Ващишин М.Я. Земельні правовідносини у селянських (фермерських) господарствах

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її мета та завдання, стан наукової розробки проблеми; характеризується об’єкт, предмет та методологічні основи дослідження; окреслюється теоретичне і практичне значення основних положень роботи з визначенням її наукової новизни, а також наводиться інформація про їх апробацію.

Розділ 1 – “Загальна характеристика земельних відносин за законодавством України” складається з двох підрозділів. Він містить загальнотеоретичні засади земельних відносин, їх характеристику за законодавством України та визначення поняття та місця цих відносин у селянських (фермерських) господарствах.

У Підрозділі 1.1 “Поняття земельних відносин, проблеми їх законодавчої регламентації” досліджується поняття земельних відносин, характеризується земля як об’єкт земельних правовідносин, наводяться особливості земельних правовідносин, дається їх класифікація, формулюється поняття земель, землі і земельної ділянки, які виступають відповідно загальним, родовим і безпосереднім об’єктами земельних правовідносин, проводиться розмежування цивільного і земельного законодавства у регулюванні земельних відносин.

Земельні правовідносини - це правова форма опосередкування земельно-правовими нормами суспільних відносин власності на землю, державного управління землею, паювання і приватизації землі, раціонального господарського та іншого землевикористання і охорони землі, вирішення земельних спорів.

Беручи за основу Земельний кодекс України, як основний нормативний акт у сфері регулювання земельних відносин, можна класифікувати об’єкт земельних правовідносин на: загальний (земля), родовий (землі) і безпосередній (земельна ділянка). У роботі пропонується власне визначення цих понять.

За характером юридичних норм можна класифікувати  земельні правовідносини на дві групи: матеріальні і процесуальні. Структура матеріальних земельних правовідносин складається з відносин власності на землю і відносин землекористування. Склад процесуальних земельних правовідносин поповнився відносинами у сфері приватизації і паювання земель.

Слід погодитися з тими авторами (Н.І.Титовою, В.І.Андрейцевим, М.В.Шульгою, Ю.Г.Жариковим), які вважають, що, в силу особливого характеру та значення земель сільськогосподарського призначення, їх правовий режим, відносини власності, угоди з приводу земель повинні регулюватися не Цивільним, а Земельним кодексом та іншим земельним законодавством України.

Автор звертає увагу на суперечливі положення законодавства у сфері  регулювання земельних відносин , що стосуються фермерського землевикористання та вносить пропозиції щодо їх усунення.

У Підрозділі 1.2. ”Місце земельних правовідносин у системі фермерських правовідносин” обґрунтовується авторська позиція про те, що у системі фермерських правовідносин визначальними є земельні правовідносини. Це зумовлено тим, що основною організаційно-правовою підставою вже для створення селянського (фермерського) господарства є юридичний факт отримання  земельної ділянки (на праві приватної власності, користування чи оренди). Передумовою для державної реєстрації СФГ як юридичної особи визнається факт відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документальне оформлення права на землю. Усі інші аграрні структури на початковому етапі свого створення переважно базуються не на земельних правовідносинах, а на організаційних.

Громадяни України, які бажають створити селянське (фермерське) господарство, повинні мати не тільки загальну (цивільну), а й спеціальну (земельну) дієздатність, тобто здатність своїми діями набувати земельних прав і створювати для себе обов’язки по використанню і охороні земель. Обов’язковим елементом земельної дієздатності є громадянство України. Факультативними складовими змісту земельної дієздатності є спеціальна (аграрна) кваліфікація і досвід  роботи в сільському господарстві, наявність яких дає перевагу при створенні селянського (фермерського) господарства.

Про виняткову значимість права на земельну ділянку для створення селянського (фермерського) господарства свідчить і той факт, що у разі відмови районної ради у передачі або наданні земельної ділянки для ведення СФГ це питання вирішується судом.

Домінуюче місце земельних правовідносин у фермерських правовідносинах зумовлюється тим, що СФГ за основу своєї діяльності має процес сільськогосподарського землевикористання. Через це право на землю є вирішальним не тільки у процесі створення СФГ, але і в процесі його господарської та іншої діяльності. Організаційні, членські, трудові, господарські, майнові, податкові, кредитні, управлінські та інші відносини у СФГ значною мірою пов’язані саме із земельними відносинами.

Виходячи з того, що виникнення і функціонування селянського (фермерського) господарства обумовлюється наявністю земельної ділянки, то втрата права власності чи користування земельною ділянкою є правовою підставою для ліквідації СФГ.

