділі 3.1 «Сутність доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин» на підставі дослідження теоретичних розробок доказування в цивільному, господарському, кримінальному та адміністративному судочинстві з’ясовується сутність доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин.

Підтримано позицію багатьох вчених, які визнають поняття «доказування» дискусійним, оскільки існує доволі багато підходів до його визначення. Зазначається, що доказування необхідно розуміти як комплексне явище. У правовій науці досліджувалися різні сторони доказування. Так, зокрема, встановлена філософська сутність доказування як виду пізнання. Вказується також на логічну структуру процесу доказування. Підкреслюються й інші його аспекти – інформаційний, психологічний тощо. В більшості праць процесуалістів об’єктом доказування обирається який-небудь один з перерахованих компонентів доказування. Враховано також, що доказування – це процес, що включає в себе ряд послідовних дій, кожному з яких властива власна характеристика й форма, закріплена в КАС України. Як і будь-яка інша діяльність, доказування має певні цілі й розвивається протягом усього судового розгляду адміністративних справ.

Значну увагу приділено характеристиці доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, як різновиду людської діяльності, що передбачає наявність таких взаємообумовлюючих та взаємозалежних елементів як: пізнання; суб’єкт пізнання; об’єкт пізнання. Обумовленість та залежність цих елементів визначається тим, що лише у своїй сукупності вони утворюють явище «доказування», тоді як відсутність принаймні одного із них виключає можливість здійснення доказування.

Зазначається, що в процесі пізнання в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, широко застосовуються категорії діалектики. За допомогою категорій аналізу і синтезу, причини і наслідку, сутності і явища, загального й окремого, тотожності і відмінності встановлюється об’єктивна істина у справі. Наголошується також, що доказування має дві сторони: пізнавальну (розумову) і процесуальну діяльність, тобто процесуальні дії з доказування підпорядковані правовим нормам і засновані на них.

Виходячи із законодавчих положень (п. 5 ч. 3 ст. 49 КАС України), суб’єктами пізнання (доказування) в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, визнаються усі особи, які беруть участь у розгляді та вирішенні адміністративної справі, а саме: адміністративний суд, який відповідно до чинного законодавства уповноважений розглядати та вирішувати публічно-правові спори; сторони – позивач та відповідач, треті особи; представники сторін та третіх осіб, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді; свідок, експерт, спеціаліст, перекладач.

Підкреслюється, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (тобто на суб’єкта владних повноважень), за умови, що він заперечує проти адміністративного позову.

Зазначається, що об’єкт пізнання в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, утворюють: власне публічно-правовий спір, що виникає з податкових відносин, з приводу якого власне позивач і звернувся до суду та порушено адміністративну справу, та особливості і обставини публічно-правового спору (наприклад, час, місце, підстави виникнення).

Визначається також мета і встановлюються межі доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин.

У підрозділі 3.2 «Предмет доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин» визначаються поняття та особливості предмета доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин.

Акцентується увага на тому, що предмет доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, є юридичною категорією, на пізнання якої спрямована вся доказова діяльність суду та учасників публічно-правового спору, що виникає з податкових відносин. Чітке визначення судом змісту предмета доказування в зазначених адміністративних справах має прикладне значення, оскільки, по-перше, вказує на коло фактів, які необхідно з’ясувати чи встановити у судовому засіданні, по-друге, обумовлює межі судового доказування, по-третє, визначає конкретні засоби доказування, необхідні для здійснення доказування у справі,
по-четверте, персоніфікує суб’єкта, зобов’язаного довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги чи заперечення, по-п’яте, визначає засіб захисту відповідача проти первісного позову.

В роботі детально аналізуються точки зору вчених з приводу визначення предмета доказування як в адміністративному, так і в кримінальному, цивільному та господарському судочинстві. Формулюючи поняття предмета доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, враховано, що під предметом доказування розуміють сукупність юридичних фактів, від встановлення яких залежить вирішення справи про суті; різні юридичні й доказові факти й обставини, встановлення яких необхідно для досягнення об’єктивної істини по будь-якій справі незалежно від її своєрідності; твердження й заперечення сторін та ін.

Зазначається, що для того, щоб правильно визначити предмет доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, необхідно визначити характер відносин сторін і закон, яким варто керуватися при вирішенні спору. Без визначення обставин, що підлягають включенню до предмета доказування, не можна також правильно визначити й характер відносин сторін і норму матеріального права, яка має бути застосована. Обидва ці завдання повинні виконуватися одночасно.

Аналізуються також підстави для звільнення від доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, та сформульовано пропозицію щодо внесення змін до КАС України.

У підрозділі 3.3 «Процес доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин» визначено та детально охарактеризовано стадії процесу доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин.

Акцентується увага на тому, що в теорії права склалося декілька підходів до обсягу доказування. Одна група авторів включає в доказування тільки збір і дослідження доказів, залишаючи оцінку за межами доказування, оскільки, на їх думку, оцінка провадиться тільки за законами мислення. Іншп група розглядає доказування як єдність збирання, дослідження й оцінки доказів, єдність практичної й розумової діяльності, що спрямована й регульована в певних межах закону.

Зазначається, що існуючі у сучасній юридичній процесуальній літературі наукові погляди щодо стадій (частин) доказування хоча й відрізняються один від одного, проте не містять принципових відмінностей.

На основі аналізу точок зору вчених на стадії процесу доказування зроблено висновок про доцільність виділення в процесі доказування в адміністративних справах, що виникають з податкових відносин, таких стадій як формування предмета доказування; збір доказів; подання доказів; дослідження доказів; оцінку доказів. Здійснено детальну характеристику зазначених стадій.

Формуванням предмета доказування визнається діяльність щодо відбору та аналізу обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення, або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Збір доказів характеризується як діяльність, яка складається з: 1) виявлення, звернення уваги на ті чи інші фактичні данні, які можуть набути доказове значення; 2) фіксації в певних процесуальних формах самих фактичних даних, дій щодо їх виявлення, умов їх виявлення, засобів та способів виявлення фактичних даних. Дослідження доказів розуміється як необхідний елемент доказування, наступний етап роботи суду з доказами. Докази досліджуються в міру їх збирання й подання, і процес цей є безперервним протягом усього доказування.

З метою більш повного висвітлення змісту оцінки доказів пропонується об’єднати юридичне й психологічне значення терміна «оцінка» і розглядати оцінку доказів як діяльність свідомості в цілому, включаючи як логічну, так і почуттєву його сфери. Оцінка доказів виражається у висновках, які мають логічний характер, але тягнуть прийняття процесуальних рішень. Наголошується, що оцінкою доказів є логіко-емоційна по змісту діяльність суб’єктів доказування, яка виражається у формі відносної характеристики доказів, на основі яких приймаються процесуальні рішення; оцінка доказів – це складова процесу доказування, присутня в ньому протягом всієї роботи з доказами. Пропонується також внести відповідні конкретні зміни до ст. 86 КАС України.