У Другому розділі “Порядок одержання земельних ділянок для створення і ведення селянського (фермерського) господарства”, який містить два підрозділи, з’ясовується поняття і правовий статус суб’єкта права на одержання і використання земельної ділянки у СФГ, характеризується юридична процедура отримання земельних ділянок, наведені особливості державної реєстрації СФГ.

У Підрозділі 2.1. “Суб’єкти права на одержання та використання земельної ділянки у селянському (фермерському) господарстві” проведено аналіз наукових та законодавчих положень щодо суб’єкта права на одержання та використання земельної ділянки у СФГ, внесені пропозиції по вдосконаленню законодавства у цій сфері.

У сучасній юридичній літературі є гостро-дискусійною проблема суб’єкта (суб‘єктів) права на одержання та використання земельної ділянки у селянському (фермерському) господарстві. Це обумовлено законодавчою невизначеністю суб’єкта права приватної власності на землю у СФГ. Суб‘єктом права на одержання земельної ділянки для створення СФГ слід вважати не “голову створюваного селянського (фермерського) господарства”, як це зазначено у ст.5 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”, а громадянина України, адже статус голови СФГ фізична особа може набути лише після реєстрації господарства як юридичної особи. Суб‘єктами права використання земельної ділянки є всі члени СФГ.

На основі аналізу діючих норм земельного і аграрного законодавства автор приходить до висновку, що на сучасному етапі розвитку фермерських відносин суб‘єктом права приватної власності на землю слід вважати голову СФГ.

Автором проаналізовано вимоги, яким повинен відповідати громадянин, який вирішив створити селянське (фермерське) господарство, а також земельно-правові пільги, які дають першочергове право на отримання ним земельної ділянки порівняно з іншими претендентами. Висловлена пропозиція про розширення кола пріоритетних суб’єктів сільськогосподарського землевикористання. Вказується на велику ефективність родинно-сімейного способу ведення фермерського господарства.

Родинно-трудовий характер селянського (фермерського) господарства зумовлює потребу в наділенні усіх членів СФГ в основному однаковим правовим статусом. Обґрунтовується необхідність визнання членів СФГ суб’єктами права приватної власності на землю.

Принцип неподільності земельної ділянки, переданої для ведення СФГ, дозволяє успадковувати земельну ділянку лише однією особою. У роботі пропонується декілька можливих варіантів спадкування земельної ділянки після смерті голови СФГ як за законом так і за заповітом.

У Підрозділі 2.2 “Порядок оформлення права на землю і державна реєстрація селянського (фермерського) господарства” дається характеристика земельно-процесуальної, адміністративно-процесуальної стадій створення СФГ.

На сучасному етапі земельної реформи значну роль для виникнення нових селянських (фермерських) господарства відіграють процеси приватизації і паювання земель. Земельні частки (паї), посвідчені сертифікатами, становлять вагому частку серед земель, які використовуються селянськими (фермерськими) господарствами.

У законодавстві досить чітко врегульований порядок передачі земельних ділянок у приватну власність і надання у користування для ведення СФГ, який має адміністративний характер, однак неврегульованим залишається цивільно-правовий порядок придбання земельних ділянок.

Тим не менше це не означає повної абсолютизації адміністративно-правового способу в процесі набуття права приватної власності на землю в селянських (фермерських) господарствах. При економічному зміцненні ринкових принципів господарювання в аграрному секторі, з нашої точки зору, адміністративно-правовий спосіб набуття права власності на землю сільськогосподарського призначення надалі буде поєднуватися з цивільно-правовим.

Виконання Указу Президента України від 03.12.99р. та прийняття нового Земельного кодексу України розширять можливості збільшення розмірів земельних площ у СФГ за рахунок купівлі нових земельних ділянок, але практично, в силу важкого матеріального становища фермерських господарств, це є здебільшого дуже проблематичним. Тому поки що більш реальним є одержання в оренду земельних паїв колишніх членів КСП.

Звернуто увагу на необхідність внесення змін до існуючого законодавства у частині регламентації відносин по наданню у приватну власність земельних ділянок лісового і водного фондів для ведення СФГ. Лісовим кодексом та Водним кодексом України передбачено надання земельних ділянок лісового і водного фондів тільки на праві користування і цей порядок повинен бути збережений.

Лише проходження усіх послідовних земельно-процесуальних стадій отримання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства є юридичною підставою для створення СФГ і його державної реєстрації.

Винятком із загального правила надання земельних ділянок для створення і ведення селянського (фермерського) господарства є судовий порядок. У разі відмови відповідної ради у наданні земельної ділянки для селянського (фермерського) господарства це питання у порядку позовного провадження вирішується судом і рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), для видачі документа, що засвідчує право власності або користування землею, а також для укладення договору оренди земельної ділянки.

Дисертант схильний вважати, що це питання повинно вирішуватися не в позовному порядку, а в порядку, передбаченому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України, яка регламентує розгляд судами скарг громадян на рішення, дію або бездіяльність державних органів, юридичних або службових осіб у сфері управлінської діяльності. Специфіка судового провадження у справах, що виникають із адміністративно-правових відносин дає можливість громадянину одержати земельну ділянку через реалізацію управлінських (а не судових) повноважень державних органів.

У Розділі 3 “Правові форми використання земель у селянських (фермерських) господарствах”, який містить два підрозділи, дається характеристика права приватної власності на землю, права користування земельною ділянкою, права оренди землі у СФГ.

У Підрозділі 3.1 “Використання земель на засадах права приватної власності” аналізується право приватної власності на землю, як найоптимальніша форма землевикористання у СФГ.

Найстабільніші правові умови землевикористання у селянському (фермерському) господарстві здатне забезпечити право приватної власності на землю. Саме воно дає гарантії сталості і стійкості земельних прав осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство.

Видання державного акта на право приватної власності на землю на ім’я голови СФГ дає формальні підстави вважати його суб’єктом права приватної власності на землю у господарстві, однак це не повинно обмежувати правове становище членів СФГ.

Земельне законодавство України передбачає п’ять основних груп підстав отримання земельної ділянки у приватну власність для ведення селянського (фермерського) господарства:

1)  на підставі актів органів місцевого самоврядування;

2)  внаслідок укладання цивільно-правових угод;

3)  внаслідок судового рішення;

4)  внаслідок паювання земель;

5)  внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання юридичних наслідків.

Будь-яка з цих підстав є достатньою для остаточного визнання права приватної власності на землю лише після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і отримання Державного акта на право приватної власності на землю.

За метою і часом виникнення права приватної власності на землю земельні ділянки автор поділяє на два види: 1) отримані для створення СФГ; 2) отримані для розширення земельної площі вже існуючого СФГ. Причому отримання земельних ділянок для створення СФГ здійснюється на сучасному етапі здебільшого адміністративним способом, а після державної реєстрації СФГ - в основному, цивільно-правовим.

На думку дисертанта, придбання земельних ділянок для ведення СФГ на наступному етапі земельної реформи найчастіше буде здійснюватися на основі договору купівлі-продажу, який повинен бути врегульований новим Земельним кодексом України (з врахуванням унікальної цінності земель сільськогосподарського призначення).

У Підрозділі 3.2 “Інші форми використання земель у селянських (фермерських) господарствах” дається характеристика права користування земельною ділянкою і використання земель за договором оренди.

Значно знижують ефективність правового регулювання земельних відносин у СФГ прогалини земельного законодавства у частині регламентації правонаступництва при користуванні землею.

Законом України про селянське (фермерське) господарство взагалі не врегульованих порядок переходу права постійного користування землею після смерті голови СФГ. Автором запропонований порядок правонаступництва статусу суб’єкта права постійного користування землею у СФГ.

На основі аналізу законодавчих норм, що регулюються порядок передачі земельної ділянки, яка перебуває на праві постійного користування у голови СФГ у тимчасове користування іншій особі, зроблено висновок, що чітко передбачені підстави і умови переходу права на землю дещо обмежують право вибору контрагента головою СФГ і сферу застосування трансформації права постійного користування землею у право тимчасового користування землею у СФГ.

Визначальною передумовою ефективного ведення фермерського господарства є не стільки можливість відчужувати земельну ділянку, яка є на праві приватної власності, як здатність її раціонально використовувати з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції. Однак для цього слід забезпечити гарантовані умови стабільного (тривалого) землевикористання за договором оренди. Цьому сприяє закріплення пріоритетного права на поновлення договору оренди орендарем, який належно виконував обов‘язки, відповідно до умов договору (ст.27 Закону України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 року).

Земельно-правовий характер договору оренди визначається суттю і особливостями землі як об’єкта договору. Земля виступає перш за все найважливішим елементом навколишнього природного середовища. Слушною видається думка М.В.Шульги про те, що специфіка землі як об’єкта оренди обумовлюється ще і тим, що контроль за раціональним використанням і охороною орендованої земельної ділянки здійснює не тільки власник-орендодавець, але і держава в особі уповноважених органів. Орендні земельні відносини у селянських (фермерських) господарствах повинні бути врегульовані новим Земельним кодексом України.

Автором проведений порівняльний аналіз форми договору оренди за законодавством України, Російської Федерації та США, охарактеризований спрощений порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю).

Зроблено висновок, що спрощений порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) є виправданим, однак носить тимчасовий характер. По завершенню процесів паювання і приватизації землі державній реєстрації підлягатимуть право власності на землю, право оренди земельної ділянки, а не договори оренди земельної частки (паю).

У Розділі 4 “Земельні права та обов’язки осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство”, який містить три підрозділи, з’ясовується поняття земельних прав і обов’язків голови та членів СФГ дається їх класифікація за різними критеріями, характеризується їх зміст.

У Підрозділі 4.1 “Поняття земельних прав та обов’язків осіб у селянському (фермерському) господарстві та їх класифікація” дається визначення поняття земельних прав і земельних обов’язків, проводиться розмежування цих понять із поняттям “права на землю”, констатується неповнота регламентації земельних прав і обов‘язків у чинному законодавстві, аналізуються конституційні засади земельних прав і обов‘язків.

Класифікацію земельних прав у селянському (фермерському) господарстві можна проводити за декількома критеріями: за суб’єктним складом; за формою землевикористання; за провомочностями.

Між обсягом земельних прав і обов’язків голови і членів СФГ є суттєві відмінності. Голова СФГ наділений більшим комплексом повноважень у земельних відносинах ніж члени СФГ. Члени СФГ, не будучи зараз суб’єктами права приватної власності на землю у СФГ, не мають повноважень у сфері володіння і розпорядження земельною ділянкою, а їх повноваження у сфері користування мають здебільшого виробничо-трудовий характер, а не характер правомочностей власника. Згодом права членів СФГ у цій сфері можуть бути дещо розширені, при визнанні їх суб‘єктами права спільної сумісної власності на землю чи права приватної власності кожного з них зокрема.

Об’єм повноважень землекористувачів і орендарів землі є меншим від об’єму повноважень приватного власника землі, за рахунок звуження змісту правомочностей розпорядження земельною ділянкою, яка в повному обсязі характеризує правовий статус власника.

Земельні обов’язки у селянському (фермерському) господарстві можна класифікувати за наступними критеріями: за суб’єктним складом; за стадіями земельних відносин; за характером юридичних приписів. Носіями земельних обов’язків у СФГ варто визнавати не тільки голову і членів СФГ, але і осіб, які працюють у СФГ за трудовим договором.

Земельні обов’язки у СФГ диференційовані у залежності від стадій земельних правовідносин: 1) земельні обов’язки на стадії створення СФГ і 2) земельні обов’язки у процесі землевикористання. За характером юридичних приписів земельні обов’язки поділяються на обов’язки позитивного і негативного характеру.

У Підрозділі 4.2 “Земельні права осіб у селянському (фермерському) господарстві” розкривається зміст основних земельних прав голови та членів СФГ.

Земельні права у селянському (фермерському) господарстві певною мірою виникають ще до створення господарства (реєстрації СФГ як юридичної особи). Одним з важливих земельних прав засновника СФГ є право на оскарження в суд рішення районної ради про відмову в передачі чи наданні земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства. Це право одночасно виступає гарантією забезпечення і захисту всіх інших земельних прав у СФГ.

Не маючи зараз тих земельних прав, які належать голові СФГ, члени СФГ водночас наділені певними земельними правами, яких немає голова господарства. До виключних земельних прав членів СФГ належать: право пріоритетного отримання земельної ділянки у тимчасове користування у випадку втрати працездатності або досягнення пенсійного віку головою СФГ; право укладання договору на тимчасове користування земельною ділянкою у разі тимчасової втрати працездатності, призову на строкову військову службу, вступу до навчального закладу голови СФГ або наявності інших поважних причин.

Окрім цих, законодавчо закріплених положень, необхідно зазначити також наступні земельні права членів СФГ: першочергове право на отримання земельної ділянки у разі виходу голови СФГ зі складу господарства, право успадкування земельної частки після смерті голови СФГ.

Певними земельними правами голова СФГ наділений і після передачі земельної ділянки іншому суб’єкту землевикористання. 

У Підрозділі 4.3. “Земельні обов’язки осіб у селянському (фермерському) господарстві” проаналізовані основні земельні обов’язки осіб, які ведуть СФГ, за чинним законодавством та зроблено пропозиції щодо їх розширення.

Земельні обов’язки у СФГ пронизані принципом раціонального використання землі. Враховуючи те, що вимога раціонального використання землі є складним земельно-правовим поняттям, виділено його основні структурні елементи.

Обґрунтовується необхідність закріплення нового земельного обов’язку членів СФГ - виробляти екологічно безпечну сільськогосподарську продукцію. Слід змінити назву статті 11 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” і викласти її у новій редакції, оскільки СФГ не є зараз власником земельної ділянки і землекористувачем, а отже і носієм земельних обов’язків. Більшість земельних обов’язків, передбачених цією статтею, належать голові і членам СФГ, а також найманим працівникам. Винятком є лише обов’язок своєчасно вносити земельний податок, носієм якого є СФГ як юридична особа.

У Розділі 5 “Правові підстави та порядок припинення земельних правовідносин у селянських (фермерських) господарствах”, який містить два підрозділи, аналізуються матеріально-правові і процесуальні аспекти припинення земельних правовідносин у СФГ.

У Підрозділі 5.1 “Правові підстави припинення земельних правовідносин у селянських (фермерських) господарствах, їх класифікація” дається характеристика юридичних підстав припинення земельних правовідносин у СФГ, пропонуються критерії їх класифікації.

Пропонується змінити назву глави 3 Земельного кодексу України “Припинення і перехід прав на землю” на “Припинення і перехід права землевикористання”. Поняття “право на землю” характеризує невідчужуване право кожної людини, є елементом правоздатності, яке виникає з моменту народження людини і припиняється зі смертю.

Підстави припинення земельних відносин у СФГ можна поділити на загальні і спеціальні. Припинення права власності і права користування земельною ділянкою є однією з підстав ліквідації СФГ, а ліквідація СФГ з підстав не пов’язаних із землевикористанням (рішення членів СФГ про припинення діяльності, банкрутство СФГ, відсутність членів СФГ чи спадкоємців, які бажають продовжити діяльність господарства) зумовлює припинення земельних правовідносин у СФГ.

За методами припинення земельних правовідносин юридичні підстави поділяються на адміністративні та цивілістичні. Перелік підстав припинення права приватної власності на землю варто доповнити випадками конфіскації земельної ділянки і втрати громадянських зв’язків особи з державою.

У Підрозділі 5.2 “Порядок припинення земельних правовідносин у селянських (фермерських) господарствах” аналізується порядок припинення права землевикористання у СФГ і правові наслідки цього процесу, що стосуються правонаступництва у земельних правовідносинах.

Законодавством України не передбачено уніфікованої юридичної процедури припинення земельних правовідносин. У статті 29 Земельного кодексу України врегульовано порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою у випадку вчинення земельних правопорушень. Справи про припинення права власності на землю або користування земельною ділянкою, які були надані для ведення селянського (фермерського) господарства підвідомчі арбітражним судам. На користь цієї позиції свідчить те, що при втраті права землевикористання припиняється діяльність СФГ як юридичної особи, оскільки припинення земельних правовідносин у СФГ зумовлює його ліквідацію. Практика розгляду земельних спорів стосовно зареєстрованих селянських (фермерських) господарств арбітражними судами підтримана Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 25 грудня 1996 року.

При вилученні (викупі) земельної ділянки для державних та громадських потреб діяльність селянського (фермерського) господарства не припиняється. У цьому випадку припинення одних земельних правовідносин є одночасною підставою для виникнення інших, оскільки вилучення (викуп) однієї земельної ділянки відбувається лише за умови надання  рівноцінної земельної ділянки в іншому місці.

Суттєво відмінним від адміністративного є цивілістичний порядок припинення земельних правовідносин у селянському (фермерському) господарстві, який передбачає свободу волевиявлення власника землі чи землекористувача на відчуження земельної ділянки. У законодавстві немає прямої вказівки на заборону укладення договору дарування земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності голові СФГ, однак специфіка фермерських відносин вимагає отримання на це згоди інших членів СФГ, якщо голова вирішить подарувати земельну ділянку особі, яка не є членом господарства.

Принцип заборони поділу земельних ділянок громадян, які ведуть СФГ, дозволяє зробити висновок про недійсність договорів купівлі-продажу чи дарування частини земельної  ділянки, яка була передана у приватну власність для ведення селянського (фермерського) господарства.

Обмеження права власників земель у сфері розпорядження земельними ділянками, зокрема, у договірному регулюванні обігу земельних ділянок є обґрунтованим, оскільки право власності на землю повинно підпорядковуватися принципові пріоритету суспільних інтересів перед приватними.